Захоплення Чехії Габсбургами

На початку XVI ст. значна частина слов’янських земель (Чехія, Словаччина, Хорватія і Словенія) підпали під владу Габсбургів.

Перехід Чехії під владу Австрії у 1526 р. за формою був актом особистої унії – у двох країнах встановлювалася влада одного монарха.Королем Чехії було обрано Фердінанда з династії Габсбургів, який був пов’язаний вузами рідства з чеським королівським домом. Вибір короля з династії Габсбургів визначався і зовнішньополітичним становищем Чехії. Після битви при Могачі 1526 р. турецька загроза нависла над Європою Угорщина була захоплена турками, іншим країнам Східної Європи погрожувала така ж небезпека. Австрія була державою, для якої турецька загроза була досить серйозною. Австрія об’єднувала декілька областей. Тому Чехія в її складі і під її охороною могла відчувати себе в найбільшій безпеці від турецької загрози. Цей момент відіграв велику роль в рішенні сейму 1526 р., який обрав Фердінанда Габсбурга королем Чехії.

Фердінанд І підтвердив всі права і вільності чеського королівства і визнав, що він вступив на престол за вільним вибором чеських станів. Однак, ставши королем, Фердінанд І не виконав своїх обіцянок і перестав рахуватися з чеськими правами. Він намагався ліквідувати привілеї земель чеської корони. Вже в 1528 р. він заборонив місцевим правителям (крайським гетьманам) скликати обласні з’їзди, залишивши це право за собою. Фердінанд І бажав знищити права станів і вважав себе таким же необмеженим монархом, яким був в Іспанії його брат Карл V.

Як католик і представник класу феодалів, Фердінанд І вступив в боротьбу з „чеськими братами". Він переслідував їх як носіїв антифеодальних поглядів, як національну і культурну організацію, яка була створена за часів гуситського руху. Дії короля викликали бурю невдоволення в країні. Феодали виступили на захист своїх прав і привілеїв „чеської корони". В 1547 р. в Празі без дозволу Фердінанд І. Зібрався сейм, який прийняв рішення про скликання ополчення для захисту держави. Фердінанд І придушив виступ феодалів, а його учасників жорстоко покарав. Під тиском Фердінанда І сейм, який зібрався в серпні того ж року, визнав спадковість чеського престолу за династією Габсбургів. Міста зазнали репресій. Він обмежив міське самоуправління, поставив його під контроль своїх чиновників – суддів і гетьмана. Міста, за виключенням чотирьох – Праги, Пльзена, Будейовиць та Устина Лабе були обмежені права представництва на сеймі. Міське майно було конфісковано на користь короля. Він заборонив зібрання „чеських братів", а їх церкви розпорядився віддати католикам та чашникам. Велика кількість особ, в першу чергу пражан, було вигнано, а їх майно конфісковано. На початку 1548 р. Фердінанд І запропонував „чеським братам" приєднатися до католиків або покинути Чехію на протязі 6 тижнів. Однак лише небагато з них виконало це розпорядження. Обрушившись на чеське міщанство, дрібних феодалів, Фердінанд І намагався привернути на свій бік великих земельних володарів католиків-чашників. Для боротьби з опозицією Фердінанд І призвав в Чехію єзуїтів, які з0аснували там свою Академію. Для більш тісного об’єднання з Австрією на Чехію була розповсюджена компетенція австрійських центральних органів.

Незважаючи на це, в другій половині XVI ст. опір Габсбургам з боку чеського бюргерства і дворянства дедалі посилювався. Значну роль проти іноземного гніту та єзуїтів відігравала „Община чеських братів". У 1609 р. наляканий зростанням визвольної боротьби Рудольф ІІ (наступник Фердінанда І) підписує „Грамоту величності", яка проголошувала право вільного вірування, мати та будувати церкви, засновувати школи. В руки протестантів було передано Празький університет. Вони отримали право вибирати зі свого стану тридцять дефензорів для захисту своїх прав. У 1615 р. сейм, щоб загальмувати наступ німецько-католицької реакції, прийняв постанову про те, що справи у суді ведуться лише чеською мовою і до міщанського стану приймати лише осіб, які знають чеську мову. Однак ні Рудольф ІІ, ні його намісник Матвій ІІ не збиралися виконувати ці постанови.

У 1617 р. Матвій ІІ призначив своїм намісником вихованця єзуїтів, поборника католицизму і ворога протестантів Фердінанда Штірійського. Це переповнило чашу терпіння чехів і в травні 1618 р. вибухнуло нове антигабсбурзьке повстання, яке продовжувалося до листопада 1620 р. і стало початком Тридцятилітньої війни (1618 – 1648). Визвольна боротьба чеського народу на початку XVII ст. набувала міжнародного значення.

Повстання почалося 28 травня виступом пражан. Повсталі обрали керівництво у складі 30директорів. Слідом за Прагою піднялася на боротьбу вся Чехія. В успішних боях проти армії імператора повсталі здобули перемогу в Чеславі і Ломніце. Владу Габсбургів у Чехії по суті було повалено.

Головною рушійною силою повстання було дрібне дворянство і бюргерство. В липні 1619 р. зібрався сейм, який ухвалив програму, сформульовану в 100 статтях акта конфедерації. Основною вимогою її були захист національних інтересів чеського дворянства, підтвердження 2Грамоти величності". Інтереси міщан, а тим більше селян програма не відбивала, що свідчило про обмеженість повстання, його феодальний характер. Керівники повстання розраховували не на внутрішні сили, а на підтримку протестантів Німеччини, Нідерландів, Англії і Трансільванії. У липні 1619 р. сейм детронував Габсбургів, а королем Чехії було обрано Фредеріка Пфальцького.

Протии чеських повстанців Габсбурги організували широку коаліцію за участю Ватикану, Іспанії, Польщі. Влітку 1619 р. вони направили в Чехію велику армію, яка почала жорстоко придушувати повстання. Серед керівників повстання загострилися суперечки. Частина зраджувала національні інтереси і переходила на бік Габсбургів. Це послабило сили повстанців і у вирішальній битві на Білій Горі (біля Праги) 8 листопада 1620 р. імператорські війська здобули перемогу.

Поразка повстання стала катастрофою для Чехії. Вона повністю втратила незалежність і перетворилася на провінцію Австрії. Після Білогорської битви політичне, економічне і культурне положення Чехії різко змінилося. Спираючись на панів-католиків та іноземців, Габсбурги проводили політику знищення всіх кроків гуситського руху. Монастирі всіх орденів, заснованих в Чехії, розгорнули свою активну діяльність. Керівників протестантських общин було вигнано. Селян насильно змушували приймати католицьку віру. В 1626 р. було предписано, щоб всі некатолики на протязі двох місяців приєдналися до католицької церкви під страхом вигнання з країни. У відповідь на це почалася масова еміграція чеських середніх і дрібних землевласників. Серед емігрантів був засновник сучасної педагогіки Ян Коменський та інші провідні чеські вчені.

Одночасно Габсбурги намагалися об’єднати Чехію з Австрією в адміністративному та фінансовому відношеннях. В 1627 р. Фердінанд ІІ опублікував земський статут. Згідно йому збереглися чеська держава і зв’язок земель чеської корони Чехії, Моравії і Сілезії, але влада государя була досить розширена, а права сейму обмежені. Всі вищі та деякі нижчі посадові особи віднині призначувалися королем, і були більш королівськими ніж земськими чиновниками. Першим станом в сеймі стало духовенство, яке під час гуситських війн зовсім не було в ньому представлено. Німецька мова стала державною мовою. Такими заходами Габсбурги намагалися перетворити Чехію в австрійську провінцію та знищити будь-яке згадування про її національно-культурну самостійність.

На становище Чехії в першій половині XVII ст. згубно позначилася Тридцятилітня війна. Чехія була сильно розорена та спустошена. З 3 млн. населення в ній збереглося лише 800 тисяч, збереглося 1/3 сільських садиб.

Габсбурги не вдовольнялися вже здійсненими репресіями проти чеського населення. Вони намагалися ще більш жорсткими мірами вирвати з корнем всі залишки релігійної та народної опозиції. Протестанти в Чехії були проголошені поза закону. Їх виганяли з країни, забирали майно, в окремих випадках зазнавали смертної страти. Своєю політикою відносно чехів Габсбурги підривали виробничі сили Чехії. Масова еміграція протестантів призвела до подальшого занепаду ремесла та сільського господарства в Чехії.

Слабкість Габсбургів сказалося у війні з Пруссією при імператриці Марії-Терезії. Прусський король Фрідріх ІІ захопив у Австрії всю Сілезію, окрім Тешинська і Отавська. Сілезія була однією з найбільш розвинених в промисловому відношенні областей земель австрійського дому.

Загалом основною метою внутрішньої політики Габсбургів було утворення централізованої держави на основі знищення всіх особливостей областей, які входили до складу земель австрійського дому. Ця об’єднувальна політика особливо настирно здійснювалася при Марії-Терезії та Йосифі ІІ. При Марії-Терезії була введена загально земська подать, засновано єдине загально австрійське військо з єдиним командуванням на німецькій мові. Чехія втратила свого окремого бюджету і власного війська. Об’єднуючи Чехію з Австрією у фінансовому відношенні, Марія-Терезія також здійснювала об’єднання чеських центральних установ з загально австрійськими. Місцеве і міське самоуправління замінювалося центральним урядом чиновниками. Розділення Чехії на краї було замінено новим губернським адміністративним розділенням. Ще більш наполегливу політику по відношенню до чехів проводив Йосиф ІІ, при якому почалося гоніння на чеську мову. Чеські школи були знищені. Але опублікування Йосифом ІІ патенту про віротерпимість (1781) сприяло відродженню в Чехії гуситських релігійних традицій. Чехія стала знову об’єктом посиленої німецької колонізації, якій всіляко допомагали Габсбурги.

Поиск по сайту: