Антиномії Гумбольдта

Мову Гумбольдт розглядає як «напружене» живе ціле, сукупність протилежних і взаємопередбачених першооснов, які перебувають у динамічній рівновазі. Суперечливі властивості мови В. Гумбольдт намагався сформулювати у вигляді антиномій в існуванні яких він бачив діалектику мови Він переходить до розкриття внутрішньої сутності мови, показуючи, що мова як ціле складається із суперечних один одному понять і що саме ця суперечливість і визначає характер мови.

1)Антиномія мови і мислення. З одного боку, мова є орган, який утворює думку. Без мови неможливе утворення понять; поняття не може відмовитися від слова; слово є індивідуальна фізіономія поняття; слово є єдністю звуку і поняття; між словами і поняттями повинно бути відповідність - цими та багатьма іншими положеннями Гумбольдт підкреслює думку про нерозривну єдність мови і мислення. З іншого боку, "дух" людини постійно прагне звільнитися від уз мови, бо слова утрудняють внутрішнє відчуття. І це лише збагачує мову засобами вираження.

2)Антиномія довільності знака і вмотивованості елементів мови. Слова - знаки окремих понять, слово вбирається в звукову форму. Звуки і поняття з природою своєю різні: звук служить для людини представником предмета; поняття є вираженням нашого погляду на предмет, формування понять являє собою внутрішній процес. На думку Гумбольдта, немає зв'язків між звуковим вираженням і поняттям. Що ж стосується мотивованості елементів мови, то тут є певна система, що виявляється в тому, що "загальні ставлення окремих предметів, що підлягають позначенню, і граматичні форми слова грунтуються здебільшого на загальних формах логічної впорядкованості понять", тобто обумовлюються внутрішніми закономірностями мови, всієї його структурою.

3)Антиномія об'єктивного і суб'єктивного в мові. "Будучи по відношенню до пізнаваного суб'єктивним, мова, навпаки, по відношенню до людини об'єктивний" - Ця антиномія необхідна, так як мова, переходячи від усього обмеженого, індивідуального до всеосяжного буття, стає великим засобом перетворення суб'єктивного в об'єктивне.

4)Антиномія мови як діяльності і як продукту діяльності. "Мова не можна представляти раз назавжди готовим матеріалом, який можна перечитати у всій його кількості і весь засвоїти собі мало-помалу: його треба представляти вічно відроджуються за певними законами". За своєю сутністю мова є щось постійне і разом із тим в кожен даний момент минуще; мова є діяльність. постійний розвиток.

5)Антиномія стійкості і руху в мові. Мова вічно змінюється і в той же час надзвичайно стійкий Кожен індивідуум вносить свої зміни до мови, але в той же час він сприймає мову таким, яким він нам дано попередніми поколіннями.

6)Антиномія цілого і одиничного в мові. мова належить одночасно і окремій людині, і всьому колективу. З цією антиномією пов'язані інше положення Гумбольдта: "... хоча дійсне життя [мова] одержує тільки у вживанні між людьми, але в той же час, в суті своїй, він не залежить від окремих осіб". І в той же час Гумбольдт стверджує, що кожен язик розкривається у всій повноті своєї особливості тільки в живій вживанні, у мові говорить особи.

7)Антиномія індивідуального і колективного в мові. "... Мова не є довільним витвором окремої людини, а належить завжди цілому народу", але "мови можна вважати творінням народів, верб той же час вони залишаються творінням окремих осіб".

Антиномія мови і мовлення. "Мова, як маса всього виробленого живою мовою, не одне і те ж, що сама мова ця в устах народу", тобто мова як ціле відрізняється від окремих актів мовленнєвої діяльності.

8)Антиномія розуміння і нерозуміння. Остаточну визначеність слова отримують тільки в мові окремої особи. Але особливість спілкування полягає в тому, що говорить і слухає сприймають один і той же предмет з різних сторін і вкладають різний, індивідуальний зміст в одне і те ж слово. Звідси випливає, що "ніхто не приймає слів абсолютно в одному і тому ж сенсі Тому взаємне розуміння між розмовляють в той же час є й непорозуміння, і згода в думках і почуттях в той же час і розбіжність (Даючи різні, часто суперечливі визначення мови Кант спеціально не займався питаннями мовознавства, але в роботі "Антропологія з прагматичної точки зору" відзначив суперечливий характер мови, який виявляється в тому, що "ті, хто може і говорити, і чути, не завжди тому розуміють себе або інших; саме відсутністю здатності позначення або її помилковим застосуванням... пояснюється те, що люди, що говорять на одній і тій же мові, нескінченно далекі один від одного по поняттях ". Це положення Канта лягло в основу Гумбольдтовським антиномії розуміння і нерозуміння.)

Поиск по сайту: