III етап - серпень 1994 р. - червень 1996 р. (етап інтенсивної масової приватизації (роздержавлення), або указо-декрето-законовий період)

Після обрання Президентом України Л. Д. Кучма проголосив курс на продовження здійснення реформ у молодій державі. На ряд керівних і відповідальних посад в уряді були призначені нові, досвідчені фахівці, в тому числі виконуючим обов'язки Голови ФДМУ (серпень 1994 р.)- Ю. І. Єхануров. Водночас на новопризначеного заступника Голови ФДМУ О. М. Бон-даря було покладено велику відповідальність за своєчасну підготовку законодавчих актів (проектів указів) з питань прискорення процесів малої приватизації в Україні та її здійснення.

Активізація процесів роздержавлення та приватизації є обов’язковою передумовою загального поліпшення стану економіки.

Розпочалася приватизація об'єктів соціально-культурного призначення (не основного профілю виробництва заборонених до приватизації об'єктів).

У цілому ФДМУ разом з регіональними відділеннями та представництвами виконали завдання з приватизації (роздержавлення).

Як результат, з 1992 р. до червня 1996 р. змінили форму власності на недержавну більш як 30 тис. об'єктів групи А, понад 7 тис. об'єктів груп Б, В, Г та близько 600 об'єктів групи Д.

IV етап - липень 1996 р. - 1999 р. (перехідний від масової до індивідуальної приватизації (роздержавлення) та розвитку інших реформ у сфері власності, або післяконституційний період)

28 червня 1996 р. на п'ятій сесії Верховної Ради України було прийнято Конституцію України. Згідно зі статтею 8 в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до цього всі чинні законодавчі акти мали бути приведені у відповідність з Конституцією України. Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України мав право видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України (п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України). Такий процес формування законодавчого поля вимагав нового підходу. У цей час також відбулися значні зміни в керівництві та структурі органів приватизації. Зокрема в жовтні 1998 р. ФДМУ очолив О. М. Бондар. З прийняттям нових законодавчих актів перед ФДМУ постали якісно нові завдання.

Характерними особливостями IV етапу є:

1) найбільш інтенсивний розвиток масової приватизації. За цей час (липень 1996 р. - 1999 р.) до приватних власників перейшло близько 30 тис. (група А - 23 тис, групи Б, В, Г- 4 250, група Д- 1 300, група Ж-310) об'єктів промисловості, агропромислового комплексу, торгівлі, громадського харчування, ОНБ та ін.;

2) перехід від приватизації державного майна за приватизаційні майнові сертифікати і компенсаційні сертифікати до приватизації за індивідуальними планами за грошові кошти. Громадяни України отримали майже 46 млн приватизаційних майнових сертифікатів і на 1 млрд грн. компенсаційних сертифікатів. Для продажу через Національну мережу центрів сертифікатних аукціонів за приватизаційні майнові сертифікати було запропоновано більш як 13 тис. пакетів акцій ВАТ, створених у процесі роздержавлення підприємств, загальною вартістю 3 млрд грн. Крім того, 7 тис. пакетів акцій ВАТ загальною вартістю 1,6 млрд грн. було запропоновано до продажу за компенсаційні сертифікати. Перехід від паперової до грошової приватизації розпочався з середини 1998 p., коли почали проводити перші грошові аукціони. У 1998 -2000 pp. покупцям продано на аукціонах близько З тис. пакетів акцій ВАТ;

3) перехід від масової до індивідуальної приватизації – близько 1000 об'єктів приватизації груп Б, В, Г, Д на рік (1997 р. - 1 200, 1998 р. - 1 060, 1999 р. - 850);

4) актуалізація питань управління державними пакетами акцій ВАТ, особливо на підприємствах групи Г (пакети акцій розміром 25% статутного фонду і більше). Станом на 1 січня 2000 р. створено майже II 500 ВАТ, з них у 2 500 ВАТ є державна частка розміром від 1 до 100 % статутного фонду (зокрема від 25 до 50% -у 1 012 ВАТ, від 50 до 75% - у 186, від 75 до 100% - у 235 ВАТ).

5) продовження перерозподілу загальнодержавної власності на державну і власність територіально-адміністративних одиниць(комунальну). Адже на підставі ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селиш і міст;

6) початок реструктуризації підприємств для підвищення їх інвестиційної привабливості. З метою підвищення інвестиційної привабливості створених у процесі приватизації ВАТ здійснюється їх реструктуризація шляхом передачі соціальної сфери на баланси місцевих органів, створення дочірніх підприємств, передачі житлового фонду на баланси органів місцевого самоврядування, продажу пакетів акцій на некомерційних конкурсах під інвестиційні зобов'язання з погашенням кредиторської заборгованості, продажу ОНБ та ін.;

7) активний розвиток фондового ринку. Першоосновою для розвитку інститутів фондового ринку стала сертифікатна приватизація в Україні. Є достатня кількість професіональних учасників фондового ринку. Розвивається депозитарна діяльність, формується реєстраційна система. Розпочинають свою активну діяльність Українська фондова біржа, Донецька фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа з філіями. Перша фондова торговельна система та ін. Проте слід зазначити, що розвиток фондового ринку в Україні ще гальмується внаслідок того, що більшість підприємств є нерентабельні і кошти вкладаються в бездохідні цінні папери.

Основними напрямами розвитку фондового ринку в Україні мають бути:

· розбудова інфраструктури фондового ринку;

· запровадження системи моніторингу фондового ринку;

· стабілізація ринку облігацій внутрішніх державних позик;

· удосконалення системи захисту прав інвесторів;

· розвиток нормативно-правової бази;

· інформування та поглиблення знань населення з питань функціонування фондового ринку;

8) розвиток післяприватизаційної підтримки підприємств в Україні. Процеси роздержавлення і приватизації недоцільно розглядати як такі, що завершилися. Ці процеси є тільки початком глибоких і довготривалих змін у відносинах власності і мають продовжуватися у післяприватизаційний період.

9) банкрутство неплатоспроможних підприємств. Донедавна для більшості населення процеси банкрутства були маловідомі. Лише в період реформування економіки після ліквідації планового розподілу грошових ресурсів відчутними стали такі економічні явища, як нерентабельність, неплатоспроможність та ін. Ситуація з банкрутством підприємств типова для економіки будь-якої розвинутої країни. Процедуру банкрутства використовують насамперед для оздоровлення економіки. В Україні такі умови створені після набрання чинності Законом України від 30 червня 1999 p. № 784-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство». Власники й керівники багатьох підприємств стали спрямовувати свою роботу на пошук нових ринків збуту продукції, реструктуризацію та перепрофілювання виробництва, вживати заходів щодо запобігання ліквідації підприємств. Слід зазначити, що механізм банкрутства в Україні активно почав діяти з 1996 р. Арбітражними судами прийнято постанови про визнання підприємств банкрутами: в 1996 р. - 1 691, 1997 р. - 4 107, 1998 р. - 4 525, 1999 р. - 6 244;

10) початок реформ в агропромисловому комплексі, зокрема приватизації землі. Роздержавлення та приватизація в агропромисловому комплексі здійснювалися шляхом акціонування та розпаювання. За даними Міністерства агропромислового комплексу України, усі колишні колгоспи (10,7 тис. господарств) перетворено на колективні сільськогосподарські підприємства, з них у 9 800 проведено розподіл майна. Закінчується процес приватизації майна колишніх радгоспів. На базі реструктуризованих колективних господарств створено різні види господарських товариств. Разом з тим із 27,66 млн га сільськогосподарських земель (більш як 46% усього земельного фонду України) розпайовано 25,1 млн га. Проте головна проблема агропромислового комплексу-реформування земельних відносин - залишається актуальною і невирішеною. При проведенні паювання земельних угідь розмежування землі на місцевості не здійснювалося. У власників земельних паїв відсутні акти на право приватної власності на земельну частку, і вони не мають повного права розпоряджатися землею -відчужувати її. Земля ще не стала товаром і не є інструментом в умовах розвитку ринкової економіки.

Поиск по сайту: