АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Повідомлення

Читайте также:
  1. Реферат (повідомлення).

На тему:

„Принципи викладання фахових дисциплін”

 

Виконала

Студентка групи ХМ-71

Моцна Л.В.

 

Хмельницький, 2013

План

1. Основні принципи навчання окремої навчальної дисципліни.

2. Принципи хореографічної освіти в професійній підготовці майбутніх учителів хореографії

 

Основні принципи навчання окремої навчальної дисципліни (предмета) — основні теоретичні вихідні положення, за якими здійснюється навчання окремої навчальної дисципліни (предмета). До них відносяться:

· спрямованість навчання на вирішення завдань освіти, розвитку й виховання;

· науковість навчання;

· систематичність і послідовність навчання;

· доступність навчання, врахування вікових особливостей;

· наочність навчання;

· зв'язок навчання з реальним життям;

· свідомість і активність у навчанні;

· міцність засвоєння знань, умінь та навичок.

 

На основі узагальнення науково-педагогічного досвіду роботи хореографів І.Антипової, Г.Березової, А.Ваганової, Є.Валукіна, М.Васильєвої-Рождєствєнської, Ю.Григоровича, Є.Зайцева, Р.Захарова, С.Зубатова, В.Уральської і В.Стриганова, С.Темлянцева та С.Темлянцевої, С.Філатова, А.Шульгіної нами було виокремлено такі принципи хореографічної освіти в професійній підготовці майбутніх учителів хореографії:

- поєднання традицій і новаторства;

- системності та послідовності навчання;

- індивідуалізації та диференціації;

- наочності;

- поєднання вербальних і невербальних факторів впливу;

- руху від простого до складного;

- багаторазового повторення та варіативності;

- міцності знань і умінь;

- міжпредметних зв’язків.

Принцип поєднання традицій і новаторства передбачає, що для ефективності педагогічного процесу в навчанні хореографії особливу увагу

необхідно приділяти турботливому збереженню культурної спадщини народу.

Моріс Бежар у своїй книзі «Мить у житті іншого» пише: «Класика — основа будь-якого пошуку, сучасність — гарантія життєвого майбутнього, традиційні танці різних народів — хліб насущний хореографічних пошуків…» [1].

Означений принцип вимагає вивчення досвіду видатних педагогів і балетмейстерів у галузі хореографії, проведення підсумкових відкритих уроків з усіх спеціальних дисциплін, творчих показів, іспитів-концертів, інших форм освоєння спадщини. Навчання мистецтву танцю вимагає від педагога ґрунтовних знань традицій, постійного прагнення до оновлення танцювальних форм і стилів.

Принцип системності та послідовності навчання зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка нерозривно пов’язана з віковими закономірностями розвитку особистості. Принцип передбачає системність як у роботі педагога (постійна робота над собою, опора на пройдене при вивченні нового матеріалу, вивчення нового матеріалу частинами, фіксування уваги студентів на важливих моментах, продумування системи занять), так і в роботі студентів (систематичне відвідування занять, повторення навчального матеріалу, виконання необхідних завдань, уважність на заняттях).

Принцип системності в хореографічній освіті передбачає зв'язок між опануванням знаннями та послідовним оволодінням танцювальними вміннями і навичками у відповідному логічному порядку.

Для створення, розвитку, поглиблення та закріплення зв’язків між окремими танцювальними рухами педагогу під час навчання необхідно послідовно вводити систему взаємозв’язаних тренувальних вправ і завдань, тобто дотримуватися послідовної побудови матеріалу: від навчання елементам танцювальних та окремих хореографічних рухів поступово переходити до танців і груп танців, встановлюючи між ними відповідні зв’язки за складністю елементів, за характером і манерою їх виконання. Завдяки цьому принципу навчальний процес відбувається поетапно: від знань — до умінь, від умінь — до навичок, від вільного повторення та виконання танцювальних схем, рухів, комбінацій, етюдів і танців — до самостійного творення хореографічних образів.

Принцип індивідуалізації та диференціації враховує психофізіологічні особливості та інтереси студентів. Для реалізації цього принципу, на думку О.Дубогай [4], слід створити таку систему навчання, яка б, з одного боку, забезпечувала повноцінний і гармонійний розвиток студентів, розвивала їх здібності, знання, уміння і навички із рухової активності, а з іншого — озброїла педагогів методикою диференційованого педагогічного впливу, заснованою на знаннях про особливості особистості студента, його фізичний розвиток та рухові можливості.

Неправомірно висувати однакові вимоги до всіх студентів, адже результати рухових проявів залежать від їх психологічних, фізіологічних, антропометричних особливостей. Головне, на думку Р.Захарова, щоб педагог якнайповніше розкрив індивідуальність своїх вихованців, розвинув у кожному молодому хореографові саме йому властиві творчі якості, допоміг знайти його особистий, оригінальний творчий шлях [5].

Принцип наочності у процесі навчання сприяє розумовому розвитку студентів, полегшує процес засвоєння знань, стимулює мотиваційну сферу, сприяє поєднанню конкретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоретичних знань із практичною діяльністю. Він забезпечує повноцінність засвоєння танцювальної лексики, рухів, відповідних положень рук, корпуса, голови на основі естетичних і стильових вимог хореографічної школи.

У хореографії наочність пов’язана з конкретним показом вправ, їх характеристикою та словесним поясненням. У зв’язку з цим, педагог має бути обізнаним не тільки в методиці викладання, але й на високому рівні володіти методом ілюстрування, наприклад, показати, як правильно виконати те або інше «па».

Крім наочного показу рухових дій, танцювальних вправ тощо, методично обґрунтованим є застосування аудіовізуальних засобів, ілюстративно-художніх матеріалів, які виховують увагу, спостережливість, культуру мислення, конструктивну творчість, інтерес до навчання, актуалізують чуттєвий досвід.

Принцип поєднання вербальних і невербальних факторів впливу передбачає обов’язковість словесного підкріплення. Так, М.Тарасов, зважаючина це, зазначав, що «слово, якщо воно логічно звернене до мистецтва володіннятанцем, до його суті й змісту, інколи буває сильнішим за будь-який показ» [3].

У навчальному процесі студентів-хореографів вербальні та невербальні компоненти взаємодоповнюють один одного, що є гарантією правильного засвоєння навчального матеріалу. Не слід протиставляти словесні сигнали невербальним, жесто-мімічним. Тільки їх поєднання робить навчання хореографії більш успішним і творчим.

Принцип руху від простого до складного передбачає, що в процесі навчання нові вправи та рухи обов’язково пов’язані з раніше засвоєними: кожен попередній рух є підготовчим для наступного, в кожному новому русі мають бути присутні елементи попередніх вправ. Поступове ускладнення рухів у процесі навчання хореографії зумовлює наростання обсягу та інтенсивності навантажень, що забезпечує поступовий розвиток хореографічних умінь і навичок.

Принцип багаторазового повторення та варіативності сприяє формуванню рухових умінь та спеціальних знань завдяки багаторазовому повторенню. Повторення — головний і єдиний спосіб закріплення результатів, досягнутих у навчанні. Отже, навчальний матеріал повинен повторюватися регулярно, а не тоді, коли виявиться, що він погано засвоєний. Реалізація принципу багаторазового повторення має велике виховне значення, оскільки привчає студентів до регулярної роботи.

Принцип міцності знань і умінь дозволяє оцінити кінцевий результат навчання, що виражається в готовності студента до хореографічної діяльності, достатній тривалості збереження засвоєних хореографічних знань і вмінь, можливості використання їх у поєднанні з раніше набутими знаннями та вміннями, створенні необхідних передумов для подальшого оволодіння більш складним навчальним матеріалом. Головна ознака міцності знань — свідоме й ґрунтовне засвоєння навчального матеріалу, а систематичне повторення — головний і єдиний спосіб закріплення й удосконалення результатів, досягнутих у навчанні.

Принцип міжпредметних зв’язків реалізує культурологічний підхід у навчанні хореографії. Відомо, що чим більше нових знань і вмінь здобуде молодий фахівець, тим кращим буде результат навчання. Ще Ж.Ж.Новерр у своїх «Листах про танець» писав, що балетмейстер, «щоб створити витончену композицію», повинен мати необхідний багаж знань. Це — знання історії, міфології, живопису, геометрії, анатомії, музики [7].

Р.Захаров, відомий педагог і хореограф, зазначав, що «хореографія як вид мистецтва має свою специфіку, яка, у свою чергу, визначає специфіку професії педагога-хореографа. Крім ґрунтовних знань із хореографії, майбутній хореограф повинен знати педагогіку, анатомію, музику, а також бути психологом, здатним аналізувати психологічний стан своїх вихованців…» [6].

Творче використання принципів хореографічної освіти, відповідно до конкретних умов навчально-пізнавальної діяльності студентів, забезпечує ефективність усього дидактичного процессу підготовки майбутнього фахівця у галузі хореографії.


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)