АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Інформаційні матеріали до теми 11

Читайте также:
  1. Довідково-інформаційні документи. Доповідна, пояснювальна, службова записки. Правила їх написання.
  2. ІНСТРУККТИВНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ
  3. Інструктивно – методичні матеріали до практичних занять.
  4. Інструктивно-методичні матеріали до семінарських занять
  5. ІНСТРУКТИВНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ
  6. Інструктивно-методичні матеріали до семінарського заняття
  7. ІНСТРУКТИВНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ
  8. Інформаційні джерела
  9. Інформаційні матеріали до теми 8
  10. Інформаційні ресурси
  11. Інформаційні ресурси

ПИТАННЯ ДО ТЕМИ ТА ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

1. Основні напрямки формування демографічної політики в епоху депопуляції.

Основні терміни теми: негативний природний приріст, падіння народжуваності, депопуляція, демографічна політика, перенаселення, демографічний вибух, демографічний спад.

Інформаційні матеріали до теми 11

“Демографічна політика в епоху депопуляції”

 

1. Основні напрямки формування демографічної політики в епоху депопуляції

 

В 1990-х роках собливо різко виявився комплекс негативних явищ у сфері сім'ї і відтворення населення: зниження чисельності населення країни вперше за останніх 50 років, зростаючий негативний природний приріст, різке падіння народжуваності, зростання смертності і зниження середньої тривалості майбутнього життя, зростання розлучуваності і падіння шлюбності і т.д., гострота яких дає підстави говорити про вступ України до епохи демографічної катастрофи. Така ситуація є логічним підсумком довгого шляху ослаблення, руйнування і деградації сім'ї як соціального інституту.

З XVII-XVIII ст. спочатку повільно, а потім все швидше в житті суспільства виникали і наростали ознаки цих негативних процесів, але як це не дивно, побоювання і тривоги так званої мислячої частки людства, політиків, публіцистів і деяких учених були пов'язані не з ними, а з «загрозою перенаселення». Особливу роль в цьому відношенні відіграв Т. Мальтус, чий «Досвід про закон народонаселення...» у кривому дзеркалі відобразив цілком, зрозуміло, реальні проблеми економічного і соціального розвитку на рубежі XVIII-XIX ст.

Страх перед «перенаселенням» особливо посилився в 1950- 1960 рр., коли в країнах Африки, Азії і Латинської Америки почалося швидке зростання населення, що отримало назву «Демографічного вибуху». Створенню такого емоційного настрою серед широкої громадськості, журналістів і політиків слугували пророкування тих страхітливих наслідків, до яких нібито веде «демографічний вибух».

В ті роки заговорили про «бомбу населення», порівнюючи передбачувані наслідки «демографічного вибуху» з результатами ядерних бомбардувань, а деякі, як, наприклад, Роберт Макнамара, що був у 1970-і роки директором Всесвітнього банку, а до того - міністром оборони США, взагалі вважали, що зростання населення страшніше третьої світової війни.

«Демографічний вибух» загострив увагу до проблем продовольства, забезпечення енергією і мінеральними ресурсами, екології, до соціальних наслідків скупченості населення у великих і надвеликих містах. Ця збільшена увага сама по собі, поза сумнівом, була позитивним явищем, проте, відбившись в кривому дзеркалі мальтузіанства, відвернула увагу від не менш гострих проблем депопуляції і кризи сім'ї.

В даний час наша країна переживає вже четвертий період скорочення чисельності населення. На відміну від трьох попередніх, він не пов'язаний ні з якими катастрофічними подіями: ні з революціями і війнами, ні з епідеміями і масовим голодом, а є підсумком «внутрішніх» еволюційних змін у відтворенні населення, що є прямим наслідком кризи сім'ї як соціального інституту.

Сучасна демографічна історія почалася на рубежі 1950-1960 рр., коли країна вступила у відносно «спокійний» період без воєн, масових репресій, епідемій і інших катастрофічних явищ. Демографічні зміни в цей період носили еволюційний характер і визначалися виключно перебудовою демографічної поведінки. Саме у цей період «без перешкод» розгорнулася дія глобальних чинників, спільних всім розвиненим країнам, які в своїй сукупності обумовлюють неминуче настання демографічного колапсу незалежно від конкретної соціально-економічної кон'юнктури в тій або іншій країні.

З кінця 1992 р. розпочалася депопуляція, тобто зниження чисельності населення, перспективи виходу з якої вельми і вельми туманні. За 1992-1999 рр. населення скоротилося на 3,2 млн. чоловік, причому «природний» спад населення перевищив 5,8 млн. чоловік.

«Природний» спад частково компенсується позитивним сальдо міграції. Але роль міграційного приросту постійно зменшується. Як констатують фахівці в області міграції, міграційний потенціал близький до вичерпання. В зв'язку з цим прогнозується зменшення сальдо міграції практично до нуля.

У найближчі десятиліття зменшення чисельності населення України продовжуватиметься. Наростання кризових явищ в житті сім'ї перш за все відбивається в динаміці народжуваності. Динаміка народжуваності, її короткочасні і, особливо, тривалі коливання, мабуть, яскравіше за багато інших демографічних процесів відображають несприятливі явища в житті сім'ї, несуть на собі відбиток її кризи. Адже дітородіння - це найважливіша соціальна функція сім'ї, яка раніше інших починає видозмінюватися і відмирати в ході її історичних трансформацій.

Зниження народжуваності почалося більше 100 років тому. Але особливо нестримно цей процес минав саме в останні чотири десятиліття, коли дозріли всі соціально-економічні передумови відмирання репродуктивної функції сім'ї, та і самої сім'ї як соціального інституту.

У найближчі десятиліття величина сумарного коефіцієнта народжуваності продовжуватиме падати, що з непохитністю «природного закону» підтверджує: українська сім'я близька до практично повного припинення виконання своєї репродуктивної функції.

А довготривалий характер зниження сумарного коефіцієнта народжуваності ще раз підтверджує, що падіння народжуваності, демографічний обвал в Україні - це явище, зумовлене не поточною соціально-економічною і політичною ситуацією в Україні, а наростанням кризи сім'ї як соціального інституту.

Однією з особливостей народжуваності є зростання позашлюбної народжуваності, що відбувається на тлі спільного її падіння. Якщо в 1965 р. частка позашлюбних народжень дорівнювала 13%, в 1975 р. - 10,7, в 1985 р. - 12%, то в 1995 р. вона піднялася вже до 21%, в 1996 р. - до 23, в 1997 р. - до рівня понад 25 і в 1998 р. - до 27%13. Інакше кажучи, частка позашлюбних народжень виросла більш ніж в два рази в порівнянні з початком 1970-х рр. Її рівень перевищив ті значення, які позашлюбна народжуваність досягала в кінці другої світової війни (24% в 1945 р.). Але якщо в ті роки високий рівень позашлюбної народжуваності пояснювався різко порушеною пропорцією статей, особливо у віці максимальної шлюбності, викликаної наслідками військових дій, коли багато жінок, не маючи можливості одружитися, вимушено обирали «самотнє материнство», то в даний час зростання позашлюбної народжуваності відображає наростання кризових явищ в житті української сім'ї. Причому розподіл позашлюбної народжуваності має два піки: перший у віці до 20 років і другий у віці 30-35 років, що характеризує наявність абсолютно різних аспектів кризи сім'ї.

Якщо перший пік позашлюбної народжуваності відображає зростання підліткових народжень, постійне зниження віку початку активного статевого життя і розмивання соціальних норм, що забороняють дошлюбні статеві зв'язки і дошлюбні вагітності і народження,

то другий говорить про те, що в старшому віці позашлюбні народження часто є результатом «свідомої» відмови від реєстрації шлюбних стосунків не лише з боку чоловіків, але і з боку жінок, тобто є ще одним вираженням так званої втечі від шлюбу.

Але і в тому, і в іншому випадках позашлюбна народжуваність служить яскравим вираженням кризи сім'ї, вираженням розмивання і ослаблення соціокультурних норм сімейної поведінки, яскравою ознакою депопуляції.

Тривожною є і динаміка смертності і середньої тривалості життя. Загальний коефіцієнт смертності в останньому десятилітті минулого століття коливався на рівні 15- 16%. При цьому смертність особливо висока на першому році життя і в працездатному віці. Рівень дитячої смертності в даний час в 5 разів перевищує відповідні показники в країнах Заходу. Щонайгострішою залишається материнська смертність, рівень якої в 15-20 разів перевищує показники розвинених країн.

Серед фахівців існує неоднозначне відношення до сучасної динаміки чисельності населення України. Хоча сам по собі факт зменшення чисельності населення ні у кого не викликає сумнівів і хоча в цілому оцінки цього факту негативні, все ж, так би мовити, «ступінь негативності» цих оцінок вельми різний.

Поряд з тривожним і вельми тривожним сприйняттям спаду населення країни як катастрофи існує і досить заспокійливе до неї відношення, мотивоване різним чином.

Поєднання низької народжуваності і високої смертності робить депопуляцію в Україні вкрай глибокою.

У демографічному плані депопуляція означає самогубство населення, зникнення нації та її культури. Можна сказати, що Україна, як і вся Європа, також «демографічно зникає». Чекати повного демографічного зникнення нашої країни не так вже і довго - 100-150 років.

 

Економічні наслідки депопуляції пов'язані перш за все з абсолютним скороченням робочої сили, того трудового потенціалу, який суспільство може залучити у виробництво і економічну активність взагалі, а також із старінням населення. Це може привести до уповільнення економічного зростання, звуження можливостей підвищення технічного рівня виробництва, появи нових технологій і тому подібне.

 

Соціальні наслідки депопуляції вельми різнобічні. Частка їх також пов'язана із старінням населення. Останнє породжує нові вимоги до соціального забезпечення і медичного обслуговування літніх і старих людей. Збільшення їх частки на тлі тієї, що скорочується абсолютно і щодо чисельності економічно активного населення веде до зростання демографічного навантаження, створює додаткові труднощі в їх пенсійному забезпеченні. Навіть у Японії, в країні, рівень життя і тривалість життя в якій незрівняні з нашими, наднизька народжуваність змусила уряд піти на збільшення пенсійного віку до 70 років. Посилюються проблеми самотності літніх і старих людей, зростає їх відчуженість від молодших поколінь.

Депопулюючим країнам властиве і наростання розриву і відчуження між поколіннями, розмивання міжпоколінної солідарності. Солідарність поколінь, їх взаємодопомога і співпраця є перш за все результатом спільної (насамперед, трудової) діяльності в сім'ї. В сучасному суспільстві, де «будинок» і «робота» просторово і темпорально відокремилися один від одного, спільна трудова діяльність стала неможливою або звелася до якихось сурогатів, що робить практично неминучим розрив природних зв'язків між поколіннями, а отже, і руйнування соціальних зв'язків взагалі.

У цьому ж напрямі діє і отримуючий все більшого поширення у наслідок старіння населення перехід від солідарної пенсійної системи до накопичувальної. Як відомо, такий перехід є однією з цілей пенсійної реформи, що проводиться в нашій країні. Але треба ясно уявляти собі, що реалізація благого самого по собі задуму - поставити розмір пенсії в залежність від особистих зусилль і досягнень людини - може привести до того, що залишки економічних зв'язків, що поки що сполучають покоління один з одним при солідарній пенсійній системі (дорослі працездатні утримують дітей і людей похилого віку, як би даючи першим у борг і повертаючи свій борг людям похилого віку), остаточно порвуться, і у результаті звалиться ще одна (і, можливо, остання) опора суспільної солідарності і суспільства в цілому.

 

Депопуляція і зниження народжуваності мають негативні наслідки і для здоров'я нації. Переважання частки первістків серед тих, що народилися само по собі означає погіршення психофізіологічних характеристик населення, оскільки первістки мають гірші показники здоров'я в порівнянні з дітьми подальших черговостей. До того ж висока частка первістків серед тих, що народилися обумовлює і зростання вторинного співвідношення статей (тобто співвідношення хлопчиків і дівчаток серед тих, що народилися живими), що може мати своїм наслідком зростання смертності і зниження очікуваної тривалості життя.


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)