літературної мови

Звук [о] відрізняється від [у] меншим витягуванням і округленням губ. Це (а також відмінність [о] та [у] від неогублених) легко помічається за мускульними відчуттями при вимові підряд, наприклад, звуків [а] — [о] — [у] чи [у], [о], [а].

За ступенем піднесення спинки язика розрізняють три групи голосних: голосні високого, середнього і низького підняття.

При артикуляції голосних високого підняття (піднесення), до яких належать [і], [и], [у], язик високо піднімається вгору. Оскільки при творенні їх ротова порожнина ледь відкрита, голосні [і], [и], [у] називають ще закритими, вузькими. Утворення голосного низького підняття, яким у сучасній українській літературній мові виступає звук [а], характеризується мінімальним підняттям спинки язика. Оскільки при цьому порожнина рота широко відкрита, голосний [а] називають ще відкритим, широким (цю властивість [а] використовують співаки при тренуваннях голосу).

Голосні середнього підняття, до яких відносять звуки [е] та [о], за ступенем підняття язика, а отже, й за шириною відкриття рота, займають проміжне положення між голосними високого і низького піднесення. Різні ступені підняття тіла язика легко відчути, вимовляючи підряд голосні, наприклад, [у] — [о] — [а] чи [а] — [е — [і].

За місцем підняття язика виділяють три ряди: передній, середній і задній. У сучасній українській літературній мові голосних середнього ряду немає (в російській мові такими голосними є [а] та [ы]).

При утворенні голосних переднього ряду, до яких належать звуки [і], [и], [е], передня частина язикової спинки рухається до твердого піднебіння.

Утворення голосних заднього ряду (звуки [у], [о], [а]) здійснюється при рухові задньої частини спинки язика по твердого піднебіння.

Класифікуючи голосні української мови, можна помітити ще кілька особливостей їх.

По-перше, голосний [і] вживається виключно після м'яких чи пом'якшених приголосних, голосний [и] — тільки після твердих приголосних. Стосовно голосних [у], [о], [а], [е], то вони протиставляються названим, оскільки вживаються і після твердих, і після м'яких приголосних.

По-друге, голосні [у], [а] й переважно [і] не змінюють своєї якості в слабкій позиції. Інші ж голосні у потоці мовлення можуть модифікуватися, тобто дещо змінюватися, наближаючись у вимові до інших голосних.

По-третє, голосні, що вживаються як після твердих, так і після м'яких приголосних, можуть різнитися між собою також артикуляційними особливостями.

Артикуляція ізольованого голосного звука, як і вимова приголосного, складається з трьох фаз: екскурсії, витримки і рекурсії. У мовному потоці ці фази артикуляції виявляються по-різному: екскурсія і рекурсія властиві такту чи цілій фонетичній фразі, а не звукам; навіть витримка не залишається незмінною.

Зміни у вимові неізольованих голосних звуків сучасної української літературної мови зумовлюються кількома факторами, найважливішими серед яких виступають: консонантне оточення, наголошеність / ненаголошеність, темп мовлення тощо.

Консонантне оточення має неоднаковий вплив на окремо взятий голосний. Крім того, на артикуляцію голосного такий вплив, що сприймається не лише спеціальними технічними засобами, а й простежується тим, хто говорить, має лише артикуляційна характеристика попереднього і дальшого (меншою мірою) приголосного.

Класифікаційна таблиця голосних звуків сучасної української

Класифікація приголосних сучасної української літературної мови ґрунтується на загальних принципах творення приголосних звуків і проводиться у двох головних аспектах: за дією головного активного мовного органа і за способом творення шуму.

Крім того, в ролі допоміжних аспектів класифікації приголосних виступають поділи їх на групи за звучністю (сонорністю) і співвідношенням шуму й голосу та за твердістю і різними ступенями палаталізації.

За активним мовним органом (за місцем творення) усі приголосні звуки поділяються на губні, язикові (передньоязикові, середньоязикові і задньоязикові) і глоткові, або фарингальні.

Губні, або лабіальні, приголосні творяться в момент долання повітряним струменем перепони між нижньою губою (вона виступає активним мовним органом) і верхньою губою або верхніми зубами. Коли струмінь видихуваного повітря прориває зімкнення між губами, творяться двогубні (білабіальні) приголосні [б], [п], [в], [м]; коли ж долається зімкнення між нижньою губою і верхніми зубами, творяться приголосні губно-зубні [ф] та в певних позиціях [в].

Губно-губні [б], [п], [в] та губно-зубний [ф] творяться при піднятому м'якому піднебінні, що не дає можливості повітрю проходити через носову порожнину. Названі приголосні звуки у зв'язку з цим є неносовими, або чистими. При творенні губного [м] м'яке піднебіння опущене; струмінь видихуваного повітря проходить через носову порожнину, де створюється специфічне носове забарвлення, тому цей звук називають носовим.

Язикові приголосні звуки творяться за активної участі язика. Залежно від того, яка частина язика бере найактивнішу участь у творенні звука, приголосні сучасної української літературної мови поділяються на передньоязикові, середньоязикові і задньоязикові.

Активними мовними органами при утворенні передньоязикових приголосних виступають передня частина язикової спинки і кінчик язика. До передньоязикових звуків української літературної мови відносять більшість приголосних, що різняться особливостями творення, специфічним забарвленням та якостями слухового сприймання: [д],[д'],[т],[т'],,[з],[з'],[с],[с'],[ц],[ц'],[ж], [ч],[ш],[л],[л'],[н],[н'],[р],[р'].

Передньоязикові приголосні [н], [н'] таким шляхом, як і губний [м], набувають носового забарвлення. Усі інші передньоязикові чисті (неносові).

Середньоязикові приголосні творяться при активній участі середньої частини спинки язика, що піднімається вгору і зближується з твердим, піднебінням. Саме тому їх називають ще піднебінними, або палатальними (від лат. palatum — тверде піднебіння). Так твориться приголосний [j].

Задньоязикові приголосні [т], [к], [х] творяться при проходженні повітряним струменем перепони, що її утворює задня спинка язика при зімкненні чи зближенні з м'яким піднебінням.

Глотковий (фарингальний) приголосний [г] твориться, на відміну від уже описаних, у порожнині глотки: при проходженні повітря через звуження, що утворюється при наближенні кореня язика до задньої стінки глотки, м'язи також скорочуються.

Класифікаційна таблиця приголосних звуків за місцем творення (за активним мовним органом)

За способом творення шуму всі приголосні звуки сучасної української літературної.мови поділяються на три головні групи: зімкнені, щілинні, дрижачі.

Зімкненими називаються приголосні звуки, що творяться в момент прориву струменем повітря повного зімкнення між активним і пасивним мовними органами. Такими є українські [б], [п]_у [д], [т], [ґ], [к], [м], [н], [д'], [т'], [н']. Внаслідок того, що повітря при цьому прориває зімкнення раптово, ці звуки ще називаються вибуховими.

Класифікаційна таблиця приголосних звуків за способом творення

Оскільки артикуляція вибухових здійснюється з надзвичайно малою витримкою, більшість зімкнених приголосних є миттєвими (моментальними). До вибухових (миттєвих) належать [б], [п], [д], [г], [т], [к]; [д'], [т']. Приголосні [м], [н], [н'] творяться дещо по-іншому: струмінь повітря частко­во проривається назовні через ротову порожнину, частково — через носову. Тому вони, як уже зазначалося, є носовими. Носові приголосні іноді розглядають як зімкнено-прохідні.

Особливу групу в межах зімкнених приголосних становлять зімкнено-щілинні приголосні, або африкати: [ц], [дк], [ч], [ц']. Вони починають творитися в момент проривання повітряним струменем зімкнення (як і при вимові приголосних ([д], [т]) однак зімкнення не руйнується повністю, а переходить поступово в щілину, отже, вибуху при їх утворенні немає.

У сучасній українській літературній мові африкати вимовляються злито і не є об'єднанням звуків [д + з], [т + с], [д + ж], [т + ш].

Група щілинних, або фрикативних (від лат. fricare — терти), приголосних об'єднує звуки, які складаються із шуму, який твориться при проходженні струменем повітря щілини, що виникає при наближенні активного мовного органа до пасивного. Так творяться українські приголосні [в], [ф], [з], [с], [ж], [ш], [г], [х], [л], [j], [з'],[с'],[л'].

Щілинні приголосні [л], [л'] ще називаються б о к о в и м и, бо під час їх утворювання виникає перепона в результаті наближення кінчика язика до ясен. Язик при цьому опускається і повітря проходить з обох боків його.

З-поміж щілинних приголосних виділяють шиплячі ([ж], [ч], [ш]) та с в и с т я ч і ([з], [с], [ц]; [з'], [ц'], [с'] приголосні. Такий поділ щілинних приголосних ґрунтується на слуховому сприйманні звуків.

Класифікаційна таблиця приголосних звуків за звучністю та за співвідношенням шуму й голосу (тону)

До дрижачих, або в і б р а н т і в (від лат. vibrans — дрижачий), належать звуки [р], [р']. При утворенні названих звуків активний мовний орган (кінчик язика) вібрує, а тому струмінь видихуваного повітря на дуже короткий час переривається, створюючи таким чином кілька (три-чотири) по­слідовних ритмічних вибухів невеликої сили.

За звучністю, або сонорністю (від лат. sonorous — звучний), приголосні поділяються на два основних розряди: сонорні і шумні (див. табл.).

Сонорні приголосні, або сонанти (від лат. sonans — звучати), акустичне наближаються до голосних: у них тон переважає над шумом. Проте з анатомо-фізіологічного погляду вони мають ознаки приголосних, бо творяться в певному місці резонатора, тобто напруження мовного апарата зосереджується там, де зближуються чи змикаються активний і пасивний мовні органи.

До сонорних української мови належать приголосні звуки [р], [л], [м], [н]; [р'], [л'], [н'], [j], а також [в].

Усі інші приголосні належать до ш у м н и х звуків. У свою чергу, шумні приголосні різняться між собою акустичними і анатомо-фізіологічними особливостями: одні з них складаються з шуму й голосу, інші — тільки з шуму. Тому шумні приголосні поділяються на дзвінкі й глухі. При творенні шумних дзвінких звуків голосові зв'язки зближені і дрижать, створюючи тон; при творенні ж шумних глухих голосові зв'язки не напружені і не дрижать.

У сучасній українській літературній мові більшість дзвінких шумних мають співвідносні їм глухі шумні.

Під фонетичною транскрипцією розуміють так зване звукове письмо (запис звуків), яке позначає на письмі найкоротші звукові одиниці мови в усьому багатстві їх фізіолого-акустичних властивостей.

Фонетична транскрипція ніби «фотографує» реальну вимову, з максимальною докладністю графічно фіксує всі мовні звуки, що вимовляються у певному відрізку мовлення.

Користуючись фонетичною транскрипцією, треба домагатися, аби певному звукові відповідав тільки один знак, який, у свою чергу, позначав би тільки один звук.

Для фонетичного запису українських текстів здебільшого використовують букви українського алфавіту. Оскільки мовних звуків дуже багато і для позначення усіх їх не вистачає букв, використовують додаткові букви і позначки:

['] - після голосного позначає наголошеність голосного;

[^/] - після приголосного — м'якість приголосного;

[^,]- після приголосного — напівпом'якшену вимову приголосного, що

позначається також крапкою над буквою [ ];

[:] - (двокрапка) після приголосного — подовжену вимову приголосного;

[ ] - над у або і чи під ними — нескладотворчу вимову голосних;

[е^и] - нечітку вимову ненаголошеного [е];

[и^е]- нечітку вимову ненаголошеного [и];

[о^у] - нечітку вимову ненаголошеного [о] перед складом з наголошеним [у].

У точній транскрипції (при записах у діалектологічних експедиціях, у спеціальних роботах з фонетики) використовуються й інші численні позначки.

Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією

Орфографічний запис:

Відскрипіли осінні вози, відскрипіли осінні ключі, і тільки тихими ночами чутно, як поскрипує земля, повертаючи нас і себе ближче до хуртовини. Звісно, то скрипіли охоплені полум'ям осені дерева, до їхньої зажури приєднувався водяний млин, та думалось про більше, та думалось про більше! В душу, як гості в хату, заходили образи, і надійно, і тривожно було бродити з ними по шелестких вечорах. Із цього вечора він приносить незакінчений вірш та й мерщій до книг, до конспектів, бо завтра ж у тебе відкритий урок для мовників усього куща (М. Стельмах. «Дума про тебе»).

Спрощений фонетичний запис:

[в'ідскри^еп'і'ли^е ос'і'н:івози' / в'ідскри^еп'і'ли^е ос'і'н:ікл'уч'і' / і т'л'ки^е ти'хи^еми^е ноча'ми^е чу'тно | jак поскри'пуjе^и зе^имл'а' | пове^ита'jчи^е нас і се^ибе^и бли'жче^и до хуртови'ни^е || з'в'і'сно / то скри^еп'і'ли охо'пле^ин'і по'лумjам о'се^ин'і де^и ре'ва | до jі'хн'оjі зажу'ри^e при^ejе'днуваус'а вод'ани'і млин | та ду'малос' про б'і' л'ше^и | та ду'малос' про б'і'л'ше^и // у ду'шу | jак го'с'т'і у ха'ту | заходили о'брази^е над'і'іно | і три^ево'жно було' броди'ги^е з ни'ми' по ше^иле^истки^/х ве^и чора'х || і з ц'о'го вечора в'н при^ено'си^ет' не^иак'і'нче^иниі в'ірш | та і ме^иршч'і' і до книг / до конспе'кт'іу | бо за'утра ж у те'бе^и в'дкри'тиі уро'к д'л'а мо'уни^ек'іу ус'о'го кушча ||]

Поиск по сайту: