Виробнича логістика

Отримані підприємством матеріально-технічні ресурси повинні бути наданими кожному з внутрішньовиробничих споживачів, хто замовляв їх у необхідному асортименті, обсязі і в обумовлений строк. Саме тому виробнича логістика являє собою раціональну організацію просування матеріальних потоків в межах кожного підприємства, починаючи з приймальної площадки і закінчуючи збутовим складом, де накопичуються готові вироби.

Виробничі запаси поділяють на три частини: поточні, страхові і підготовчі. Поточний запас () потрібний підприємству на строк між двома черговими поставками сировини та матеріалів. Страховий запас () необхідно створювати на випадок можливих відхилень від обумовлених обсягів і терміну поставок. Підготовчий запас () створюють на час приймання нових партій ресурсів за кількістю та якістю.

Кожну частину запасів розраховують за нормою – у днях перебування на складі, та встановлюють нормативи у натуральних одиницях вимірювання. За основу нормування виробничих запасів приймають середній інтервал між поставками ():

,

де - кількість поставок за визначений період.

.

= , але не більше як 15 діб (в днях виробничого споживання).

= 1-3 дні.

Отже, загальний виробничий запас () дорівнює сумі трьох його частин:

= + + .

Норматив виробничого запасу визначається за формулою:

,

де - обсяг середньодобового споживання матеріалів на підприємстві, т, л, шт.. тощо.

Існують і інші методики визначення обсягів виробничих запасів. Наприклад, оптимальний розмір виробничого запасу можна визначити за формулою Уілсона

,

де D – потреба в матеріальних ресурсах за визначений період, натур. одиниць;

S – витрати щодо виконання замовлення сировини і матеріалів в розрахунку на одну поставку, грн.;

і – витрати зі зберігання одиниці ресурсу на складі, грн.

При рівномірному відпусканні матеріалів внутрішнім споживачам загальні витрати по перебуванню вантажів на складі можна визначити так:

,

де - обсяг матеріалів на складі на день надходження вантажу, т;

- обсяг матеріалів на n- добу, т;

n – тривалість періоду, днів;

- питома собівартість зберігання і оброблення одиниці матеріалу, грн.

При нерівномірному відпусканні вантажів зі складу загальні витрати по зберіганню слід визначити як суму затрат по окремих днях перебування матеріальних ресурсів на складах підприємства:

,

де - витрати по зберіганню матеріалів у перший день періоду, грн.;

- витрати по зберіганню матеріалів на останню добу періоду, грн.

У загальному вигляді чиста потреба в матеріальних ресурсах () розраховується наступним чином:

,

де D – загальна потреба, що складається з повної потреби () та зарезервованої потреби ();

Z – існуючі в наявності запаси, у тому числі - заділ на робочих місцях, - планова кількість виготовлених одиниць.

Матеріальні ресурси, що переміщуються через виробничі цехи та дільниці, тимчасово осідають на внутрішньозаводських сховищах у вигляді незавершеного виробництва. З позицій логістики такі запаси повинні бути достатніми для виконання виробничих завдань кожним з цехів підприємства. Тому запаси з кожного видів незавершеного виробництва () вимірюють за формулою:

,

де - обсяг продукції, передбаченої до випуску в наступному періоді, шт.;

- число робочих днів у періоді;

- тривалість виробничого циклу по кожному з виробів підприємства, днів;

S – заводська собівартість одиниці виробу, грн..

- коефіцієнт нарощення затрат на виробництво продукції (до вартості сировини приєднуються витрати на заробітну плату, амортизацію тощо). У середньому коефіцієнт нарощення затрат становить 0,85.

Готові вироби надходять до збутового складу підприємства, де накопичуються до обсягів, що відповідають вантажопідйомності транспорту, у яких продукцію вивозять за адресою споживачів.

Норматив збутових запасів () розраховують так:

,

де - обсяг готових виробів в штуках, що в середньому за одну годину надходять до збутового складу;

- час, потрібний для складування одиниці виробу, год;

- час на сортування одного виробу, год.;

- час на пакування одного виробу в ящики, на піддони, в контейнери або інші види тари, год.;

- час на маркування одиниці тари, год.;

- час на підготовку супроводжувальної документації на вироби в тарі, год.

Одним із методів оптимального використання дефіцитних ресурсів та їх розміщення відповідно до найбільшої потреби є інтегрований АВС та XYZ – аналіз.

Аналіз АВС – метод аналізу, завдяки якому сукупність об'єктів (виробів, клієнтів, постачальників, ринків збуту) розподіляється за певними критеріями і визначається частка певних груп у сукупності. Критерії розподілу можуть бути залежно від мети аналізу, різноманітними. Як правило враховуються два критерії:

а) перший – кількість виробів або груп продуктів, клієнтів, регіонів;

б) другий – прибуток, витрати, товарообіг.

Даний аналіз дозволяє згрупувати вказані об'єкти стосовно їх вартісних та кількісних оцінок. Група А- характеризується великою вартістю, група С - відносно низькою вартістю, група В займає проміжне становище.

Аналіз XYZ дає оцінку сталості споживання, тобто перервність чи неперервність споживання.

Існує декілька підходів щодо класифікації сировини на основі АВС – аналізу. Зокрема, в одному із них поділ прийнято здійснювати наступним чином. До класу А відносять об'єкти, вартісна частка яких у загальній вартості складає біля 75 %, до класу В – об'єкти, вартісна частка яких складає біля 20 % і до класу С – об'єкти, вартісна частка яких складає біля 5 %. Відповідно класифікація з врахування кількості даних об'єктів буде протилежною і складатиме для групи А – 5 %, для групи В – 20 % і для групи С – 75 % (рис. 2.1).

Даний рисунок показує, що групу А формує 5 % за кількістю позицій об'єкту, визначаючих 75 % підсумованої вартості; групу С – 5 % найменших за вартістю позицій об'єкту, визначаючих 75 % кількості; групу В - відповідно складає 20 % за кількістю позицій та 20 % за вартістю.

Для проведення АВС - аналізу необхідно:

1) встановити вартість кожної асортиментної позиції;

2) розташувати товари за зменшенням вартості;

Рисунок 2.1 - Класифікація сировини на основі АВС – аналізу

3) визначити кількісну і вартісну частку кожної асортиментної позиції у загальному обсязі;

4) розбити товари на групи залежно від їх кількісного і вартісного співвідношення.

Нижче продемонструємо використання АВС – аналізу на прикладі аналізу структури величини замовлень. Ефективність діяльності підприємства в значній мірі залежить від структури величини замовлень. Між величиною підприємства і величиною обсягів замовлень повинна існувати певна відповідність. Зростання величини підприємства повинна супроводжуватись збільшенням величини замовлень. Якщо кількість малих замовлень зростає швидше, ніж кількість великих замовлень, то прибутки підприємства зменшуватимуться. У великих підприємствах малі замовлення спричиняють високі витрати через високу вартість постійних витрат і високу вартість опрацювання замовлень.

Аналіз структури величини замовлень на підприємстві показує, що середня величина замовлення проданих товарів становить 245,1 грн. Замовлення до 250 грн становлять 65,2 % і дають разом 17,8 % надходжень. Решта надходжень у розмірі 82,2 % досягаються за допомогою 34,8 % замовлень. Більше 30 % замовлень не досягають величини середньої вартості замовлень 245,1 грн.

Отже, аналізуючи структуру величини замовлень на підприємстві на основі даних таблиці 1 можна зробити висновок, що до групи А відносяться замовлення, вартість яких складає 401-1001 грн. і більше; до групи В – замовлення, вартість яких складає 101- 400 грн.; до групи С – замовлення, вартість яких складає до 100 грн. Результати аналізу вказують, що у структурі замовлень підприємства переважають великі за вартістю замовлення, частка яких складає 68,7 %.

У іншому випадку розрахунки віднесення об'єктів до групи А, В або С, здійснюються за формулою:

де С - наростаюча вартісна частка об'єктів;

н - верхнє і нижнє значення;

N - наростаюча кількісна частка.

Класифікація здійснюється за наступними ознаками:

Група А включає позиції із значеннями, більшими 3,0;

Група В включає позиції із значенням в інтервалі від 0,7 до 3,0;

Група С включає позиції із значеннями, меншими 0,7.

Існує декілька підходів щодо оцінки сталості споживання. Рекомендується користуватись наступними оцінками:

група Х- стабільне споживання, оцінка 9-10 балів;

група У- нестале споживання, оцінка 4-8 бали;

група Z- стохастичне споживання, оцінка 1-3 бали.

Іншим підходом щодо класифікації XYZ-аналізу є розрахунок коефіцієнта варіації:

де х – і-те значення за оцінюваною позицією;

Х – середнє значення за оцінюваною позицією за період n;

N – величина періоду, за який зроблено оцінку.

Величина коефіцієнта варіації змінюється в межах від нуля до нескінченості.

Поділ на групи XYZ здійснений на основі алгоритму:

група X - інтервал 0 ≤ v ≤ 10%;

група Y- інтервал 10% ≤ v ≤ 25%;

група Z- інтервал 25% ≤ v ≤ ∞.

7Розглянута методика планування сировини, матеріалів, товарів дозволяє підприємству визначити оптимальний асортимент, що значно зменшує загальні витрати виробництва.

Результати інтегрованого використання АBC- та XYZ- аналізу можна представити у вигляді матриці.

Рисунок 2.2 - Матриця інтегрованого використання АBC- та XYZ- аналізу

Поиск по сайту: