Харківська Державна Академія Фізичної Культури

Это ты точно знаешь))))))))

ФОРМУВАННЯ ОПТИМАЛЬНОГО ІНДИВІДУАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО АРСЕНАЛУ ДЗЮДОЇСТІВ-ВЕТЕРАНІВ

Харківська Державна Академія Фізичної Культури

Перебійніс В. Б., Ананченко К. В.

Актуальність. Індивідуальний підхід передбачає знання індивідуальності, тобто того особливого, неповторного, що відрізняє одну людину від інших, і включає природні і соціальні, фізичні і психічні, природжені і придбані властивості. Враховуючи це, навіть в спорті вищих досягнень, реальна індивідуалізація підготовки спортсмена представляється виключно складним завданням.

Багатолітні дослідження проблеми індивідуалізації підготовки спортивного резерву дозволили констатувати, що у ветеранському спорті індивідуалізація підготовки зв’язана з об’єктивними труднощами. По-перше, в даний час не представляється можливим точно оцінити адаптаційний резерв організму спортсмена; по-друге, неможливо повністю захистити спортсмена від дії соціальних чинників [3,7].

У науково-методичній літературі по загальній і спортивній педагогіці суть індивідуального підходу визначається поєднанням колективної і індивідуальної форми підготовки, що дозволяє організувати процес вчення і спортивного тренування підлітків, хлопців і дівчат, спортсменів-ветеранів відповідно до їх тіпоспецефічних і індивідуальних особливостей [5,7].

В зв’язку з цим, розробка раціональної технології побудови тренувального процесу для спортсменів-ветеранів на основі індивідуального підходу представляється актуальним науковим напрямом, розвиток якого дозволить підвищити ефективність підготовки спортсмена в сучасних умовах.

Мета дослідження – побудова технічного арсеналу дзюдоїстів-ветеранів на основі індивідуального підходу.

Задачі дослідження:

1. Виявити найбільш значимі чинники, що дозволяють індивідуалізувати особливості дзюдоїстів-ветеранів на етапі відходу із спорту віщих досягнень.

2. Виявити недоліки у технічному арсеналі дзюдоїстів-ветеранів.

3. Визначити, що сприяє формуванню технічного арсеналу у дзюдоїстів ветеранів

Методи дослідження. Для вирішення поставлених перед нами завдань використовувалися наступні методи дослідження: аналіз і узагальнення даних науково-методичної літератури та Інтернет – джерел; педагогічні спостереження; аналіз змагальної діяльності борців;

Для конкретизації вибору найбільш ефективних методів тренування дзюдоїстів-ветеранів потрібний багатофакторний аналіз наявних робіт, як науково-методичних, так і науково-дослідних в різних видах боротьби і єдиноборств.

Такі знання дозволяють розробляти найбільш сучасні методи управління багаторічним процесом тренування за рахунок оптимізації і відбору найбільш раціональних методів на усіх вікових і кваліфікаційних етапах підготовки. Нині для багаторічної підготовки спортсмена, вже недостатньо застосування традиційних методів. Вони не можуть дати очікуваного ефекту впродовж багатьох років, внаслідок чого у більшості випадків спортсмен починає досконало розбиратися в усіх тонкощах свого виду тільки на схилі своїх фізичних можливостей.

Модель теорії поетапної підготовки спортсменів. Модель прогнозує 24-річний період підготовки спортсменів.

1 - й етап - початкова підготовка, куди входять "Ігри дзюдо";

2 - й етап - попередня базова підготовка, куди входить "техніко-тактична" і "тактико-технічна" підготовки;

3 - й етап - спеціалізована базова підготовка (індивідуалізація підготовки);

4 - й етап - максимальна реалізація індивідуальних можливостей;

5 - й етап - збереження рівня досягнень;

6 - й етап - збереження досягнень і перехід до участі в турнірах ветеранів єдиноборств [1,10].

Практика постійно диктує необхідність вдосконалення організаційної структури етапів і мікроциклів підготовки, оптимізації їх тривалості та обсягу тренувальної роботи, поліпшення організації тренувальних занять, визначення перспектив розвитку тренувального процесу. Слабкою ланкою в системі підготовки є неузгодженість структури тренувальних засобів і навантажень з цілями окремих етапів і мікроциклів. Це завдання вирішується шляхом впровадження комплексу організаційно-методичних заходів, які дозволяють упорядкувати тренувальний процес. Насамперед, це комплексного етапу і поточний контроль, розробка чіткої системи планування і доведення завдань до кожного спортсмена.

Необхідно відмітити, що мистецтво тренера полягає не в тому, щоб навантажити спортсмена, а в тому, щоб правильно підвести до змагань. Для ефективної підготовки спортсменів до змагань в тренуванні широке застосовується моделювання різних ситуацій змагань з обов'язковим дозволом їх граничних режимах фізичного навантаження. Такі навантаження - основний засіб, як для розширення функціональних можливостей, так і для виховання стійкості тактико-технічних дій борця - найважливішої ознаки вищого спортивної майстерності [2,9,11].

З одного боку, біля граничні навантаження є основними, у тренувальному процесі, оскільки саме вони дозволяють розширити діапазон функціонування організму. З іншою сторони, безладне застосування таких навантажень загрожує перенапруженням, пері тренованістю. Тому важливо, щоб біля граничні навантаження були адекватні стану борця-ветерана. [6,10].

Ветеранам властива об'єктивніша самооцінка, підвищена товариськість, високий інтелект і розвинена уява. Так само ветеранам властива менша підлеглість і стабільна емоційна стійкість. Вони відрізняються від молодих спортсменів кращою нормативністю поведінки, підвищеним самоконтролем, меншим рівнем тривожності і напруженості. Виходячи з цього доцільніше приділяти більшу увагу збереженням руховим здібностям чим психоемоційним. Оскільки на етапі процесу природного старіння організму людини на перше місце виходить проблема збереження сили, швидкості, витривалості, рухливості в хребті і суглобах. Ці якісні характеристики організму з віком істотно погіршуються.

Принцип індивідуального підходу залишається досі слабо розкритий, через те, що не вивчені багато приватних залежностей між особливостями формування навичок і природними основами особи. До таких стійких і мало зміняючихся впродовж життя природних основ особи відносяться типологічні властивості нервової системи (сила, рухливість та ін.). Суть індивідуального стилю діяльності полягає в тому, що однаково високих результатів можуть досягати люди з різною враженістю властивостей нервової системи, використовуючи свої найбільш сильні сторони. Ветеранам властива об'єктивніша самооцінка, підвищена товариськість, високий інтелект і розвинена уява. Так само ветеранам властива менша підлеглість і стабільна емоційна стійкість. Вони відрізняються від молодих спортсменів кращою нормативністю поведінки, підвищеним самоконтролем, меншим рівнем тривожності і напруженості. І тому завдання тренера повинне полягати в тому, щоб формувати у спортсмена такий стиль боротьби, який дозволить ефективно використати найбільш сильні фізичні і психічні якості борця і компенсував слаборозвинуті.

Вісім фаз побудови навички, 7 фаз описані М. О. Бернштейном [4], восьма фаза "індивідуалізація" дозволяє в достатній мірі системно враховувати індивідуальні морфо-фізіологічні і психоемоційні особливості спортсменів, динаміки їх змін в процесі навчання і тренування, які розкриваються на усіх етапах багаторічної підготовки. Після цієї фази кидок (у дзюдо) стає "коронним" у виконанні спортсмена з присутнім йому індивідуальним стилем діяльності. Під "коронним" розуміємо виконання швидкісно-силового параметра руху і антіципаційного параметра координації в провідному діапазоні виконання (80-100 % від максимальних значень) з 95%-ю вірогідністю виконання[1, 8].

Більшість борців мають один коронний прийом, який доводиться аранжувати великим числом допоміжних тактичних дій і вичікувати відповідного моменту для його успішного проведення [2,6,11] та ін.

Основним напрямом скорочення числа прийомів для індивідуального комплексу, на наш погляд, являється позбавлення від тактично однотипних прийомів.

Процес формування оптимального індивідуального технічного арсеналу доцільно починати, в пізніх етапах, коли розташування центру маси тіла і координація сформувалися.

Процес індивідуальної підготовки доцільно починати на етапі спеціалізованої базової підготовки, коли в цьому віці, як правило, вже сформувалися індивідуальні пропорції тіла і проявилася схильність до рухової асиметрії.

До цього віку стає ясною індивідуальна здатність до такої якості, як швидкість різноспрямованого руху. Ця якість зумовлює склад техніко - тактичного арсеналу з позицій його різноспрямованості або одно направленості.

Так при аналізі тренувальної діяльності було виявлено, що для ефективного виконання техніко - тактичних дій борцям з різних вікових груп необхідно враховувати: індивідуальні пропорції, тенденцію в техніці змагання, швидкість виконання прийомів, зміни напряму в атакуючих діях при виконанні комбінацій.

Борцеві з низькою швидкістю різноспрямованого руху доцільно використати повторні або посилені кидки замість різноспрямованих підготовок або комбінацій.

Об'єм змагальної техніки також визначається і тактикою ведення поєдинку. Залежно від рангу змагань і відповідальності, спортсмени застосовують, як правило, тільки ті прийоми, які повинні, на їх думку, давати стовідсотковий результат. З метою зниження ризику і досягнення переваги застосовуються ті прийоми, які у разі не реалізації не служать причиною поразки. Тобто, вибираються технічні дії, які можуть принести успіх при мінімальному ризику, а також виконуються красиво і естетично, що також оцінюється суддями в цьому виді єдиноборств, приносячи додаткові бали. На сучасному етапі технічний арсенал дзюдо дуже багатий і різноманітний. Але на змаганнях одні прийоми виконуються частіше, чим інші, одні технічні дії ефективніші, інші ні.

Аналіз технічного арсеналу сучасної діяльності змагання кваліфікованих дзюдоїстів дозволив виділити по 15 основних технічних дій, які часто ними використовуються. Сім з них з високою ефективністю використовують в змагальних поєдинках. Техніка кидків - Nage Waza 4 КЮ помаранчевий пояс; техніка 5 КЮ, жовтий пояс; техніка 2 КЮ синій пояс; техніка 1 КЮ коричневий пояс.

Таблиця 1.

Об' єм змагальної техніки у діючих спортсменів і ветеранів -дзюдо

Порівняння показників (табл. 1) різноманітності результативної техніки змагання переможців і призерів Олімпіад (діючих спортсменів) в порівнянні з ветеранами-дзюдо ефективніші прийоми - підхоплення, кидки через спину і скручування, у той час як борці-ветерани домагалися переваги за допомогою кидків підсіканням і зачепом, та інші більш простіші прийоми з мінімальною амплітудою. Пригнічуючу перевагу мали «діючи спортсмени» в ефективності використання кидка підхопленням та інші більш складні за структурою кидки.

Поиск по сайту: