АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Основні соціальні інститути суспільства, їх роль у соціальному житті

Читайте также:
  1. Асоціальні прояви особистості
  2. Біологічні, соціальні та психологічні детермінанти відхилень у поведінці
  3. Благоустрій та озеленення населених місць. Значення зелених насаджень в житті людини
  4. Блок 17. КЛІМАТИЧНІ ПОЯСИ ТА ОСНОВНІ ТИПИ КЛІМАТУ.
  5. В1.1 Основні історіософські концепції походження українського народу.
  6. Види, рівні та основні завдання моніторингу
  7. Визначте основні шляхи надання допомоги учням з особливостями психофізичного розвитку в адаптації серед здорових людей.
  8. Виконавчі комітети місцевих рад: формування, склад основні форми і методи діяльності
  9. Внутрішній аудит в системі управління суб'єктів господарювання. Основні завдання внутрішнього аудиту.
  10. Вопрос Основні положення досудового врегулювання господарського спору.
  11. Вопрос Поняття підприємства та його основні ознаки
  12. Г) чотири основні категорії операційних систем.

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критері­єм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому ра­зі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів:

економічні (фінансові, торгові, господарські об'єднання різного типу, ринкові структури). Вони забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;

політичні (держава, партії, профспілки, Верховна Рада, суд, проку­ратура, інші громадські організації) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збере­женням і відтворенням ідеологічних цінностей, підтримка сформованої структури суспільства;

культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, ре­лігія, мистецтво, туризм, спорт) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціа­лізації індивідів;

соціальні – організовують добровільні об'єднан­ня, регулюють повсякденну соціальну поведінку лю­дей, міжособистісні стосунки.

За критерієм способу регулювання поведінки лю­дей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.

Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, за­конах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санк­цій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміні­стративним і кримінальним). До таких інститутів на­лежать держава, армія, школа тощо.

Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Є результатом соціальної творчості та волевиявлення громадян. Со­ціальний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них відносять різні культурні і соціальні фонди, об'єднання за інтересами тощо.

 

3. Функції та дисфункції соціальних інститутів

 

Кожен соціальний інститут виконує специфічну функцію. Їх сукупність формує загальні функції. Ос­новоположними і найбільш значущими серед них є:

регулятивна функція — полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки);

функція відтворення, безперервності суспільних відносин — завдяки їй соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління; соціальні інститути існують у всіх суспільствах і є частиною звичаїв народу;

інтегративна функція — полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забез­печує соціальну стабільність суспільства;

комунікативна функція — спрямована на забез­печення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності.

Перелічені функції притаманні кожному інститу­ту. Сім'я — наочний приклад такої багатосторонньої функціональності.

Крім них, соціальні інститути мо­жуть виконувати конкретні економічні, управлінські, політичні та інші функції, які бувають явними та ла­тентними.

Явні (формальні) функції зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті при­четними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству.

До явних функцій інституту освіти мож­на віднести набуття грамотності, професійну соціаліза­цію тощо.

Латентні (приховані) функції є офіційно незаявленими, але насправді здійснюються.

Латентною функцією інституту освіти є, наприклад, так звана «соціальна селекція», що виявляється у закріпленні й досягненні через систему освіти (елітарні престижні вузи, які дають затребувану професійну кваліфікацію) соціальної нерівності. Інколи явні та латентні функції можуть збігатися, але за їх розбіжності виникає неста­більність, навіть дезорганізація суспільства.

Підтриманню функціональності соціального інсти­туту сприяють:

— наявність соціальних норм, приписів, які регу­люють поведінку людей;

— інтеграція інституту в соціальну систему сус­пільства, що забезпечує йому підтримку самого су­спільства;

— можливість здійснювати соціальний контроль за дотриманням норм поведінки;

— наявність матеріальних засобів та умов для під­тримки діяльності інституту.

Якщо цих умов не дотримуватися, соціальні інститу­ти стануть дисфункціональними, у їх роботі виникнуть збої, порушення, що може дестабілізувати суспільство.

Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють:

— невідповідність інституту конкретним потребам суспільства (нечіткість інституційної діяльності);

— розмитість, невизначеність функцій, вироджування їх у символічні, не спрямовані на досягнення ра­ціональних цілей;

— зниження авторитету соціального інституту в суспільстві;

— персоналізація діяльності інституту, яка озна­чає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих людей, їх особистих рис.

У сучасному українському суспільстві, яке пережи­ває соціальну трансформацію, простежуються типові риси інституційної кризи (дисфункції у діяльності основних соціальних інститутів).

Так, дисфункції полі­тичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспільне життя, працювати в інтересах біль­шості населення, беззаконні, криміналізації, корумпованості. Простежується тенденція зниження авторитету і недовіра до основних інститутів державної влади.

Соціологія з однаковим зацікавленням ставиться як до функціональної, так і дисфункціональної діяль­ності основних соціальних інститутів, оскільки стан інституційної системи є важливим індикатором ста­більності суспільства.

Сучасний розвиток соціальних інститутів відбувається за двома основними варіантами:

– виникнення нових соціальних інститутів у нових соціальних умовах;

– розвиток та вдосконалення вже сформованих соціальних інститутів.

Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від таких умов:

– чітке визначення мети, завдань і обсягу функцій соціального інституту;

– чітке дотримання виконання функцій кожним членом соціального інституту;

– авторитетність та престиж в очах суспільства;

– безконфліктність включення та подальшого функціонування в системі суспільних відносин.


Література:

1. Сірий Є.В.Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: Навч. посібник. – К.: Атака, 2004.

2. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Укл. В.І. Волович та ін. Під заг. ред В.І.Воловича. – К.: Укр.. Центр духовн. культури, 1998.

3. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С.О. Макєєва. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2005.

4. Соціологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: Видав. центр „Академія”, 2002.

5. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.

 


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)