Крим і становлення козацтва

1449 року Чингизід (нащадок Чингізхана) Хаджі Герай за допомогою Литви проголосив створення кримського ханату. Ця держава вела своє коріння від численних кочових народів, що жили на теренах Криму та південної України протягом багатьох століть. До їх складу входили нащадки хазарів, половців, печенігів, татаро-монголів, а також татар та ногайців. Також на південному узбережжі існували венеціанські, а згодом генуезькі колонії. Але 1475 року кримське ханство перетворюється на васала Туреччини. Турецьке військо знищило присутність генуезців у Криму.

Татари не мали регулярного війська, але хан міг у будь-який момент скликати до 100 тисяч вершників. Ця армія нерідко навідувалася й на українські землі задля ясиру. У походи йшли частіше зимою, коли річки замерзали, і пересування армії було швидшим. Це відігравало велику роль, тому що набіги дуже рідко переростали на довгі компанії. Головним завданням цих акцій був грабіж та взяття ясиру для продажу на невільничих ринках.

Задля запобігання таким набігам та для самозахисту на території нижнього Подніпров'я почало формуватися саме українське козацтво. Перша документальна згадка про Запорізьку Січ відноситься до «Всесвітньої хроніки» Мартина Бєльского. Січ, як військово-політичне формування, мало досить складну структуру.

Одним з лідерів, які об'єднали розрізнені ватаги воїнів українських степів, був Дмитро Вишневецький (Байда). Його замок на острові Мала Хортиця став місцем першої загальновідомої Запорізької Січі. Він зумів організувати це строкате товариство у міцну й грізну силу, яка стала на противагу татарському домінуванню у дикому полі. Під його керівництвом було проведено ряд походів на Крим, турецьку фортецю Азов та Молдову. За свої діяння став популярним героєм усної народної творчості.

Після смерті Байди Вишневецького (1562) дії козаків у степу продовжували шкодити Польським міжнародним відносинам, у тому сенсі, що порушували мир між турками і татарами з Річчю Посполитою. Так 1572 року було створено перший козацький реєстр (почот) з 300 козаків під проводом Яна Бодовського. Але цей загін не зумів суттєво змінити існуючу ситуацію. Тож наступною визначною епохою в історії козацтва стає правління короля Стефана Баторія (1576–1586). У вересні 1578 р. королівський уповноважений Янчі Бегер укладає у Львові угоду з козацькими представниками, відому під назвою «постанов з низовиками». За відповідну платню на службу приймалося 500 козаків; їхнім вищим командиром призначався черкаський староста, a гетьманом — Ян Оришовський. Пізніше набір було збільшено і 1590 р. на офіційній службі значилася тисяча козаків. Але козаки продовжували свої походи на Крим і турецькі фортеці, інколи вони проводили навіть морські походи на чайках.

Події до 1648 року

Подібні козацькі кампанії призвели до того, що 1589 року татари здійснили один з найбільших набігів на Україну. Султан Мурад III погрожував привести 200 тисяч вершників, якщо поляки не покінчать з козаками. Через це весняний сейм 1590 р. прийняв ухвалу «Порядок щодо низовиків та України», що мусила служити гарантією взятих перед султаном зобов'язань «вивести українних людей з Низу всіх». Але цій ухвалі не судилося справдитися. Натомість, спалахує конфлікт між козаками Криштофом Косинським та Янушем Острозьким через землі Білоцерківського староства. Цей конфлікт переріс на першу невелику війну козаків з польськими феодалами, який, між іншим, закінчився поразкою козаків, але продемонстрував усім, що з козацтвом відтепер потрібно рахуватись.

У зв'язку з початком австро-турецької війни 1593-1606 рр. певна ставка робилася і на козаків. Під проводом Северина Наливайка козацькі загони воювали в Молдові й Угорщині. Повернувшись з цих боїв, військо майже не мало ресурсів для існування, тому козаки пустились грабувати міста і села по Волині та Білорусі. Сил воювати з загартованим у походах військом у магнатів та шляхти не було, тож вже 1596 року вперше було вирішено пустити в дію регулярну армію, під проводом одного з найкращих польських воєначальників того часу, польного гетьмана Станіслава Жулкевського. Поразкою наливайківців завершилася перша справжня війна Корони Польської з козаками.

Перший же після розгрому повстання сейм 1597 р. оголосив козаків військовими злочинцями i ворогами держави. Нездійснимість цієї ухвали, як і багатьох пізніших схожого змісту, витікала з тієї цілком очевидної причини, що козаччина вже переросла межі урядового контролю, просякнувши все українське життя. До того ж впродовж перших десятиліть XVII ст. Річ Посполита була втягнута у три війни — зі Швецією, Росією i Туреччиною, a козаки складали боєздатне i, що головніше, дешеве військо, що фактично знову й знову поновлювало легальне становище Запоріжжя.

Козаки почали виконувати функції найманого війска, коли великі загони реєстровиків під проводом Самійла Кішки успішно воювали під час польсько-шведської війни в Лівонії у 1601–1602 р., a невдовзі широким полем козацької активності стали події так званої Московської смути i наступної за нею польської інтервенції до Російської держави.

Велику роль відіграли козаки і в Хотинській війні 1621 року під проводом Петра Сагайдачного, коли завадили турецькій армії, що складала 300 тис. воїнів, рушити на Польщу. Під протекцією Війська Запорозького за Сагайдачного був здійснений i такий вагомий суспільний акт, як відновлення православної церковної ієрархії. Відомий цей гетьман і своїми морськими походами.

Суперечки між козаками і поляками продовжували точитися і надалі. У 1635 році була споруджена фортеця Кодак з метою не допустити селян на Січ. Але це не призвело до покращення відносин. Українські землі того часу були свідком цілого ряду сутичок, повстань і війн.

Козацька Держава

Хмельниччина

Ситуація у Річі Посполитій докорінно змінюється з появою Богдана Хмельницького. Ця людина змогла організувати небачений до того спротив польській владі. Взявши ініціативу в свої руки, він на початку лютого 1648 року розбиває залогу коронного війська, що знаходилася на запорізькій січі з 1638 року, і повертає реєстрове козацтво на свою сторону. Тоді ж козацьким колом його було обрано гетьманом Війська Запорізького. Одразу ж почались інтенсивні перемовини з татарами про взаємну військову допомогу. Всі ці події стали початком процесу, який увійшов в історію під назвою Хмельниччина.

Дочекавшись допомоги з Криму, Хмельницький рушив на коронне військо. Перша битва відбулася на річці Жовті Води (29 квітня), де зійшлося військо козаків та татар Тугая з військом коронного гетьмана Миколи Потоцького Стефаном. Після перемоги козаки рушили на ставку обох гетьманів коронного й польного (Мартин Калиновський) біля Корсуня. Тут яскраво проявив себе «права рука» Хмельницького — Максим Кривоніс. 25 травня поляки були розбиті вщент. Це викликало великий резонанс не тільки в самій Польщі, але й за кордоном.

Напередодні корсуньського зіткнення помер король Владислав IV. Тож вже в червні з ініціативи канцлера Єжи Ослоньського починаються переговори уряду з повстанцями. Вимоги козацького гетьмана були традиційними: збільшити реєстр до 12 тис., поновити козацьке самоврядування, заспокоїти конфлікти православних та уніатів у суперечках за храми. Паралельно з переговорами обидві сторони нарощували сили. Армії зустрілися біля села Пілявці, й козаки значно переважали сили поляків та ще мали татарську кінноту на додачу. 23 вересня розпочався вирішальний бій. Він закінчився приголомшливою поразкою Речі Посполитої, Хмельницький отримав у свої руки багато гармат, пороху й коней. Ця перемога відкривала повстанцям дорогу на захід.

Армія рушила на Львів, взяла з нього контрибуцію, і 26 липня Хмельницький видав універсал про захист міста. Тим часом по всій території Галичини, Покуття, Волині селяни почали нищити маєтки шляхти. Основні ж сили рушили на Замостя, що відкривало шлях на Варшаву. Через цю загрозу сейм призначає воєначальником князя Ярему Вишневецького. Ця досить цікава постать стала ключовою у боротьбі з Хмельницьким. Впродовж лютого 1649 року, коли тривала облога міста, чисельність війська козаків значно скоротилось, почалась епідемія дизентерії, голод. У Польщі ж 17 листопада новим королем став Ян Каземір, і частина старшини висловилася за відновлення переговорів з урядом. Відтак до Варшави рушило козацьке посольство, пропонуючи умови миру:

амністія повстанцям;

12-тисячний реєстр;

відновлення козацького самоврядування;

право вільного виходу в море;

усунення з території козацької юрисдикції кварцяного війська;

надання гетьманові Війська Запорозького під булаву одного з старостів, розташованих там само.

Після попередніх переговорів Богдан Хмельницький зняв облогу й рушив до Києва. Він увійшов до міста 2 січня 1649 року як національний герой через золоті ворота. Переговори були поновлені у лютому 1649 року, де Богдан значно змінює свою позицію з «козацького автономізму» в рамках Речі Посполитої. З традиційної козацької території Наддніпрянщини об'єкт зацікавлень переміщається на всю Русь по Львів, Холм і Галич, а суб'єктом її стає вже не Військо Запорозьке, а народ увесь руський, що його належить вибити з лядської неволі.

Коротке перемир'я було важко дотримувати обом сторонам, тож вже 20 липня козаки розпочали облогу Збаража, де укрилося коронне військо, яке значно поступалося чисельністю війську Хмельницького, який у свою чергу разом з Іслам Гіреєм напав на військо короля, що йшло на допомогу захисникам Збаража біля містечка Зборова. Цей напад був повною несподіванкою для короля і коштував йому поразки. Ян Каземір був у скрутному положенні, тож було прийнято рішення розпочати переговори з ханом. Після домовленостей з татарами король 20 серпня прийняв Хмельницького з його Козацькими пунктами. Облога Збаража була знята, і війська короля рушили у напрямку Львова, війська Хмельницького до Києва, а татари до Криму (при цьому вони нещадно брали ясир).

Але цим протистояння не скінчилося, і вже 28 червня 1651 року дві велетенські армії зійшлися знов біля міста Берестечка. На цей раз сили були майже рівні, але через зрадницькі дії татар та сильного тиску з боку поляків військо відступило до річки Пиляшівка. Роль наказного гетьмана взяв на себе Іван Богун, через те що Хмельницького силоміць з собою забрав хан Іслам-Гірей. Під час виходу з оточення сталося непорозуміння між селянською й козацькою частиною війська, що призвело до катастрофи. Було знищено майже 8 тис. чоловік, втрачена частина артилерії, гетьманська булава й печатка.

Дивовижно, але вже 17 липня, після того як Богдан вирвався з ханського полону, він швидко зумів знову організувати військо й закріпитися у Білій Церкві. Натомість виснажена походом і спротивом населення з'єднана польсько-литовська армія більше не могла продовжувати боротьбу. Тому була підписана «Білоцерківська угода» за якою козацький реєстр мав бути скорочений до 20 тис., а юрисдикція Війська Запорозького обмежувалася Київським воєводством (Брацлавське й Чернігівське знову поверталися в підпорядкування коронної адміністрації).

Цей документ не був підписаний сеймом, тому що вперше в історії польського парламентаризму один шляхтич скористався своїм правом вето. Це призводить до поновлення війни вже у квітні 1652 року, коли відбулася битва біля гори Батіг, де був здобутий реванш за програш під Берестечком. Зіткнення продовжувалися і наступного 1653 року. Але вже 11 (1 за старим стилем) жовтня дипломатія Богдана Хмельницького проявила себе у всій красі — Земський собор Московської держави ухвалив прийняти Військо Запорозьке з городами їх і землями під государя високу руку.

Поиск по сайту: