Концепція управління персоналом

Управління персоналом (курс лекцій)

Тема 1. Система управління персоналом, основні завдання і принципи

1. Концепція управління персоналом
2. Персонал як об’єкт управління
3. Управління персоналом: суть, завдання, основні принципи
4. Методи і стилі управління персоналом

Концепція управління персоналом

Історія розвитку – кілька десятиліть.

Загальні завдання (передумови):

- Забезпечити відповідність рівня кваліфікації співробітників сучасній економіці (базові навички – макс. 5 років)

- Жорсткий контроль над витратами на робочу силу, водночас конкурентноспроможність індивідуальних методів компенсації

- Зміцнення відчуття належності до організації

- Поєднання розміщення виробництва у країнах з дешевою роб. силою з моральними зобов’язаннями щодо забезпечення зайнятості населення власних країн,

Концепція – система поглядів на певне явище, спосіб його розуміння.

Управління персоналом – наука, історичний феномен.

Концепція управління персоналом – система теоретико-методологічних поглядів на розуміння і визначення сутності, змісту, завдань, принципів, методів управління персоналом. Передбачає розробку методології менеджменту персоналу, технології управління.

Методологія управління – розглядає сутність персоналу організації як об’єкта управління; процес формування поведінки, методи і принципи менеджменту персоналу.

Технологія управління характеризується чотирма факторами, як орієнтири для прийняття рішень: ситуації, результатів, мети, відхилення.

Технологія упр-ння відповідно до ситуації: оперативні рішення на основі спостереження й аналізу діяльності

Управління за результатами: корективи вносяться в залежності від досягнення попередніх результатів

Управління за цілями: Орієнтується на досягнення не планових показників, а особистих цілей, з урахуванням індивідуальних здібностей

Упр-ння за відхиленнями: незначні відхилення не потребують коректування, або їх подолання можливе силами самих виконавців; значні відхилення вимагають втручання керівництва.

Організація – група людей, об’єднана для вирішення певних цілей і завдань.

Риси організації: 1. наявність цілей; 2. тісні взаємозв’язки між членами організації і правил, що визначають порядок взаємовідносин 3. постійний зв’язок із зовн. середовищем.

Організація передбачає соціальні зв’язки, тобто взаємодію індивідуумів.

Організація – група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети або цілей.

Внутрішні змінні організації: 1. Завдання 2. Мета (цілі) 3. Технології (засоби виконання завдань) 4. Структура організації.

1. Персонал як об’єкт управління

«Людські ресурси» - економічна категорія, виробничий ресурс.

«Трудові ресурси» - частина населення країни, що має сукупність фізичних і духовних якостей і може брати участь у трудовому процесі (чоловіки – 16-59, жінки – 16-54). Активні – економічно активне населення, потенційні – учні з відривом від виробництва.

Т.Р. характеризуються «зайнятістю» - діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту. Види: первинна, вторинна, неповна, тіньова.

Робоча сила – інтегральна характеристика, виражає здатність до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей.

Кадри – штатні кваліфіковані працівники з певною професійною підготовкою, які мають спеціальні знання і трудові навички.

Персонал – основний, постійний штатний склад кваліфікованих працівників, який формується і змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів.

Характеризується: кількістю, структурою, проф.. придатністю та компетеністю.

Чисельність персоналу – визначається характером, масштабами, складністю орг-ії.

Структура персоналу:

За характером трудових функцій: робітники і службовці (лінійні, функціональні)

Робітники – безпосередньо створюють мат. цінності або надають послуги виробничого характеру. Робітники – основні і допоміжні. Класифікація – за професіями, віком, формами, системами оплати праці, стажем роботи.

Службовці – здійснюють організацію діяльності людей, управління виробництвом, адміністративно-господарські, юридичні, дослідницькі, ін. функції.

Керівники – функції загального управління (вищі, середні, низові). Також – заступники, головні фахівці, держ. інспектори. Разом – адміністрація.

Професія – рід діяльності людини, яка має комплекс спец. теоретичних знань і практичних навичок, набутих в результаті підготовки.

Проф. придатність – сукупність знань (умінь, навичок) для виконання проф.. обов’язків. Потенційна, реальна.

Спеціальність – у межах професії у результаті поділу праці.

Кваліфікація – досвід і практика щодо закріплення навичок. Ступінь кваліфікації – компетентність.

Види компетентності: функціональна (проф. знання), інтелектуальна, ситуаційна, соціальна (комунікативність).

1. Управління персоналом: суть, завдання, основні принципи

Об’єкт управління – люди що входять в певні соціальні групи, труд. колективи.

Суб’єкт упр. – керівники і спеціалісти, що виконують функції управління.

Упр. персоналом – діяльність керівного складу організації щодо розробки концепції, стратегії кадрової політики і методів управління людськими ресурсами.

Завдання (main) – забезпечення кадрами, організація їх ефективного використання, професійного і особистого розвитку; умови і оплата праці, вибору стилю управління, координації і кооперації.

Принципи упр. персоналом – правила, основні положення і норми, яких повинні дотримуватися керівники і фахівці в процесі управління персоналом.

Економічності – найбільш ефективна і економічна організація системи управління.

Прогресивності – відповідність упр-ння передовому досвіду

Оперативності (своєчасне прийняття рішень)

Комплексності (всі фактори що впливають на систему упр-ння)

Оптимальності (найбільш раціональний варіант для конкретних умов вир-ва)

Простоти

Науковості

Автономності (раціональна автономність структурних підрозділів)

Узгодженості (вертикальна і горизонтальна координація)

Складність упр. персоналом: пов’язана з тим що люди відрізняються від інших ресурсів, вимагають особливих підходів і методів. Наділені інтелектом, реакція на управління – емоційна, продумана, двосторонній процес взаємовідносин. Персонал постійно удосконалюється, відносини – на довготривалій основі.

1. Методи і стилі управління персоналом

Методи впливу – способи впливу на колективи і окремих працівників з метою здійснення координації їх діяльності в процесі функціонування організації.

Адміністративні, економічні і соціально-психологічні.

Адміністративні – владна мотивація, пряме примушення людей до певної поведінки в інтересах організації.

Правове регулювання, накази, вказівки, розпорядження, інструктування, заохочення, санкції. Заохочення ретельності, заданого результату.

Економічні методи – не безпосередній, а опосередкований вплив на об’єкт управління. Грошові виплати, залежать від досягнутого результату.

Кредитування, участь у прибутках і капіталі, оподаткування, страхування.

Соціально-психологічні – два напрямки. Перший – формування сприятливого морально-психологічного клімату у колективі; другий – розкриття особистих здібностей кожного працівника, самореалізації.

Гуманізація праці, створення творчої атмосфери, задоволення культурних і духовних потреб.

Поиск по сайту: