Зв'язок краєзнавчо-туристичної роботи з навчанням та вихованням

Одним з напрямів підвищення ефективності навчально-виховного процесу в географії є туристично-краєзнавча робота.

Екскурсії і туристські походи — важливий засіб формування світогляду школярів. Подорожі та екскурсії розширюють кругозір, дають можливість краще пізнати історію та географію Вітчизни, пробуджують глибоку любов до природи. Закінчивши навчання, учні часто згадуватимуть рідну школу, туристські стежки, що вивели їх на широку дорогу життя, вечори біля туристського вогнища, які згуртували їх і дали, наснагу на добрі діла.

Туризм — не тільки фізичний розвиток, бадьорість, і працездатність, а й відмінний засіб виховання у дітей; цілеспрямованості, зібраності, прагнення до пізнання. Романтика пізнання — чи не найцінніша особливість туризму.

Краєзнавчий принцип — один з педагогічних принципів навчання, який означає уточнення, конкретизацію, розкриття та підтвердження наукових понять прикладами з навколишнього середовища. Основним завданням шкільного краєзнавства є всебічне вивчення рідного краю, збирання та узагальнення краєзнавчого матеріалу. Краєзнавчий принцип передбачає систематичне встановлення зв'язків між вивченням географії і тими знаннями, які здобувають учні в результаті безпосереднього дослідження краю.

При вивченні рідного краю в школі широко поширене ряд напрямків: географічне, історичне і народногосподарське.

- Географічне вивчення клімату, рельєфу, грунтового покриву (види, властивості, особливості), рослинності, корисних копалин і т.д.

- Історичне - пізнання історії краю з найдавніших часів до наших днів, вивчення охорони пам'яток старовини, мистецтва, архітектури пам'яток;

- Народногосподарське - вивчення населення, господарства його досягнень і вплив людини на навколишнє середовище.

Всі ці напрями тісно пов'язані і доповнюють один одного. Сприяють поліпшенню міжпредметного зв'язку, відіграють важливу роль у новітній, науково-технічної підготовки учнів і успішний початок пізнавального інтересу всього прекрасного в природі.

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Лекція 3. Планування краєзнавчо-туристичної роботи

Передовий досвід організації туристично-краєзнавчої роботи в школах України свідчить, що вчителі географії поряд з підготовкою фактичного туристично-краєзнавчого матеріалу ретельно продумують методику його подачі та складають тематичні плани урахуванням особливостей довколишнього середовища рівня туристично-краєзнавчих знань, життєвої практики учнів. На відміну від календарних або тематичних планів з інших шкільних предметів у цих планах висвітлюють лише ті розділи або теми шкільних курсів географії, під час вивчення яких є можливість здійснення краєзнавчого принципу.

Особливо важливе значення у плануванні навчальної туристично-краєзнавчої роботи має виконання вимог до змісту краєзнавчого матеріалу, що використовується на уроках. Такий матеріал повинен виховувати учнів, сприяти глибокому та міцному засвоєнню ними основних географічних знань, конкретизації та розкриттю наукових понять, озброювати школярів політехнічними знаннями, уміннями та навичками, відповідати завданням трудового виховання і свідомості ставлення до праці, професійної орієнтації підростаючого покоління, програмним вимогам курсів шкільної географії.

Досвід роботи багатьох учителів географії дає можливість виділити такі підходи до відбору краєзнавчого матеріалу та його включення до навчальних планів.

1. Туристично-краєзнавча робота передує вивченню теми. Так, у 5—9 класах під керівництвом учителя провадяться спостереження погоди при вивченні тем «Повітря», «Атмосфера», «Євразія», «Клімат України». При цьому вивчення перелічених тем може розпочинатися не з програмних питань, а з повідомлень учнів про результати спостережень за погодою. Вчитель повинен так спланувати та організувати спостереження, щоб вони підтверджували прикладами та переконливими висновками наукові поняття й теоретичні узагальнення тих тем, що вивчаються.

2. Туристично-краєзнавчий матеріал органічно входить до змісту теми. При цьому туристично-краєзнавча робота проводиться одночасно з вивченням програмного матеріалу. Так, у 6 класі складові елементи граніту визначають під час практичної роботи з теми «Гірські породи». При вивченні у 7 класі теми «Зображення Землі на глобусах та картах» провадяться практичні роботи з вимірювання відстаней, визначення напрямків, орієнтування на місцевості, складання схематичного плану невеликої ділянки місцевості й топографічного плану своєї місцевості.

3. Туристично-краєзнавча робота припадає на кінець вивчення теми. Ряд тем шкільної програми з географії закінчується екскурсіями у природу. Так, після вивчення у 6 класі теми «Біосфера» провадять екскурсію з метою ознайомлення з компонентами природи своєї місцевості.

Краєзнавчий підхід у викладанні географії в школі застосовується:

· при перевірці знань, умінь і практичних навичок школярів;

· під час вивчення нового матеріалу;

· у процесі проведення практичних і самостійних робіт;

· при повторенні та закріпленні вивченого матеріалу.

Планування туристично-краєзнавчої діяльності

Планування туристично-краєзнавчої діяльності учнів має своєрідні особливості. Основними організаційними формами діяльності є туристичні походи, які реалізуються у певній послідовності та взаємозв'язку. Для проведення походу, в якому мають бути реалізовані освітні, оздоровчо-спортивні та виховні цілі, потрібна певна підготовча робота. Після завершення походу виконується робота щодо визначення його підсумків. Три частини туристично-краєзнавчої діяльності - підготовка, проведення і підведення підсумків туристичного заходу - в нерозривній єдності утворять структурний блок. Реалізовані у певній послідовності частини блоку утворять туристично-краєзнавчий цикл. Планування, організація і проведення туристично-краєзнавчих циклів повинні ґрунтуватися на педагогічних принципах, що є основними вимогами і служать керівництвом при визначенні змісту, організації, методів навчання і виховання.

Підготовка, проведення і підведення підсумків туристично-краєзнавчих заходів складає єдиний блок, що називається туристично-краєзнавчим циклом.

Перша частина циклу повинна враховувати всю діяльність групи, спрямовану на підготовку походу. Сюди входять: заняття групи по підготовці господарчої, матеріально-технічної частини; заняття по удосконаленню навичок орієнтування на місцевості; заняття, на яких здійснюється знайомство з краєзнавством району походу; заняття, спрямовані на удосконалення фізичного розвитку учасників походу, тобто тренування; зустрічі з людьми, чия доля зв'язана з районом походу; консультації з краєзнавцями; відвідування музеїв, виставок; проведення трудових десантів з метою заробітку коштів для походу і таке інше.

Центральна ланка в туристично-краєзнавчому циклі - власне туристичний захід: похід по наміченому маршруту з використанням активних засобів пересування, проведення в поході збору краєзнавчого матеріалу і виконання суспільно-корисної роботи на маршруті.

Заключна частина циклу - підведення підсумків походу. Вона включає: обробку зібраного матеріалу; підготовку, складання й оформлення звіту про похід; оформлення фотогазети і фотозвіту; передачу зібраного краєзнавчого матеріалу зацікавленим організаціям; проведення звітного виступу груп перед туристичним або навчальним колективом. Як у підготовчій, так і в заключній частині туристично-краєзнавчого циклу планується проведення учбово-тренувальних і тематичних походів вихідного дня; участь групи в змаганнях з туристичної техніки й орієнтування, краєзнавчих конкурсах, конференціях, вікторинах відповідно до календарного плану. Не можна залишатися осторонь від загальноміських, обласних та Всеукраїнських заходів, потрібно брати в них участь, планувати проведення заходів, присвячених ювілейним датам.

При плануванні необхідно враховувати послідовність і систематичність виховного впливу. Це передбачає безперервність педагогічного процесу в туристичній роботі, вимагає наступності у здійсненні виховних впливів. Тому ідеальний варіант планування туристично-краєзнавчої роботи - це модель, що складається з чотирьох циклів.

ПРОГРАМА

Програма - це змістово-організаційна модель будь-якої діяльності, будь-якого процесу (практики), яка визначає цілі, учасників, зміст, результати діяльності, а також порядок її реалізації.

Програми можуть мати різні рівні кваліфікаційної підготовки вихованців.

Початковий рівень передбачає виявлення здібностей та обдарувань дітей, прищеплення інтересу до творчої діяльності, забезпечення загального розвитку вихованців, оволодіння основами курсу.

Основний рівень передбачає розвиток стійких інтересів вихованців до творчої діяльності, розширення та поглиблення знань, практичних умінь та навичок, задовольняють потреби у професійній орієнтації.

Вищий рівень передбачає навчання за інтересами для здібних і обдарованих вихованців, їх розвиток та задоволення потреб у допрофесійній підготовці.

Навчальна програма позашкільної освіти може бути розрахована лише на початковий або лише на основний рівень, або поєднувати два чи три рівні одночасно.

СТРУКТУРА ПРОГРАМИ:

· Титульна сторінка – містить інформацію про заклад; назву програми гуртка, при чому вказується вид діяльності, а не назва гуртка; коротку інформацію про укладачів програми (ФІО, посада), населений пункт, і позначки про затвердження програми.

· Пояснювальна записка розкриває основний задум педагога та його концепцію. З пояснювальної записки повинно бути зрозумілим для чого створено програму та на які результати очікує педагог. Пояснювальна записка дає змогу сформулювати основну мету, цілі та задачі програми; доводить її актуальність, особливості; дає посилання на вік вихованців, рівень кваліфікаційної підготовки з урахуванням років навчання та годин, відведених на опанування програми; режим занять.

· Навчально-тематичний план має вигляд таблиці, розкриває логіку вивчення програми. У плані повинна бути представлена послідовність вивчених розділів, тем запропонованого курсу та кількість годин, відведених на опанування кожної з них; визначено співвідношення навчального часу, яке відводиться на теоретичні та практичні заняття. Навчально-тематичний план складається з урахуванням часу, який заплановано програмою на кожен рік навчання.

· Зміст курсу за роками навчання має відповідати навчально-тематичному плану. В ньому подається опис розділів та тем в порядку їх представлення в навчально – тематичному плані. Тема, зазначена в навчально-тематичному плані, має бути розкрита достатньо повно, з переліком усіх основних питань змісту, перш за все в теоретичній частині. Такого ж повного розкриття потребує й практична частина, при цьому потрібно вказати назви практичних робіт та форми їх проведення.

· Прогнозований результат – це те, що ми хочемо отримати після засвоєння учнями певного рівня програми. Результативність прогнозується обов’язково після кожного року навчання.

· Список літератури може містити методичну літературу, що використовувалась для складання програми; рекомендовані видання для педагогів та дітей. Посилання на Інтернет – ресурси бажано розташовувати окремим списком.

· Додатки – це варіативна складова програми. Вони включаються у програму за необхідності, можуть містити відомості про використане обладнання, схеми, технічні картки виробів тощо.

Методологія краєзнавства — це сукупність найбільш істотних елементів теорії, викладених у конструктивній, прийнятній для практики формі. Це узагальнена система методів пізнання об'єктивної дійсності.

Метод науки — це спосіб чи засіб досягнення будь-якої дослідницької мети, шлях до пізнання чи вирішення якогось конкретного завдання. Методика дослідження — це сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності.

!!!!!! Усі методи туристично-краєзнавчого дослідження поділяють на традиційні і сучасні.

На всіх етапах краєзнавчої діяльності застосовують різні традиційні методи дослідження, а саме:

- літературний — відбір і аналіз літературних джерел, що стосуються об'єкта вивчення. Усі літературні джерела умовно можна поділити на чотири категорії: архівні матеріали, книжки (науково-популярні, наукові монографії, енциклопедії, довідники тощо), статті з періодичної преси та праці наукових конференцій;

- статистичний — вивчення кількісних показників у характеристиці ряду краєзнавчих об'єктів і явищ. - візуальний (спостереження) — узагальнення власних спостережень під час дослідження краєзнавчого об'єкта. У процесі роботи проводяться бесіди з місцевими жителями, працівниками органів державної влади, спеціалістами господарства, культури й освіти, свідками подій, науковими працівниками тощо.

- картографічний — один із найпоширеніших методів дослідження. Адже карта — це логічна образно-знакова модель території, яка цілеспрямовано відображає об'єкти, явища, зв'язки і взаємозалежності, що належать до цієї території. Карта виступає і результатом досягнутого рівня знань про територію, і інструментом пізнання, який дає змогу піднятись на більш високий ступінь знань;

- анкетний — письмове або усне опитування місцевих краєзнавців або просто жителів населеного пункту, за певною анкетою чи спеціально складеними запитаннями, для збирання масового матеріалу, щоб встановити певні закономірності чи явища.

- польові дослідження

- описовий — метод, який використовують під час вивчення розміщення видів діяльності та розселення.

- експедиційний — метод, створений для активізації краєзнавчої роботи.

- фотографування — дає можливість зафіксувати найцікавіші епізоди і є важливим документом проведеної роботи. Усі цікаві і пам'ятні місця бажано фотографувати або знімати відеокамерою.

Вище ми розглянули найважливіші традиційні методи дослідження. Серед сучасних методів туристично-краєзнавчого дослідження заслуговують на увагу такі:

Географічний метод — це базовий краєзнавчий метод, який використовується практично в усіх регіональних дослідженнях. Цей метод є специфічним і формується, на думку Є. Б. Алаєва, як "триєдиний" підхід у дослідженні, що зумовлює дотримання територіальності, комплексності, конкретності. Застосування цього методу не можливе без одночасного використання картографічного методу, який є, по суті, особливою формою ідеально-просторового моделювання.

Моделювання — це ще один загальнонауковий метод, який використовується у туристичному краєзнавстві. Застосування цього методу дає змогу вивчати об'єкт не безпосередньо, а за допомогою посередника — ідеальної (уявної) чи матеріальної моделі. Прикладом можуть бути карти, картосхеми.

Математичні методи — це група наукових методів, які дають змогу вивчати досліджуваний об'єкт з використанням математичного апарату. Серед поширених у краєзнавчих студіях математичних методів першочергово слід назвати статистичний аналіз, факторний аналіз, кластерний аналіз, регресійний аналіз тощо. Суть цих методів зводиться до математичної формалізації закономірностей розвитку того чи іншого явища (процесу) на обраній території у координатах простору-часу, а відтак зводиться до "стискування" формалізованої інформації про різноякісні характеристики (параметри) території чи до виведення закономірностей перебігу того чи іншого процесу.

Економічний метод — це метод комплексного вивчення економічних явищ і процесів у межах обраної території; виявлення взаємозв'язку і взаємозалежності між економічними показниками, що характеризують стан розвитку туристичної галузі в краї; вивчення господарських явищ і процесів у динаміці тощо.

Соціологічний метод — це метод комплексного вивчення суспільних явищ і процесів у межах обраної території, споживчо-туристичних уподобань і рекреаційних потреб населення, його вікової і соціальної структури тощо.

З кінця XX ст. у національних краєзнавчих дослідженнях дедалі більше зростає роль і значення комп'ютерних технологій. Ці технології відіграють вагому роль у вивченні сучасної територіальної організації продуктивних сил краю.

ГІС, багатошарнiсть сучасних картографічних носіїв, можливості тривимірного моделювання й динамічної анімації в сучасній картографії. GPS навігація. Система Google Maps, використання космічних знімків і тривимірних моделей рельєфу.

МЕТОДИ

Метод – це певний спосіб досягнення конкретної мети; певний систематизований комплекс прийомів, процедур, які застосовуються дослідником для досягнення поставленої мети.

Вирізняють методи загальнонаукові, які застосовують у дослідницькому процесі різних наук, і спеціальні – при розв’язанні прикладних наукових задач.

Загальнонаукові методи дослідження умовно поділяють на три групи:

1) методи, що використовуються на теоретичному рівні дослідження (індукція, дедукція, системний підхід, та ін.);

2) методи, що використовуються як на теоретичному, так і емпіричному рівнях дослідження (формалізація, абстрагування, аналіз і синтез, систематизація, узагальнення, моделювання та ін.);

3) методи емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, вимірювання, порівняння, візуально-графічні методи).

Емпіричні методи дослідження є визначальними в навчально-дослідній справі, що пов’язана з практикою, зокрема педагогічною, та забезпечують накопичення, фіксацію та узагальнення вихідного дослідного матеріалу. Отримані за допомогою цих методів дані є основою для подальшого теоретичного осмислення пізнавальних процесів та створюють цілісну єдність наукового пізнання.

1. Спостереження – це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об’єктами дослідження.

2. Вимірювання – це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру.

3. Порівняння – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою встановлення подібності чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об’єктам дослідження.

4. Експеримент – апробація знання досліджуваних явищ в контрольованих або штучно створених умовах.

Інші емпіричні методи дослідження

Деякі науковці серед емпіричних методів виділяє ще інтерв’ю (опитування), анкетування, рейтинг, експертна оцінка, самооцінку, аналіз даних.

Теоретичні методи спрямовані на створення теоретичних узагальнень та формулювань закономірностей досліджуваних явищ, їх мета яких полягає у поясненні відкритих явищ, встановленні закономірних зв’язків між явищами, формулюванні законів і закономірностей розвитку явищ і на цій основі передбаченні нових явищ.

На теоретичному рівні дослідження використовуються такі загальнонаукові методи:

• аналіз;

• синтез;

• індукція;

• дедукція;

• порівняння;

• формалізація;

• абстрагування;

• моделювання.

Аналіз (з грецького – розкладання) – метод пізнання, який дозволяє розчленовувати предмети дослідження на складові частини (звичайні елементи об’єкта або його властивості і відношення). Аналіз – метод дослідження, який включає вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожну із виділених частин аналізують окремо у межах єдиного цілого. Наприклад, аналіз продуктивності праці робітників провадять по підприємству - в цілому і по кожному цеху зокрема.

Синтез (з грец. - поєднання, з'єднання, складання) - метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин, тобто, на противагу аналізу, даний метод дає можливість з’єднувати окремі частини чи сторони об’єкта в єдине ціле. У процесі наукових досліджень синтез тісно пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле (продуктивність праці виробничого об'єднання в цілому).

Індукція – форма наукового пізнання, логіка якого розгортається від конкретного до загального. Тобто, загальне положення виводиться логічним шляхом з одиничних суджень. При індуктивному методі дослідження для одержання загальних знань про той чи інший клас предметів необхідно вивчити, окремі складові цього класу та віднайти в них істотні ознаки, властиві цьому класу предметів.

Дедукція – метод логічного висновку від загального до часткового, тобто спочатку досліджують стан об'єкта в цілому, а потім його складових елементів. У навчально-дослідній практиці застосовують змістовне доведення, представлене у вигляді звичайних логічних конструкцій, рівень науковості яких відповідає потенціалу молодого дослідника.

Порівняння – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою встановлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, що може бути властивим двом чи декільком об’єктам дослідження.

Формалізація – це метод вивчення різних об'єктів, при якому основні закономірності явищ і процесів відображаються в знаковій формі, за допомогою формул або спеціальних символів. Формалізація забезпечує спільність підходів до вирішення різних завдань, дозволяє формувати відомі моделі предметів і явищ, встановлювати закономірності між фактами, що вивчаються. Символіка штучної мови (хімія, математика, економіка) дозволяє чітко і коротко фіксувати певні значення, не допускаючи різного тлумачення, що неможливо при користуванні звичайною мовою.

Абстрагування (в перекладі з лат. означає відволікання) – це уявне відволікання від неіснуючих властивостей предметів, зв’язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собою одну із сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу.

Моделювання – непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об’єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких не можливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Під моделлю розуміють систему, що заміщує об’єкт пізнання і являє собою джерело інформації про неї.

Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи дослідження, які дозволяють подумки відтворити досліджуваний об’єкт у всій його об’єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на основі опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення.

Логічний метод містить у собі гіпотетичний та аксіоматичний підхід.

Гіпотетичний підхід ґрунтується на розробці гіпотези, тобто наукового припущення, що містить елементи новизни та оригінальності.

Аксіоматичний метод – це метод теоретичного дослідження та побудови наукової теорії, за яким деякі її твердження приймаються як вихідні аксіоми, а всі інші положення виводяться з них шляхом міркування за певними логічними правилами.

Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв’язки та закономірності розвитку. Основна мета такого дослідження полягає у виявленні внутрішніх і зовнішніх зв'язків, закономірностей, протиріч.

Поиск по сайту: