Класифікація витрат і управління ними на підприємстві

Усі виробничі витрати, що формують собівартість продукції, групують за певними ознаками (рис. 8.3.1)

Рис. 8.3.1. Класифікація витрат на продукцію

За роллю в процесі виробництва і за цільовим призначенням витрати поділяються на основні й накладні.

До основних належать витрати, які беруть безпосередню участь у виробництві продукції й становлять її речову основу. Без них виробництво певного виду продукції неможливе взагалі (сировина, корми, насіння, комплектуючі вироби, пальне, заробітна плата і под.).

Накладні - це витрати, пов'язані з організацією виробництва й управлінням підприємством взагалі, а саме:

- на оплату праці працівників апарату управління та спеціалістів;

- на службові відрядження й утримання легкового транспорту;

- конторські, друкарські, поштово-телеграфні й телефонні;

- амортизацію та утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю загальногосподарського призначення;

- на підготовку кадрів, охорону підприємства і под.

За способом введення до собівартості продукції всі витрати поділяються на прямі й непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом певних видів продукції або наданням послуг, а тому до їх собівартості вводяться прямо на підставі даних первинних документів (заробітна плата, насіння, корми, мінеральні та органічні добрива, засоби захисту рослин і тварин та ін.).

Непрямі (або розподільні) витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції і не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об'єкт обліку. До них належать усі витрати на організацію виробництва й управління підприємством, амортизація, поточний ремонт тракторів і комбайнів, відрахування на соціальні виплати, їх розподіляють пропорційно до встановленого базису (прямих витрат, за винятком у рослинництві насіння, у тваринництві - кормів).

За складом витрати поділяються на прості й комплексні.

Прості витрати складаються з однорідних елементів (вартість насіння, кормів, заробітна плата та ін.), а комплексні із декількох простих (собівартість коне-дня, тонно-кілометра, еталонного гектара).

У короткотерміновому періоді всі види витрат, яких зазнають аграрні підприємства на виробництво продукції мають з нею неоднаковий зв'язок. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати є функцією часу, їх обсяг не змінюється залежно від обсягу виробленої продукції. Здебільшого постійні витрати пов'язані з функціонуванням виробничих засобів та обладнанням підприємств і повинні бути оплаченими, навіть якщо вони не використовувалися в звітному періоді. Загальний показник постійних витрат залишається незмінним за всіх рівнів виробництва. До них належать:

- амортизація техніки, приміщень і худоби;

- орендна плата за землю, майно й інші ресурси;

- земельний податок і податок на нерухомість;

- страхові платежі за посіви, майно і худобу;

- оплата праці постійних працівників, рівень якої безпосередньо не пов'язується з обсягом виробленої продукції;

- витрати на організацію виробництва й управління підприємства, ремонт приміщень.

Для зменшення цих витрат з розрахунку на 1 га або на 1 ц продукції необхідно, щоб використовувані тваринницькі приміщення були повністю заповнені, а придбана техніка відповідала нормам навантаження.

Змінні витрати - такі, сума яких безпосередньо залежить від виробництва продукції. Це витрати на:

- вартість насіння і продуктивного корму;

- мінеральні й органічні добрива, отрутохімікати і засоби захисту тварин;

- технічний догляд, ремонт техніки й обладнання,

- електроенергію та воду;

- вартість паливно-мастильних матеріалів;

- оплату праці найманих працівників та оплату праці постійних працівників, рівень якої безпосередньо пов'язується з обсягом виробленої продукції;

- вартість молока на випоювання телят, ветеринарне обслуговування та племінну справу;

- транспортні тощо.

Поділ витрат на змінні й постійні спрощує визначення їхньої загальної суми на одиницю за певний період за формулою

Отже, формула засвідчує, що зі зростанням кількості виробленої продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Цю закономірність використано для визначення критичного обсягу виробництва продукції, збільшення якої забезпечує прибутковість галузі (рис. 8.3.2).

Рис. 8.3.2. Точка беззбитковості

Поиск по сайту: