Актуальні ресурси української правничої термінології

Наявність, у законодавчій практиці і у правотворчості термінологічних елементів, що вимагають критичного осмислення, становить одну із актуальних проблем політики права. Увагу привертають правничі терміті, що мають ряд лексичних відповідників (паралелей), зокрема ті, що стосуються міжнародного права. Уніфікація терміноелементів - необхідна умова адекватного сприйняття правничого тексту, професійного відтворений його під час перекладу.

Генетична неоднорідність сучасної української правничої термінології сформована на основі об'єктивного і закономірного співіснування національної та інтернаціональної підсистем. Процеси поєднання у такій особливій знаковій системі, як юридична, пояснюються кількома причинами.

Україна, "як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з пішими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере активну участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів" держави у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Міжнародні договори України укладаються з іноземними та міжнародними організаціями від імені України, уряду, міністерств та інших органів державної виконавчої влади. Від імені України укладаються міжнародні політичні, територіальні та мирні договори; ті, що стосуються прав та свобод людини; договори про громадянство, про участь України в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях та ін.

В умовах реформування правової системи, активної законотворчої діяльності завдання як правників, так і мовознавців полягає в тому, щоб піддати правову норму т. зв. критиці, метою якої є встановити чи дана норма є чинною правовою нормою, а також забезпечити правильний (автентичним) текст норми, викладеної у письмовій формі.

Постійна зміна життєвих обставин вимагає такої ж адекватної оцінки законодавчого характеру. У зв'язку з історичною зумовленістю наших пізнавальних інструментів виникає потреба заново оцінювати методологічний арсенал. Відома недосконалість статей Кримінального кодексу України, Адміністративного кодексу України, Цивільного кодексу України та інших.

Щоб позбутися "патологій" чинного законодавства, потрібний критичний аналіз їх причин, а це означає, що догматична юриспруденція ніби вимушена переходити під застосування права до відносно самостійної правотворчості. Тут догматика спікається із політикою права, наймолодшою галуззю юриспруденції.

Поняття критика патології у юриспруденції - це поняття Нового часу, якого не знало правознавство попередніх поколінь. На сучасному етапі розвитку юридичної науки (після Бальтасара Грасіана - і - Моралсса (1601-1658)) воно відновлене філософом права, нашим сучасником Костянтином Жалем.

Політика права бере початок від критики чинного прана і займається питаннями правотворчості. Об'єктом цієї галузі є питання не про чинний закон, а про закон, який має бути виданий і повинен діяти у зв'язку з новими соціальними потребами. Такий перспективний погляд пов'язаний із оцінюванням лексико-термінологічних основ законодавчих актів.

Тому варто вести мову із приводу тих проблемних аспектів, які у перспективі варто було б усунути, а мовний виклад окремих статей удосконалити.

Поиск по сайту: