Переяславська рада

Перемовини про союз козаків з Московським Царством почалися ще у березні 1652 року. Вже в червні 1653 року Земський собор схвалив прийняття Козацької держави під царську протекцію. 2 липня Олексій Михайлович відсилає грамоту Богдану Хмельницькому про рішення взяти Україну під царську руку. До козаків одразу ж рушило і посольство на чолі з Василем Васильовичем Бутурліним. 8 січня у Переяславі була проведена старшинська, а згодом і військова рада. За її результатами український народ мав присягнути на вірність цареві, що і відбувалося по всій Україні протягом січня-лютого 1654 року. Не присягнули лише Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропив'янський полки, а також духовенство. Документально рішення ради було затверджено «Березневими статтями». Тепер більшість вчених схиляється до думки, що це було приєднання або протекторат.

Територія сучасної України у складі Російської імперії (1654–1917)

Після смерті Хмельницького (1657) розпочався період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій (Руїна), які призвели до поділу України по Дніпру між Річчю Посполитою та Московською державою без погодження з українською владою (Андрусівське перемир'я 1667 року, Вічний мир 1686 року). Автономна Козацька держава (Гетьманщина) тимчасово збереглася лише в частині Лівобережної України під владою Москви.

Саме до цих часів можна віднести оформлення української націїї, бо до об'єднання з Московією мешканці Південної Русі вважали себе «руськими», але після об'єднання виявилося, що населення «Великої» та «Малої» Русі має дуже великі відмінності, щоб вважатися єдиним народом. І відтоді мешканці берегів Дніпра почали усвідомлювати себе спільністю, хоч і близькою до росіян (мова, релігія, історичне коріння), але все ж таки окремою, із своєю історією, культурою, мовою, традиціями. В подальшому імперський уряд всіляко намагався наявні розбіжності ліквідувати, позбавити населення українських (і білоруських) земель оригінальних рис, мови з метою влити його у склад титульної (російської) нації. «Малороси», «білоруси» і «великороси» вважались етнічними групами одного народу (росіян).

Після невдалого виступу гетьмана Івана Мазепи в союзі з шведським королем Карлом XII (1708-09) цар Петро І обмежив автономію Гетьманщини. Остаточно козацькі автономії (Гетьманщину, Слобідську Україну, Запорозьку Січ) ліквідувала імператриця Катерина II в 1760-80-х. Внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-91 рр. Росія завоювала Північне Причорномор'я і Крим. У результаті поділів Польщі (1772-95) Галичина перейшла під владу австрійських Габсбургів, а Правобережна Україна — Росії.

Катерина II в таємній інструкції генерал-прокуророві сенату князеві В'яземському дала такі установки: «Малая Россия, Лифляндия, Финляндия суть провинции, которыя правятся конфирмованными им привилегиями, нарушать ония отрешением всех вдруг весьма непристойно б было… Сии провинции, также и Смоленскую, надлежит легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусели и перестали бы глядеть как волки в лесу». Катерина II скасувала гетьманщину в 1764 році, а в 1775 році ліквідувала Запорізьку Січ. Останнім гетьманом України в складі Російської імперії був граф Кирило Григорович Розумовський.

До кінця XVIII — початку XIX століття, Україна була в основному аграрним краєм.

У 1862 році царський уряд заборонив українські недільні школи, яких було в Росії понад 100. Циркуляром міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва від 18 липня 1863 року істотна частина публікацій українською мовою була заборонена.

У 1876 році цар Олександр II видав Емський указ, яким обмежувалося використання української мови в Росії, заборонялося видання книг українською мовою, театральні постановки і т. д. Проте вже через 8 років, в 1884 році в Харкові було видано 4-х томне зібрання творів драматурга Кропивницького. Указ втратив силу в 1905 році у зв'язку із революцією.

Поиск по сайту: