Характеристика суб'єктів і об'єктів охорони, комерційної таємниці

к ст. 231 КК України про відповідальність за підприємницьке шпигунство, так і ст. 232 КК України про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямовані на захист підприємців. Предметом посягання при розголошенні комерційної таємниці, підприємницькому шпигунстві можуть бути тільки відомості, що мають комерційну таємницю. Кримінальній відповідальності за незаконне розголошення комерційної таємниці підлягають лише спеціальні суб'єкти, тобто особи, яким відомості, що мають комерційну таємницю, стали відомі у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю і які юридичне зобов'язані зберігати ці відомості. Такими суб'єктами можуть бути визнані співробітники податкових інспекцій, банків, правоохоронних органів та інші особи, які відповідно до законодавства мають право знайомитися з відомостями, що становлять комерційну таємницю, чи мають доступ до таких відомостей за службою. В Законі України від 25.03.92 р. № 2229-ХП "Про Службу безпеки України" зазначено: "...не підлягають розголошенню відомості, які містять державну, службову і комерційну таємницю, а також інформація конфіденційного характеру, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України, честі і гідності особи або порушити її законні права...".

Законом України від 4.12.90р. "Про державну податкову службу в Україні" в редакції від 24 грудня 1993 р. на працівників податкових інспекцій покладено обов'язок зберігати комерційну і службову таємницю.

З об'єктивної сторони, такий злочин, як розголошення комерційної таємниці, охоплює діяння, вчинені умисно громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, і полягає в порушенні умов розповсюдження такої інформації (без згоди її власника).

Підприємницьке шпигунство є злочином умисним. Умисел може бути прямий і побічний.

Оскільки захист комерційної таємниці спрямований на забезпечення економічних інтересів підприємства, відповідно, економічна та інформаційна безпека підприємства тісно взаємопов'язані.

Українське законодавство зміцнило свої позиції з питань захисту інформації з обмеженим доступом у зв'язку з прийняттям ряду законів, наприклад "Про банки і банківську діяльність", "Про державну таємницю", "Про інформацію", "Про науково-технічну інформацію". З урахуванням чинних норм кримінального, цивільного, трудового та інших галузей права виявилася можливість проаналізувати вже сформовану в Україні нормативну базу, що лежить в основі захисту комерційної таємниці.

Розгляд в цілому інформації з обмеженим доступом дозволяє виділити в складі всього масиву два самостійні підрозділи, що включають:

а) інформацію, що відноситься до державної таємниці;

б) інформацію, що має таємницю і перебуває у власності окремих фізичних чи юридичних осіб.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про інформацію" до інформації з обмеженим доступом відноситься:

• конфіденційна інформація;

• інформація, що містить комерційну таємницю;

• інформація, що становить банківську таємницю.

За своїм правовим режимом конфіденційна інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом. Конфіденційний [лат. confidentia — довіра] — не підлягає розголошенню, секретний. Конфіденційна інформація — це "... відомості, які знаходяться у власності, користуванні чи розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і розголошуються за їх бажанням у відповідності до передбачених ними умов".

Тепер про банківську таємницю. Керуючись ст. 52 Закону України від 29.03.91 р. "Про банки і банківську діяльність", банківську таємницю становлять відомості про операції, рахунки і вклади клієнтів, а також про кореспондентів банків.

Щодо суб'єктів прав власності на комерційну таємницю Г. К. Нікіфоров, проаналізувавши чинне законодавство України, пише: "Суб'єктом права власності на комерційну таємницю є: держава, громадяни України, інших держав, підприємства, установи, організації всіх форм власності, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України і визначили інформацію, яка становить їх комерційну таємницю, або придбали її у встановленому законодавством порядку як комерційну таємницю".

Що ж стосується права власності на інформацію, що має комерційну таємницю, то його регулююча, охоронна роль на сьогодні очевидна. Порушення права власності на комерційну таємницю може завдати її власнику економічних втрат.

Ми вважаємо, до числа об'єктів права власності на інформацію, що становить комерційну таємницю, слід віднести: джерела інформації, що належать власникам комерційної таємниці; ідеї, комерційні інтереси; звіти про ділові переговори; програмні продукти, технічні проекти; нове конструктивне рішення, пристосування, що відносяться до раціоналізаторських пропозицій, "ноу-хау"; структура ціни, відомості про інвестиції; маркетингові дослідження; зміст контрактів, договорів; калькуляція виробничих витрат, плани розвитку підприємства; результати засідань органів управління підприємством тощо.

Нині в Україні розроблені основні концептуальні положення правового захисту комерційної таємниці, що повинні втілюватись у практику при створенні на. конкретному підприємстві відповідної системи захисту комерційної таємниці і режиму доступу до неї. Концепція [лат. conceptio — сприйняття] — це система поглядів на ті чи інші явища (Краткий словарь иностранных слов. — Государственное издательство иностранных й национальных словарей. — М., 1950).

Зміст риинкових відносин передбачає конкуренцію між суб'єктами фінансово-господарської діяльності. Ця обставина зумовила необхідність виділення на законодавчому рівні інформації, якою володіють суб'єкти приватнопідприємницької сфери діяльності і яка містить комерційну таємницю. Закріплення права підприємства на комерційну таємницю дозволяє йому при створенні системи захисту комерційних секретів втілювати обов'язкові концептуальні положення і принципи, що стосуються зазначеного аспекту безпеки підприємництва.

Проблема здійснення ефективних заходів, спрямованих на збереження своїх комерційних секретів, має дві сторони: практичну, коли йдеться про діяльність, спрямовану на створення чи використання системи захисту комерційної таємниці підприємства; і теоретичну, тобто дослідження наукою завдань реалізації права власності підприємств і підприємців на цю категорію інформації з обмеженим доступом.

Предметна сфера захисту інформації як комерційної таємниці, що створюється на підставі концептуальних положень і принципів, які визначають також і зміст процесів забезпечення інформаційної безпеки, ось те "головне", що безпосередньо використовується практикою. В сфері захисту інформації багато зусиль доклав спеціаліст із США А. Патокоса, яким була запропонована концепція системного підходу до захисту конфіденційної інформації. Г. К. Нікіфоров пише: "Сутність методу полягає в тому, щоб припиняти, попереджувати чи обмежувати відтік тієї частини інформації, яка може надати конкуренту можливість дізнатися, передбачити, що робить чи планує фірма, і в результаті випередити її на ринку". Логіка міркування тут є такою: проблема безпеки, в тому числі й інформаційної, передбачає відсутність, попередження, обмеження чи зняття небезпек і загроз. Образно висловлюючись, людина як істота розумна має можливість попереджувальне боротися за збереження безпеки. У зв'язку з цим не можна, звичайно, не погодитись із запропонованою А. Патокосом концепцією системного підходу до забезпечення захисту комерційних секретів, яка отримала назву методу "opsec" (operation security). Системний розгляд організації захисту інформації за методом "opsec" складається із семи етапів:

• аналіз об'єкта захисту, спрямований на визначення, що слід захищати;

• виявлення загроз для фірми;

• аналіз ефективності діючих підсистем забезпечення безпеки фірми;

• визначення необхідних методів і засобів забезпечення безпеки фірми, збереження конфіденційної інформації;

• розгляд і оцінка керівниками фірми пропозицій, поданих службою безпеки і спрямованих на реалізацію додаткових заходів щодо збереження комерційних секретів і їх ефективності;

• практична реалізація додаткових заходів стосовно забезпечення економічної безпеки фірми з врахуванням її пріоритетів і визначення доцільної послідовності здійснення конкретних заходів;

• контроль та інформування персоналу фірми про реалізацію додаткових заходів безпеки.

Ознайомлення з документами та іншими носіями інформації, що класифіковані як комерційна таємниця підприємства, здійснюється з урахуванням умов режиму, встановленого керівником (власником) підприємства. За правовою природою режим — це урегульовані підзаконними нормативними актами (наказами, інструкціями) спеціальні:

а) правила допуску працівників підприємства до закритої інформації і

б) дії адміністрації щодо забезпечення умов її збереження, а також використання персоналом відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства.

Оскільки йдеться про режим, то доцільно підкреслити, що з його допомогою встановлюються відповідні вимоги і правила використання інформації, яка містить комерційну таємницю, і забезпечення її збереження.

При створенні надійного механізму захисту комерційної таємниці підприємства слід враховувати, що методи, які застосовуються для цього, повинні бути правомірними. Аналіз практики, що склалася в Україні в сфері захисту комерційних і державних секретів, дозволяє зробити висновок, що ці два види діяльності мають багато спільного. Зокрема, ефективну діяльність із захисту конфіденційної інформації в інтересах власника неможливо собі уявити без організації роботи щодо допуску співробітників підприємства до комерційної таємниці. У зв'язку з цим потрібно не тільки враховувати, а й використовувати ті прийнятні вимоги, що характерні для порядку допуску громадян України до державних секретів. Однак під час аналізу його сутності об'єктивно виникає питання про те, що розуміється під терміном "допуск до комерційної таємниці". На нашу думку, існують істотні підстави розглядати це поняття в його практичному і теоретичному розумінні. Практична сторона — це певні організаційні дії адміністрації підприємства щодо оформлення прав співробітників на допуск до комерційної таємниці. Теоретична сторона пов'язана з вирішенням питань: про можливість скоєння працівником, який отримав допуск до комерційної таємниці, тих чи інших дій стосовно закритої інформації; виникнення юридичних обов'язків і наслідків, які можуть мати місце у випадках, коли порушуються вимоги щодо збереження довіреної працівникові комерційної таємниці підприємства.

Звернімось до Закону України "Про державну таємницю", в якому термін "допуск до державної таємниці" визначений як "оформлення права громадянина на допуск до секретної інформації". Як зазначає Г. К. Нікіфоров, "допуск до комерційної таємниці" — це "письмове розпорядження керівника (власника) підприємства чи уповноваженої ним особи, що надає конкретному співробітнику підприємства право на роботу чи ознайомлення з документами, виробами та іншими носіями інформації, які класифіковані підприємством як комерційна таємниця".

Ступінь важливості відомостей, що знаходяться у володінні, користуванні чи розпорядженні фізичних або юридичних осіб, визначається, передусім, оцінкою можливих негативних наслідків і розміру збитків у випадку, якщо матиме місце їх відтік. На наше переконання, було б помилковим ігнорувати своєчасне включення до найцінніших відомостей тих, що підлягають захисту, не враховуючи існуючий правовий режим інформації комерційного характеру.

В основу визначення конкретного грифу, що обмежує доступ до відомостей, які мають комерційну таємницю, покладено їх класифікацію з урахуванням такої ознаки, як важливість змісту даних, що використовуються у виробничих та інших цілях.

Усі відомості, що містять комерційну таємницю, можна поділити на три групи:

a) суворо конфіденційні;

b) конфіденційні;

c) не для широкого користування.

Виходячи із оцінки комерційної таємниці, в документ вноситься гриф, що відповідає ступеневі важливості відомостей і обмежує доступ до такого роду інформації, а саме:

a) "комерційна таємниця — суворо конфіденційно" ("кт-ск")

b) "комерційна таємниця — конфіденційно" ("кт-к")

c) "комерційна таємниця — не для широкого користування" ("кт-н/ш. к)

Слід мати на увазі, не можна встановлювати режим обмеженого доступу до загальнодоступної, загальновідомої інформації, що не потребує захисту.

Допуск до комерційної таємниці оформляється відповідно до встановлених ступенів важливості відомостей, з урахуванням виду діяльності, характеру роботи, виконуваної співробітником, його обов'язків, займаної посади тощо.

Правомірність допуску до комерційної таємниці підтверджується в наказі керівника (власника) про дозвіл співробітнику працювати з носіями інформації, що містять комерційну таємницю. Цей акт управління, що видається керівником (власником) підприємства чи уповноваженою ним особою, за юридичною природою є актом застосування норм права, що видається для вирішення конкретного індивідуального питання, пов'язаного з наданням права співробітнику на роботу з відомостями, які мають комерційну таємницю.

Допуск до комерційної таємниці надається дієздатним громадянам України, які досягли 18 років. Позбавляти допуску того чи іншого співробітника до роботи з відомостями, що становлять комерційну таємницю, можуть власник підприємства чи уповноважена ним особа, які раніше таке право працівникові надали. Відповідно до конституційного, цивільного і трудового права особа, чиє право порушене, може в судовому порядку оскаржити рішення керівника підприємства про позбавлення допуску до комерційної таємниці.

З метою вивчення і перевірки кандидата для роботи з відомостями, які мають комерційну таємницю, використовуються методи, передбачені ст. 22 КЗпП України. Для процедур відбору кадрів характерним є витребування співробітниками кадрових підрозділів і служби безпеки документів, що встановлюють особу громадянина, який хоче працювати на підприємстві. Щоб з'ясувати рівень його професійної підготовки, працівники кадрового апарату ознайомлюються з документами про освіту, довідками про стан здоров'я тощо. На практиці вивченню і перевірці кандидата для роботи з відомостями, що становлять комерційну таємницю, притаманні особливості, зокрема складні процеси мислення. Інколи внаслідок некоректних умовиводів у працівників кадрових апаратів складаються помилкові судження, на яких і базуються їхні висновки. На підставі перших, часто помилкових, вражень складається суб'єктивна думка про інтелект кандидата, його психічний стан. Саме ця обставина й спонукає керівників кадрових підрозділів вдаватися до методів психологічної діагностики.

Вивчення і перевірка кандидатур для роботи, пов'язаної з відомостями, що мають комерційну таємницю, спрямовані на досягнення таких цілей:

• виявлення судимостей, злочинних зв'язків, кримінальних нахилів;

• виявлення схильності до скоєння протиправних діянь, необдуманих вчинків під впливом зовнішніх факторів, певних обставин;

• встановлення фактів, що свідчать про морально-психологічну нестійкість під час роботи з носіями інформації, що містять комерційну таємницю.

Одним із поширених методів вивчення особи є метод узагальнення незалежних характеристик, що дозволяє побачити особу з різних сторін. Суттєво доповнює уявлення про особу, яка перевіряється, думка знайомих, характеристики з місць, де вона навчалася, працювала. Оскільки ці відомості є незалежними, вони в цілому дозволяють скласти об'єктивну думку про людину.

Для підвищення якості інформації щодо особи, яка перевіряється, першу бесіду з нею доцільно проводити за стандартною формалізованою формою. В подальшому це дозволяє здійснити комп'ютерну обробку відповідей і достатньо швидко отримувати узагальнені відповіді.

Важливо знати, що ознайомчі бесіди (попередня співбесіда) з особами, які приймаються на підприємство, не повинні використовуватися кадровими працівниками для отримання інформації з обмеженим доступом, до якої кандидат мав доступ на попередньому місці роботи. Виконання працівником кадрового підрозділу невластивих даній комунікативній ситуації функцій вступає у протиріччя з рольовими очікуваннями партнера по спілкуванню. В подібних випадках результативнішою може виявитися демонстрація щирого і доброзичливого ставлення до протилежної сторони. Тільки такою поведінкою співрозмовник спонукає до відвертих висловлювань.

Не можна виключити вірогідність провокації з боку кандидата до адміністрації того підприємства, куди він оформлювався на роботу, але не був прийнятий. Бувають спроби скомпрометувати адміністрацію підприємства, що відмовила громадянинові в прийнятті на роботу, скажімо, з залученням засобів масової інформації, коли мусуються твердження нібито мали місце спроби вивідати комерційні таємниці під час оформлення на роботу з вказівкою на підприємство, де це відбувалося.

Для збирання відомостей про кандидатів рекомендується застосовувати такі методи: опитування, анкетування, цільові бесіди з особами за місцем проживання, інтелектуальні психологічні тести, анкетні тести у вигляді опитувальників. Нині спеціалісти (психоаналітики) застосовують стандартизовані психодіагностичні методики, які дозволяють виявити психологічні особливості, властивості характеру, реакції індивіда за різних умов, рівень інтелекту, схильність до швидкої зміни настрою тощо. За результатами тестування можна скласти досить точний психологічний портрет особистості. Частіше інших використовується 16-факторний особистісний опитувальник Р. Б. Кеттела(І6-ФЛО).

Службою безпеки при організації роботи з оформлення допуску до комерційної таємниці запрошується психоаналітик. Під час тестування за допомогою 16-ФЛО Кеттела особі, яка випробовується, видається реєстраційний бланк і брошура, що містить 187 питань — стверджень (на практиці їх нерідко заміняє відповідна комп'ютерна програма). На кожне питання може бути тільки один із трьох запропонованих варіантів відповіді (більшість із них: так — ні, впевнений — ні). "На виході" програма дозволяє отримати графічний профіль особистості обстежуваного і текстовий матеріал з описом характерних особистісних особливостей.

Працівник, на якого оформляється допуск до комерційної таємниці, має взяти зобов'язання про її нерозголошення, а також попередження-зобов'язання про нерозголошення комерційних секретів після звільнення. Зміст цього заходу полягає в тому, щоб створити юридичні гарантії для попередження підприємством можливого відтоку комерційної таємниці до конкурентів через колишнього співробітника, і отримати право на відшкодування цим працівником матеріального чи морального збитку у випадку розголошення конфіденційної інформації. Слід зазначити, що підхід до попередження можливого відтоку комерційної таємниці через колишнього співробітника, відібрання у нього попередження-зобов'язання не суперечить змісту ст. 34 Конституції України і "Положенню про комерційну таємницю підприємства і правила її зберігання".

Всі компоненти організації діяльності щодо збереження від відтоку відомостей про комерційну таємницю перебувають під впливом зовнішнього середовища, а тому мають змінний характер, тобто можуть змінювати свої параметри чи стан у часі. Бажаний результат — збереження комерційної таємниці підприємства багато в чому залежить від умов зовнішнього і внутрішнього середовища. Організаційна система, що забезпечує збереження комерційної таємниці підприємства, тільки тоді ефективна, коли вдається з'єднати її підсистеми (частини) в єдиний механізм. Потреби зовнішнього середовища можуть визначати засоби чи обмежувати діяльність з досягнення організаційною системою своєї мети.

Поиск по сайту: