Тема: Соціальні інститути та їх роль у розвитку суспільства

1. Зміст поняття „соціальний інститут” у соціології. Структура соціального інституту.

2. Основні соціальні інститути суспільства, їх роль у соціальному житті.

3. Функції і дисфункції соціальних інститутів.

1. Зміст поняття „соціальний інститут” у соціології. Структура соціального інституту

Для суспільства як складної організованої системи життєво важливо закріпити певні типи соціальних взаємодій, зробити їх узгодженими, доцільними, які відбувалися б за певними правилами, були обов'язко­вими для соціальних спільнот, соціальних організа­цій, соціальних груп. Цій меті мають служити такі елементи суспільст­ва як соціальні інститути, що дають змогу створити міцну і стійку систему відносин між людьми у склад­ному суспільному середовищі, сформувати соціальний порядок, необхідний для задоволення об'єктивних по­треб щодо безпеки, збереження умов матеріального життя, соціальних благ, цінностей культури тощо.

Найзагальніше поняття «соціальний інститут» ви­ражає ідею організованості, упорядкування суспільно­го життя.

Соціальний інститут (лат. — організація, лад) — від­носно стійка модель поведінки людей і організацій, що історич­но склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства. Це організовані об’єднання людей, які виконують певні соціально значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконання своїх соціальних ролей в рамках цінностей, взірців поведінки.

До вивчення цього феномену соціологія вдавалася з часу становлення її як науки. Першим започаткував термін „соціальний інститут” та ввів у науковий обіг і розробив відповідну теорію англійський соціолог Г. Спенсер. Він вважав, що соціальні інститути (інституції) є кар­касом соціуму і виникають внаслідок процесу дифере­нціації суспільства.

Г.Спенсер вивчив та описав шість типів соціальних інститутів: промисловий (економічний), політичний, профспілковий, обрядовий (культурно-церемоніальні), церковний (релігійний), домашній (сімейний).

Е. Дюркгейм тлумачив соціальні інститути як «фабрики відтворення» соціальних відносин і зв'язків між людьми.

Суттєві риси соціальних інститутів:

1. Соціальні інститути є комплексом формальних і неформальних правил поведінки, принципів, культур­них норм, які регулюють різні сфери діяльності індивідів у суспільстві (сферу економіки, політики, освіти) і обмежують вчинки людей відповідно до сус­пільних інтересів;

2. Соціальні інститути охоплюють певну сукуп­ність людей та установ (організацій), які покликані вирішувати ва­жливі для розвитку суспільства завдання. Наприклад, інститут освіти реалізує свою діяльність щодо навчан­ня, виховання, професійної підготовки через школи, університети та ін.

3. Соціальні інститути, забезпечуючи відносну стій­кість соціальних відносин, є подвійним соціальним утворенням:

– за формою — це організаційний механізм (сукупність організацій, спеціалістів, матеріальних та інформаційних засобів);

– за змістом — це функціональ­ний механізм (сукупність соціальних норм у конкрет­ній сфері соціальних відносин).

Інституціалізація — процес виникнення і становлення соціаль­них інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

Як і будь-який інший складний суспільний процес, інституціалізація є тривалою і поступовою. Для її здій­снення необхідні такі умови:

1. Об'єктивна потреба, усвідомлювана в суспільстві як загальнозначуща, загальносоціальна. Її задоволення можливе тільки у процесі соціальної взаємодії. Якщо така потреба стає незначною або зникає зовсім, тоді іс­нування соціального інституту стає неактуальним, на­віть гальмівним.

Відомий соціальний дослідник Г. Ленскі визначив ключові соціальні потреби, які породжують процеси інституціалізації:

— потреба комунікації (мова, освіта, зв'язок, тран­спорт);

— потреба у виробництві продуктів і послуг;

— потреба у розподілі благ і привілеїв;

— потреба у безпеці громадян, захисті їх життя і благополуччя;

— потреба у підтримці системи нерівності (розміщен­ня соціальних груп за позиціями, статусами тощо);

— потреба у соціальному контролі за поведінкою членів суспільства (релігія, мораль, право).

Сучасне суспільство характеризується розростанням та ускладненням системи соціальних інститутів. З од­ного боку, одна і та сама потреба може породжувати існування численних інститутів, з іншого — кожен ін­ститут реалізує комплекс базових потреб щодо соціалі­зації індивідів, трансляції соціальних норм і культур­них цінностей, соціального досвіду.

2. Наявність особливого, притаманного конкретному інституту культурного середовища (субкультури) — сис­теми цінностей, соціальних норм і правил.

Кожен соціальний інститут має свою систему цін­ностей та правил (нормативних очікувань), які визначають мету його діяльності. Діючи в межах інститу­тів, а також всередині різних соціальних ролей, по­в'язаних із специфічними соціальними позиціями (статусами), ці норми дозволяють, пропонують або забороняють певні види поведінки, що робить дії лю­дей доцільними, корисними та односпрямованими. Наприклад, у межах інституту сім'ї подружня зрада, позашлюбні діти, кровозмішення є порушенням інституційних (нормативно встановлених) вимог.

З цієї точки зору інституціалізація — це прийнят­тя індивідом, групою культурних норм, цінностей, еталонів, що регулюють різні аспекти людської діяльності, сприяють задоволенню потреб, прийнятній по­ведінці.

3. Наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, організаційних), які суспільст­во повинне стабільно поповнювати шляхом капіталовкладень у них та підготовкою кадрів.

Інституціалізація є процесом, за якого певна су­спільна потреба починає усвідомлюватися як загально соціальна, а не приватна. Для її реалізації у суспіль­стві встановлюються особливі норми поведінки, формуються відповідні ролі, готуються кадри, виділя­ються ресурси. Зміни у соціальній практиці можуть привести як до модифікації існуючих інститутів, так і до появи нових інституційних форм. Так, криза адміністративно-командної системи започаткувала соціальні процеси і відносини, які спричинили доко­рінні суспільні зміни — появу нових соціальних інсти­тутів господарювання, управління, парламентської демократії.

У процесі інституціалізації складаються основні структурні ознаки, що характеризують со­ціальні інститути в сучасному суспільстві. Вони мають універсальний характер і охоплюють:

— певну сферу діяльності та суспільних відносин;

— установи для організації спільної діяльності лю­дей, уповноважених виконувати соціальні, організа­ційні, управлінські ролі та функції;

— норми і правила відносин між членами суспіль­ства, що належать до сфери діяльності соціального ін­ституту;

— систему санкцій за невиконання ролей, норм і стандартів поведінки;

— матеріальні засоби (громадські будинки, облад­нання, фінанси тощо).

Так, економіка як соціальний інститут має складну структуру. Її можна уявити:

– як сукупність більш конкретних інституційних елементів виробництва, розподілу, обміну, споживання;

– як сукупність секторів економіки: державного, колективного, індивідуального;

– як сукупність елементів економічної свідомості, економічних нормативних установлень та економічних відносин, організацій та установ.

Поиск по сайту: