Походження юридичних термінів України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний Університет «Юридична академія» України

РЕФЕРАТ

На тему: «Джерела виникнення юридичної термінології»

Виконала: студентка 2 курсу

9 факультету 5 групи

Зварич Н.Ю.

Викладач: Пруднікова О.В.

Харків-2013

План:

1. Вступ

2. Походження юридичних термінів України

3. Терміносистеми за способами їх виникнення

4. Актуальні ресурси української правничої термінології

5. Висновок

6. Використана література

Вступ

Термінологія кожної науки є інструментом розвитку цієї науки. Досконалість, стабільність термінології свідчить про науковий прогрес галузі знань, а також про можливості конкретної мови у вираженні нових понять та ідеї.

З відомих усім причин протягом багатьох років українська термінологія взагалі (і юридична зокрема) не мала змоги розвиватися самостійно. Упродовж цього часу судочинство велося переважно російською мовою. З набуттям Україною статусу незалежності, запровадженням «Закону про мови в Україні» криміналістика переходить на державну мову. У зв’язку з цим виникає ряд проблем, пов’язаних з перекладом та тлумаченням російських термінів і застосуванням їх на практиці.

Сучасний розвиток термінологічного апарату у сфері криміналістики та кримінального процесу повинен іти по шляху уніфікації та універсалізації існуючої термінології. При цьому необхідне забезпечення відповідності застосовуваних термінів і понять кримінальному та кримінально - процесуальному законодавству, а також світовому рішенні розвитку юриспруденції.

Мова юриспруденції набуває особливого поширення у період становлення правової держави. Цей процес активно впливає на вирішення важливих завдань українського національного відродження.

В умовах відсутності державності української нації гальмувався будь-який розвиток літературної і наукової мови та її поширення. Свідченням цього є численні заборони на виляння літератури (зокрема спеціальної) українською мовою.

Унаслідок намагань реалізації так званої теорії про злиття мов, українська мова у своєму розвитку прямувала до уподібнення з російською, до широкого калькування, яке вилилося в заміну багатьох термінів російськими. Однак з наданням українській мові статусу державної, із утвердженням її в усіх державних структурах, відкрився новий простір для повного і глибокого опанування мови, для збагачення словникового запасу, підвищення власної мовної культури, професійного рівня. Одним із показників зрілості науки є ступінь сформованості її понятійного апарату та відповідної термінології.

Походження юридичних термінів України

У період становлення правової держави однією із найважливіших

постає проблема вивчення юридичної термінології, а також її правильного використання як професійними юристами, так і майбутніми фахівцями. Вирішення актуальних питань сучасної правознавчої науки, тлумачення законів та нормативних актів неможливе без знань певних мовних особливостей.

Як справедливо зауважив А.Б.Венгеров:«...визначення юридичних понять це не якась казуїстика чи схоластика, а, навпаки, надзвичайно важлива наукова і практична справа, якщо згадати, що за всім цим стоять живі люди, їх діяльність, благополуччя, а іноді й життя»

На потребу нагального впорядкування україномовного поняттєвого апарату юриспруденції та подальшого дослідження питань юридичної термінології в різні часи звертали увагу українські мовознавці та юристи, а саме: О. А. Серебренська, Г. С. Онуфрієнко, С. П. Головатий, Ю. Є. Зайцев, І. Б. Усенко, Н. В. Артикуца, Ю. Ф. Прадід, С. П. Кравченко, Б. Р. Стецюк та ін.

Правнича термінологія починала утворюватися одночасно з виникненням права. Перші юридичні документи є основними джерелами

виникнення правової термінології, юридичних конструкцій (Закони Хаммурапі, Закони дванадцяти таблиць, Закони Ману, Варварські правди, Руська Правда, Саксонське зерцало). Важливою рисою правничих термінів є їх тісний зв’язок із різними політичними і правовими теоріями, науковими напрямами, певними суспільними традиціями, правовим досвідом. Розвиток української правничої термінології пов’язаний з історією української державності, національного права, української мови.

Юридична термінологія за походженням може бути національною (відповідач, держава, закон, заповіт, злочин, суд, уряд) або запозиченою, наприклад, абандон (фр.), авізо (італ.), бойкот (англ.), вексель (нім.), евтаназія (грец.), омбудсмен (швед.), юриспруденція (латин.). На основі поєднання національних та запозичених термінів і терміноелементів утворено значну кількість юридичних термінів (експертний висновок, імунітет свідка, кримінально-виконавче право). Особливий вид запозичень інтернаціональні терміни латинського і грецького походження (адвокат, алібі, інавгурація, конституція, політика, юстиція). Власне й саме слово “термінологія” складається з латинського елементу terminus (межа) та грецького logos (вчення).

Найпоширеніші терміни та словосполучення вживаються без перекладу і передаються за допомогою транслітерації: дефакто, деюре, персона нон грата. При цьому інтернаціоналізми слід відрізняти від екзотизмів, які означають специфічні явища правового побуту, звичаїв, державного устрою, законодавчих актів окремих країн: альтинг (ісл.), кнесет (ізр.), кортеси (ісп.), судебник (рос.), хурал (монг.), шейх (араб.).

За структурою юридичний термін може бути простим (слово) або складним (словосполучення), що характерне і для української, і для англійської мов. Терміни слова за лексико-граматичною належністю поділяються на іменники, прикметники, дієслова та прислівники.

Термінологічні сполучення можуть бути дво, три, чотири і багатокомпонентними (права людини, притягнення до кримінальної відповідальності). Серед юридичної термінології і номенклатурних назв дедалі більшого поширення набувають скорочені форми абревіатури (Європарламент, Інтерпол, НАТО, ОБСЄ, Мін’юст, ЦПК).

Аналіз функціонування юридичної термінології в Україні в усіх його вимірах (процес нормотворення, мовленнєва культура фахівців, упровадження усталених стандартів юридичної термінології на рівні держави) свідчить про непослідовне вживання термінологічних одиниць, порушення мовної цілісності текстів, калькування конструкцій із російської мов и, невдалу синонімію, брак адекватних юридичних понять, низький рівень мовленнєвої культури (діалектизми, русизми, полонізми тощо).

У зв’язку з цим актуальними проблемами є: подолання синонімії у правових текстах, яка ускладнює трактування правових норм іє необґрунтованою та недоречною; впровадження єдиного термінологічно вивіреного та науково обґрунтованого і з юридичного, і з лінгвістичного погляду українсько-російського словника юридичних термінів; формування мовленнєвої культури фахівців на рівні усного і писемного мовлення.

Терміносистеми за способами їх виникнення:

У лінгвістиці класичним є підхід, за яким нові одиниці в межах конкретної терміносистеми за способами їх виникнення поділяються на чотири групи: неосемантизми, неологізми, запозичення та інтернаціоналізми — кожна з них виявляє специфіку термінотворення в національній мові.

Неосемантизація — це надання статусу термінів загальновживаним лексичним одиницям рідної мови. Серед неосемантизмів розрізняють дві підгрупи: а) неосемантизми, що виникли внаслідок переносного вживання загальнонаціональних слів (термінологізація); б) ті, що належали до інших термінологічнихсистем, а в новому термінологічному лексиконі набули нового значення, зберігаючи, однак, свою первісну семантичну прозорість (транстермінологізація).

Специфіка мови законодавства дозволяє твердити, що ступінь її спеціалізації порівняно невеликий. Право є регулятивом суспільних відносин, причому доволі різнохарактерних за своїм змістом. Мову законодавства не можна назвати вузькоспеціальною ще й тому, що нормативними актами послуговується не тільки вузьке коло спеціалістів, але і всі громадяни у своєму соціальному житті й практичній діяльності. Тому в юриспруденції порівняно небагато вузькоспеціальних термінів, що позначають особливі юридичні поняття. В основному законодавство спирається на термінологію, яка має прозору семантику й будується на ґрунті загальновживаного словника. Інший аспект — дефінітивна визначеність і, відповідно, спеціалізація значення загальновживаного слова, що термінологізується, свідомо творені елементи тих чи інших фахових мов, які є специфікою окремих правових актів,самостійних галузей права, якщо такі регулюють відповідну сферу правових відносин.

Формування іншого принципу творення термінів можна вважати наслідком міждисциплінарних зв’язків. При такому способі творення не тільки відбувається залучення терміна з іншої галузі знань до конкретного термінологічного лексикону в значенні, узгодженому зі своїми потребами, а й здійснюється метафорична модифікація первісного значення. Цей напрям термінологізації зумовлений тим, що рівень знань у певних галузях науки та розвиненість деяких спеціальних терміносистем переважають інші. Тому в ХХ ст. головними «донорами” транстермінологічних неосемантизмів є дисципліни, які розвиваються найшвидше, тобто математика, фізика, біологія та ін. Причому таке перенесення варто протиставляти простому запозиченню терміна в його первісному значенні іншою (наприклад, новою, міждисциплінарною) наукою як основного терміна. Підкреслимо, що неосемантизація є продуктивною, корисною і сприяє розвиткові мови.

Серед юридичних неосемантизмів можна виділити такі групи термінів: 1) загальновживані терміни; 2) загальновживані терміни, що мають у нормативному акті більш вузьке спеціальне значення; 3) власне юридичні терміни; 4) технічні терміни.

Запозичення. У своєму безперервному розвитку, хоча й різному в різні історичні періоди, неоднаковому за інтенсивністю, розмірами, характером, «наука тяжіє до єдності попри мовні кордони і бар’єри ідеологій”, а «мова, як елемент національної культури, природно прагне неповторності, являє світові унікальний духовний портрет нації”.

Тому у практиці термінотворення обов’язково виявляються дві посилювані екстралінгвальними та інтралінгвальними факторами тенденції: до нормативного збереження національної самобутності мови і до термінологічних запозичень. При цьому в обох тенденціях наявною є обов’язкова спільна умова — номінувати спеціальне поняття точно і достатньо повно.

Важлива роль у процесі запозичення належить перекладачеві (інколи перекладацьку діяльність називають джерелом появи нових термінів). Переклад — це не лише намагання передати певну інформацію засобами іншої мови, а й випробування мови перекладу, її здатності передавати думку, висловлену іншою мовою. І якщо в юридичній мові бракує необхідних лексичних одиниць, саме перекладачі першими намагаються створити відповідний лексичний еквівалент. Такий еквівалент можна створити двома способами, а саме: використання першоджерельного терміна або його транскрибованої версії - пряме запозичення (агент, акція, гарантія, експорт, компанія, компенсація, контракт, ліцензія, менеджер); підбирання парафрази — роз’яснення; надання термінологічного статусу слову загального вжитку термінотворення..

І хоча переклад правових текстів не має бути інтерпретацією, уникнути суб’єктивного підходу досить складно. Як свідчать спеціальні дослідження, складність перекладу правових текстів пояснюється тим, що кожне слово має не лише своє основне значення, а й деякі нюанси, які сформувалися в результаті його розвитку в певному контексті; юридична мова навіть у межах однієї мови розглядається як окрема мова, слова та фрази можуть мати специфічне значення, яке формувалося століттями, або ж бути відкритими для тлумачення; у кожній мові наявна чимала кількість слів, які мають однакове походження (наприклад, від латинських слів), які можуть по-різному трактуватися правовим лексиконом різних мов; існують різні версії однієї мови, які можуть різнитися синтаксично, лексично та семантично; кожна мова має свої граматичні особливості: існують мови, яким не властиві граматичні часи, одні мови мають більше способів чи видів дієслів, інші — менше.

Неологізація. Ще однією моделлю творення термінів є неологізація, зокрема авторська, тобто саме створення нових термінів. Академік А. Ю. Кримський, головний редактор Російсько-українського словника правничої мови (1926 р. видання), зазначав, що «суть праці над термінологією є в тім, що термінолог творить нове слово-термін (новотвір) з кореневих мовних основ, згідно із законами словотворення української мови.

Термінологічні неологізми, тобто новостворені в межах даного термінологічного лексикону вербальні одиниці, — це передусім питомі неологізми. В українській мові вони широко використовуються як еквіваленти іншомовних термінів у перекладних термінологічних словниках, зокрема при калькуванні терміноодиниць, що входять до фтак званих «первісних лексиконів”. Адже національна мова має свою словотвірну систему, яка є настільки розвинутою й дериваційно перспективною, що здатна задовольнити всі потреби даного комунікативного соціуму.

Поиск по сайту: