Становище селянства

Найбільш важким, мабуть, залишалося положення селян. Уже в першій половині XVII в. в Угорському королівстві взяло гору так завне вторинне покріпачення сільського населення. Цей процес відбувався й у чеських землях. Поміщицьке господарство, орієнтоване в основному на виробництво товарної ринкової продукції, що використовувало барщино-кріпосницькі методи експлуатації селянства, стало домінуючої в економіці як чеських земель, так і Словаччини селяни були майже повністю закріпачені. Право відпустки підданого зі своїх володінь належало винятково панові. Селяни були зобов'язані виконувати на користь поміщиків панщину, розмір якої довгий час не був регламентований, а також несли інші повинності, аж до збору грибів, ягід, горіхів і т.п. Усе більше обмежувалися й особисті права сільського населення.

Селяни не могли без дозволу поміщиків одружуватися, передавати або обмінювати свої земельні наділи, навіть зводити нові господарські й житлові будівлі. Власники маєтків вимагали, щоб їх піддані за плату мололи зерно лише на панському млині, пекли хліб тільки в панській пекарні, продавали продукти свого господарства в маєток або з дозволу керуючого. Не могли селяни навіть скаржитися, тому що вся судова влада в селі належала поміщикам. Саксонський дипломат Пьольніц так описує положення чеських селян: „Я уже говорил, что чешское дворянство является наиболее богатым в Австрийской империи. Следует, однако, добавить, что чешские крестьяне живут чрезвычайно бедно. Их господин является хозяином их имущества, тела и жизни. Бедняки зачастую не имеют даже хлеба,—и это в европейской стране, которая изобилует продуктами питания, как редко какая другая. Без разрешения помещика крестьяне не осмеливаются идти работать в другую деревню или учиться ремеслу. Такая крепостная зависимость приводит к тому, что эти бедняки при встречах с господином только трясутся и гнут шею, с ними даже нельзя заговорить без того, чтобы они вам прежде всего не поцеловали полу пиджака. Строгость, с которой с этими людьми обращаются, действительно ужасна; однако в общем верно то, что умеренностью с ними ничего не сделаешь. Они чрезвычайно ленивы и упрямы, привыкли из поколения в поколение до такой степени бедствовать, что их уже ничего не страшит; поэтому удары являются единственным средством обращения с ними".

Також досить характерне положення селян замальовується в урбарії помістя, яке належало колегії єзуїтів в Крумлові....З. Ни один подданный... не может вступить в бракбез ведома и согласия господ. 4. Никто не может без ведома и разрешения своих господ принимать на наделы коллегии чужих подданных... 5. Никто из подданных не может без ведома господина продать или купить надел, имущество или свое жилье... 6. Никто из подданных не может иметь долг более чем в 3 флорина без ведома и разрешения своего господина... 7. Староста и коншелы ^и должны усердно следить, чтобы наделы не опустели... 8. Никто не может без уведомления или оповещения своих господ оставить свой надел и бросить его пустым... 16. Чтобы корчмари нигде не брали пиво под угрозой штрафа и наказания. 17. Никто из подданных не может продавать и закладывать кому-либо из чужого поместья поля, луга, выселки и травники равно запрещается под угрозой штрафа в 10 флоринов арендовать какие-либо угодья в чужом поместье. В обоих случаях нужно согласие и разрешение господ. 19....Подданным запрещается без уведомления своих господ продавать коней, волов, коров, телят, свиней, овец, кур, яйца и т. п. Если это не требуется господам, тогда могут продать по своей воле."

Перебуваючи в цілковитій залежності від феодалів, селяни зобов'язані були ще платити державі податки, які постійно зростали, доходячи до третини всіх зборів, що стягувалися із кріпаків. Лише в 1748 р. уряд опублікував патент, на підставі якого поміщицькі землі почали обкладати податком нарівні із селянськими.

Як видно з поземельних описів середини XVII в., які складалися в чеських землях за розпорядженням уряду, стривоженого скороченням податкових надходжень від розореного війною населення (схожі описи для Словаччини вироблялися в 1715 й 1720 р.), селянство в чеських землях ділилося на тих, хто володів земельними наділами й на тих, хто не мав своєї землі й прибігали до її оренди в поміщиків. Майновий розрив між різними групами селянства безупинно зростав. До середини XVIII сторіччя безземельні селяни, що працювали по найманню, склали майже половину сільського населення

Найбільше економічно міцною фігурою чеського села були селяни-сідлаки, що мали повний земельний наділ і використали для робіт з будинку й у поле найманих слуг (челядь) і батраків. Останні звичайно виконували за седлаків й їхньої панщинні повинності.

Форми боротьби чеського й словацького селянства були різні. Поряд зі складанням петицій і скарг, масовим доглядом за рубіж, у сусідні протестантські країни, селяни в чеських землях й особливо в Словаччині піднімалися на відкриту боротьбу зі зброєю в руках. Ці виступи здобували не тільки антифеодальний, але й антигабсбурзький характер. Бунти й повстання, що обмежувалися межами або одного маєтки, або більше значної території, стали звичним явищем у житті чеських земель і Словаччини в XVII - початку

XVIII в.

Так, в 1631-1632 р. велике селянське повстання відбулося в Східній і Південній Словаччині, Подальший підйом селянського руху намітився в 60-70-х роках XVII в. У чеських землях в 1680 р. спалахнуло потужне селянське повстання, що охопило велику територію й ґрунтовно налякала правлячі кола. Великий резонанс викликало й повстання чеських селян у районі Домажлиць, на чесько-баварській границі, в 1692-1693 р. Селянські повстання не припинялися й у наступні десятиліття.

Боротьба селян не тільки споруджувала певні перешкоди на шляху посилення феодальної експлуатації, але й змушувала правлячі кола замислюватися над загальним станом соціальної ситуації.

Уперше вмішатися у взаємини між поміщиками й селянами уряд виявився змушеним під впливом повстання 1680 р. У тому ж році імператор Леопольд I видав патент, яким розмір панщини обмежувався трьома днями в тиждень. Насправді цей акт не тільки не скорочував, але навіть збільшував тяготи, тому що колись у багатьох випадках панщина становила менш трьох днів. Інші ж повинності селян патентом 1680 р. обмежені не були. Все це відкривало перед феодалами можливість на законній підставі навіть підсилити кріпосницьку експлуатацію, що викликало відповідну реакцію з боку сільського населення. Тому австрійський уряд був змушений і пізніше, в 1717 й 1738 р., видавати панщинні патенти, які, втім, не вносячись нічого нового, по суті лише нагадували селянам про їхні обов'язки.

На рубежі 60-70-х років XVIII в. питання про панщину придбав надзвичайно гострий характер. З одного боку, селянські маси вимагали її зниження, а в ряді випадків і повного скасування. З іншого боку, частина дворянства, особливо дрібного, боячись втратити свої доходи й правові привілеї, виступала проти яких-небудь змін у сфері аграрних відносин. Уряд Марії Терезії розуміло неминучість реформ, але, будучи в остаточному підсумку виразником волі класу, що панував, не могло не зважати на консервативну опозицію в його середовищі. Все це породжувало "кризу верхів", дозволити який імператриця намагалася за допомогою компромісних кроків.

Так, наприкінці 60-х років у Словаччині й інших районах Угорського королівства відбулося різке загострення антифеодальної боротьби селянства. Прагнучи її послабити, Марія Терезія в 1767 р. видала для цієї частини своєї держави Земельний акт, відповідно до якого обов'язку селян відносно поміщиків регламентувалися з обліком їхнього майнового положення. Цей акт, однак, не задовольнив ні селян, які сподівалися на більше, ні поміщиків, які протягом ряду років саботували його реалізацію посиланнями на те, що він суперечить становим правам угорського дворянства. На початку 70-х років Марія Терезія обговорювала також проекти про шляхи врегулювання селянського питання в чеських землях, що передбачали міри аж до передачі частини землі у власність селян з можливою ліквідацією особистої кріпосної залежності. Коли в 1773 р. чеському й моравскому сеймам була дана вказівка представити міркування про скасування панщини, вони не знайшли нічого краще, як заявити, що покладаються на розсуд государині.

Кульмінацією антифеодальної боротьби селянства стало масове повстання 1775 р. у чеських землях. На відміну від повстань попередніх десятиліть воно містило елементи певної організованості. Повстання почалося 20 березня й незабаром охопило більшу частину Чехії, Моравії й Сілезії, одержавши відгуки й у Словаччині. Повсталі селяни як чеського, так і німецького походження вимагали скасування панщини; громили й палили садиби. З метою залучити на свою сторону городян, особливо бідноту, що повстали почали похід на Прагу, але були розсіяні імператорською армією. Після тимчасового спаду у квітні повстання з новою силою розгорілося в червні - початку липня того ж року.

Продемонструвавши ненависть селянських мас до феодального гноблення, повстання 1775 р. зробило свій впливі нарозміщення політичних сил у правлячих колах.

1 листопада 1781 р. Йосиф ІІ видав закон про відміну кріпацтва (Патент про підданих). Найбільш значною була постанова, що кожний окремо залежний селянин має право за власним бажанням переселитися з помістя і осісти в будь-якому іншому місці або шукати собі інші службу. Поміщики ж не мали права на звільнення відмовити. Однак інтереси поміщика були задоволені вимогами заміни, і подбати про неї, про „нового гарного робітника" повинен був сам звільнений.

Таким чином ієрархічна дробина чехословацького суспільства складалася з вищих верств – панів-аристократів, також в цей період починає формуватися буржуазія, яка була досить строкатою за етнічним складом. І на низу дробини знаходилося кріпосне селянство, яке було повністю безправне та обтяжене барщиною.

Розділ 3. Економічний розвиток західнослов’янських земель у складі Габсбурзької імперії

Поиск по сайту: