Інша - парадигма кризи сім'ї

В рамках парадигми модернізації як позитивні, так і негативні зміни сім'ї і населення сприймаються і інтерпретуються як приватні, специфічні прояви спільного і позитивного (прогресивного) процесу модернізації сім'ї і відтворення населення, зміни одного їх типа («традиційного») іншим («сучасним»). Модернізація сім'ї і відтворення населення при цьому розглядається як частка, прояв, елемент модернізації всього суспільства. Саме тому всі характеристики цієї останньої автоматично і із знаком «плюс» переносяться на сім'ю і відтворення населення. Саме тому мова в рамках цієї парадигми може йти лише про тимчасові і локальні невідповідності і проблемні ситуації. Ці ситуації розглядаються як результат дії загалом скороминучих і поверхневих чинників, що відображають головним чином неоднакову швидкість процесів модернізації різних підсистем суспільства на окремих територіях і в окремі періоди.

Відповідно суспільство, якщо визнає необхідним втрутитися протягом сімейних і демографічних змін, може прагнути лише до усунення негативних наслідків цих невідповідностей («подолання розладу», «сприяння формуванню нових демографічних стосунків» і тому подібне) або до їх компенсації заходами адекватної («що зв'язала з історичними цілями») сімейної і демографічної політики, тобто всього лише до «мінімізації наслідків кризи для сім'ї і суспільства».

Інша парадигма - парадигма краху сім'ї як соціального інституту - ті ж самі сімейні і демографічні зміни розглядає, як приватні, історично конкретні вирази глобальної системної кризи сім'ї, викликаної до життя не якимись випадковими, тимчасовими невідповідностями, негативними явищами і проблемними ситуаціями, а корінними, сутнісними, атрибутивними рисами індустріально-ринковій цивілізації.

Парадигма кризи сім'ї як соціального інституту орієнтує дослідника сім'ї і демографа, а також практичного політика розглядати негативний характер сімейних і демографічних змін, проблем, що породжуються ними, саме як вираження такої кризи, що охопила сім'ю і цінності сімейного способу життя. Ця криза є глобальною проблемою сучасності, рівновеликою, принаймні, екологічній.

Концепція кризи сім'ї орієнтує не на зовнішні по відношенню до сім'ї причини несприятливих явищ, як би важливі вони не були самі по собі, не на «перешкоди» еволюційному ходу подій, а на недоліки того варіанту соціальної організації ринково-індустріального типа, який спонтанно склався в сучасному суспільстві.

Ослаблення соціально-нормативної регуляції сімейності, трансформація культурних символів і зразків, зниження цінності шлюбу, сім'ї з дітьми, єдність всіх сімейних поколінь - ось ті соціокультурні процеси, які розкривають суть кризи сім'ї і відтворення населення. Вони ж роблять безперспективною орієнтацію соціальної політики тільки на усунення або корекцію негативних наслідків їх спонтанної еволюції.

Сім'я - вирішальний чинник функціонування суспільства і соціальних змін в цілому. Це чинник, який нині лімітує можливості і перспективи подальшого самозбереження людського суспільства. Проте сучасна індустріальна цивілізація порушила баланс, що складався століттями, між інтересами індивіда, особи і сім'ї як первинної соціальної спільності.

Сьогодні ми спостерігаємо небачений раніше крен у бік інтересів і «прав» окремої, індивідуалістично орієнтованої егоцентричної особи, сформованої за століття існування західної цивілізації.

Така ситуація, коли інтерес сім'ї виявився принесеним в жертву егоїстичному індивідуалістичному інтересу, має глобальний характер.

Сімейні цінності більше не зміцнюються і не відтворюються сучасною цивілізацією з її акцентом на окрему особу, на прагнення нібито «звільнити» Я, особу від будь-яких зв'язків, які «обмежують» її самореалізацію, у тому числі і від обов'язків сімейних. Сучасне суспільство розмиває сімейні цінності, піддає їх корозії, ставлячи кінець кінцем під загрозу своє власне існування.

Другою особливістю нашого історичного шляху, про яку необхідно сказати стосовно проблематики демографічної кризи, є деякі риси економічної реформи, що проводиться в нашій країні, інших економічних, соціальних і політичних перетворень. Мова перш за все йде про те, що в їх ході до найостанніших днів практично не враховувалися інтереси сім'ї і відтворення населення. Ці інтереси, навпаки, швидше до цих пір ігноруються, хоча і декларуються.

Фактично те, що зараз називають сімейно-демографічною політикою, будучи в змістовному плані матеріальною допомогою бідним, концептуально і аксіологічно відображає політичну перевагу ізольованої нуклеарної сім'ї з одним-двома дітьми.

Насправді демографічна політика не має нічого спільного з описаною вище «сімейно-демографічною політикою».

Стратегічною, довгостроковою метою демографічної політики є подолання депопуляції і її наслідків на основі зміцнення сім'ї як соціального інституту і зниження смертності і тривалості життя.

Ця мета якнайповніше виражається в зміцненні сімейного способу життя і вимагає переорієнтації всієї соціальної життєдіяльності з інтересів індивіда, одинака на інтереси життя в сім'ї і сім'єю. Повніше і конкретніше вираження цієї мети означає підтримку, заохочення з боку суспільства і держави повної сім'ї з 3-4 дітьми, бажано багатопоколінної, що зовсім не зводиться тільки до підвищення народжуваності.

Зміцнення сім'ї, поряд з вдосконаленням охорони здоров'я, розвитком медицини і соціальної гігієни, має своїм результатом і зниження захворюваності, зменшення девіантних форм поведінки, тобто зниження смертності і підвищення тривалості життя.

Окрім стратегічної, довгострокової мети демографічна політика має і короткострокові, тактичні цілі. Відродити середньодітну сім'ю як основний тип сім'ї можливо, лише допомагаючи окремим, конкретним сім'ям вирішувати їх життєві проблеми, долати ті труднощі, які можуть виникнути на тих або інших стадіях життєвого циклу сім'ї. Тому короткострокові цілі демографічної політики можна виразити як соціальну підтримку сімей, які на стадії репродуктивного батьківства стикаються з різними напруженими ситуаціями, випробовуючи ті або інші стреси і проблеми, що може вести до їх розпаду, заважає їм задовольнити потребу, що є у них, в дітях, веде до зростання захворюваності і смертності їх членів.

На жаль, актуальна ситуація буквально до сьогоднішнього дня не сприяє усвідомленню ролі середньодітної сім'ї як головної цілі довгострокової демографічної політики. Над всім превалювала ідея захисту сімей від бідності і убогості.

Основною метою цієї політики є відродження сім'ї як соціального інституту, перебудова всієї суспільної структури заради інтересів сім'ї, дітородіння, відродження фамілістичної культури суспільства. Тільки така політика може дати нам надію на те, що людство зуміє здолати демографічний колапс.

Поиск по сайту: