Маринюк Олег

Правовий захист ВІЛ – позитивних дітей

студент групи П-311

Відділу «Туризму та Правознавства»

Коледжу Подільського ДАТУ

У статті йдеться про права ВІЛ-позитивних дітей, а також соціальний захист медичних працівників.

Ключові слова: ВІЛ, СНІД, закон, імунодефіцит, стаття, вірус.

В 1991 році було першим серед країн СНД прийнято спеціальний закон, в якому закладено основні положення дотримання прав хворих на ВІЛ/СНІД людей. Таким є Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» Цей Закон, (Із змінами і доповненнями, внесеними в 1998 та 2001 роках). Відповідно до норм міжнародного права та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я визначає порядок правового регулювання діяльності, спрямованої на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції в Україні, та заходи соціального захисту ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб.

Прогресивність цього Закону є очевидною. По-перше, в більшості країн світу відсутні спеціальні закони з ВІЛ/СНІДу. По-друге, Закон України «про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» вперше в країні визначив основні проблеми ВІЛ-інфікованих громадян, надав їм додаткові права та прописав механізми реалізації цих прав.

Із змісту статті 2 видно, що державна політика у сфері боротьби із захворюванням на СНІД реалізуються шляхом реалізації виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів України, а також розробкою, фінансовим та матеріальним забезпеченням реалізації відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, що передбачають систему заходів щодо профілактики поширення ВІЛ-інфекції, інформування та навчання населення, спеціальну підготовку медичного персоналу, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.

У статті 7 Закону йдеться про права всіх громадян України, в тому числі і дітей. А саме: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають право на:

- медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини;

- одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо запобігання розповсюдженню ВІЛ інфекції.

Так, зокрема медичний огляд проводиться добровільно

Медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, може проводитися на прохання чи за згодою їх законних представників, які мають право бути присутніми при проведені такого огляду.

За бажанням особи, яка звернулась до закладу охорони здоров’я для проведення медичного огляду, такий огляд може бути проведено анонімно. Відомості про результати медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров’я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду (стаття 8 Закону).

У разі виявлення ВІЛ-інфекції у неповнолітніх віком до 18 років, а також у осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, працівник закладу охорони здоров’я, в якому проведено медичний огляд, повідомляє про це батьків або інших законних представників зазначених осіб (стаття 9 Закону).

Крім того, вперше в країні введено спеціальну норму, в якій йдеться про права ВІЛ-інфікованих громадян (в тому числі і неповнолітніх).

Так, стаття 17 говорить, що Віл-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України користаються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України.

Крім загальних прав та свобод, вони мають право також на:

- відшкодування збитків, пов’язаних з обмеженням їх прав, яке мало місце в наслідок розголошення інформації про факт зараження цих осіб вірусом імунодефіциту людини;

- безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілактики та на психосоціальну підтримку;

- безоплатний проїзд до місця лікування і у зворотному напрямку за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення на лікування;

- користування ізольованою жилою кімнатою.

Участь ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД осіб у випробування медичних засобів та методів, науковому вивченні або навчальному процесі, фотографуванні, відео – та кінозйомках проводиться тільки за їх згодою. Використання крові та інших біологічних матеріалів ВІЛ-інфікованих або хворих на СНІД осіб для наукових досліджень проводиться тільки за їх згодою і передбачає компенсацію в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Забороняється відмова у прийняті до лікувальних закладів, у поданні медичної допомоги, ущемлення інших прав осіб на підставі того, що вони є ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД, а також ущемлення прав їх близьких на такі підставі.

Неправомірні дії посадових осіб, які порушують права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, їх рідних і близьких, можуть бути оскаржені до суду (стаття 19 Закону).

Нажаль непоодинокими є випадки відмови у лікуванні ВІЛ-інфікованим дітям у лікувальних закладах. Зазвичай у таких випадках працівники не несуть ніякої відповідальності.

НАПРИКЛАД:

В лютому 2006 року до Новоархангельської районної лікарні потрапила дитина, яка знаходилась у важкому стані. Лікарі встановили в неї запалення легенів. Однак, дізнавшись про ВІЛ-статус дівчинки, вони відмовились від її лікування, та направили в Кіровоградську обласну лікарню. У Кіровоградській обласній лікарні дівчинка була оглянута, після чого батьки дитини отримали відповідь, що в стаціонарному лікуванні дитини немає ніякої необхідності. Після чого бать з дівчинкою повернулись додому, а через 5 днів дівчинка померла. Батьки дитини подали скаргу до Новоархангельської районної прокуратури, однак через бездіяльність прокуратури винні особи змогли відхилитись від відповідальності.

Особи, зараження яких ВІЛ-інфекцією сталося внаслідок виконання медичних маніпуляцій, мають право на відшкодування в судовому порядку завданої їх здоров’ю шкоди за рахунок винної особи (стаття 20 Закону).

Дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, призначається щомісячна державна допомога у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 23 Закону).

Згідно з Законом відшкодування збитків, завданих здоров’ю осіб, інфікованих імунодефіциту людини (в тому числі дитини) з вини медичних працівників або в наслідок незабезпечення безпечних умов праці власниками (уповноваженими ними органами) закладів охорони здоров’я, підприємств, установ, організацій, виконання працівниками яких своїх службових обов’язків пов’язане з ризиком інфікування вірусом імунодефіциту людини, здійснюється за рахунок винної особи в порядку, встановленому законодавством України.

Нажаль, медичні працівники виявляють повну необізнаність щодо законів України у сфері СНІДу та захисту прав хворих дітей.

НАПРИКЛАД:

Можна пре висти приклад щодо порушення прав малюка та його матері в місті Кіровоград. 26 травня 2006 року мешканка м. Кіровоград народила доньку. 31 травня її було проведено разом з дитиною до лікарні. 5 червня до лікарні поступила інформація про те, що мати є ВІЛ-інфікованою. В цей день лікарі заборонили жінці бути поруч з дитиною та запропонували покинути лікарню. Протягом місяця жінка намагалась повернути доньку, однак всі її дії були марними. Лікарі повернули дитину матері лише після того, як дізнались про відсутність у неї ВІЛ-інфекції. 4 вересня 2007 року рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда позов жінки було задоволено, та її було компенсовано матеріальну шкоду за рахунок Кіровоградського міського управління охорони здоров’я.

Крім того, в законні містяться певні соціальні пільги, які мають батьки дітей, які живуть з ВІЛ/СНІД. А саме згідно зі статтею 21 Закону України «Про запобігання захворюванню на сендроп набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» батьки дітей, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, та особи, які їх замінюють, мають право на:

- спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років із звільненням на цей час, від роботи з виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною.

- збереження за одним з батьків у разі звільнення його з роботи у зв’язку з доглядом за дитиною віком до 16 років безперервного трудового стажу для нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності за умови влаштування на роботу до досягнення дитиною зазначеного віку.

Матері, які мають дітей віком до 16 років, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, мають право на одержання щорічної відпустки у літній чи інший зручний для них час. У разі відсутності матері, та виховання такої дитини батьком або іншою особою це право надається зазначеним особам.

Стаття 25. Зараження вірусом імунодефіциту людини медичних і фармацевтичних працівників при виконанні ними професійних обов’язків належить до професійних захворювань.

Стаття 26. Працівники, зайняті поданням медичної допомоги населенню, проведення лабораторних і наукових досліджень з проблем ВІЛ-інфекції, виробництвом біологічних препаратів, для діагностики, лікування і профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДУ, підлягають обов’язковому страхуванню за рахунок власника (уповноваженому ним органу) закладу охорони здоров’я на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконані ними службових обов’язків, а також у випадок настання у зв’язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції.

Стаття 27. Медичні працівники, які були заражені вірусом імунодефіциту людини або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов’язків, мають право на щорічне безкоштовне одержання путівки для санаторно-курортного лікування в спеціалізованих оздоровчих закладах міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, до сфери управління належить відповідні медичні служби, а також право на щорічну відпустку загально. Тривалістю 56 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час.

Стаття 28. Медичні працівники, які були заражені вірусом імунодефіциту людини, або захворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов’язків, мають право на позачергове поліпшення житлових умов у порядку, встановленому законодавством України.

Стаття 29. Працівники, зайнятим поданням медичної допомоги особам, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, лабораторною діагностикою ВІЛ-інфекції, проведенням наукових досліджень з використанням інфікованого матеріалу, виробництвом біологічних препаратів для діагностики, лікування та профілактики СНІДУ, встановлюється доплата до заробітної плати, надається право на пенсію за віком на пільгових умовах та щорічну додаткову відпустку в порядку, встановленому законодавством України.

Стаття 30. Власник (уповноважений ним орган) закладу охорони здоров’я, персонал якого проводить діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію, подаю лікувальну допомогу ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, а також контактує з кров’ю та іншими матеріалами від інфікованих осіб,зобов’язаний забезпечити працівників обов’язковими заходами захисту згідно з переліком та нормативами, встановленими Кабінетом Міністрів України, а також умови для проходження за бажанням таких працівників медичних органів з метою виявляння зараження ВІЛ-інфекцією.

Про проведення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, працівники, виконання професійних обов’язків яких пов’язане з ризиком інфікування імунодефіцити людини, зобов’язані користуватися провідними засобами захисту.

Використана література:

1. сайт: unicef.org/ukraine/Inficovani_d...

2. Закон України «Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД), та соціальний захист населення».

Поиск по сайту: