Поетичний звукопис (алітерація, асонанс)

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись …

9) Гіпербола (простіше кажучи, перебільшення) – це словесний зворот, у якому ознаки предмета подаються в надмірному, перебільшеному вигляді з метою привернути до них особливу увагу читача.

Приклади:

«Його церкви аж хмари зачіпали» ( настільки височенні).

«Шаровари шириною в Чорне море» (Гоголь).

Прийоми поетичного синтаксису

1) Анафора – стилістична фігура, яка утворюється повтором одних і тих самих слів або словосполучень на початку суміжних мовних одиниць (рядків, речень тощо). Найчастіше – це однакові слова на початку кожного рядка поезії.

Приклади:

Тобі одній, намріяна царівно,

Тобі одній дзвенять мої пісні,

Тобі одній в моєму храмі дивно

Пливуть молитви і горять огні.

Чому я так страждаю?

Чому любов до тебе відчуваю?

Чому тебе забути я не в силах?

2) Епіфора – стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф з метою посилення виразності, підкреслення чогось.

Приклади:

- У тебе задовгі руки, - сказав Прокруст, -

Відрубаємо – і ти будеш щасливий.

- У тебе задовгі ноги, - сказав Прокруст, -

Відрубаємо – і ти будеш щасливий…

Будемо вічно в труді рости,

З серця землі підіймать пласти,

Чорного золота давні пласти.

3) Синтаксичний паралелізм – це стилістична фігура, яка ґрунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць, переважно рядків поетичного тексту, що породжує відчуття їхньої симетрії.

Наприклад:

Зашуміла дібровонька,

Листом зашуміла,

Затужила дівчинонька,

Серцем затужила.

Нерідко паралелізм у синтаксичній побудові поетичних рядків супроводжується ще й образним зіставленням виражених у них думок – образно-психологічним паралелізмом, найчастіше між життям природи та фрагментами людського життя.

4) Тавтологія – це повторення однакових або спільнокореневих слів для посилення та увиразнення мови.

Приклади:

Диво-дивнеє.

Рано-пораненьку.

Братику мій, братику!

5) Інверсія – стилістична фігура, побудована на порушенні нормованого, звичайного порядку слів у реченні.

Різновиди інверсії:

1) коли присудок стоїть перед підметом:

Гойдається вечора зламана віть, мов костур сліпого… (В. Стус).

Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра).

2) для української мови властиве розміщення додатків та обставин, виражених іменниками, в позиції після слова, до якого вони відносяться; означень та прислівникових обставин – в позиції перед словом, до якого вони відносяться. Інший порядок їх розміщення вважається інверсією. Наприклад:

«Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів’яне» (звичний порядок такий: зів’яне від твого доторку).

«Ця любов, наче овочі цінні, дозрілі, пізні» (звичний порядок: ця любов, наче цінні, дозрілі, пізні овочі).

Поетичний звукопис (алітерація, асонанс)

1) Алітерація – це спеціальний прийом так зв. «поетичного звукопису», який полягає в повторенні подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку чи строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.

Приклади:

« Течуть ріки, кривавії ріки» (повторення приголосних «т», «р», «к»)

«Хто се, хто се по сім боці

Чеше косу? Хто се?» (повторення звуків «х», «т», «с»)

2) Асонанс – це також прийом «поетичного звукопису», він полягає у повторенні однакових голосних звуків у рядку чи строфі, що надає віршованій мові милозвучності.

Приклади:

«Корови моляться до сонця,

Що полум’яним сходять маком» (в основному повторюються звуки «о», «я»)

«Була гроза, і грім гримів,

Він так любив гриміти…» (повторення звуків «і», «и»).

4. Риторичні фігури: запитання та звертання

Так звані риторичні фігури не зв’язані з живим спілкуванням, тому й не вимагають відгуку на них. Це спеціальні художні прийоми. Серед них виділяють риторичні запитання та звертання.

1) Риторичні запитання – це такі запитання, які не потребують відповіді (або відповідь очевидна, або очевидно, що її неможливо знайти). Вони зосереджують увагу на питанні, проблемі, про яку йдеться у творі.

Приклади:

Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше злото-серебро

Плугами кривди переоре?

Чи то так у жалю, в голосінні

Промайнуть молодії літа?

2) Риторичні звертання – це звертання до абстрактних понять, неживих предметів, явищ природи або відсутніх людей як до присутніх. На них не очікується жодної відповіді: риторичне звертання не має на меті дійсного контакту з особою, предметом чи явищем. Слугує для того, щоб привернути увагу читача.

Приклади:

« Верни до мене, пам’яте моя» (В. Стус).

«Земле рідна! Мозок мій світліє…» (В. Симоненко).

«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно!.. Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі» (О. Довженко).

Поиск по сайту: