Білі акації

Білі акації будуть цвісти

в місячні ночі жагучі,

промінь морями заллє золотий

річку, і верби, і кручі...

Будем іти ми з тобою тоді

в ніжному вітрі до рання,

вип'ю я очі твої молоді,

повні туману кохання...

Солодко плачуть в садах солов'ї,

так, як і завжди, незмінно...

В тебе і губи, і брови твої,

як у моєї Вкраїни...

Ось вона йде у вінку, як весна...

Стиснулось серце до крику...

В ньому злилися і ти, і вона

У ліричній мініатюрі «Білі акації будуть цвісти», які в інших віршах, поет виявляє глибокі інтимні почуття до своєї подруги. Цвітіння акацій — чарівна, духмяна пора весни. Вона полонить душу, викликає любов до природи рідного краю.

Ліричний герой вірша захоплюється красою життя. «Істинне тільки те, що прекрасне»,— говорив Олександр Довженко. І Сосюра знаходить те прекрасне всюди: в пейзажах Батьківщини, у співах соловейка, у зустрічах з нареченою

«Білі акації будуть цвісти». В ній, як і в багатьох інших творах, головними є почуття героя. Вони вписані, підживлені, посилені картиною весняною травневої природи, де цвітуть акації, ночі короткі і місячні, співають солов’ї. В таку пору важко розлучитись з коханою бодай на мить, хочеться бути з нею кожну хвилину. У використаних автором художніх прийомах психологічного паралелізму, постійних епітетів, метафор легко простежуються народнопісенні мотиви. Водночас автор продовжує і українську літературну традицію, наприклад «Білі акації будуть цвісти» Володимира Сосюри можна порівняти із «Викликом» Михайла Старицького, що починається відомими рядками «Ніч яка місячна, зоряна, ясная…»

«Так ніхто не кохав…»

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,

що горять в тумані наді мною…

Розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!. Тихий місяцю мій!.

Де ви бачили більше кохання?.

Я для неї зірву Оріон золотий,

я — поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки…

1922.

Тема кохання займає одне з важливих місць у всій світовій літературі. Люди оспівували кохання завжди. Не обминув цю тему і щедро обдарований природою поет Володимир Сосюра. Своїми віршами В. Сосюра наповнює душу читача красою, радістю, щирістю.

Простота, замріяність автора, м'яка задушевність відбилися у його творах. Про свої інтимні почуття Сосюра завжди говори відверто, захоплено і задушевно, не приховуючи радощів, болю, суму. Все це робить ліричну поезію митця дуже близькою серцю людини.

Я б забув і образу, і сльози...

Тільки б знову йти через гать,

тільки б слухать твій голос — і коси,

твої коси сумні цілувать... —

так говорить поет в одному зі своїх віршів «Коли потяг у даль загуркоче...». У спогадах ліричного героя, яким і є сам автор, пропливають яскраві картини його юності. Перше кохання залишило глибокий слід у його душі, він усе б віддав, щоб повернути колишнє.

«Так ніхто не кохав...» — один з найкращих творів інтимної лірики В. Сосюри. Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням. Його ліричний герой романтизує своє почуття. Йому здається, що воно єдине за всю історію людства:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

і земля убирається зрання...

Почуття кохання пробуджує в душі ліричного героя все найкраще, приносить йому радість і щастя, надає сил. Поет пише, що закоханий готовий навіть звершити нечуваний подвиг — зірвати з неба «Оріон золотий».

Солов'ї, ніжний вітер, верби, кручі, місячні ночі — все це пробуджує в душі людини надію на краще майбутнє, змушує радіти, любити. У вірші «Білі акації будуть цвісти» В. Сосюра завдяки чарівності свого срібного слова овіює нас легким вітром радості і наповнює серце переживаннями:

Білі акації будуть цвісти

в місячні ночі жагучі,

промінь морями заллє золотий

річку, і верби, і кручі...

Багато поезій присвятив Володимир Миколайович і своїй дружині Марії, в них розкриті найромантичніші нюанси тієї любові, яка пройшла крізь випробування, злети і падіння. Ця жінка супроводжувала поета до кінця його життя. На довгі роки стала Марія для нього єдиною любов'ю, музою:

Іду, поспішаю, мов крилами мріє

Зоря перед мене в простори щасливі...

А губи шепочуть в блаженнім пориві

Для мене єдине ім'я: Маріє!..

Інтимна лірика В. Сосюри має багатогранний характер. Тема кохання тісно пов'язана з темою синівської святої любові до України:

Стиснулось серце до крику...

В ньому злилися і ти, і Вона

в образ єдиний навіки.

Митець захоплююче і красиво відтворив світле почуття чистої любові, такої нестримної і жагучої, яка робить життя кожного з нас яскравим і цікавим.

Інтимна поезія В. Сосюри спонукає читачів до роздумів, підносить у помислах, робить благороднішими. Його вірші завжди хвилюватимуть наші душі, навчатимуть берегти найдорожчі людські почуття.

Натхнення слів поета про справжнє кохання почули не тільки його сучасники, але й люди нашого часу. Він дійсно вмів любити і сказав про це красиво, мелодійно, щиро.

Поиск по сайту: