|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Основні соціальні інститути суспільства, їх роль у соціальному життіСоціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів: — економічні (фінансові, торгові, господарські об'єднання різного типу, ринкові структури). Вони забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг; — політичні (держава, партії, профспілки, Верховна Рада, суд, прокуратура, інші громадські організації) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей, підтримка сформованої структури суспільства; — культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, мистецтво, туризм, спорт) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів; — соціальні – організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки. За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути. Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним). До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо. Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Є результатом соціальної творчості та волевиявлення громадян. Соціальний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них відносять різні культурні і соціальні фонди, об'єднання за інтересами тощо.
3. Функції та дисфункції соціальних інститутів
Кожен соціальний інститут виконує специфічну функцію. Їх сукупність формує загальні функції. Основоположними і найбільш значущими серед них є: — регулятивна функція — полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки); — функція відтворення, безперервності суспільних відносин — завдяки їй соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління; соціальні інститути існують у всіх суспільствах і є частиною звичаїв народу; — інтегративна функція — полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства; — комунікативна функція — спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності. Перелічені функції притаманні кожному інституту. Сім'я — наочний приклад такої багатосторонньої функціональності. Крім них, соціальні інститути можуть виконувати конкретні економічні, управлінські, політичні та інші функції, які бувають явними та латентними. Явні (формальні) функції зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству. До явних функцій інституту освіти можна віднести набуття грамотності, професійну соціалізацію тощо. Латентні (приховані) функції є офіційно незаявленими, але насправді здійснюються. Латентною функцією інституту освіти є, наприклад, так звана «соціальна селекція», що виявляється у закріпленні й досягненні через систему освіти (елітарні престижні вузи, які дають затребувану професійну кваліфікацію) соціальної нерівності. Інколи явні та латентні функції можуть збігатися, але за їх розбіжності виникає нестабільність, навіть дезорганізація суспільства. Підтриманню функціональності соціального інституту сприяють: — наявність соціальних норм, приписів, які регулюють поведінку людей; — інтеграція інституту в соціальну систему суспільства, що забезпечує йому підтримку самого суспільства; — можливість здійснювати соціальний контроль за дотриманням норм поведінки; — наявність матеріальних засобів та умов для підтримки діяльності інституту. Якщо цих умов не дотримуватися, соціальні інститути стануть дисфункціональними, у їх роботі виникнуть збої, порушення, що може дестабілізувати суспільство. Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють: — невідповідність інституту конкретним потребам суспільства (нечіткість інституційної діяльності); — розмитість, невизначеність функцій, вироджування їх у символічні, не спрямовані на досягнення раціональних цілей; — зниження авторитету соціального інституту в суспільстві; — персоналізація діяльності інституту, яка означає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих людей, їх особистих рис. У сучасному українському суспільстві, яке переживає соціальну трансформацію, простежуються типові риси інституційної кризи (дисфункції у діяльності основних соціальних інститутів). Так, дисфункції політичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспільне життя, працювати в інтересах більшості населення, беззаконні, криміналізації, корумпованості. Простежується тенденція зниження авторитету і недовіра до основних інститутів державної влади. Соціологія з однаковим зацікавленням ставиться як до функціональної, так і дисфункціональної діяльності основних соціальних інститутів, оскільки стан інституційної системи є важливим індикатором стабільності суспільства. Сучасний розвиток соціальних інститутів відбувається за двома основними варіантами: – виникнення нових соціальних інститутів у нових соціальних умовах; – розвиток та вдосконалення вже сформованих соціальних інститутів. Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від таких умов: – чітке визначення мети, завдань і обсягу функцій соціального інституту; – чітке дотримання виконання функцій кожним членом соціального інституту; – авторитетність та престиж в очах суспільства; – безконфліктність включення та подальшого функціонування в системі суспільних відносин. Література: 1. Сірий Є.В.Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: Навч. посібник. – К.: Атака, 2004. 2. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Укл. В.І. Волович та ін. Під заг. ред В.І.Воловича. – К.: Укр.. Центр духовн. культури, 1998. 3. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С.О. Макєєва. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2005. 4. Соціологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: Видав. центр „Академія”, 2002. 5. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.) |