 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Чому розпадаються (гинуть) імперії?
Імперії занепадають у силу багатьох причин. Головна з них, на думку С.І.Каспе, полягає у вичерпаності імперії як історичного явища й появою нових – модернізаційних – механізмів, що визначають державну політику. „Імперія перестає бути основним „знаряддям” світової історії, що послідовно... приводить її до кризи ідентичності, а з часом і до невідворотного розпаду” (С.І.Каспе. – С.46). Сюди ж дослідник відносить економічні причини („вирівнювання центру і периферії”, в результаті чого нееквівалентний обмін між ними стає неможливим, і як наслідок регіони перетворюються в суперників й імперія розпадається); взаємовідносини еліт („імперія гине внаслідок взаємного проникнення еліт”); взаємовідносини центральної і місцевої влади („імперія існує до тих пір, поки існує імперський центр – культурний, політичний, економічний... деструкція центру... приводить імперію до краху”) (С.І.Каспе. – С.47).
Дослідження обставин руйнації різноманітних імперій дозволяють виокремити внутрішні і зовнішні причини цього історичного дійства. Історія свідчить, що нерідко імперії гинуть саме під тиском зовнішнього ворога, який захоплює її територію, поневолює народ військовими засобами. Військова агресія більш сильного супротивника і є тією першою і головною зовнішньою причиною, в силу якої імперія завершує своє існування, розпадається, асимілюючи в інші, більш потужні соціальні утворення.
Досить часто занепад імперії підштовхують перманентні наскоки з боку кочових племен і народів. Через свої локальні дії, будучи не в силі «повалити імперію мірою», вони, скоріш, її «розхитують».
Більш вагомою причиною падіння імперії є причина внутрішня –ті об’єктивно обумовлені й суб’єктивно заангажовані процеси, які відбуваються в її середині. Внутрішньо міцна імперія може досить довго протистояти зовнішньому ворогові і, навіть, час від часу перемагати його. Сильна імперія сама ініціює захоплення чужих територій. У цьому відношенні вона «не може зупинитись». Війна – це життєвий дух імперії. Перманентні війни пронизують всю «імперську історію» попередніх століть і тисячоліть. Імперії «навчились жити» війнами, виживати завдяки їм, пересовувати час своєї смерті.
Справедливим у цьому контексті є визначення „міцної армії” як одного з засадничих принципів забезпечення життєдіяльності імперії й, одночасно, „слабкої армії” як однієї з головних причин її розладу і падіння. Як зазначає Ф.Ф.Зелінський, „влада в державі залежить від армії – такий стан речей з останнього сторіччя Республіки виник у результаті військових реформ Марія. Армію утримує в руках легенда – таким був підсумок довгого правління Августа. Створена ним августова легенда підтримувала цілісність держави протягом століть... Розміщені на всіх кордонах велетенської імперії, війська зберігали вірність черговому спадкоємцю трону, вбачаючи в ньому втілення й носія августовської легенди. Безумство окремих володарів наносило все нові й нові удари по цій легенді; остаточно її знищив своєю самовбивчою дурістю імператор Нерон – останній представник династії. Тепер нікого було осяювати: Нерон передбачливо винищив тих людей, в судинах яких текла кров першого цезаря. Та сила, якій країна була зобов’язана послушністю армії, втратила цілісність. Тому розпочався розпад...” (Ф.Ф.Зелинский. – С. 195).
Внутрішня причина – невідворотна. У силу її дії імперія розвалюється як «картковий будинок». Власне, саме вона «готує грунт» для успішного зовнішнього впливу, «відкриває ворота» завойовнику, який чатує, вибираючи найбільш зручний час, щоб «урвати шматок» або підкорити (знищити) імперію загалом.
Внутрішня причина має комплексний характер. В її основі лежать ті економічні, соціально-політичні і соціокультурні процеси, які не лише не сприяють зміцненню імперії, але й безпосереднім чином руйнують її. Внутрішня причина, таким чином, постає як комплекс процесів антиімперської спрямованості.
Насамперед, піднімаються національні почуття пригнічених народів, які не бажають більше миритись із своїм станом, прагнуть самостійності і незалежності. Всі імперії надломлювались чи падали мірою, насамперед, під тиском національно визвольних рухів. Аналізуючи, наприклад, основні причини розпаду Османської імперії, англійський науковець і письменник Лорд Кінросс зазначає наступне: „...імперія все більше розколювалась під тиском сил європейського націоналізму. Це була концепція, ворожа принципам династичної багатонаціональної імперії й такою, що загрожувала владі султана, розпочинаючи з війни греків за незалежність. Заохочувана Заходом за ліберальними мотивами і використана у своїх інтересах росіянами, – підкреслює дослідник, – вона мала своїм апогеєм балканські війни ХХ століття і наступну втрату фактично всієї території Турції в Європі...” (Лорд Кинросс. Расцвет и упадок Османской империи. – М.,1999. – с.668).
Дистрофія “владної еліти” досягає такого рівня, коли вона стає не здатною керувати суспільством, тримати руку на пульсі соціально-економічних, політичних і соціокультурних процесів. “Еліта” тоне в розкоші і розбещеності; вона “вироджується”. Її замкнутість не дозволяє вкраплення свіжих сил, нових ідей, творчої енергії молодої генерації.
Нестерпним для більшості населення стає рівень насильства з боку влади (центральної і місцевої) над громадянами, особливо окраїнних земель; відомо, що всі імперії побудовані на насильстві (завоюванні), підтримуються насильством і живуть завдяки цьому насильству. Однак настає період, коли насильство стає цинічним, переливається через межу, за якою слідує “викид суспільного невдоволення” – революція, бунт.
Не менш суттєвою причиною є втрата суспільством моральних пріоритетів. Рівень відчуження від моралі, втрата відчуття справедливості, обов’язку, відповідальності стає масовим явищем. У суспільстві домінують подвійні стандарти, принцип “вседозволеності”, зневаги до людської особистості, втрачається відчуття відповідальності за основну суспільну цінність – життя людини.
Комплекс внутрішніх суперечностей спонукає імперію до початку війни: а) проти окраїнних народів; б) проти незадоволених верств населення; в) проти інших держав (як слабкіших – щоб спрямувати енергію власного народу на упокорення інших і збагачення шляхом розбою, так і на завойовників, які прагнуть захопити ослаблену імперію). Імперії помирають, насамперед, морально, а вже потім – матеріально, тобто внаслідок різкого зниження рівня матеріального забезпечення народних мас, посилення бідності, поширення захворювань і зовнішнього насильства.
Поиск по сайту: