Неокласичний синтез

Це узагальнююча економічна концепція, в якій поєднуються раціональні елементи теорії ціноутворення і розподілу доходів у межах неокласичного напряму з положеннями теорії макроекономічної рівноваги і зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму економічної теорії.

Прихильники неокласичного синтезу розглядають теорію загальної економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування економічної системи. Проте на відміну від неокласиків, які заперечували необхідність державного втручання в економіку, неокласичний синтез передбачає використання різноманітних методів державного регулювання з метою наближення до такої моделі. Концепція неокласичного синтезу має другу назву — "ортодоксальне кейнсіанство", найвідомішими представниками якого є американські економісти Е. Хансен, П.-Е. Самуельсон, Дж. Хікс. їх вважають авторами теорії доходів—витрат як ортодоксальної версії кейнсіанської доктрини.

На думку П.-Е. Самуельсона, розв'язання ключових проблем грошової та фінансової політики за допомогою категорій теорії доходу відроджує класичні істини і надає їм законної сили. На противагу кейнсіанській моделі мультиплікатора (як найпростішій моделі неокласичного синтезу), Дж. Хікс запропонував модель ISLM, яка за допомогою відповідного наукового апарату демонструє відмінність між законом Сея (пропозиція зумовлює попит) і законом Вальраса (сукупна сума попиту в економіці за вартістю дорівнює сукупній сумі пропозиції, або сума доходів і витрат в суспільстві збігається). До доходів належать і грошові заощадження, а їх певний обсяг виявляється в попиті і пропозиції на товар гроші, що, у свою чергу, впливає на рівновагу економічної системи. Механізм такої взаємодії досліджує модель Хікса, в якій, зокрема, аналіз сукупного попиту здійснюється у виробничому (реальному) і грошовому секторах. Головна умова рівноваги в першому — рівність між інвестиціями і заощадженнями, в другому — між попитом на ліквідність і грошовою масою. За теорією неокласичного синтезу рішення підприємців про інвестування значною мірою залежать від величини відсоткових ставок позичкового капіталу. Підвищивши на ринку позичкових капіталів відсоткові ставки, підприємці можуть затримати інвестиції у виробництво, вкласти ці кошти в банки або придбати на них цінні папери, із зниженням відсоткових ставок діє зворотний механізм незалежно від того, здійснюється фінансування за допомогою власних чи залучених коштів. Оскільки із зростанням маси доходу збільшується частка грошової маси для забезпечення поточних угод, більшому доходу відповідає вища відсоткова ставка.

Теорію неокласичного синтезу неконструктивно і невиправдано критикують представники монетаристської школи (М. Фрідмен), концепцій економіки пропозицій, раціональних очікувань передусім за тезу, що механізм ринкового саморегулювання має доповнюватися цілеспрямованим державним втручанням, його коригуванням.

Це течія в економічній думці, яка намагається «примирити» всі економічні вчення, що постали на базі неокласичної ідеології, визнаючи плюралізм підходів до формування політики держави. Представники цієї течії є прихильниками ринкової економіки, але не перебільшують її можливостей. Тому основним у їхньому вченні є визнання правомірності використання будь-яких моделей, що здатні позитивно вплинути на економіку за певних історичних умов та потреб суспільства.

Фактично, ця течія узагальнює всі здобутки економічної теорії, отримані за допомогою використання методів багатьох наук— історії, філософії, класичної та альтернативної політичної економії, психології, математики тощо.

Представники цієї школи працювали в різні періоди розвитку економічної теорії: у 30-х роках ідею синтезу теорій висунув Д. Хікс, у 40—50-х — Ф. Модільяні, але найповніший її виклад дав наприкінці 40-х pp. П. Самуельсон (н. 1915) у своїй книжці «Економікс». Саме на прикладі цієї праці аналізується вчення «неокласичного синтезу».

Вивчаючи це питання, слід звернути увагу на те, що всі теорії, які синтезовано в єдиному вченні, не базуються на тій самій методології, вони є ситуаційними, на чому, власне, і наголошував Самуельсон. Тому, щоб охарактеризувати неокласичний синтез, необхідні знання всіх складових економічної теорії.

Однак у цього вчення є й власна структура, яку в загальному вигляді можна описати, виходячи лише з кількох принципових вимог:

— щодо економіки: можна застосовувати будь-які методи впливу на неї, але основною вимогою має бути забезпечення максимуму свободи конкуренції, що допускається історичними умовами та завданнями, які розв'язує суспільство;

— щодо ролі держави: межі втручання держави в економіку визначаються лише загальносуспільним інтересом та історичними завданнями цього суспільства. Держава несе повну відповідальність за соціальну ситуацію, економічну та соціальну рівновагу.

Очевидно, що такі підходи визнають можливість застосування будь-яких моделей економічної політики держави. Але вчення «неокласичного синтезу» пропонують цілу низку обмежень, які виходять далеко за межі суто економічних вимог. Це, зокрема, вимоги, що лежать у площині альтернативної теорії — дотримання загальносуспільних, національних інтересів.

Слід звернути увагу, що це вчення великого значення надає аналізові міжнародних економічних відносин, трактуючи їх з неокласичних позицій як сферу зіткнення приватних та загальнонаціональних економічних і політичних інтересів.

Підбиваючи підсумок, необхідно пам'ятати, що неокласичний синтез є інтегрованим викладом усіх попередньо розглянутих у підручнику економічних теорій, котрі мають як суто теоретичне, так і прикладне значення.

Поиск по сайту: