ЗОЛОТИЙ ГОМІН

Характеристика поезій збірки

Сергій Єфремов охарактеризував цю збірку як ту, де «вилився весь Тичина з надзвичайно своєрідною поетичною індивідуальністю, з дужим талантом, з усіма своїми позитивними й негативними сторонами».

Арфами, арфами...

Тичина Павло

Арфами, арфами —

золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Думами, думами —

наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

Стану я, гляну я —

скрізь поточки як дзвіночки, жайворон

як золотий

З переливами:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Любая, милая,—

чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям

вкрай.

Там за нивами:

Ой одкрий

Колос вій!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

У цій поезії передано відчуття наближення весни. Текст можна прочитати на трьох рівнях: ідеться про пору року в природі, про прихід життєрадісної юності ліричного героя і про весну воскресіння, відродження рідної землі.

Мотив: гімн весні, молодості, вірі в щастя.

У вірші постає прекрасний персоніфікований образ дівчини-весни, до ніг якої схиляються й квіти, і живодайні дощі, і громи, і веселки. Цей образ творять вишукані неологізми (самодзвонними, ніжнотонними), епітети (золоті, голосні арфи, перламутровий плач), порівняння (поточки, як дзвіночки) та ін. Невичерпну музичну енергійність приходу весни передають постійні повтори, алітерації, асонанси, чергування довгих і коротких рядків:

Арфами, арфами —

золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Поезію написано під впливом вірша М. Вороного «Блакитна панна». Павло Тичина по-своєму талановито розвинув і поглибив звуко-зорові експерименти свого вчителя.

Уражає асоціативне багатство твору: шум гаїв нагадує ліричному героєві мелодію арф; він просить чи то весну, чи кохану, чи Україну: «Ой одкрий // колос вій!» Ця красива метафора — заклик до молодої людини, молодої нації пильно, удумливо й сміливо подивитися в майбутнє і бути готовими не тільки до злетів, а й випробувань: «Сміх буде, плач буде //Перламутровий».

Зверніть увагу на дату написання вірша: улітку 1914 р. розпочнеться Перша світова війна, яка стане початком бурхливих змін у світі, відкриє шлях надіям і розчаруванням, тріумфам і трагедіям XX ст. Поет пророче відчув наближення цієї нової епохи та и суперечливу суть.

ЗОЛОТИЙ ГОМІН

Над Києвом - золотий гомін,

І голуби, і сонце!

Внизу -

Дніпро торкає струни...

Предки.

Предки встали з могил;

Пішли по місту.

Дродки жертви сонцю приносять -

І того золотий гомін.

Ах той гомін!..

За ним по чути, що друг твій каже,

Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть,-

Бо їх не помічають.

Гомін золотий!

Уночі,

Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,

Розчини вікно, послухай:

Слухай:

Десь в небі плинуть ріки,

Потужні ріки дзвону Лаври і Софії!..

Човни золотії

Із сивої-сивої Давнини причалюють.

Човни золотії.

...З хрестом,

Опромінений,

Ласкою Божою в серце зрапешпї

Виходить Андрій Первозванний.

Ступає на гори:

Благословенні будьте, гори, і ти, ріко мутная!

І засміялись гори,

Зазеленіли...

І ріка мутная сповнилася сонця і блакиті -

Торкнула струни...

Уночі,

Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,

Вийди на Дніпро!

...Над Сивоусим небесними ланами Бог проходить,

Бог засіває.

Падають

Зерна

Кришталевої музики.

З глибин Вічності падають зерна

В душу.

І там, у храмі душі,

Над яким у недосяжній високості в'ються

голуби-молитви,

Там,

У повнозгучнім храмі акордами розцвітають,

Натхненними, як очі предків!

Він був мов жрець, сп'янілий від молитви,-

Наш Київ,-

Який моливсь за всю Вкраїну -

Прекрасний Київ.

- буря!

Стихійно очі він розкрив -

І всі сміються, як вино...

- блиск!

- жах!

Розвивши ясні короговки

(І всі сміються як вино),

Вогнем схопився Київ

У творчій високості!

здрастуй! здрастуй! - сиплеться з очей.

Тисячі очей...

Раптом тиша: хтось говорить.

слава! - з тисячі грудей.

І над всім цим в сяйві сонця голуби.

слава! - з тисячі грудей.

Голуби.

То Україну

За всі роки неслави благословляв хрестом

Опромінений,

Ласкою Божою и серце зранений

Андрій Первозванний.

І засміялись гори,

Зазеленіли...

Але ж два чорних гроба.

Один світлий.

І навкруг

Каліки.

Повзають, гугнявять, руки простягають

(О, які скорчені пальці!) -

Дайте їм, дайте!

Їсти їм дайте - хай звіря в собі не плекають,

- дайте.

Повзають, гугпявять, сонце проклинають,

Сонце і Христа!

Проходять:

бідні, багаті, горді, молоді, закохапі в хмари

й музику -

Проходять:

Чорний птах - у нього очі-пазурі! -

Чорний птах із гпіілих закутків душі,

Із поля бою прилетів.

Кряче.

У золотому гомоні над Києвом,

Над всією Вкраїною -

Кряче.

О, бездугпппй пташе!

Чи це по ти розп'яття душі людської

Століття довбав?

Століття довбав?

Століття.

Чи не ти виймав живим очі,

Із серця віру?

Із серця віру.

Чого ж тобі тепер треба

В години радості і сміху?

Чого я; тобі треба тепер, о бездушний пташе? -

Говори!

Чорпокрилля па голуби й сонце -

Чорнокрилля,

- Брате мій, пам'ятаєш дні весни на світанню волі?

З тобою обнявшись ходили ми по братніх стежках,

Славили сонце!

А у всіх тоді (навіть у травники) сміялись сльози...

- Не пам'ятаю. Одійди.

- Любий мій, чом ти не смієшся, чом не радієш?

Цо ж я, твій брат, до тобо по-рідному промовляю,-

Пепже ж ти по впізнав?

- Відступись! Уб'ю!

Чорпий птах,

Чорний птах кряче.

І навкруг

Каліки.

В години радості і сміху

Хто їх поставив па коліна?

Хто простягнуть сказав їм руку,

Який безумний бог - в години радості і сміху?

Предки з жахом одвернулись.

виростом! - сказали тополі.

бризнем піснями! - сказали квіти.

розіллємось! - сказав Дніпро.

Тополі, квіти і Дніпро.

Дзвенить, дзвенить, дзвонить

І б'ється на шматки...

- Чи то не золоті джерела скресають під землею?

Леліє, віє, ласкавіє,

Тремтить, пепаче сон...

- Чи то не самоцвіти ростуть в глибинах гір?

виростем! - сказали.

розіллємось! - Дніпро.

Зоряного ранку припади вухом до землі -

...ідуть.

То десь із сол і хуторців ідуть до Києва -

Шляхами, стежками, обніжками.

І б'ються в їх серця у такт

- ідуть! ідуть! -

Дзвонять немов сонця у такт

- ідуть! ідуть! -

Там над шляхами, стежками, обніжками.

Ідуть!

І всі сміються як вино:

І всі співають як вино:

Я - дужий народ,

Я молодий!

Вслухався я в твій гомін золотий -

І от почув.

Дивись я в твої очi -

І от побачив.

Гори каміння, ні,о на груди мої навалили,

Я так легенько скинув -

Мов пух...

Я - невгасимий Огонь Прекрасний,

Одвічин й Дух.

Вітай же нас ти з сонцем, голубами.

Я дужий народ! - з сонцем, голубами.

Вітай нас рідними піснями!

Я - молодий!

Молодий!

Золотий гомін — антологія української поезії світу, упорядкована Анатолієм Мойсієнком. Вийшло два випуски антології — в 1991 та 1997 роках.

Назва запозичена з однойменної поеми Павла Тичини. На сторінках антології представлено сто сучасних українських поетів з України й діаспори. У обох збірниках антології подані аналітичні статті Ігоря Трача, Миколи Сороки та Анатолія Мойсієнка про сучасну українську поезію.

Шопен

Шопена вальс... Ну хто не грав його

I хто не слухав? На чиïх устах

Не виникала усмiшка примхлива,

В чиïх очах не заблищала iскра

Напiвкохання чи напiвжурби

Вiд звукiв тих кокетно-своєвiльних,

Сумних, як вечiр золотого дня,

Жагучих, як нескiнчеиий цiлунок?

Шопена вальс, пробреньканий невмiло

На пiанiно, що, мовляв поет,

У неладi «достигло идеала»,

О! даль яку вiн срiбну вiдслонив

Менi в цей час вечiрньоï утоми,

Коли шукає злагiднiле серце

Ласкавих лiнiй i негострих фарб,

А десь ховає i жагу, i пристрасть,

I мрiю, й силу, як земля ховає

Непереборнi паростi трави...

В снiги, у сиву снiжну невiдомiсть,

Мережанi, оздобнi линуть сани,

I в них, як сонце, блиснув iз-пiд вiй

Лукавий чи журливий — хто вгадає? —

Гарячий чи холодний—хто, збагне?—

Останнiй, може, може, перший усмiх.

Це щастя! Щастя! Руки простягаю

Б'є снiг iз-пiд холодних копитiв,

Метнулось гайвороння край дороги

I простяглась пустиня навкруги.

Сiдлать коня! Гей, у погоню швидше I

Це щастя! Щастя! — Я прилiг до гриви,

Я втис у теплi боки остроги —

I знову бачу.те лице, що ледве

Iз хутра виглядає... Що менi?

Невже то сльози на ïï очах?

То сльози радостi — хто теє скаже?

То сльози смутку—хто те розгада?

А вечiр палить вiкна незнайомi,

А синя хмара жаром пройнялася,

А синiй лiс просвiчує огнем,

А вiтер вiти клонить i спiває

Менi в ушах... Це щастя! Це любов!

Це безнадiя! Пане Фредерiку,

Я знаю, що нi вiтру, нi саней,

Анi коня немає в вашiм вальсi,

Що все це — тiльки вигадка моя

Проте... Нехай вам Польща, чи Жорж Занд

Коханки двi, однаково жорстокi! —

Навiяли той нiжний вихор звукiв,—

Ну й що ж по тому? А сьогоднi я

Люблю свiй сон i вас люблю за нього,

Примхливий худорлявий музиканте...

1934 p.

Мелодійною красою серед інших поезій Рильського вирізняється відомий його вірш "Шопен", в якому досягнута спроба автора перекласти людською мовою самобутню, незрівняну музику Шопена. Автор зумів відтворити почуття, уявлення, переживання ліричного героя, навіяні вальсами:

В чиїх очах не заблищала іскра

Напівкохання чи напівжурби

Від звуків тих кокетно-своєвільних,

Сумних, як вечір золотого дня,

Жагучих, як нескінчений цілунок.

Автор прагне передати словами ритм, мелодійність незрівнянної музики великого польського композитора, всесвітньо відомі вальси якого М. Рильський дуже любив. Вже в першій строфі він характеризує звуки шопенівського вальсу, використовуючи цілу гаму епітетів, підсилених порівняннями: "кокетливо-свавільні", "...сумні, як вечір золотого дня". Поет припускає у поетичній уяві, що звуки вальсу - це переплавлене почуття музиканта, його нещасливе кохання до Жорж Санд; чи, може, це - відлуння гіркої розлуки з батьківщиною. Рильський, використовуючи широку палітру художніх засобів, передає ту повінь емоцій, які народжує в душі людини музика; серед них найбільше епітетів: усмішка примхлива, срібна даль, сива невідомість. Таємничість музики підсилюється риторичними питаннями, що передають емоційність автора від "ніжного виходу звуків". Ми розуміємо, що емоційність - це спільна риса для музики і поезії.

Художня палітра Рильського багата і оригінальна, що є безсумнів ним свідченням неповторного бачення, сприйняття і відображення світу видатним митцем слова.

Поиск по сайту: