Усне ділове мовлення

Обставини, за яких відбувається усне спілкування, дуже неоднакові: адже зовсім інші вимоги ставить перед нами розмова з одним співбесідником, з кількома – і з цілим залом слухачів; по-іншому ми будуємо свою розмову, якщо людина сидить перед нами – і якщо вона звернулась до нас по телефону та ін. Тому усне ділове спілкування звичайно поділяють на публічне й приватне (залежно від кількості співрозмовників і завдання).

Усне мовлення – це слухове сприймання повної інформації. За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні може вживатися побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми, тощо. Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. За характером спілкування усне мовлення – діалогічне, має ряд лексичних особливостей. В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Доповідач повинен говорити чітко, переконливо, не поспішаючи, в ході мовлення змінювати інтонацію, щоб мова не була монотонною. Отже, уважне, дбайливе ставлення до мови є зовнішньою ознакою мовного етикету. До невербальних засобів комунікацій слід відносити інтонацію, жести, міміку. У поняття інтонація входять такі компоненти, як сила і висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр голосу. Інтонація виконує в мові функцію не лише смислорозрізнювальну, а й художньо – естетичну.

Її завдання – різними засобами відтворювати почуття, настрої, наміри людей. разом з мімікою й жестикуляцією, а також засобами милозвучності вона до невпізнання змінює написаний текст при його усному виголошені. Вимоги до інтонації при виступі:

– правдивість, природність (промовець, який володіє “секретами” інтонування, легко переходить від однієї тональності до іншої, тонко відтворюючи цими переходами свій душевний стан і уникаючи при цьому надуманості і перебільшення);

– постійне поєднання правильно дібраних засобів інтонування з наголошенням;

– використання при інтонуванні фрази всіх трьох типів наголосів: словесного, логічного, виразного який підкреслює емоційне значення слова.

Темп (тобто швидкість вимовляння слів і довжина пауз між ними) у різних людей неоднаковий. Погано, коли мова оратора аж надто млява, повільна. Проте водночас, при всій необхідності говорити темпераментно, жваво, з різною силою й висотою звука, дуже важливо зберігати міру, бути тактовним, щоб не перетворитися в актора, бо завдання актора й лектора неоднакові.

Жести – це лише доповнення до мовлення. Жестом і мімікою треба вміти користуватися для посилення смислової виразності, пам’ятаючи при цьому, що жести втрачають свою виразність при частому повторенні, що запас жестів у кожної людини досить обмежений і що мова міміки і жестів не може і не повинна замінити мову слів.

Поиск по сайту: