ЛІТОСФЕРА

Астеносфера – в'язкий, частково розплавлений шар у верхній частині мантії, що лежить на глибині 50-100 км.

Балка – улоговина з пологими схилами, вкритими рослинністю. Кінцева стадія розвитку яру.

Бархани – піщані горби серпоподібної форми, які трапляються в пустелях і утворюються внаслідок роботи вітру.

Брилові гори – утворюються в результаті розламуванні товщ гірських порід на окремі брили (блоки) та підняття їх на різну висоту. Виникають, як правило, там, де породи в результаті тривалого і складного розвитку втратили свою пластичність (консолідувалися) і під дією ендогенних сил ведуть себе як крихке тіло, розколюючи на блоки.

Вивітрювання – процес руйнування і зміни гірських порід під дією коливань температури, повітря, вологи і живих організмів.

Височини – це рівнини з абсолютними висотами від 200 до 500 м. До височин відносять, наприклад Подільську в Україні.

Вулканічні гори (вулканічні хребти) – широко представлені в межах материків, але найбільший розвиток отримали в океанах. В межах вулканічних областей континентів в результаті злиття низки вулканів створюються ізольовані вулканічні конуси і хребти, а злилися вулканічні конуси і покриви, накладені на рельєф молодий гірської країни або на рельєф древніх платформ, створюють вулканічні нагір'я (відповідно Вірменське нагір'я і вулкани в Сх. Африці).

Епіцентр землетрусу –місце на поверхні Землі, що міститься над вогнищем.

Гейзери – гарячі джерела, періодично діючі у вигляді фонтанів.

Геосинкліналь – один з головних (поряд з платформою) тектонічних елементів земної кори. На ранніх стадіях - вузька, глибоко прогинається рухома западина завдовжки в декілька десятків і навіть сотень кілометрів, що виникає на дні морського бас. і

поступово заповнюються товщами переважно уламкових і еффузівних порід.

Геофізика – комплекс наук, що вивчають внутрішню будову Землі, а також процеси, які відбуваються в кожній з її оболонок.

Гіпоцентр – область в надрах Землі, де виникає землетрус.

Гірські породи – це сполучення кількох мінералів або скупчення одного у великій кількості в земній корі. Наприклад, до складу гірської породи граніт входять три мінерали: кварц, слюда, польовий шпат.

Гірські долини – зниження між гірськими хребтами.

Гірські ущелини – вузькі глибокі гірські долини.

Гори – значні ділянки земної поверхні з різкими коливаннями висот і контрастними формами рельєфу, піднесені вище 600 м над рівнем моря.

Гороутворення (орогенез) – сукупність процесів, що призводять до утворення гір. Зазвичай під цим маються на увазі тільки внутрішні (ендогенні) сили, а саме повільні висхідні (тектонічні) рухи земної кори, в результаті яких з'являються великі позитивні форми рельєфу. Ці рухи можуть бути сводові (пологий вигин), складчастими (супроводжуються формуванням серії складок) і брилові, чи блокові (розкол з подальшим переміщенням по розриві, що утворився).

Дюни – піщані горби чи пасма, які утворюються на берегах морів, озер та річок під дією вітру.

Епіцентр – місце на земній поверхні, розташоване над вогнищем землетрусу, де його сила максимальна. Район найбільших руйнувань.

Ерозія – процес руйнування гірських порід водяними потоками (водяна) або вітром (вітрова).

Жерло вулкана – канал, який з'єднує вогнище вулкана з поверхнею Землі.

Западина – пониження на земній поверхні; розміри та обриси самі різні - від невеликих заглиблень між буграми і низинами до великих депресій і прогинів, що мають довжину (ширину) в сотні кілометрів (Прикаспійська западина). Найбільш великими є западини океанів, що розділяють височини-материки.

Землетрус – коливання земної поверхні і підземні поштовхи, які виникають внаслідок раптових зміщень та розривів у глибині земної кори або у верхній частині мантії.

Кальдера – заглиблення на вершині вулкана, здебільшого круглої або овальної форми з крутими схилами.

Картографічні способи зображення – системи умовних позначок, які застосовують для передачі об'єктів й явищ, що розрізняються характером просторової локалізації. Значки застосовують для об'єктів, локалізованих у пунктах і не виражаються в масштабі карти (міста, родовища, орієнтири на місцевості та інше).

Континента́льна земна́ кора́, материкова земна кора – земна кора материків, що складається з осадового, гранітного і базальтового шарів. Середня потужність 35–45 км, максимальна – до 75 км (під гірськими спорудами).

Кора землі – зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5 — 40 км, що становить 0,1-0,5 % радіуса Землі. Від

мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (в основному поперечних) хвиль.

Кратер – чашоподібне або лійкоподібне заглиблення на вершині або на схилі вулкана, з якого викидаються гази, вулканічний попіл, каміння, виливається на поверхню лава.

Лава – магма, яка вилилась на поверхню і позбавлена газів.

Літосфера – верхня тверда оболонка Землі, що охоплює земну кору і верхню частину мантії до шару астеносфери.

Літосферні плити – великі блоки літосфери, розділені глибокими розколинами, що повільно переміщуються по астеносфері.

Магма – розплавлена вогняна маса, що утворюється в шарі астеносфери і насичена газами.

Магматизм – процес утворення і руху магми від шару астеносфери до поверхні Землі.

Магматичні гірські породи – це породи, що утворилися безпосередньо з магми (розплавленої маси переважно силікатної складу, утвореної в глибинних зонах Землі), в результаті її надходження у верхні горизонти Землі, охолодження і застигання. Залежно від умов застигання розрізняють інтрузивні (глибинні) і ефузивні (які потрапили на поверхню) гірські породи.

Метаморфізм – процес зміни гірських порід під впливом високих температур і тиску в надрах Землі.

Мінерали – це однорідні тіла, які складаються з однієї речовини. Наприклад, вода, золото, кварц, польовий шпат, слюда, кам'яна сіль, алмаз та ін. За станом речовини мінерали бувають твердими, рідкими і газоподібними.

Низовини – рівнини, які мають абсолютну висоту від 0 до 200 м.

Океанічна земна кора – земна кора, розповсюджена під дном океанів та морів. Відрізняється від континентальної земної кори відсутністю гранітного шару і значно меншою потужністю – від 5 до 10 км (макс. 20-25 км.), зокрема зменшеною товщиною осадового шару.

Осадочні гірські породи – гірські породи, що утворилися у верхній частині літосфери внаслідок мех. та хім. руйнування, перенесення і перевідкладання більш давніх порід різного походження, нагромадження решток рослинних і тваринних організмів і продуктів їхньої життєдіяльності, вулканічного матеріалу та матеріалу, що надходить з космосу.

Плоскогір’я – це теж рівнини, тільки достатньо високі – понад 500 м над рівнем моря. Прикладами є Середньосибірське плоскогір’я та плоскогір’я Декан в Азії.

Рівнини – це широкі простори зі спокійним, плоским чи горбистим рельєфом й порівняно малим коливанням відносних висот.

Сейсмічна зона – територія земної поверхні, що періодично зазнає землетрусів.

Шкала Ріхтера – розроблена американським

сейсмологом Ч. Ріхтером для визначення сили підземного поштовху, що викликає землетрус.

Містить умовні одиниці (від 1 до 9) – магнітуди, які обчислюються по десяткових логарифмах величини коливань, реєстрованих сейсмографом.

Цунамі – велетенські хвилі, викликані підводними землетрусами.

Яр – форма рельєфу, що утворюється внаслідок розмивання пухких порід тимчасовими водотоками.

Поиск по сайту: