Художні засоби кінематографу

Кінемато́граф ( від грец. κινεμα, род. в. грец. κινεματος — рух та грец. γραφο — писати, зображати) — це галузь культури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної звиробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-наукову роботу

Кінематограф був створений в ХІХ ст. і став популярним в ХХ ст. В поняття кінематографа входить кіномистецтво – вид сучасного винахідливого мистецтва, твори якого створюються за допомогою рухомих зображень, і кіноіндустрія – галузь економіки, яка виробляє кінофільми, спецефекти для кінофільмів, мультиплікацію і демонструє ці твори для глядачів. Твори кіномистецтва створюються за допомогою кінотехніки. Вивченням кінематографа займалася наука кінознавство.

Механізми для виробництва штучно створених двомірних зображень у русі демонструвались ще у 1860-тих. Це були такі прилади як зоетроп та праксіноскоп. Ці машини походили від простих оптичних приладів (як«магічні ліхтарі»), і могли показувати послідовність нерухомих картинок з достатньою швидкістю, щоб зображення на картинках здавались рухомими (таке явище зветься інертність зорового сприйняття). Зрозуміло, що зображення повинні були бути ретельно підібрані, аби досягти бажаного ефекту. Принципи цього стали основою для подальшого розвитку анімації.

З розвитком целулоїдної плівки для фотографій стало можливим захоплювати об'єкти у русі в реальному часі. Ранні версії технології вимагали від глядача дивитись у спеціальний прилад, щоб побачити картину. У1880-тих розвиток кінокамер дозволив захоплювати і зберігати окремі зображення на одній плівці у рулоні. Це призвело до швидкого розвитку кінопроектору, що освічував знятий і віддрукований фільм та переносив зображення на екран, створював кінопоказ для великої аудиторії. Ці рулони стали називатись «рухомі зображення», звідки і походить англійське слово «movie». Ранні фільми були статичними планами, що показували подію без монтажу чи інших кінематографічних прийомів.

Кіно було винятково образотворчим (візуальним) мистецтвом аж до кінця 1920-х, але ці прогресивні німі фільми посідали значне місце у тогочасній культурі. На початку 20-го століття у фільмах почала розроблятися оповідна структура. Окремі сцени почали об'єднуватися задля зв'язної розповіді. Сцени пізніше розбивались на різні кадри різних розмірів та точок зору. Інші прийоми (наприклад, рух камери) теж реалізувалися як ефективний спосіб розгортання сюжету. Щоб не тримати аудиторію в тиші, власники кінотеатрів наймали піаністів, орган чи цілийоркестр

Розвиток європейського кіно був перерваний початком Першої світової війни. У той час у США кіноіндустрія почала швидко розвиватись разом з появою Голівуду. Проте у 1920-тих европейські кіномитці, такі як Сергій Ейзенштейн та Фрідріх Вільгельм Мурнау продовжували свою справу. У1920-х нові технології дозволили кіновиробникам додавати до кожного фільму звукову доріжку з мовленням, музикою чи звуковими ефектами, що відповідали дії на екрані.

Наступним важливим кроком у розвитку кіно було введення кольору. Додавання звуку швидко замінило німі фільми і музикантів у кінотеатрах, а от колір був прийнятий більш поступово. Публіка відносно байдуже ставилась до кольорових фільмів. Проте з розвитком кольорових технологій вони стали такі ж доступні, як і чорно-білі, і після Другої світової війни все більше фільмів знімались у кольорі. Цьому сприяла американська кіноіндустрія, що розглядала колір як необхідну складову для приваблення аудиторії у конкуренції з телебаченням, котре залишалось чорно-білим аж до середини 1960-тих. Наприкінці 1960-тих колір став нормою для всіх кіновиробників.

У 1950-тих, 1960-тих та 1970-тих відбувались певні зміни у виробництві та стилі фільмів. Новий Голівуд, французька Нова хвиля, розвиток кіноосвіти та незалежних кіновиробників — все це найбільш сформувало кінопроцес другої половини 20-го століття. У 1990-тих роках почали впроваджуватись цифрові технології, і у 21-му столітті вони вже стали нормою.

Вплив кінематографу на культуру і мистецтво безперечно, висловлюється навіть припущенням про значення впливу кінематографу на політику і економіку. В багатьох країнах кіноіндустрія є значною галуззю економіки. Виробництво кінофільмів зосереджено на кіностудії. Фільми демонструються в кінотеатрах, по телебаченню, розповсюджуються “на відео” в формі відеокасет і відеодисків.

До художніх засобів кінематографа фахівці відносять:

• Кінематографічний план;

• Кінокамера;

• Фон;

• Спецефекти;

• Пластичний грим

Кінематографічний план - важливий аспект виразності, від якого залежить сприйняття глядача. Існує загальний план, який використовують досить рідко, тому що він стомлює відсутністю детальності. Напівсередній план використовують для переходу, в той момент, коли з загального фону потрібно переключити увагу глядача на героя.

Середній план дозволяє бачити деталі - фігури героїв, предмети, навколишнє оточення. Укрупнений план робить акцент на міміку або якісь окремі деталі. Цей план найбільш часто застосовується в художніх фільмах, особливо психологічного характеру, коли треба показати емоції героя наочно.

Існує також великий план, але його використовують найчастіше в документальних і науково-популярних фільмах. За допомогою такої подачі можна розглядати, наприклад, комаху, так, як ніби її помістили під збільшувальне скло.

У театрі зображень глядач розглядав картинки самостійно; тоді як у сучасному кіно - необхідний кінопроектор. У цього апарата є «прабатько» - камера – «обскура» (у дослівному перекладі з латині — «темна кімната»), винайдена за кілька століть раніше кіно. Знаменитий американський винахідник Томас Едісон хотів «змусити» глядачів переглядати «запис» через окуляри. Розроблений Едісоном апарат — кінетоскоп виглядав як велика шухляда з «вічком»; усередині шухляди рухалась плівка. Глядач, заплативши двадцять п'ять центів, припадав до «віконця» і півхвилини насолоджувався «картинами, що рухаються». Едісон одержав патент на кінетоскоп 31 липня 1891 р., за чотири з половиною роки до Люмьєра, а перший переглядовий зал «Кінетоскоп Парлор», де стояло десять шухляд з окулярами, він відкрив 14 квітня 1894 р. - за півтора року до першого публічного сеансу, на якому Люмьєр продемонстрував свій винахід.

Римський поет Лукрецій Кар у поемі «Про природу речей» писав:

Настільки велика швидкість і стільки є образів усяких.

Тільки лише перший зник, як зараз же в іншому покладений

Новий народиться за ним, а нам здається, рушив перший.

В основі кінематографічного запису лежить явище персистенції. Якщо взяти готову плівку і розглянути її, можна побачити окремі кадри, «що розбивають» рух на дрібні фази. Під час показу кадри стрімко змінюють один одного, створюють ілюзію, що зображені люди і речі рухаються. Сучасні фільми тривають у середньому дев'яносто хвилин і відтворюють величезну безліч рухів. Щоб глядач бачив всі ці рухи, середній по довжині фільм містить біля ста тридцяти тисяч окремих кадрів. Малювати їх від руки - колосальна праця. Знаходяться, однак, мужні люди: це мультиплікатори, або, як тепер говорять, художники анімаційного кіно. Кількість фільмів, що випускаються великими студіями, обчислюється десятками, у світі - тисячами. Якщо кожен кадр замальовувати від руки, потрібна незлічима армія малювальників. Потрібен був засіб, що миттєво схоплює те, що відбувається. Таким засобом стала фотографія. Без неї кіно було б неможливе.

Робота кінокамери, і подальший монтаж кадрів важливі. Багато що залежить від точки розташування камери, за допомогою якої йде зйомка, і від траєкторії її руху Завдання кінооператора - підлаштуватися під людське зорове сприйняття. За допомогою монтажу забирається все зайве, підкреслюється потрібне і збирається воєдино те, що існувало розрізнено..

Використовувати фон в якості художнього засобу почали ще в часи перших фільмів. Село Голлівуд було обране в якості місця для створення зйомок, з причини наявності там відмінних фонів - мальовничої природи і яскравого сонця. З тих пір важливість фону при створенні фільмів аніскільки не зменшилася. За допомогою природних красот, історичних декорацій, погодних умов і безлічі інших зовнішніх атрибутів, творці фільму здатні донести до глядача сенс тієї чи іншої сцени більш глибоко.

Спецефект, або спеціальний ефект (в англ. мові вживається абревіатура SPFX, SFX або простоFX) — спільна назва технологічних прийомів в кінематографі, на телебаченні і в комп'ютерних іграх, що застосовується для візуалізації сцен, які не можуть бути зняті звичайним способом.

В основі пластичного гриму силіконові деталі, які приклеюють до шкіри. Щоб силікон краще тримався, для кожного актора підбирають індивідуальні заготовки, які повністю повторюють анатомію обличчя актора. Після фіксації силікону актора ретельно гримують, процес перетворення людини в фантастичний персонаж часто займає близько 6 годин

Поиск по сайту: