ВОДОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИХІДНІ ВИМОГИ

Продуктивність і стан здоров'я тварин та птиці залежать не тільки від рівня годівлі, а також від своєчасного забезпечення їх доброякісною водою. Тому при вирішенні проблеми водозабезпечення ферми обов'язково враховують вимоги до питної води. Джерелами водопостачання ферм бувають бурові свердловини (трубчасті колодязі), шахтовії колодязі та відкриті водойми.

Бурові свердловини використовують води глибинних потужних водоносних горизонтів, які надійно захищені від бактеріального забруднення. Вода в них характеризується сталістю якісних показників та температури, тому вони широко застосовуються для механізованого водопостачання тваринницьких підприємств, незважаючи на значні витрати на їх спорудження.

Шахтові колодязі використовують: для забору ґрунтових вод, які залягають на глибині 30—40 м. їх вода потребує постійного контролю якості. Відкриті Зжерела (ставки, річки) легко піддаються бактеріальному забрудненню, а їх очищення потребує значних капіталовкладень. Поверхневі та грунтові води (шахтових колодязів, відкритих водойм) для механізованого водопостачання ферм застосовується дуже рідко.

Крім якості води, характеристикою джерела є також його дебіт — кількість вода, яку воно може віддати за одиницю часу. Система водопостачання — це комплекс елементів (інженерних споруд та технічних пристроїв) для забирання, обробки до необхідної якості, доставки і розподілу води між споживачами. Структура та взаємне розміщення окремих елементів системи водопостачання залежать від її призначення, місцевих приходних умов і санітарних вимог до води. Схема водопостачання значною мірою визначається вибором джерела води (рис. 5.1).

Вода для тваринницьких підприємств, як і для населених пунктів, повинна відповідати вимогам державного стандарту на питну воду. Якість оцінюється за фізичними, хімічними і бактеріологічними характеристиками:.

Для напування тварин залежно від їх виду та віку рекомендується вода, яка має температуру в межах 8—25 °С, без сторонніх запаху, смаку та кольору. Забрудненість (вміст органічних або мінералиних речовин) не повинна перевищувати 2 мг/л. Доброякісна питна вода повинна мати нейтральну або слаболужну реакцію на рівні рЩ 6,5—9,5, жорсткість (за вмістом солей кальцію і магнію) — не більше 7 мгекв/л, окисленість (наявність вільного кисню) — не більше 2,5 мг/л, а вміст свинцю — не більше 0,1 мг/л. Кількість кишкових паличок в одному літрі води не повинща перевищувати трьох. Щоб запобігти забрудненню води в джерелах, навколо них відводять санітарну зону, яка включає три пояси з різними режимами охорони.

Рис. 5.1. Схеми водопостачання при забиранні води:

а - з відкритої водойми; б, в - відповідно - із трубчастого та шахтного колодязів; 1 –водойма; 2 –водоприймальний пристрій; 3 – береговий колодязь; 4 – насосна станція; 5 – водоочисна споруда; 6 - резервуар очищеної води; 7 - водонапірний бак; 8 – водопровідна мережа; 9- об'єкти споживання води; 10 - буровий колодязь; 11 - водо­напірна башта; 12 - повітряно-водяний бак; 13 - шахтовий колодязь

Межа першого поясу для річки розташована від місця забору води на відстані 200 м вверх (проти течії), 100 м — униз (за течією) та на 100 м — по обидва боки по ширині річки. При заборі води із озер чи водосховищ межа зони першого поясу має вигляд кола з радіусом 200 м; при використанні ґрунтових вод цей радіус дорівнює 50 м, а площа, що відокремлюється,— 1,4 га; для підземних джерел радіус поясу становить 30 м, а відокремлена площа — 0,25 га. Територія першого поясу відокремлена огорожею і зеленими насадженнями. На ній забороняється зводити будівлі для проживання людей, утримання тварин та птиці.

Другий пояс включає джерело водозабезпечення і басейн його живлення (тобто акваторію), що має вплив на формування якості воли джерела. До другого поясу належать населені пункти й виробничі підприємства, діяльність яких впливає на джерело води. В зоні другого поясу необхідно передбачати і проводити оздоровчі заходи, в разі потреби обмежувати господарську діяльність.

Третій пояс зони санітарної охорони межує з другим. На території цього поясу провадять спостереження за інфекційними захворюваннями з метою своєчасного запобігання їх поширенню через водопровід питної води.

Для розрахунків потрібно мати такі дані: структуру об'єктів водопостачання, кількість споживачів на цих об'єктах та середньодобові норми споживання води різними споживачами; перспективний план розвитку тваринницького підприємства; топографічний план місцевості з позначеними джерелом водопостачання, об'єктами споживання, геодезичними позначками та відстанями між іними тип джерела і його характеристику (дебіт, глибина, відстань до води, діаметр обсадної труби свердловини тощо),

Розрахунок механізованого водопостачання ферми та напування тварин включає такі основні елементи: визначення витрат води; розрахунок зовнішнього і внутрішнього водопроводів; визначенню місткості та вибір напірно-регулювальної споруди; вибір насоса і визначення потужності двигуна для його привода; вибір та розрахунок потрібної кількості засобів напування.

РОЗРАХУНОК МЕХАНІЗОВАНОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ

Витрати води

На основі середньодобових норм споживання і кількості споживачів на ферімі визначають добову потребу води:

Q_доб= (5.1)

де g _i — середньодобюва норма витрат водн одним споживачем і -ї групи (див. дод. 9), л; m _i, — кількість споживачів і-ї групи; п — кількість груп споживачів з однаковими нормами водоспоживання.

Споживання водив на фермі розподіляєтвся дуже нерівномірно як протягом року, так і протягом доби. З урахуванням цього максимальна добова потреба води Q_доб.max для ферми становить:

Q_доб.max =α_дQ_доб, (5.2)

а величина максимального споживання води за годину:

Q_год=G_доб.maxα_г/24 (5.3)

де α_д, α_г— коефіцієнти нерівномірності добового та годинного споживання води, відповідно α_д = 1,3; α_г= 2—2,5.

Поиск по сайту: