Тарифи на електричну енергію й цінова дискримінація

Електрична енергія - найважливіше благо, без якого неможливо обійтися ні у виробництві, ні в побуті. Кожний з нас тією чи іншою мірою є споживачем електричної енергії або споживачем товарів, зроблених з її використанням.

Стандартність якості електроенергії як товару й, отже, відсутність диференціації продукту, з одного боку, а також неможливість її перепродажу - з іншої, начебто б виключають всі фактори цінових розходжень, окрім цінової дискримінації.

Однак електрична енергія як товар має ряд особливостей, які істотно впливають на формування витрат при її виробництві, і саме розходження у витратах іноді лежать в основі розходжень плати за її використання (тарифів).

Розглянемо спочатку особливості електричної енергії з погляду споживача. На відміну від інших благ ми її одержуємо точно в той момент часу, коли в ній виникає потреба, і так само миттєво можемо припинити її надходження, натиснувши на вимикач. Це відмінність електричної енергії від інших благ істотно. Ви не можете, наприклад, натиснувши на якусь кнопку, миттєво одержати цукерки, велосипед або якісь інші блага; крім того, не можете, задовольнивши свою потребу, миттєво відмовитися від них, зробити так, щоб непотрібна їх частина в цей момент зникла.

Можна взяти під сумнів це твердження, навівши як приклад водопровідну воду. Дійсно, якщо вода потрібна - кран відкривається, не потрібна - закривається. Благо й у цьому випадку надходить залежно від потреби й припиняє надходити, коли вона зникає. Якщо дивитися тільки з боку споживача, то різниця дійсно невелика. Однак, щоб глибше розібратися в цьому питанні, необхідно звернутися до процесу виробництва цих благ.

Природа створила величезні запаси води як у відкритих, так і закритих підземних водоймах, де непотрібне в цей момент благо може зберігатися, накопичуватися й у міру необхідності використатися. Людиною була створена тільки система збору, очищення, зберігання й доставки води до місць її споживання (водопровід).

Електрична енергія, що використається в цей час, не є продуктом природи. Вона створена людиною. Техніка й технологія її одержання не дозволяють накопичувати електричну енергію про запас, і тому процес виробництва практично збігається в часі із процесом споживання. (Електротехніка дозволяє в невеликих кількостях накопичувати й зберігати електричну енергію в спеціальних устроях, названих акумуляторами. Однак додаткові витрати, пов'язані із цим, великі. Для того щоб оцінити їх, досить зіставити плату за електричну енергію, одержувану з мережі й від акумуляторів будь-якого типу. Істотними є і додаткові витрати при створенні електричних станцій, що акумулюють.).

Споживання електричної енергії значно змінюється протягом доби. Зрозуміло, що протягом ночі воно істотно нижче, ніж зранку та вдень, тому що кількість споживачів й обсяги їхнього споживання знижуються як у промисловості, так й у населення на побутові потреби. Але протягом дня існують періоди, коли споживання електричної енергії є максимальним у більшості споживачів. Ці періоди прийнятий називати годинами поєднаного максимуму. Енергопідприємства змушені задовольняти попит на електричну енергію в міру його виникнення, і, отже, у години поєднаного максимуму виникає необхідність вводити в дію додаткові (резервні) потужності. Постійні витрати, пов'язані з наявністю на енергопідприємствах резервних потужностей, збільшують середні загальні витрати енергопідприємств й енергосистеми в цілому. Причому резервні потужності є не на всіх електростанціях, об'єднаних в енергосистему; тому там, де їх немає, виробництво електроенергії обходиться дешевше, що, однак, не є результатом більше ефективної роботи таких електростанцій.

В енергетиці існує чіткий розподіл витрат на постійні (амортизація, заробітна плата обслуговуючого персоналу й ін.) і змінні, які в основному визначаються паливною складовою витрат.

Деякі економісти вважають, що середні загальні витрати на виробництво електричної енергії зростають під час пікового навантаження у зв'язку з тим, що для задоволення потреби в цей період енергопідприємства повинні пускати в хід застарілі, більш дорогі методи виробництва. Однак з таким поясненням важко погодитися, тому що якщо прийняти цю точку зору, то при наявності сучасних резервних потужностей проблеми оплати електроенергії в години поєднаного максимуму не існувало б. Величиною, що визначає зростання середніх загальних витрат на виробництво в пікові години навантаження, є постійні витрати на зміст резервних потужностей; середні змінні витрати в цей період можуть залишатися незмінними.

Це й визначає обґрунтованість установлення двох тарифів. По одному оплачується електроенергія у звичайні години, а по підвищеному - у годинники пікових навантажень, тобто, споживаючи її в цей період часу, необхідно додатково оплатити енергопідприємству постійні витрати на утримання резервних потужностей. Якщо встановити єдиний тариф на рівні середніх загальних витрат з урахуванням вартості резервних потужностей, то споживачі, які не збільшують споживання в години поєднаного максимуму, будуть "переплачувати", а інші - "недоплачувати". Крім того, зникне стимул до більше рівномірного споживання електроенергії за часом доби, що дозволило б зменшити витрати на створення резервних потужностей.

Звернемося до графічного аналізу ціноутворення по піковому навантаженню (англ. реасk-lоаd pricing), представленому на мал. 4. Умовно приймемо, що всі електростанції розділені на дві групи: перша група працює безупинно; друга група працює тільки в години поєднаного максимуму. Лінії АС_n й АС_d відображають відповідно середні витрати на виробництво "нічної" (перша група станцій) і "денної" (друга група) електроенергії, тобто виробленої додатково в години поєднаного максимуму. Лінії МС_n і МС_d, граничні витрати на виробництво денної й нічної енергії, збігаються (МС). Відповідно лінії D_n й D_d відображають "нічний" (постійний протягом доби) і "денний" (додатковий у години поєднаного максимуму) попит на електроенергію. Обсяг виробництва "нічний" (Q_n) і "денний" (Q_d) електроенергії визначається крапками перетинання відповідних ліній граничного виторгу МR_n й MR_d лінією граничних витрат (МС). Отже, ціни "нічної" й "денної" електроенергії Р_n й P_d максимізують прибуток.

Рис. 4. Ціноутворення по піковому навантаженню

Отже, на один товар, електроенергію, установлюється дві ціни. І отже, має місце цінова дискримінація? Одні економісти дають позитивну відповідь і говорять, що цінова дискримінація в цьому випадку здобуває особливу форму - дискримінації у часі. Інші економісти вважають, що оскільки розходження в цінах обумовлено розходженням у витратах, те цей випадок не підпадає під загальноприйняте визначення цінової дискримінації. У реальності ринки "нічної" й "денної" електроенергії не відділені зримими границями. Для їх більше точного розмежування потрібні лічильники електричної енергії, які фіксують не тільки кількість спожитої енергії, але й час її споживання. На Заході такі лічильники широко використаються. В Україні їхнє впровадження тільки починається. Тому застосовується двоставочний тариф. У двоставочному тарифі розмір плати складається із двох частин: основної річної плати за максимально заявлену потужність, що характеризує участь споживача у формуванні поєднаного максимуму енергосистеми, і додаткової - за фактично спожиту електроенергію. Ставка основної плати розраховується так, щоб покривалися умовно-постійні витрати енергосистеми; додаткова плата повинна компенсувати умовно-змінні витрати. Використання двоставочного тарифу, хоча й стимулює більше рівномірне споживання електроенергії за часом доби, все-таки приводить до того, що одні споживачі недоплачують, а інші переплачують стосовно фактичного споживання в години поєднаного максимуму.

Яка б, однак, не була форма тарифів, першооснова розходжень цін залишається та сама - розходження в попиті на "нічну" й "денну" електроенергію, що веде до розходження у витратах на її виробництво.

Якщо ми не знайшли цінової дискримінації (у загальноприйнятому змісті) у розходженні тарифів за часом доби, то це не означає, що її немає усередині "денного" й "нічного" ринків. Так, промислові підприємства в Україні платять по значно більше високому тарифі, чим населення. Мешканці квартир з електричними й газовими плитами оплачують витрату електроенергії по різних тарифах, що певною мірою виправдано в умовах нерозвиненого ринку житла (якби тарифи були однакові, те різної була б ціна житла за інших рівних умов). Різні тарифи застосовуються також у години поєднаного максимуму для промислових і сільськогосподарських підприємств.

Під час обговорення мал. 4 ми мали на увазі, що як монополіст виступає приватна фірма. В CCCР як монополіст виступала держава, що визначала тарифи на електроенергію для різних споживачів. На мал. 4 приватний монополіст максимізує прибуток. Держава може мати інші цілі, наприклад максимізацію обсягу виробництва при нормальному рівні рентабельності. У цьому випадку тарифи будуть установлені на рівні середніх загальних витрат у крапці перетинання лінії АС із лінією попиту. Тому підвищені тарифи для підприємств можуть бути націлені на компенсацію збитків від продажу електроенергії населенню по знижених тарифах, що й має місце в Україні. Відзначимо, що в розвинених країнах картина інша - населення платить по більше високих тарифах, ніж фірми. Чому? Ми знаємо, що ціна вище на тім ринку, де еластичність попиту нижче. Попит населення на електроенергію менш еластичний з ряду причин: по-перше, населенню складніше, ніж підприємствам, замінити один вид енергії іншим, наприклад перейти з електрики на газ; по-друге, великі підприємства можуть частково самозабезпечуватися електроенергією; по-третє, можливості заощадження електроенергії також вище у фірм, чим у населення.

Звичайно, доцільність тієї або іншої форми цінової дискримінації повинна бути підкріплена економічними розрахунками. Адже підвищені тарифи для підприємств перейдуть у підвищені витрати на виробництво товарів й, можливо, більше високі роздрібні ціни для тих же споживачів. Непросто відповістити на запитання, чи буде при цьому досягнутий бажаний для держави соціальний ефект.

Поиск по сайту: