Класифікацій дітей із ЗПР

План лекції

1.Поняття «затримка психічного розвитку».

2.Закономірності відставання дітей із ЗПР.

3.Причини ЗПР.

4.Классифікації дітей із ЗПР.

5. Умови навчання дітей із ЗПР.

Навчати всіх і навчати добре при існуючій традиційній організації учбового процесу неможливо. Постійно збільшується кількість учнів, які з різних причин виявляються не в змозі за відведений час і в необхідному об'ємі засвоїти учбову програму, вони складають 20 — 30% загального числа дитячої популяції молодшого шкільного віку. За даними Міністерства освіти РФ (1995), 78% школярів потребують спеціальних форм і методів навчання.

Серед неуспішних школярів виявляються:

• діти з педагогічною занедбаністю;

• діти із ЗПР;

• діти з неяскраво вираженими сенсорними порушеннями;

• діти з неяскраво вираженими інтелектуальними порушеннями;

• діти з неяскраво вираженими мовними порушеннями.

Діти із ЗПР складають приблизно 50% неуспішних школярів. У зв'язку з диференціацією установ для дітей з проблемами навчання в 1981 р. з'являється особливий тип шкіл для дітей із ЗПР. В рамках загальноосвітніх шкіл для їх навчання створені класи вирівнювання (класи корекційно-розвиваючого навчання).

З'являються такі освітні форми і структури для дітей з різними труднощами вчення, як класи корекції, компенсуючого навчання, реабілітації, педагогічної підтримки. У цих класах впроваджуються програми, що доповнюють учбовий процес різними засобами підтримки і корекції учнів: психологічною, логопедичною, корекційно-педагогічною.

Вивчення дітей із ЗПР почалося порівняно недавно, в кінці 50-х років. Дослідники (Т.А. Власова, М.С. Певзнер, К.С. Лебединська, В.І. Лубовський) виявили серед неуспішних школярів учнів, неуспішність і особливості поведінки яких часто давали підставу рахувати їх розумово відсталими. Ці учні були об'єднані в особливу категорію. Говорячи про ЗПР, фахівці мають на увазі нестійкий оборотний психічний розвиток і уповільнення його темпу, яке виражається в недостатності загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілості мислення, малій інтелектуальній цілеспрямованості, переважанні ігрових інтересів і т.д. В етіології ЗПР відіграють роль: конституціональні чинники, хронічні соматичні захворювання, патологія вагітності, аномальні пологи, часті хвороби в перші роки життя, несприятливі умови виховання.

Зрозуміло, що діти, що мають легкі залишкові явища органічного пошкодження ЦНС, що виражається в підвищеній виснаженості і обумовлює знижену працездатність, недостатній довільності уваги, її об'єму і концентрації, інертності психічних процесів, поганому переключенні, збудливості, руховій розторможеності, чи навпаки, заторможеності, пасивності, в’ялості, потребують спеціальної колекційної роботи.

Затримка психічного розвитку — це погранична форма інтелектуальної недостатності, особова незрілість, негрубе порушення пізнавальної сфери, синдром тимчасового відставання психіки в цілому або окремих її функцій (моторних, сенсорних, мовних, емоційних, рухових). Це не клінічна форма, а сповільнений темп розвитку.

ЗПР — одна з найбільш поширених форм психічної патології дитячого віку. Частіше вона виявляється з початком навчання дитини в підготовчій групі дитячого садка або в школі (7 — 10 років — період великих діагностичних можливостей).

Термін «затримка» підкреслює віковий (невідповідність рівня психічного розвитку паспортному віку дитини) і в той же час тимчасовий характер самого відставання, яке долається з віком, і тим успішніше, чим раніше створюються спеціальні умови для навчання і виховання дитини. ЗПР виявляється в невідповідності інтелектуальних можливостей дитини її віку. Ці діти не готові на початок шкільного навчання, тобто їх знання і навики не відповідають необхідному рівню, а також є особова незрілість і несформованість поведінки.

Обстеження фахівцями рухової сфери дітей із ЗПР дозволило виявити наступні закономірності у відставанні їх фізичного розвитку:

• гіпер- або гіподинамія;

• м'язова напруженість або зниження м'язового тонусу;

• порушення загальної моторики, що виражається в недостатності рухових якостей, особливо ациклічних рухів (стрибки, метання і т.д.);

• порушення ручної моторики;

• загальна скутість і сповільненість виконання рухів;

• дискоординація рухів;

• несформованість функції рівноваги;

• недостатній розвиток відчуття ритму;

• порушення орієнтування в просторі;

• сповільненість процесу освоєння нових рухів;

• порушення постави, плоскостопість.

Характерні особливості дітей із ЗПР:

• зниження працездатності;

• підвищена виснаженість;

• нестійкість уваги;

• нижчий рівень розвитку сприйняття;

• недостатня продуктивність довільної пам'яті;

• відставання в розвитку всіх форм мислення;

• дефекти звуковимови;

• своєрідна поведінка;

• бідний словниковий запас;

• низькі навички самоконтролю;

• незрілість емоційно-вольової сфери;

• обмежений запас загальних знань і уявлень;

• слабка техніка читання;

• незадовільні навички каліграфії;

• труднощі в рахунку після 10,розв’язуванні задач.

Причини ЗПР:

• слабо виражені органічні пошкодження головного мозку, вроджені або ті, що виникли у внутрішньоутробному стані, при родовому або ранньому періодах життя дитини;

• генетично обумовлена недостатність ЦНС (головного мозку);

• інтоксикації, інфекції, травми, обмінно-трофічні розлади;

• несприятливі соціальні чинники (умови виховання, дефіцит уваги).

Класифікацій дітей із ЗПР

1. Т.А. Власова і М.С. Певзнер виділили дві найбільш чисельні групи і охарактеризували їх як:

- діти з психофізичним інфантилізмом. Це діти з порушеним темпом фізичного і розумового розвитку. ЗПР, викликана повільним темпом дозрівання лобової області кори головного мозку і її зв'язків з іншими областями кори і підкірки;

- діти з психічним інфантилізмом. Це що вчаться з функціональними розладами психічної діяльності (цереброастенічні стани), як наслідок мозкових травм.

2. Форми порушення інтелектуальної діяльності у дітей із ЗПР (Г.Е. Сухарева):

1) інтелектуальні порушення у зв'язку з несприятливими умовами середовища і виховання або патологією поведінки;

2) інтелектуальні порушення при тривалих астенічних станах, обумовлених соматичними захворюваннями;

3) порушення при різних формах інфантилізму;

4) вторинна інтелектуальна недостатність у зв'язку з ураженням слуху, зору, дефекту мови, читання,письма;

5) функціонально-динамічні інтелектуальні порушення у дітей в резидуальній стадії і віддаленому періоді інфекцій і травм ЦНС.

3. К.С. Лебединська запропонувала клінічну систематизацію дітей із ЗПР:

1. ЗПР конституціонального походження.

2. ЗПР соматогенного походження.

3. ЗПР психогенного походження.

4. ЗПР цереброорганічного походження.

Всі варіанти відрізняються особливістю структури і співвідношення: типа інфантилізму і характеру нейродинамічних розладів.

4. В.В. Ковальов розділив ЗПР на основі патогенетичного принципу:

1) дизонтогенетичні форми, при яких недостатність обумовлена механізмами затриманого або спотвореного розвитку;

2) енцефалопатичні форми, в основі яких лежить органічне пошкодження мозкових механізмів на ранніх етапах онтогенезу;

3) інтелектуальна недостатність, пов'язана з дефектами аналізаторів і органів чуття і обумовлена дією механізмів сенсорної депривації;

4) інтелектуальна недостатність, пов'язана з дефектами виховання і дефіцитом інформації з раннього дитинства («соціокультурна розумова відсталість»).

Традиційно виділяють дві основні форми ЗПР:

1) ЗПР, обумовлена недорозвиненням емоційно-вольової сфери (необхідна корекційна робота);

2) ЗПР, обумовлена тривалими астенічними станами (нервово-психічна слабкість, необхідна ще і лікувальна практика).

Варіанти ЗПР, що найбільш часто зустрічаються (Ю.Г. Демьянов):

1. ЗПР з цереброастенічним синдромом. Неврологічне обстеження виявляє ознаки дисфункції вегетативної нервової системи, окремі негрубі локальні зміни в різних відділах кори головного мозку.

Діти відрізняються:

• швидкою виснажуваністю довільної уваги;

• стомлюваністю і нездатністю до тривалої психічної напруги.

2. Діти з психофізичним інфантилізмом.

Тут виділяють три варіанти ЗПР:

1) гармонійний психофізичний інфантилізм — діти за фізичними показниками відстають від однолітків на 2 — 3 роки;

2) психофізичний інфантилізм при ендокринній недостатності — відстають в темпі фізичного розвитку і відрізняються диспластичністю статури;

3) дисгармонійний психофізичний інфантилізм — діти відстають у фізичному розвитку, сповільнено дозрівання особистості.

3. ЗПР з невропатоподібним синдромом. З грудного віку в поведінці малят спостерігаються особливості: вони галасливі, капризні, надмірно рухливі і вразливі. Для них характерні симптоми дратівливої слабкості, підвищеної виснаженості, емоційної нестійкості.

4. ЗПР з психопатоподібним синдромом.

Психопатоподібне спотворення формування особистості:

• ЗПР з синдромом гіперактивності;

• ЗПР з синдромом гіпоактівності;

• ЗПР з аутистичним синдромом.

5. ЗПР при ДЦП.

У всіх дітей: риси цереброастенічного синдрому, порушення функцій довільної уваги, пам'яті, емоційна лабільність, збіднення мотиваційної сфери. За рахунок недорозвинення навиків аналізу просторових стосунків і конструктивного мислення — ЗПР, неврозоподібні прояви, депресії, пов'язані з переживаннями за своє майбутнє, страхи.

6. ЗПР при загальному недорозвиненні мови у дітей з моторною аномалією.

7. ЗПР при важких дефектах слуху. ЗПР стосується словесно-логічного мислення, невербальні функції інтелекту розвиваються в нормі.

8. ЗПР при важких дефектах зору — відставання формування загальної моторики, сповільнене формування просторових уявлень, конструктивного мислення, своєрідність мови і мислення.

9. ЗПР при важких соматичних захворюваннях. Діти, що часто хворіють в ранньому дитинстві, розвивається астенічний синдром.

10. ЗПР при важкій родинно-побутовій занедбаності — інформаційна і емоційна депривація дитини в сім'ї.

Ефективна динаміка розвитку дітей намічається, коли своєчасно здійснюється клінічна, психологічна, педагогічна діагностика і реалізується необхідна психологічна корекція, психотерапія, біологічна терапія, а педагогічна корекція і навчання ведуться з врахуванням всієї складності, нерівномірності і дисгармонійності розвитку інтелекту і особистості дітей.

Традиційно виділяють наступні підходи в роботі з дітьми із ЗПР:

• індивідуальний підхід;

• запобігання стомлюваності;

• активізація пізнавальної діяльності;

• проведення підготовчих занять;

• збагачення знаннями про навколишній світ;

• корекція всіх видів діяльності;

• прояв педагогічного такту.

Умови навчання дітей із ЗПР:

1. Відповідність темпу, об'єму і складності учбової програми реальним. пізнавальним можливостям дитини, рівню розвитку її когнітивної сфери, рівню підготовленості, тобто вже засвоєним знанням і навичкам.

2. Цілеспрямований розвиток загально інтелектуальної діяльності (уміння усвідомлювати учбові завдання, орієнтуватися в умовах, осмислювати інформацію).

3. Співпраця з дорослими, надання педагогом необхідної допомоги дитині з врахуванням її індивідуальних проблем.

4. Індивідуальна дозована допомога учневі, вирішення діагностичних завдань.

5. Розвиток у дитини чутливості до допомоги, здатності сприймати і приймати допомогу.

6. Мала наповнюваність класу (10—12 чоловік).

7. Зберігаючий режим роботи, дотримання гігієнічних і валеологічних вимог.

8. Організація класів корекційно-розвиваючого навчання в стінах масової школи.

9. Спеціально підготовлений в області корекційної педагогіки (спеціальної педагогіки і корекційної психології) педагог — вчитель, здатний створити в класі особливу доброзичливу, довірливу атмосферу.

10. Створення у неуспішного учня відчуття захищеності і емоційного комфорту.

11. Безумовна особиста підтримка учня вчителями школи.

12. Взаємодія і взаємодопомога дітей в процесі навчальної діяльності.

13. Впевненість в безумовному прийнятті себе як особистості і позитивні взаємини з однолітками.

Корекція індивідуальних недоліків розвитку здійснюється на наступних індивідуальних і групових корекційних заняттях:

· загальнорозвиваючих заняттях (корекція пам'яті, уваги, мови, словникого запасу і т.д.);

· заняттях наочної спрямованості (підготовка до сприйняття важких тем програм, заповнення пропусків в знаннях);

· заняттях по формуванню змістовної учбової мотивації, розвитку пізнавальних інтересів, творчої активності дитини, особистих якостей.

У корекційній педагогіці шкільна неуспішність розглядається як комплексна проблема. Коли К.Д. Ушинський починав свою діяльність в Гатчинському сирітському інституті, на другий рік залишалося 56% вихованців. У 1925 р. існувала постанова Мосміськно про допустимість 25% неуспішності. У 1960 р. неуспішність складала 4%, в 1970 р. — 2,8%. У сучасній статистиці немає суворого контролю за цими показниками, але вибіркові перевірки у ряді регіонів показують великий відсоток функціонально неписьменних учнів після початкової школи і у випускних класах.

Кого рахувати неуспішним учнем? Мабуть, ту дитину, яка «хоче, але не може і тому не знає і не уміє». В разі дійсної неуспішності ліквідація її можлива лише на основі корекційної педагогіки. Статистика свідчить, що в даний час 8—10% школярів насилу опановують знання, передбачені програмою загальноосвітньої школи. Педагоги характеризують їх знання словами «3 пишемо, 2 в думці». В даний час продовжується пошук відповіді на питання: «Де ж витоки зниження рівня навченості школярів?»

Поиск по сайту: