Розглянуто і затверджено

СЛОВНИК - ДОВІДНИК

з предмету

"Теорія і методика фізичного виховання"

для студентів спеціальності 5.01010201

«Початкова освіта»

Укладач:

старший викладач,

спеціаліст вищої категорії

В. О. Лактіонов

Розглянуто і затверджено

на засіданні предметної (циклової) комісії викладачів фізичного виховання

Протокол № ____ від _________

Голова предметної (циклової) комісії: ___________________ Лактіонов В. О.

A

Абсолютна сила (від лат. absolutus — необмежений, доверше­ний) — максимальна сила, яку виявляє людина у будь-якому русі не­залежно від маси її тіла. АС використовується для оцінки рівня роз­витку власне силових здібностей.

Адаптація (лат. adaptatio, від adapto — пристосовую) — присто­сування організму або окремих його систем до змін навколишнього середовища, величини і характеру фізичних навантажень.

Адаптивна фізична культура — напрям фізичної культури, об'єктом пізнання, впливу й оздоровлення якого є хворі люди.

Адинамія (від грец. а — префікса, що означає заперечення, від­сутність і δυνάμις; — сила) — практично нульова рухова активність.

Аеробіка (від грец. anp — повітря і βίος — життя) — система вправ у циклічних видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості (ходьба, біг, плавання і т. п.), яка спрямована на підвищення функціо­нальних можливостей серцево-судинної і дихальної систем; комплекс оздоровчих фізичних вправ, котрі виконуються у супроводі музики. А належить до великих форм занять фізичними вправами.

Аеробна працездатність (від грец. άήρ — повітря) — здатність організму тривалий час виконувати фізичну роботу при достатній кі­лькості кисню, що поступає у внутрішнє середовище.

Акселерація (від лат. acceleratio — прискорення) —прискорений індивідуальний розвиток, за якого середньофізичні та психофізіологі­чні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні.

Активна гнучкість (від лат. activus — діяльний, дійовий) — зда­тність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок власних м'язових зусиль.

Активний відпочинок — діяльність, яка передбачає чергування роботи окремих м'язових груп організму, а також зміну її характеру та умов з метою прискорення відновлювальних процесів.

Алактатна витривалість (від лат. lac (lactis) — молоко) — здат­ність використовувати енергію креатинфосфокіназної реакції. АВ — складова анаеробних можливостей організму.

Алгоритм розвитку рухової дії в процесі навчання — просу­вання від незнання та невміння до досконалого і свідомого оволодіння комплексом навичок на основі теоретико-практичних концепцій на­вчання: а — незнання, невміння; б — знання рухового завдання; в — уявлення про рухову дію (її «образ»); г — рухове вміння; ґ — рухова навичка; д — суперуміння (система навичок вищого порядку).

Амбідекстрія (від лат. ambo — обидва і dexter — правий) — од­наковий розвиток функцій правої та лівої рук і ніг (рухова симетрія володіння обома кінцівками).

Анаеробна працездатність (від грец. ava — префікса, що озна­чає зворотну дію і άήρ) — здатність організму виконувати фізичну роботу при недостатній кількості кисню, що поступає у внутрішнє се­редовище, порівняно з його потребою.

Антиципаційні реакції — випереджувальне відображення дійс­ності, що включає передбачення і упереджувальні дії.

Антиципація (лат. anticipatio, від anticipo — наперед засвоюю, сприймаю заздалегідь) — здатність визначати наперед дії суперника.

Б

Будова тіла — розміри, форми, пропорції та особливості взаєм­ного розташування частин тіла людини, а також особливості розвитку кісткової, жирової і м'язової тканин.

В

Варіативність техніки (від лат. variatio — зміна) — характерис­тика рухових дій, яка свідчить про здатність спортсмена оперативно їх коректувати залежно від умов змагальної боротьби.

Вибухова сила — здатність людини проявляти максимальні си­лові можливості за найкоротший час. ВС характеризується старто­вою і прискорюючою силою. Належить до швидкісно-силових здібно­стей.

Види спорту — сформовані й виокремлені в ході розвитку спор­ту відносно самостійні складові змагальної діяльності, кожна з яких характеризується своїм предметом змагань, особливим складом дій та способами ведення спортивної боротьби (технікою і тактикою), пев­ними правилами змагань.

Визначальна ланка техніки рухів — найважливіша частина пе­вного способу вирішення рухового завдання.

Викладання — діяльність учителя в процесі навчання, що поля­гає у постановці перед учнями пізнавальних завдань, повідомленні нових знань, організації спостережень, теоретичних і практичних за­нять, керівництві роботою учнів із засвоєння, закріплення й застосу­вання знань, умінь та навичок, у перевірці їхньої якості.

Витривалість — здатність протистояти фізичній втомі в процесі м'язової діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну В.

Вихідне положення — просторова характеристика техніки фізи­чних вправ, яка визначається оптимальним взаєморозташуванням ла­нок опорно-рухового апарату перед початком рухів і обумовлюється концентрованим втіленням цілеспрямованої готовності до дій з метою наступного ефективного їхньої виконання.

Виховання — процес цілеспрямованої, систематичної, організо­ваної і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоцій­но-вольову та мотиваційну сфери виховання з метою формування в останнього наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних рис для становлення й вдосконалення його особистості.

Виховання фізичних якостей — цілеспрямований вплив на роз­виток фізичних якостей людини за допомогою нормованих функціо­нальних навантажень.

Відкладений (слідовий) тренувальний ефект (лат. effectus — виконання, дія, від efficio — дію, виконую) — зміни, що відбуваються в організмі у пізніх фазах відновлення — після тренування, протягом наступних днів.

Відновлення — сукупність зворотних змін, які відбуваються піс­ля припинення фізичних вправ у діяльності функціональних систем, що забезпечували їхнє виконання. Розрізняють В поточне (у ході виконання вправ), швидке (відразу після припинення роботи (період по­вернення кисневого боргу), віддалене (протягом тривалого часу після виконання тренувального навантаження), стрес-відновлення (після хронічних перенапружень).

Відносна сила — сила, яку виявляє людина з розрахунку на 1 кг власної ваги. ВС використовується для оцінки рівня розвитку власне силових здібностей.

«Відчуття простору» — здатність правильно оцінювати просто­рові умови дій і відповідно до них точно визначати рухові дії.

«Відчуття ритму» — здатність точно відтворювати і спрямовано управляти швидкісно-силовими і просторово-часовими параметрами рухів.

«Відчуття часу» — здатність тонко сприймати часові параметри, що дозволяє розподіляти рухові дії за конкретно визначений проміжок часу.

«Відчуття швидкості» — здатність доцільно розподіляти власні сили в часі та віддаляти момент наближення втоми.

Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєво­го циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються рока­ми.

Внутрішня структура фізичної вправи — сукупність різних взаємодіючих, взаємоузгоджених, взаємопов'язаних процесів, які від­буваються в організмі людини під час виконання вправи.

Вольова підготовка спортсмена — система впливів, яка засто­совується з метою формування і вдосконалення необхідних для спорт­смена вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, наполегли­вість, сміливість і т. д.).

Впрацьовування — підвищення рівня функціонування організ­му від початку роботи до появи стійкого стану.

Втома — спричинене роботою тимчасове зниження працездатно­сті, що проявляється в суб'єктивному відчутті. Розрізняють розумову, сенсорну, емоційну, фізичну В.

Г

Генералізація фізичних якостей (від лат. generalis — загаль­ний) — фаза розвитку фізичних якостей, у якій розвиток однієї якості супроводжується зростанням інших, що спеціально не розвивалися.

Гігієна фізичної культури та спорту (від грец. υγιένος — здо­ровий) — галузь гігієнічної науки, яка розробляє і реалізовує гігієнічні нормативи, вимоги, заходи, спрямовані на зміцнення здоров'я, гармо­нійний розвиток, загартування, підвищення працездатності та спорти­вних досягнень фізкультурників й спортсменів.

Гігієнічна фізична культура (від грец. υγιένος— здоровий) — різні форми фізичної культури, що включені в рамки повсякденного побуту.

Гіперкінезія (від грец. υπέρ — префікса, що означає підвищен­ня, надмірність і μινήος — рух) — підвищена (надмірна) рухова ак­тивність.

Гіподинамія (від грец. ΰπο — префікса, що означає зниження, нестачу і δυνάμις — сила) — знижена рухливість внаслідок змен­шення сили рухів.

Гіпокінезія (від грец. ΰπο і μιήσις— рух) — вимушене змен­шення обсягу рухів унаслідок малої рухливості (недостатня рухова ак­тивність).

Гіпоксія (кисневе голодування) (від грец. ΰπο і лат. оху (genium) — кисень) — зниження вмісту кисню в тканинах.

Гнучкість — морфо-функціональна властивість опорно-рухового апарату, яка обумовлює ступінь рухливості його ланок відносно одна одної (здатність виконувати рухи з великою амплітудою). Розрізняють активну і пасивну Г.

Гомеостаз (від грец. ΰμοιος — подібний, однаковий і στάσις — стояння, нерухомість) — підтримування динамічної сталості внут­рішнього середовища організму за рахунок пристосувальних (адапти­вних) реакцій, спрямованих на усунення зовнішніх або внутрішніх факторів, що порушують цю сталість.

Д

Деталі техніки рухів — другорядні особливості рухів, які не по­рушують її основного механізму.

Дефіцит (резерв) активної гнучкості (від лат. deficit — не ви­стачає) — різниця між величинами активної і пасивної гнучкості. ДАГ — показник гнучкості.

Динамічний стереотип (від грец. στέρέός — твердий, просторо­вий і τύπος — слід, відбиток) — стан функціональної системи, коли вона набуває стаціонарного характеру, що закріплюється в результаті багаторазових повторень дій.

Дисоціація фізичних якостей (від лат. dissociatio, від dissocio — роз'єдную) — фаза розвитку фізичних якостей, у якій при надмірному розвитку однієї якості відбувається гальмування інших.

Дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ) — позашкільні спеціалізовані спортивні навчально-виховні заклади, які здійснюють підготовку висококваліфікованих юних спортсменів на основі їхнього всебічного фізичного розвитку й зміцнення здоров'я, забезпечують підготовку юнацтва до виконання функцій та обов'язків спортивних інструкторів і суддів, допомагають загальноосвітнім школам в органі­зації масової фізкультурної роботи. Розрізняють комплексні ДЮСШ (робота здійснюється з кількох видів спорту) і спеціалізовані: СДЮ-СШОР —- спеціалізовані дитячо-юнацькі спортивні школи олімпійсь­кого резерву, ШВСМ — школи вищої спортивної майстерності (робо­та здійснюється з одного виду спорту).

Добровільне спортивне товариство (ДСТ) — масова громадсь­ка організація, що об'єднує на добровільній основі людей, які бажа­ють займатися фізичними вправами, спортом і туризмом.

Доза навантаження — певна величина навантаження, яка вимі­рюється параметрами обсягу та інтенсивності.

Дозування навантаження — чітка регламентація обсягу та інте­нсивності навантаження.

Допінг (англ. doping, від dope — давати наркотик) — вживання і використання чужорідних для організму речовин у будь-якій формі або фізіологічних речовин у ненормальній кількості, що вводяться рі­зними методами здоровим людям виключно з метою забезпечення штучного та нечесного покращання досягнень у змаганнях.

Допінг-контроль — система спеціальних заходів, яка спрямова­на на виявлення факту застосування допінгу учасниками змагань.

Е

Економічність техніки — характеристика рухових дій, яка свід­чить про раціональність використання енергії при їхньому виконанні, доцільність використання часу і простору.

Етапний контроль — система заходів, спрямованих на виявлен­ня рівня досягнень учнів за певний період (отримання інформації про. сумарний тренувальний ефект за кілька занять) з метою корекції по­дальшої діяльності.

Етапний контроль у підготовці спортсмена — вимірювання й оцінка наприкінці етапу (періоду) підготовки різних показників змага­льної і тренувальної діяльності спортсмена, динаміки навантажень та спортивних результатів на змаганнях або в спеціально організованих умовах.

Ефективність техніки (від лат. efficio — дію, виконую) — хара­ктеристика рухових дій, яка свідчить про відповідність їхнього вико­нання завданням, що вирішуються, високим кінцевим результатам, рів­ню фізичної, технічної, психологічної та іншим видам підготовленості.

Ж

Жорсткий (неповний) відпочинок — варіант відпочинку між заняттями, що передбачає виконання чергового навантаження на фоні відносно значного недовідновлення працездатності людини.

З

Загальна (аеробна) витривалість — здатність довготривало ви­конувати роботу помірної інтенсивності при глобальному функціону­ванні м'язової системи.

Загальна тренованість спортсмена — пристосування (адапта­ція) організму спортсмена, що відбувається від впливом вправ загальнорозвивального характеру, які підвищують функціональні можливо­сті його органів і систем та зміцнюють здоров'я.

Загальна фізична підготовка — процес фізичного виховання, який спрямований на підвищення рівня фізичного розвитку, широкої рухової підготовленості як передумов успіху в різних видах діяльності.

Загальна фізична підготовка спортсмена — процес, спрямова­ний на різнобічний розвиток фізичних якостей, функціональних мож­ливостей і систем організму спортсмена, злагодженість їхнього прояву в процесі м'язової діяльності.

Загальна щільність уроку (заняття) — відношення педагогічно виправданих (раціональних) затрат часу до загальної тривалості уроку.

Загальні координаційні здібності — потенційні і реалізовані можливості людини, що визначають її готовність до оптимального управління різними за походженням і змістом руховими діями та їх­ньої регуляції.

Загальнодоступний (масовий) спорт — діяльність, спрямована на зміцнення здоров'я, вдосконалення в обраній спортивній спеціалі­зації, підвищення своїх фізичних кондицій, загальної працездатності, досягнення спортивних результатів масового рівня, що виражається у відповідних напрямках і частинах спортивного руху. Складовими 3С є шкільно-студентський (зорієнтований на досягнення базової фізич­ної підготовленості та оптимізацію загальної фізичної дієздатності в системі освіти і виховання), професійно-прикладний (як засіб підгото­вки до певної професії: військове і службове багатоборство, пожежно-прикладний спорт, різні види боротьби та східних єдиноборств у спе­ціальних військах і частинах), фізкультурно-кондиційний (як засіб підтримування необхідного рівня працездатності, підвищення фізич­ної підготовленості учасників масових офіційних змагань), оздоровчо-рекреативний (як засіб здорового відпочинку, відновлення, оздоров­лення організму та збереження певного рівня працездатності) спорт.

Загальнометодичні принципи фізичного виховання — вихідні положення, які відображають основні закономірності навчання і ви­значають загальну методику процесу фізичного виховання. Складовими 3ПФВ є принцип науковості, принцип свідомості й активності, принцип наочності, принцип доступності й індивідуалізації, принцип систематичності, принцип міцності і прогресування.

Загальнопідготовчі вправи — рухові дії, які є переважно засо­бами загальної підготовки спортсмена, що відображають при цьому особливості його спортивної спеціалізації і спрямовані на створення основи для наступного вдосконалення у спортивній діяльності: всебі­чний фізичний розвиток, становлення і поповнення фонду рухових умінь та навичок, підвищення загальної працездатності, а також при­скорення відновлення після навантажень.

Загальнорозвивальні вправи — рухові дії, які є переважно за­собами загальної фізичної підготовки і спрямовані на всебічний роз­виток фізичних якостей, розширення функціональних можливостей органів та систем організму, злагодженість їхнього прояву в процесі м'язової діяльності, збагачення рухового досвіду.

Загартування — система процедур, що сприяє підвищенню опо­ру організму до впливу несприятливих факторів зовнішнього середо­вища.

Задатки — вроджені функціональні особливості людини, що проявляються на різних за складністю рівнях функціонування і обу­мовлюють відмінності у можливостях людей.

Запас швидкості — різниця між середнім часом подолання будь-якого короткого еталонного відрізку при проходженні всієї дистанції і найкращим часом на цьому відрізку. 3Ш — відносний показник ви­тривалості.

Засоби фізичного виховання та спортивного тренування — основні: фізичні вправи (зміст фізичних вправ, форма фізичних вправ), допоміжні: оздоровчі сили природи (сонце, повітря, вода), гігі­єнічні фактори (режим, харчування, громадська і особиста гігієна).

Здібності — сукупність якостей особистості, які відповідають об'єктивним умовам і вимогам до певної діяльності та забезпечують успішне її виконання.

Здоровий спосіб життя — мобільне поєднання форм, способів повсякденної життєдіяльності, що відповідають гігієнічним принци­пам, покращують адаптивність та резистентність (здатність до опору) організму, сприяють ефективному відновленню, підтримці і розвитку резервних можливостей, оптимальному виконанню особистістю соці­ально-професійних функцій.

Здоровий стиль життя — мотивований або неусвідомлений ви­бір поведінки залежно від природного середовища, соціально-економічних умов, статі, віку, освіти, рівня інтелектуального і фізич­ного розвитку, особистісних якостей індивіда, який веде здоровий спосіб життя.

Здоров'я — стан організму людини, коли функції всіх його орга­нів і систем урівноважені із зовнішнім середовищем та відсутні хво­робливі зміни.

Змагальна діяльність — специфічна рухова активність людини, що здійснюється переважно в умовах офіційних змагань на межі пси­хічних і фізичних сил людини, кінцевою метою якої є встановлення суспільно значущих та особистих результатів.

Змагальне навантаження — інтенсивне, часто максимальне на­вантаження, яке пов'язане з виконанням змагальної діяльності.

Змагальний метод — спосіб застосування фізичних вправ у фо­рмі змагань, що передбачає зіставлення рухових можливостей в умо­вах упорядкованого суперництва, уніфікацію предмета змагань, по­рядку боротьби за перемогу та оцінювання досягнень. 3М належить до групи специфічних методів фізичного виховання (практичних ме­тодів спортивного тренування).

Змагальні вправи — цілісні рухові дії (сукупність рухових дій), які є засобом ведення спортивної боротьби (складають предмет спор­тивної спеціалізації) і виконуються відповідно до правил змагань з пе­вного виду спорту.

Змагання — спеціальна сфера, в якій здійснюється діяльність спортсмена, що дозволяє об'єктивно порівнювати певні його здібності і забезпечує їхній максимальний прояв.

Зміст фізичних вправ — сукупність фізіологічних, психологіч­них та біомеханічних процесів, що відбуваються в організмі людини під час виконання певної вправи.

Зовнішня структура фізичної вправи — її видима форма, яка характеризується співвідношенням просторових, часових і динаміч­них (силових) параметрів рухів.

І

Ігрова діяльність — керована свідомістю внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка спрямована на досягнення перемоги над суперником в умовах протиборства специфічними засо­бами при дотриманні встановлених правил.

Ігровий метод — спосіб застосування фізичних вправ, який пе­редбачає організацію рухової діяльності на основі змісту, умов і пра­вил гри. ІМ належить до групи специфічних методів фізичного ви­ховання (практичних методів спортивного тренування).

Імітаційні вправи (від лат. imitor — наслідую) — рухові дії, які за кінематикою і координаційною структурою відповідають характеру основної вправи (певної спортивної дисципліни).

Імпульс сили (від лат. impulsus — удар, поштовх) — величина дії сили тяги м'язів на певні частини тіла за конкретний проміжок ча­су. ІС характеризує силу рухової дії.

Індекс витривалості (від лат. indico — вказую) — різниця між часом подолання довгої дистанції і тим часом на цій дистанції, який би показала людина, якщо б подолала її зі швидкістю, що показує вона на короткому еталонному відрізку. ІВ — відносний показник витри­валості.

Індивідуальний розвиток (від франц. individuel — особис­тий) — ряд зовнішніх і внутрішніх, кількісних і якісних змін, які хара­ктеризують рух людини від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльнос­ті (від безпорадних і невпевнених рухів до рухів керованих, точних, координованих; від незнання до знання; від копіювання до оригіналь­ної творчої роботи).

Інтегральна підготовка спортсмена (від лат. integer — ці­лий) — педагогічний процес, спрямований на поєднання (інтеграцію) тренувальних впливів технічної, тактичної, психологічної, інтелектуа­льної і фізичної підготовки в цілісний ефект на основі змагальних вправ, у тому числі в процесі змагань.

Інтенсивність навантаження (від франц. intensif, з лат. intensio — напруження, посилення) — кількість роботи, що виконана за одиницю часу.

Інтуїція (лат. intuitio, від intueor — уважно дивлюся) — процеси мислення, які відбуваються в згорнутій неусвідомленій формі, коли усвідомлюється тільки кінцевий результат розумового процесу.

К

Календар змагань (від лат. calendarium, букв. — боргова книж­ка) — документ, який впорядковує змагання за метою, завданнями, міс­цем і часом проведення, складом учасників, витратами коштів та ін.

Калланетика — програма з ЗО спеціально підібраних фізичних вправ для жінок, які виконуються переважно в ізометричному режимі і викликають активність глибоко розташованих м'язових груп. К на­лежить до великих форм занять фізичними вправами.

Кисневий борг — надмірне споживання кисню після виконання роботи, що необхідне для окислення продуктів неповного обміну.

Кисневий запит — кількість кисню, що споживається понад рів­ня спокою протягом роботи і після її завершення.

Кінестезія (від грец. ήινήσις, від μινήμά — рух і άίσνήσν — відчуття) — відчуття положення та переміщення свого тіла і окремих його частин у просторі.

Класифікаційні системи — документи, що містять нормативи і вимоги, на основі яких оцінюється підготовленість спортсменів, ви­значаються рівні їхньої спортивної кваліфікації і присвоюються спор­тивні розряди та звання.

Класифікація урочних форм занять (від лат. classis — розряд і ficatio (facio) — роблю) — розподіл у межах однієї системи на взаємо­пов'язані групи і підгрупи (типи, види) відповідно до певних ознак. Розрізняють КУФ3 за ознакою основної спрямованості (уроки за­гальної фізичної підготовки, уроки професійно-прикладної фізичної підготовки, спортивно-тренувальні уроки, методично-практичні за­няття), за ознакою переважного вирішення завдань (уроки засвоєння нового матеріалу, уроки закріплення й вдосконалення навчального матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки), за характером змісту занять (предметні уроки (на матеріалі з одного розділу програми), комплексні уроки (на матеріалі з різних розділів програми)) та ін.

Класифікація фізичних вправ — розподіл фізичних вправ у межах однієї системи на взаємопов'язані групи і підгрупи відповідно до певних ознак. Розрізняють КФВ за ознакою історично усталених систем фізичного виховання (гімнастика; ігри; спорт; туризм), за їхнім значенням для вирішення освітніх завдань (основні (змагальні); підві­дні; підготовчі), за ознакою їхньої переважної спрямованості на вихо­вання окремих фізичних якостей (швидкісно-силові види вправ; впра­ви циклічного характеру на витривалість; вправи, які вимагають висо­кої координації рухів; вправи, які вимагають комплексного прояву фі­зичних якостей і рухових навичок в умовах зміни режимів рухової ді­яльності, ситуації та форм дій), за ознакою спортивної спеціалізації (змагальні; спеціально-підготовчі (підвідні, розвивальні, імітаційні); загальнопідготовчі), за ознакою біомеханічної структури рухів (циклі­чні; ациклічні; змішані) та ін.

Коефіцієнт витривалості (від лат. со — об'єднання, сумісність і efficiens — виробник) — відношення часу подолання всієї дистанції до часу подолання еталонного відрізку. КВ — відносний показник ви­тривалості.

Колектив фізичної культури (КФК) — самодіяльна громадська організація трудового колективу підприємства, установи або учнів на­вчального закладу і т. д.

Комплексний контроль у підготовці спортсмена (від лат. complexus — поєднання, зв'язок) — вимірювання й оцінка різних по­казників у циклах тренування з метою визначення рівня підготовлено­сті спортсмена. Складовими КК є педагогічні, медико-біологічні, психологічні дослідження. Розрізняють оперативний, поточний, етап­ний контроль.

Конституція тіла (від лат. constitutio — устрій, установлення) — сукупність функціональних і морфологічних особливостей організму, сформованих на основі успадкованих та набутих властивостей, які ви­значають своєрідність реакції організму на зовнішні й внутрішні по­дразники.

Концентрація фізичних якостей (від лат. соп — префікса, що означає об'єднання, спільність, сумісність і centrum — середина) — фаза розвитку фізичних якостей, у якій розвиток однієї якості не су­проводжується зростанням інших.

Координаційна витривалість (від лат. со — об'єднання, суміс­ність і ordinatio — узгодження) — здатність якомога довше виконува­ти різноманітні складні техніко-тактичні дії без порушення ритму їх­нього виконання, рівноваги та взаємоузгодженості. КВ належить до спеціальної витривалості.

Координаційне м'язове напруження — неповне розслаблення м'язів у процесі рухової діяльності або їхній сповільнений перехід у фазу розслаблення.

Координаційні здібності — здатність доцільно будувати (фор­мувати, підпорядковувати, поєднувати в єдине ціле) цілісні рухові ак­ти, перетворювати вироблені форми дій або переключатися від одних до інших відповідно до вимог умов, що змінюються (здатність швид­ко, точно, доцільно, економно та винахідливо вирішувати рухові за­вдання). Розрізняють загальні, спеціальні, специфічні К3.

Кумулятивний тренувальний ефект (від лат. ситиіо — згрі­баю, нагромаджую) — зміни, що відбуваються в організмі протягом тривалого періоду тренування в результаті підсумовування терміно­вих (ближніх) і відкладених (слідових) ефектів великої кількості окремих занять (загальний результат інтеграції ефектів).

Л

Лабільність (від лат. labilis — нестійкий, рухливий) — функціо­нальна властивість нервової й м'язової тканини, яка проявляється у частоті зміни діяльного і гальмівного станів.

Лактатна витривалість — здатність використовувати енергію гліколітичної реакції. ЛВ — складова анаеробних можливостей ор­ганізму.

Латентний період реакції (від лат. latens — прихований) — проміжок часу від моменту появи сигналу до моменту початку руху.

Лікарсько-педагогічні спостереження — дослідження, що про­водяться спільно лікарем та педагогом з метою оцінки впливу на ор­ганізм фізичних навантажень, встановлення рівня функціональної го­товності і на підставі цього вдосконалення навчально-тренувального процесу.

Лікувальна фізична культура (ЛФК) — галузь медицини, яка ви­вчає і реалізовує можливості фізичної культури для лікування захворю­вань та ушкоджень, їхньої профілактики, відновлення працездатності.

Лікувально-фізкультурний диспансер (франц. dispensaire, від лат. dispense — розподіляю) — комплексний лікувально-профілактичний заклад, завданням якого є організація медичного за­безпечення фізкультурників і спортсменів, що передбачає постійне активне спостереження за ними, раннє виявлення відхилень у стані здоров'я та їхню профілактику, лікування, реабілітацію, контроль за динамікою функціонального стану й працездатності в процесі трену­вання, сприяння досягненню високих спортивних результатів.

Літній табір відпочинку дітей — основний тип позашкільних оздоровчо-виховних закладів, у яких організовується відпочинок шко­лярів під час літніх канікул.

Локалізація стомлення (франц. localisation, від лат. locus — мі­сце) — виділення провідної системи (або систем), функціональні змі­ни в якій визначають початок стану втоми.

М

Макроцикл тренування (від грец. μαηρός, — великий, довгий і ήύήλς— коло, круговерть) — великий тренувальний цикл піврічного (в окремих випадках 3-4 місяці), річного, багаторічного (наприклад, чотирирічний олімпійський) типу, який пов'язаний з розвитком, ста­білізацією та тимчасовою втратою спортивної форми і містить закін­чену низку періодів, етапів, мезоциклів. МТ включає підготовчий (загальнопідготовчий та спеціально підготовчий етапи), змагальний (етап ранніх стартів або розвитку власне спортивної форми та етап безпосередньої підготовки до головного старту), перехідний періоди.

Максимальне тренувальне навантаження (від лат. maximalis — найбільший) — навантаження, яке знаходиться на межі наявних функціональних здібностей організму і не виходить за межі його ада­птивних можливостей.

Мезоцикл тренування (від грец. μέσος, — середній, серединний і ήύήλς— коло, круговерть) — середній тренувальний цикл триваліс­тю від двох до шести тижнів, який містить відносно закінчену низку мікроциклів. Розрізняють втягувальні, базові, контрольно-підготовчі, передзмагальні (підвідні), змагальні, відновлювальні МТ.

Методика фізичного виховання (грец. μελοδιηα) — спеціальна галузь педагогіки, яка упорядкована сукупністю методів, методичних прийомів, засобів і форм фізичного виховання, що визначаються від­повідною їм методологією.

Методи перемінних вправ (від грец. μελοδος — шлях, дослі­дження, спосіб пізнання) — способи застосування фізичних вправ, які передбачають спрямовану зміну навантаження в процесі їхнього ви­конання. Розрізняють методи перемінно-безперервних вправ (безпере­рвна м'язова діяльність в режимі інтенсивності, що змінюється) і ме­тоди перемінно-інтервальних вправ (системне чергування наванта­ження і відпочинку в умовах зміни їхніх параметрів). МПВ нале­жать до методів виховання фізичних якостей і є складовою методів чі­тко регламентованих вправ.

Методи спортивного тренування — способи застосування ос­новних засобів тренування і сукупність прийомів та правил діяльності спортсмена й тренера. Розрізняють дві групи МСТ: загальнопедагогічні (словесні методи, наочні методи) і практичні (методи чітко рег­ламентованих вправ, ігровий метод, змагальний метод).

Методи стандартних вправ — способи застосування фізичних вправ, при яких рухи повторюються без суттєвих змін їхньої структу­ри та зовнішніх параметрів навантаження. Розрізняють методи стан­дартно-безперервних вправ (безперервна м'язова діяльність без зміни інтенсивності) і методи стандартно-інтервальних вправ (повторення вправ через визначені інтервали відпочинку). МСВ належать до ме­тодів виховання фізичних якостей і є складовою методів чітко регла­ментованих вправ.

Методи фізичного виховання — способи впорядкованої взаємо­зв'язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на вирішення за­вдань освіти, виховання, розвитку та оздоровлення. Розрізняють дві групи МФВ: специфічні (методи чітко регламентованих вправ, ігро­вий метод, змагальний метод), які характерні тільки для процесу фізич­ного виховання і загальнопедагогічні (словесні методи, наочні методи).

Методи чітко регламентованих вправ — способи застосування фізичних вправ, які передбачають їхнє виконання в конкретно визна­ченій формі з чітко обумовленим навантаженням. Складовими МЧРВ є методи навчання руховим діям (метод навчання вправ за­галом (у цілому), метод навчання вправ по частинах, метод поєднано­го впливу) і методи виховання фізичних якостей (методи стандартних вправ, методи перемінних вправ). МЧРВ належать до групи спе­цифічних методів фізичного виховання (практичних методів спортив­ного тренування).

Методичний прийом — своєрідна частина, деталь методу, що необхідна для більш ефективного його застосування в умовах конкре­тної ситуації процесу фізичного виховання.

Метод колового тренування — спосіб застосування фізичних вправ, що передбачає послідовне дозоване виконання спеціально піді­браного їхнього комплексу (в режимі безперервної або інтервальної роботи), тренувальний вплив якого спрямований на розвиток конкрет­ної рухової якості та функціональних систем організму.

Метод навчання вправ загалом (у цілому) — такий спосіб за­стосування фізичних вправ, при якому оволодіння технікою рухової дії відбувається з самого початку в цілісній своїй структурі без поділу її на окремі частини. МНВ3 належить до методів навчання рухо­вим діям і є складовою методів чітко регламентованих вправ.

Метод навчання вправ по частинах — спосіб застосування фі­зичних вправ, який передбачає поділ цілісної рухової дії (переважно зі складною структурою) на окремі фази чи елементи з почерговим їхнім розучуванням і наступним поєднанням у єдине ціле. МНВЧ нале­жить до методів навчання руховим діям і є складовою методів чітко регламентованих вправ.

Метод поєднаного впливу — такий спосіб застосування фізич­них вправ, при якому техніка рухової дії вдосконалюється в умовах, що вимагають збільшення фізичних зусиль. МПВ належить до ме­тодів навчання руховим діям і є складовою методів чітко регламенто­ваних вправ.

Механізми стомлення (від грец. μηχανή — знаряддя, при­стрій) — конкретні зміни в діяльності провідних функціональних сис­тем, які обумовлюють втому.

Мікроцикл тренування (від грец. μιηρός — малий, дрібний і ηύηλς — коло, круговерть) — малий цикл тренування, переважно з тижневою або наближеною до тижня тривалістю, який містить від двох до кількох занять. Розрізняють втягувальні, базові (загальнопідготовчі), контрольно-підготовчі (спеціально підготовчі та модельні), підвідні, відновлювальні, змагальні, ударні МТ.

Мінімакс (екстремальний) інтервал (від лат. intervallum — проміжок, відстань) — найменша перерва між вправами, після якої виникає підвищена оперативна працездатність (суперкомпенсація), що настає за певних умов через закономірності відновлювальних процесів в організмі.

Мінімальна тактична інформативність техніки для суперни­ка — характеристика рухових дій, яка свідчить про здатність спорт­смена достатньо ефективно їх виконувати за умови відсутності чітко виражених інформаційних деталей, що демаскують його тактичний задум.

Модель спортивної техніки — ідеальний зразок (уявний чи опи­саний словами, у графічній, математичній, інших формах) змагальної дії, створений на основі практичного досвіду або теоретично.

Момент сили (від лат. momentum — рух, поштовх, мить) — ве­личина сили дії, яка визначає обертальний ефект сили тяги м'язів при її дії на певні частини опорно-рухового апарату. МС характеризує силу рухової дії.

Моральна підготовка спортсмена (від лат. mores — звичаї) — система впливів, яка застосовується з метою формування та розвитку стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведі­нки спортсмена на основі засвоєння ідеалів, норм, принципів моралі.

Моторна щільність уроку (заняття) — відношення часу безпо­середньо використаного на рухову діяльність учнів до загальної три­валості уроку.

Н

Навчальна програма — державний документ, який визначає ці­льові настанови і загальні завдання педагогічного процесу: в загаль­ноосвітній школі — курсу фізичного виховання, у ДЮСШ — спорти­вного тренування з обраного виду спорту; систему знань, умінь, нави­чок, які необхідно опанувати за конкретний термін занять, перелік ос­новних фізичних вправ та інших засобів, що забезпечують вирішення поставлених завдань; рівень теоретичної, загальнофізичної й спортив­ної підготовленості, виражений у залікових вимогах та навчальних нормативах (тестових показниках), якого повинні досягнути учні що­року і після завершення навчання в освітньому закладі.

Навчальний план — державний документ, який визначає зага­льну тривалість занять з фізичного виховання (у загальноосвітній школі, навчальному закладі), спортивної спеціалізації (в ДЮСШ та інших спортивних школах), розділи (види) програмового матеріалу і кількість годин, відведених на вивчення кожного із них за роками на­вчання.

Навчальний предмет (дисципліна) — педагогічно обґрунтована система наукових знань, практичних умінь та навичок, що втілюють основний зміст і методи певної науки.

Навчання — планомірна, організована, спільна двостороння дія­льність учителів і учнів, спрямована на свідоме, міцне й глибоке опа­нування останніми системою знань, умінь та навичок; процес, під час якого набувається загальна освіта, формується та розвивається особи­стість учня, його світогляд, засвоюється досвід людства і професійної діяльності.

Навчання руховим діям — педагогічний процес чуттєво-раціонального пізнання і практичного оволодіння технікою фізичних вправ.

Напружений (неповний) інтервал — така перерва між вправа­ми, при якій чергове навантаження поєднується із залишковою функціональною активністю певних систем організму, що викликана попе­реднім (робота виконується на фоні відносного недовідновлення пра­цездатності).

Негативний перенос рухової навички — така взаємодія нави­чок, коли наявна навичка ускладнює формування нової.

Нераціональне (надмірне) м'язове напруження — неповне розслаблення м'язів у необхідні моменти виконання рухових дій. Роз­різняють тонічне і координаційне НМН.

О

Облік у фізичному вихованні — процес виявлення, регістрації, осмислення та оцінювання даних, фактів, що відносяться до певної ді­яльності у фізичному вихованні. Розрізняють попередній (до початку організації педагогічного процесу), поточний (безперервний в процесі роботи), підсумковий (після завершення періоду роботи) О.

Обсяг навантаження — загальна кількість тренувальної роботи, що виконана під час заняття (серії занять).

Оздоровчо-реабілітаційна фізична культура (від лат. rе — по­вторна дія і habilitas (habilitatis) — придатність, спроможність) — спеціально спрямоване використання фізичних вправ у якості засобів лікування хвороб і відновлення функцій організму, які були порушені або втрачені внаслідок хвороб, травм, перевтоми та інших причин.

Оздоровчо-рекреативна фізична культура (від лат. recreatio — відновлення) — відпочинок, відновлення сил за допомогою засобів фізичного виховання.

Онтогенез (від грец. όν (όντος) — єство і γεννάω) — поро­джую) — індивідуальний розвиток організму, що охоплює всі зміни від народження до смерті. (Див. індивідуальний розвиток.) О взаємо­зв'язаний з філогенезом.

Оперативна поза тіла (франц. pose, від poser — класти, стави­ти)— просторова характеристика техніки фізичних вправ, яка відо­бражає раціональне взаєморозташування ланок опорно-рухового апа­рату в процесі виконання рухових дій, що дозволяє підтримувати статичну і динамічну рівновагу тіла, доцільно координувати рухи, ефек­тивно проявляти необхідні фізичні якості.

Оперативний контроль — система заходів у рамках одного на­вчального заняття, спрямованих на оцінку та порівняння результатів педагогічного впливу із запланованими і при необхідності на операти­вне усунення виявлених відхилень від плану (визначення термінового тренувального ефекту).

Оперативний контроль у підготовці спортсмена — контроль за оперативним станом спортсмена, зокрема за готовністю до вико­нання чергової спроби, чергової вправи, до проведення бою і т.п.

Організм людини — цілісна система, у якій всі органи тісно пов'язані між собою і знаходяться в складній взаємодії; ця система здатна до саморегуляції, підтримування гомеостазу, коригування та самовдосконалення.

Ординарний (повний) відпочинок (від лат. ordinarius — зви­чайний) — варіант відпочинку, що забезпечує відновлення працездат­ності людини на початок наступного заняття.

Основа техніки рухів — сукупність тих ланок і рис динамічної, кінематичної та ритмічної структури рухів, які, безумовно, необхідні для вирішення рухового завдання певним способом (необхідна послі­довність прояву м'язових зусиль, необхідний підбір узгоджених у просторі та часі рухів та ін.).

Основні (змагальні) вправи — цілісні рухові дії (сукупність ру­хових дій), які є предметом засвоєння відповідно до вимог програм фі­зичного виховання або спортивної спеціалізації і виконуються по мо­жливості в межах правил змагань.

П

Пасивна гнучкість (італ. passivо, від лат. passivus — бездіяльний) — здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою під впливом зовнішніх факторів.

Пасивний відпочинок — відносний спочинок, відсутність акти­вної рухової діяльності.

Педагогічна технологія (від грец. τέχνη — майстерність іλόγος — слово, вчення) — систематичне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого навчально-виховного процесу.

Педагогічний контроль у фізичному вихованні — система за­ходів, яка забезпечує перевірку запланованих показників фізичного виховання для оцінки засобів, методів і навантаження, що застосову­ються (визначення зв'язку між факторами впливу і факторами змін). Розрізняють попередній, оперативний, поточний, етапний, підсумко­вий ПК.

Перевтома — стійкі функціональні порушення в результаті над­мірної втоми, що не зникають при відпочинку.

Передстартовий стан — стан організму, що характеризується функціональними зрушеннями робочого характеру, які виникають ще до початку рухової діяльності. Розрізняють передстартовий і власне стартовий стани.

Перенапруження — надмірне напруження, яке приводить до до­вготривалих чи незворотніх несприятливих змін в окремих органах і системах організму. Розрізняють гостре і хронічне П.

Перетренованість — патологічний стан, прояв дизадаптації, по­рушення досягнутого в процесі тренування рівня функціональної го­товності, регуляції діяльності систем організму (прогресуючий розви­ток перевтоми).

Підвідні вправи — переважно елементи рухової дії (частини або поєднання кількох рухів), які сприяють засвоєнню основної вправи (дії) шляхом її цілісної імітації або часткового відтворення у спроще­ній формі.

Підготовка спортсмена — багатоаспектний педагогічний процес доцільного використання знань, засобів, методів та умов (комплексу заходів), що дозволяє спрямовано впливати на розвиток спортсмена і забезпечує необхідний рівень його готовності до спортивних досяг­нень.

Підготовленість спортсмена — динамічний стан спортсмена, який відображає комплексний результат фізичної підготовки (рівень розвитку фізичних якостей), технічної підготовки (рівень удосконалення рухових навичок), тактичної підготовки (рівень розвитку такти­чного мислення), психологічної підготовки (рівень удосконалення мо­рально-вольових якостей), теоретичної підготовки (рівень засвоєння спеціальних знань). Розрізняють фізичну, технічну, тактичну, психо­логічну, теоретичну ПС.

Підготовчі вправи — рухові дії (їх поєднання, варіації), які спрямовані переважно на розвиток рухових якостей та здібностей, що необхідні для виконання основної дії (вправи).

Підсумковий контроль — система заходів, спрямованих на з'ясування результатів педагогічного впливу за відносно тривалий пе­ріод (семестр, рік) з метою визначення успішності виконання річного плану-графіка навчального процесу, ступеня вирішення поставлених завдань, виявлення позитивних і негативних сторін процесу фізичного виховання та його складових.

План-графік навчального процесу — документ планування пе­дагогічного процесу з фізичного виховання, який визначає найбільш доцільну послідовність проходження матеріалу теоретичного і прак­тичного розділів навчальної програми за місяцями й тижнями протя­гом одного року (навчального — у загальноосвітній школі і річного циклу спортивного тренування в ДЮСШ), кількість годин, відведених на кожний розділ і розподіл часових затрат на вивчення матеріалу за тижнями.

План-конспект уроку (заняття) — документ планування педа­гогічного процесу з фізичного виховання, у якому фіксується повний деталізований план конкретного уроку: номер заняття за робочим планом, завдання уроку, необхідні засоби для їхнього вирішення із за­значенням параметрів навантажень і відпочинку для кожної вправи, організаційно-методичні вказівки, матеріально-технічне забезпечення.

Планування фізичного виховання — попередня розробка і ви­значення на майбутню діяльність цільових настанов, завдань, змісту, методики, форм організації та методів навчально-виховного процесу з конкретним контингентом людей. Розрізняють перспективне (на три­валий термін), поточне (етапне) (охоплює етапи роботи), оперативне (здійснюється найближчим часом) ПФВ.

Повний (ординарний) інтервал — перерва між вправами, яка гарантує до початку чергового навантаження практично повне віднов­лення працездатності до вихідного рівня, що дозволяє повторити ро­боту без додаткового напруження функцій.

Позаурочні форми занять у фізичному вихованні — способи організації навчально-виховного процесу, за яких заняття проводяться як учителем, так і самими учнями (самостійно) з метою активного відпочинку, зміцнення або відновлення здоров'я, збереження чи під­вищення працездатності, розвитку фізичних якостей, удосконалення рухових навичок та ін. Розрізняють малі: ранкова гімнастика, увідна гімнастика, фізкультпауза, фізкультхвилинка, мікропаузи активного відпочинку і т. п.; великі: заняття фізичними вправами у рамках роз­ширеного активного відпочинку (активні перерви в школі, туристичні походи, рухливі ігри та ін.), самостійні тренувальні заняття за типом урочних (аеробіка, шейпінг, калланетика, оздоровча ходьба і біг, атле­тична гімнастика та ін.); змагальні: офіційні змагання, відбіркові зма­гання, контрольні змагання ПФ3.

Позитивний перенос рухової навички — така взаємодія нави­чок, коли раніше сформована навичка сприяє, полегшує та прискорює процес становлення нової.

Положення про змагання — документ, який визначає мету і за­вдання змагань, місце та час проведення, характер керівництва зма­ганнями, вимоги до учасників, програму змагань, способи проведення і визначення переможців, форми документів й термін їхнього подання та ін.

Попередній контроль — система заходів, спрямованих перева­жно на діагностику досягнень учнів на певному етапі навчально-виховного процесу (на початку року, семестру, перед вивченням ново­го розділу), що дозволяє цілеспрямовано враховувати їхні індивідуа­льні особливості у подальшій роботі.

Постава — індивідуальна манера й типові риси фіксації основної вертикальної пози тіла та її похідних у стані спокою (стоячи, сидячи) і в русі (при ходьбі, бігу). Розрізняють основну і оперативну (варіативні форми прояву постави в умовах трудової, спортивної та інших видів діяльності) П.

Поточний контроль — система заходів, спрямованих на повсяк­денну оцінку та порівняння результатів педагогічного впливу із за­планованими і при необхідності на оперативне усунення виявлених відхилень від плану (визначення реакції організму учнів на наванта­ження після навчального заняття).

Поточний контроль у підготовці спортсмена — оцінка в мікроциклах підготовки результатів контрольних змагань, динаміки на­вантажень та їх співвідношень, регістрація і аналіз повсякденних змін рівня підготовленості спортсмена, рівня розвитку його техніки й так­тики.

Правила змагань — документ, у якому чітко визначені умови змагальної боротьби, що відбувається під контролем спортивних арбі­трів, способи фіксування результатів, визначення переможців і розпо­ділу місць серед учасників змагань.

Працездатність — потенційна здатність людини протягом пев­ного часу виконувати роботу заданої величини. Розрізняють аеробну і анаеробну П.

Принципи спортивного тренування (від лат. ргіпсіріит — на­чало, основа) — найбільш важливі педагогічні правила раціональної побудови тренувального процесу, в яких синтезовані наукові дані і передовий практичний досвід тренерської роботи. Складовими ПСТ є принцип спрямованості на максимально можливі досягнен­ня, поглиблену спеціалізацію та індивідуалізацію; принцип єдності за­гальної і спеціальної підготовки; принцип безперервності тренуваль­ного процесу; принцип єдності поступовості і граничних можливостей у нарощуванні тренувальних навантажень; принцип хвилеподібності динаміки навантажень; принцип циклічності тренувального процесу; принцип єдності та взаємозв'язку структури змагальної діяльності і структури підготовленості спортсмена; принцип вікової адекватності багаторічної спортивної діяльності.

Принципи фізичного виховання — основні теоретико-практичні положення, які відображають загальні науково-педагогічні, фізіологічні та психологічні закономірності діяльності людини відпо­відно до специфіки фізичного виховання. Розрізняють загальнометодичні і специфічні ПФВ.

Прискорення руху — просторово-часова характеристика техніки фізичних вправ, яка відображає зміну швидкості виконання рухових дій за одиницю часу. Розрізняють позитивне і негативне ПР.

Прискорююча сила — здатність м'язів швидко збільшувати ро­боче зусилля в умовах вже розпочатого їхнього скорочення. ПС ха­рактеризує вибухову силу.

Програма з предмета «Фізична культура» («Основи здоров'я і фізична культура», «Фізична культура і здоров'я») (від грец. πρόγραμμα — публічна об'ява, розпорядження, указ) — документ, який визначає систему нормативних вимог до змісту і організації фі­зичного виховання на уроках фізичної культури, до рівня фізичної освіти та фізичної підготовленості учнів.

Програми фізичного виховання школярів — нормативні до­кументи, які регламентують коло завдань, розкривають зміст фізично­го виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів, визначають систему вимог до методів та організації навчально-виховної роботи, прогнозують кінцеві результати навчання й виховання конкретних ко­нтингентів дітей шкільного віку.

Пропаганда фізичної культури і спорту (від лат. propaganda — те, що підлягає розповсюдженню) — цілеспрямована діяльність з по­ширення, популяризації та формування у населення фізкультурних знань за допомогою сучасних засобів масової інформації з метою роз­витку у людей потреби до систематичних занять фізичними вправами, спортом і туризмом.

Проста рухова реакція — відповідь заздалегідь відомою рухо­вою дією на очікуваний сигнал, який з'являється раптово.

Професійно-прикладна фізична підготовка — спеціалізований вид фізичного виховання, який, здійснюється відповідно до вимог і особливостей певної професії.

Професіонал (від лат. professio (professionis) — фах) — фахівець, який оволодів високими рівнями професійної діяльності, свідомо змі­нює і розвиває себе в процесі виконання праці, робить свій індивідуа­льний творчий внесок у професію, знайшов своє індивідуальне при­значення (професіонал — фахівець на своєму місці), стимулює в суспільстві інтерес до результатів своєї професійної діяльності, підвищує престиж своєї професії в суспільстві.

Процес стомлення (від лат. processus — проходження, просу­вання вперед) — сукупність змін, що відбуваються у різних органах, системах та організмі в цілому під час виконання фізичної роботи і приводять урешті-решт до неможливості її продовження.

Процес навчання — специфічна форма пізнання об'єктивної дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом людства; дво­сторонній процес взаємопов'язаних діяльностей учителя (діяльності викладання і діяльності з організації й управління навчальною діяль­ністю учня) і діяльності учнів (учіння), спрямований на оволодіння останніми системою знань з основ наук, умінь та навичок їх практич­ного застосування і розвиток творчих здібностей.

Прудкість — комплекс функціональних властивостей людини, які визначають швидкісні характеристики рухів, а також час рухової реакції.

Психогігієна спорту (від грец. ψοχή — душа і ύγιειός — здоро­вий) — галузь гігієни, яка розробляє і здійснює заходи щодо збере­ження та зміцнення психічного здоров'я спортсменів.

Психологічна підготовка спортсмена — система психолого-педагогічних впливів, що застосовується з метою формування та вдо­сконалення властивостей і якостей особистості, її психічних станів, які необхідні для успішного виконання тренувальної діяльності, під­готовки до змагань і надійного виступу в них. Розрізняють загальну і спеціальну ППС.

Психологічне забезпечення спортивної діяльності — комплекс заходів, спрямованих на спеціальний розвиток, удосконалення та оптимізацію систем, які регулюють психічну функцію організму, пове­дінку спортсмена і вирішують при цьому завдання тренування й зма­гання. П3СД включає психодіагностику, психолого-педагогічні і психогігієнічні рекомендації, психологічну підготовку, управління станом і поведінкою спортсмена.

Психологія фізичного виховання і спорту (від грец. ψυχή — душа і λόγος — слово, вчення) — галузь психологічної науки, яка ви­вчає закономірності прояву, розвитку й формування психіки людини в специфічних умовах фізичного виховання і спорту під впливом навча­льної, навчально-тренувальної та змагальної діяльності.

Психорегуляція у спорті (від грец. ψυχή і лат. regulo — впоряд­ковую) — комплекс заходів, спрямований на формування у спортсме­на психічного стану, який сприяє найбільш повній реалізації його по­тенційних можливостей.

р

Ранкова гімнастика (від грец. γυμναστιήή, γυμνάζω— тре­ную, роблю вправи) — систематичне виконання комплексу спеціально підібраних фізичних вправ з метою поступової активізації фізіологіч­них функцій організму після тривалого відпочинку (сну). РГ нале­жить до малих форм занять фізичними вправами.

Реабілітація (від лат. rе — префікса, що означає зворотну або повторну дію і habilitas (habilitatis) — придатність, спроможність) — комплекс лікувальних, психологічних, педагогічних, соціальних і тру­дових заходів, спрямованих на відновлення здоров'я та працездатності хворого. Розрізняють медичну і трудову Р.

Режим дня (франц. regime, від лат. regimen — правління) — по­слідовне і поступове чергування неспання, сну, харчування, різних видів діяльності.

Резерв гнучкості (франц. reserve — запас, від лат. reserve — збе­рігаю) — див. Дефіцит активної гнучкості.

Резистентність (від. лат. resistens (resistentis) — протидійний) — стійкість організму до впливу різних негативних факторів середовища (здатність до опору).

Результативність техніки — комплексна характеристика рухо­вих дій, яка обумовлюється їхньою ефективністю, стабільністю, варіа­тивністю, економічністю, мінімальною тактичною інформативністю для суперника.

Рекреація (від лат. recreatio — відновлення) —широке поняття, пов'язане з відпочинком, відновленням сил, використанням можливо­стей природи і т.п.

Релаксація (від лат. relaxatio — зменшення, ослаблення) — стан спокою, розслаблення в результаті зняття фізичного та психічного на­пруження.

Ремінісценція (від лат. reminiscentia — спогад) — покращання відтворення навчального матеріалу через невеликий проміжок часу (1-3 дня) після його засвоєння (збільшення повноти змісту образу фі­зичної вправи, виразності уявлення про кінематичні, динамічні та ри­тмічні характеристики рухів).

Ритмічна (аеробна) гімнастика — різновид гімнастики оздоро­вчої спрямованості, основним змістом якої є загальнорозвивальні вправи, біг, стрибки і танцювальні елементи, що виконуються під емоційно-ритмічну музику. РГ належить до великих форм занять фі­зичними вправами.

Ритм рухів (від грец. ρυζμός — розмірність, узгодженість) — комплексна характеристика техніки фізичних вправ, яка відображає закономірний порядок розподілу зусиль в часі та просторі, їх послідо­вність і міру змін (збільшення, зменшення) у динаміці дії.

Рівновага — здатність людини зберігати стійку позу тіла у ста­тичних і динамічних умовах (здатність до фіксації певної пози та оп­тимального балансування у ній). Розрізняють статичну і динамічну Р.

Робочий (тематичний) план — документ планування педагогіч­ного процесу з фізичного виховання, у якому фіксується методична послідовність проходження навчального матеріалу і розкривається зміст кожного уроку (заняття) протягом семестру (навчально-тренувального циклу або календарного терміну): конкретні навчально-виховні завдання уроків, теоретичні відомості з фізичного виховання, основні засоби (фізичні вправи), способи їх застосування та величини навантажень, контрольні вправи (тести) для визначення успішності оволодіння програмовим матеріалом і рівня фізичної підготовленості.

Розвивальні вправи — рухові дії (їх поєднання, варіації), які спрямовані переважно на виховання фізичних якостей та здібностей, що необхідні в дисципліні спеціалізації спортсмена і проявляються у відповідних режимах роботи.

Розвиток фізичних здібностей —^: єдність успадкованих і педа­гогічно спрямованих змін функціональних можливостей органів та си­стем організму.

Розклад занять — документ планування педагогічного процесу з фізичного виховання, в якому фіксуються число, час і місце занять у загальному тижневому режимі діяльності.

Розминка — комплекс фізичних вправ, які проводяться перед більш-менш напруженою фізичною роботою з метою підвищення працездатності організму. Розрізняють загальну і спеціальну Р.

Поиск по сайту: