Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

Відповідно до вимог Президента України та Уряду, визначених у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада", та Закону України "Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік" одним із пріоритетів соціально-економічної політики визначено удосконалення діяльності правоохоронних органів. Це потребує перегляду концептуальних засад діяльності та подальшого розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – кримінально-виконавча служба) відповідно до нової соціально-політичної та економічної ситуації в державі, узгодження цих процесів з реформуванням інших державних та соціальних інститутів.

За результатами проведення моніторингу та оцінки ефективності діяльності кримінально-виконавчої служби та аналізу реальних і потенційних загроз її сталої діяльності основними факторами, що негативно впливають на роботу органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, є:

недосконалість нормативно-правового забезпечення, переважно у сфері кримінальних та кримінально-виконавчих правовідносин;
недосконалість кримінально-процесуального законодавства щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на стадії досудового слідства, що призводить до перенаповнення слідчих ізоляторів, що обумовлює порушення вимог національного законодавства та міжнародних правових актів щодо умов тримання осіб, узятих під варту;
недосконала система забезпечення правопорядку в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах;
недостатній рівень взаємодії органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів з іншими правоохоронними органами у боротьбі із злочинністю;
низький освітній рівень засуджених та недостатня ефективність діяльності соціально-виховної та психологічної служб органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів;
повільна реорганізація виробництва, зокрема, у сучасних умовах державне фінансування не може задовольнити і покрити всі витрати, необхідні для нормальної роботи органів і установ виконання покарань. В таких умовах робота підприємств установ виконання покарань спрямована перш за все на "виживання" і не дозволяє спрямовувати зароблені кошти на розвиток виробництва, а праця засуджених втрачає свою ресоціалізаційну та виправну складову;
відсутність державних замовлень на продукцію, що виготовляється підприємствами установ виконання покарань;
низький рівень залучення засуджених до праці (залишаються не працевлаштованими понад 50% працездатних засуджених);
відсутність пільгових умов та спеціального режиму оподаткування підприємств установ виконання покарань;
необхідність негайної реконструкції, перепрофілювання та капітальних ремонтів значної кількості будівель, споруд та інженерних мереж установ виконання покарань та будівництва нових слідчих ізоляторів;
відсутність блочного розміщення засуджених (у приміщеннях казарменого типу утримуються по кілька десятків засуджених та осіб, узятих під варту);
значний фізичний знос основних виробничих фондів підприємств установ виконання покарань, що призводить до неконкурентоспроможності виробленої продукції, незадовільного фінансово-економічного стану;
незадовільний рівень забезпечення спеціальною технікою та інженерно-технічними засобами охорони, 90% яких підлягають терміновій заміні внаслідок багатократного перевищення граничного терміну експлуатації та не забезпечують надійної охорони установ виконання покарань і слідчих ізоляторів;
необхідність реконструкції, капітальних ремонтів значної кількості захисних споруд установ виконання покарань, слідчих ізоляторів;
необхідність заміни аналогових систем оповіщення органів і установ виконання покарань на сучасні автоматизовані цифрові системи оповіщення;
низький рівень забезпечення органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів засобами індивідуального захисту, приладами дозиметричного та хімічного контролю, які вичерпали термін експлуатації, що не дозволяє забезпечити у повній мірі захист персоналу, засуджених та осіб, узятих під варту, від надзвичайних ситуацій техногенного, природного і воєнного характеру.

недосконалість системи охорони здоров'я засуджених та осіб, узятих під варту;
недосконалість системи виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, необхідність удосконалення роботи кримінально-виконавчої інспекції, на обліку в якій на даний час перебуває більше половини всіх засуджених і роль якої зростатиме у зв'язку з розширенням практики застосування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;
недостатньо поширене використання сучасних інформаційних технологій, відсутність власної інформаційно-аналітичної системи;
недофінансування видатків від потреби на забезпечення діяльності кримінально-виконавчої служби;
низька ефективність управління персоналом;
недостатня професійність персоналу органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів;
низький соціально-правовий захист персоналу органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, що сприяє поширенню корупції і хабарництва, неналежне фінансування програми забезпечення житлом персоналу, відсутність галузевої профспілкової організації;
значні фізичне та психологічне перевантаження персоналу органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів внаслідок недостатньої граничної чисельність;
відсутність власної бази для проведення медичного та медико-реабілітаційного обслуговування персоналу;
відсутність вищого навчального закладу ІІІ – IV рівня акредитації та наукового супроводження процесу розвитку кримінально-виконавчої служби.

Вагомим компонентом у здійсненні державної політики у сфері кримінальних і кримінально-виконавчих правовідносин є удосконалення діяльності і підвищення ефективності виконання кримінальних покарань з урахуванням необхідності безумовного дотримання Європейської конвенції з прав людини, міжнародно-правових актів та принципів кримінально-виконавчого законодавства. У зв’язку з цим, ключового значення набуває питання подальшого розвитку кримінально-виконавчої служби, що потребує державної підтримки.

Тому для послідовної реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань є необхідність у розробленні Державної програми розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України на період до 2015 року (далі – Програма).

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності
її розв’язання програмним методом

Зміни, викликані прийняттям нових Кримінального, Кримінально-виконавчого кодексів України, Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", приєднанням держави до низки міжнародних актів, створили умови до виникнення суттєвих факторів, які вимагають удосконалення підходів до організації виконання та відбування кримінальних покарань з метою безумовного забезпечення захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених.

Проте, діючі в Україні органи і установи виконання покарань та слідчі ізолятори не повною мірою відповідають сучасним вимогам забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Починаючи з 90-х років в Україні було здійснено кілька спроб реформування пенітенціарної системи, що дозволило досягти деяких позитивних зрушень. Проте, основної мети реформування – приведення умов виконання та відбування покарань у відповідність до вимог національного законодавства та міжнародних норм і стандартів досягнуто не було. Дотепер у країні фактично збережено застарілу систему управління виправними закладами, яка не може позбутися ознак адміністративно-командного управління і є несумісною зі справжнім ресоціалізаційним процесом. У переважній більшості вітчизняні органи і установи виконання покарань сприймаються тільки як місця для виконання кримінальних покарань, а не місця для проведення соціальної роботи із засудженими.

Більшість будівель і споруд, інженерних мереж установ виконання покарань та слідчих ізоляторів побудовано та введено в експлуатацію від 100 до 50 років тому і потребує негайної реконструкції, перепрофілювання та капітальних ремонтів, оскільки у приміщеннях казарменого типу утримуються по кілька десятків засуджених та осіб, узятих під варту.

Відповідно до Закону України від 21 січня 2010 року «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо забезпечення прав засуджених осіб в установах виконання покарань» з 1 січня 2012 року передбачено збільшення до чотирьох квадратних метрів норми жилої площі на одного засудженого та встановлено, що вони, як правило, повинні триматися в приміщеннях блочного типу. Також цим законопроектом запроваджено прогресивну систему відбування покарань для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, що потребує реорганізації існуючої системи виправних закладів.

Незадовільний стан інженерно-технічних засобів охорони та спеціальної техніки, що експлуатується понад 40 років, суттєво впливає на надійність охорони установ виконання покарань і слідчих ізоляторів і, як наслідок, сприяє високій вірогідності втеч засуджених та осіб, узятих під варту. Використання у системі охорони пенітенціарних закладів близько дев’яти тисяч озброєних чатових також не слід розглядати у якості перспективного напрямку розвитку, адже "людський" фактор має свої негативні наслідки, та й утримання такої кількості персоналу обумовлене великими щорічними видатками на їх утримання.

Більшість захисних споруд установ виконання покарань, слідчих ізоляторів побудовано та введено в експлуатацію 50 і більше років назад, разом із введенням в експлуатацію будівель і споруд установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і потребує реконструкції та капітальних ремонтів.

Відповідно до Закону України від 24 червня 2004 року "Про правові засади цивільного захисту", Закону України "Про Цивільну оборону України", постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку забезпечення населення і особового складу невоєнізованих формувань засобами радіаційного та хімічного захисту" від 19 серпня 2002 р. № 1200 (із змінами) більшість засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів підлягають заміні на нові. Наявні засоби індивідуального захисту і прилади зберігаються понад установлений гарантійний термін (30-40 років) і є непридатними для використання за призначенням.

Системи оповіщення органів і установ виконання покарань не дозволяють оперативно доводити сигнали про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного і воєнного характеру.

Потребує диференціації та індивідуалізації процес виконання кримінальних покарань з урахуванням зміни криміногенної та соціально-демографічної характеристики осіб, позбавлених волі.

Сучасні підходи до організації виробничої діяльності в ринкових умовах обумовлюють необхідність зміни організаційно-правових форм і принципів діяльності підприємств установ виконання покарань щодо залучення засуджених до суспільно корисної праці, надання при цьому пріоритету їх професійно-технічному навчанню, формуванню та закріпленню у засуджених трудових навичок як невід'ємної складової процесу їх ресоціалізації.

Через значну кількість засуджених, хворих на соматичні та психічні захворювання, поширення серед них інфекційних захворювань, перш за все туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, залишається проблемним забезпечення таких осіб адекватною медичною допомогою. Зростає кількість осіб, у яких діагноз активного туберкульозу встановлюється при їх надходженні до слідчих ізоляторів.

Заходи, що вживаються останніми роками в Україні у галузі реформування кримінальної юстиції у цілому та гуманізації кримінального законодавства зокрема, сприяли розширенню практики застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією засуджених від суспільства. Внаслідок цього особи, щодо яких виконуються кримінальні покарання, альтернативні позбавленню волі, сьогодні складають більшу частину засуджених.

При цьому функціональна структура управління процесом виконання покарань, альтернативних позбавленню волі, яка забезпечується кримінально-виконавчою інспекцією, характеризується відсутністю дієвого механізму соціальної роботи з такими правопорушниками, що значно ускладнює досягнення цілей таких видів покарання.

Це вимагає додаткових заходів щодо організаційного та технічного вдосконалення діяльності кримінально-виконавчої інспекції з метою створення передумов впровадження у її діяльність елементів пробації.

Залишається неефективною робота громадських організацій щодо їх участі у процесі виправлення та ресоціалізації засуджених. Неврегульований механізм реалізації спостережними комісіями визначеної законодавством функції здійснення громадського контролю за станом дотримання прав людини в місцях позбавлення волі.

Проблеми щодо вирішення соціальних питань персоналу та пенсіонерів кримінально-виконавчої служби, недостатнє фінансування видатків, які забезпечують соціальні потреби лише частково, відсутність у структурі спеціалізованих медичних закладів для надання амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної допомоги, недостатній рівень грошового забезпечення персоналу органів і установ кримінально-виконавчої служби призвели до накопичення значного некомплекту персоналу.

На даний час кримінально-виконавча служба залишається практично єдиним відомством, яке не має спеціалізованого вищого навчального закладу III – IV рівня акредитації, відомчої науково-дослідної установи та системи підвищення кваліфікації керівного складу органів і установ виконання покарань.

Зважаючи на гостроту проблеми, виникає потреба у консолідації зусиль центральних, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадськості у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на її розв'язання, що можливо вирішити лише програмним методом, шляхом розроблення, затвердження та виконання протягом 2010 - 2015 років Програми.

Прийняття Програми забезпечить концентрацію матеріально-технічних та фінансових ресурсів, скоординує зусилля ключових учасників і зацікавлених сторін цього процесу, що дасть змогу продовжити поступальний рух в удосконаленні кримінально-виконавчої служби та підвищенні ефективності державної політики в цій сфері.

Поиск по сайту: