АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Принципат (І ст. до н.е. — кінець Шст. н.е.)

Читайте также:
  1. Кам’яний вік: Неоліт (новий камінь) (6 – 4 тис. р. до н.е.)
  2. Перша Пунічна війна (264-241 рр. до н.е.)
  3. Принципат Августа. Римская империя во II в. н.э. «Золотой век»
  4. Утвердження феодальних відносин у Візантії (ІІ половина ІХ ст. – кінець ХІ ст.).

Після тривалих громадянських воєн, які супроводжувалися про-скрипціями, конфіскаціями земель, примусовими податками, набора­ми в армію, втечами і бунтами рабів, пануванням військових, насиль­ствами і розправами, римське населення прагнуло передусім миру, відновлення стабільного життя. Рах Котапа ("римський мир") став гаслом, який об'єднував різні верстви й угрупування рабовласницько­го суспільства.

Найнебезпечніші противники Октавіана загинули у громадянських війнах. Ті представники антицезарівських угрупувань, котрі залиши­лися живими, були політично ослаблені й деморалізовані. Заради збе­реження свого громадянського становища, майна, спокою вони ладні були підтримати Октавіана, піти з ним на угоду. Політичні бурі та війни породжували тугу за ідеалізованими минулими щасливими, мирними часами, простим, невибагливим життям благочестивих предків. Оче­видно, зважаючи на ці настрої, Октавіан постійно наголошував, що братовбивчі війни припинилися і почалось повернення до добрих зви­чаїв старого Риму. Тому одним із перших заходів Октавіана була рес­таврація старих храмів, будова й освячення нових.

Принцепс. У 36 р. до н.е. Октавіан одержав довічну владу народного трибуна. З 31 р. до н.е. він щороку обирався консулом, а в 29 р. дістав ще й цензорські повноваження, на підставі яких у 29-28 рр. до н.е. склав новий список членів сенату і провів ценз римських громадян, який не проводили вже понад 40 років. Кількість сенаторів на той час зросла до 1 тис. осіб, оскільки ще Сулла, а згодом Цезар вводили до його скла­ду своїх прибічників. Щоправда, в січні 27 р. до н.е. Октавіан на засі­данні сенату заявив, що він складає з себе всі повноваження і повер­тається до приватного життя у зв'язку з тим, що термін його повнова-

 

жень як тріумвіра скінчився. Він оголосив про відновлення республі­канських порядків. Проте вірні сенатори (а ворожих він своєчасно поз­бувся) "умовили" Октавіана залишитися при владі, на що він милости­во дав згоду. Того ж дня Октавіану присвоїли почесне ім'я Августа (зве­личений божеством), титул голови сенату — першого сенатора (ргіпсерз зепаіиз). Звідси і пішла назва форми правління — принципат.

Діставши владу ітрегіит та^из, яка поширювалась на всю держа­ву, всі провінції, а з 19 р. до н.е. ще й звання пожиттєвого консула, Ок­тавіан набув ім'я "Імператор Цезар Август, син божественного" (мається на увазі — Юлія Цезаря). Отож, відновлення республіки було лише фор­мальністю. Август став єдиновладним правителем держави.

Титул імператора тоді ще не набув значення необмеженого прави­теля, владики всього народу, всієї держави. Однак таку владу давала йому сукупність усіх титулів і посад, які він одержав. Зрештою, сам ти­тул "імператор" хоч і був почесним, але тимчасовим. Він надавався військом полководцеві за певну видатну перемогу і зберігався за пол­ководцем лише до "тріумфу". Але вже Сулла залишив його за собою довічно. Август приєднав цей титул до свого імені — він почав означа­ти верховну пожиттєву військову владу. Влада Августа дістала і релі­гійну санкцію. Це символівували титул "Август" і означення "син бо­жественного" Юлія. Крім того, у 12 р. до н.е. у надзвичайно урочистій обстановці, при напливі народу з усієї Італії Августа обрали великим понтифіком (ропіігех тахітш). Він став верховним жерцем, главою римської релігії. Найтісніший зв'язок Августа з усім римським наро­дом засвідчував ще й титул батько вітчизни (рагег раїгіае), наданий йому 2 р. до н.е.

Основною опорою Октавіана, джерелом його могутності та авто­ритету було військо. Він також мав величезну моральну підтримку римського народу, котрий був переконаний, що зосередження вели­кої влади однією сильною і достойною особистістю є неодмінною умо­вою досягнути миру й спокою.

Юридично принцепс-імператор вважався найвищим республікансь­ким магістратом, який (як і його урядовці) лише приєднувався до старо­го республіканського апарату державної влади. Фактично ж його влада майже нічого спільного не мала з республіканською магістратурою, оскі­льки вона була пожиттєвою, надзвичайною і зосереджувала повно­важення декількох магістратів. Його влада ґрунтувалася на вищому імперіумі, ніж у будь-якого іншого магістрату. Не обмежений ні місцем, ні часом, цей вищий імперіум давав Августові такі повноваження:

1) командувати усіма збройними силами і мати особисту військову охорону — три (потім дев'ять) преторіанські когорти;

укладати міжнародні угоди, приймати і посилати послів;

розв'язувати питання війни і миру;

безпосередньо управляти імператорськими провінціями (їх було три);

видавати загальнообов'язкові рішення і тлумачити закони;

чинити вище цивільне і кримінальне судочинство;

голосувати в сенаті й рекомендувати кандидатів на посади магі­стратів;

верховні релігійні та жрецькі права;

звільнення з-під дії деяких законів і звичаїв;

10) на нього не поширювалось вето жодних магістратів.

Влада народного трибуна і верховного понтифіка робила Августа особою недоторканою, давала право накладати вето на рішення сена­ту чи будь-якого магістрату.

Влада принцепса-імператора спочатку, зокрема за Августа, не була спадковою. На випадок його смерті обрання нового принцепса здійснювалось сенатом, причому принцепс міг сам призначити кан­дидата на обрання у випадку своєї смерті. За звичаєм принцепс міг призначити своїм помічником брата чи сина, які потім найперші пре­тендували на цю посаду. Отже, обрання принцепса сенатом часто пере­творювалось у просту формальність. До того ж великий, іноді вирішальний вплив на цю процедуру мала армія — преторіанці чи провінціальні легіони. Нерідко, зокрема в III ст., коли розгорнулася нова соціально-політична криза, принцепсів часто усували і призна­чали нових — за вказівкою правлячої верхівки і війська, які влашто­вували "палацові перевороти".

Влада принцепса при наступниках Октавіана Августа щораз зміцнювалась. Під час їх обрання сенат уже видавав закон Іех сіє ітрегіо, згідно з яким принцепс наділявся всією повнотою влади, йому присвоювали титули імператора й Августа. Титул імператора мав уже не тільки військовий характер, а й набував всеохоплюючого значен­ня — правителя держави. Здебільшого принцепсами ставали сильні особистості, але іноді ними були безвольні креатури, маріонетки прав­лячих верхів.

Старі римські державні установи продовжували існувати і формаль­но не зазнали істотних змін. Сенат і за часів перших принцепсів вва­жався найвищим органом управління державою. Крім цього, до сена­ту переходять деякі функції Народних зборів, у нього з'являється за­конодавча і судова влада. Август проводить певні реформи сенату щодо процедури скликання і порядку його роботи, кількісного складу (600 чол). Постанови сенату одразу набувають силу закону.

 

За Августа було зроблено розподіл провінцій на дві категорії: імпе­раторські (Сирія, три галльські, північна Іспанія та інші — вони вва­жалися прикордонними) і сенатські, "замирені" (Африка, Нарбоннсь-ка Галлія, Македонія, Азія). Перші управлялися намісниками, яких при­значав сам Август, а другі — проконсулами чи пропреторами, призна­ченими сенатом.

Була поділена і державна скрабниця та фінанси загалом. Поряд зі старою скарбницею — аерарієм, яким розпоряджався сенат, створюєть­ся окрема імператорська скарбниця — фіск. В аерарій надходили кош­ти з сенатських провінцій, у фіск — з імператорських. Сенатська скарб­ниця карбувала мідну монету, імператорська — срібну та золоту.

Зі складу сенату при принцепсі створено дорадчий орган — раду (сопзіїішп ргіпсірів), що обиралася жеребкуванням. Сенат, на засідан­нях якого головували принцепси, здебільшого слухняно приймав їх пропозиції, хоча інколи справа доходила до гострих суперечок і конф­ронтацій.

Народні збори (коміції) продовжували скликатися. На них прий­малися закони, запропоновані Августом (1е§е8 Іиііае), а згодом іншими принцепсами. Обиралися і магістрати, проте ці вибори вже не були вільними, бо громадяни голосували за тих, кого називав Август за так званим Щ5 гесотепсіаііопіз — правом рекомендації. Коміції при Ав-густі стали слухняним знаряддям принцепса, тому своє попереднє політичне значення вони втратили. Після смерті Августа*, з 14 р. н.е., виборчі коміції зовсім не скликались. Законодавчі коміції іноді ще скликались, але щораз рідше. Адже зібрати громадян з усієї величез­ної держави ставало справою надто складною. Збори були позбавлені судових функцій. Вони втратили будь-яке реальне політичне значен­ня. Востаннє Народні збори були скликані при принцепсі-імператорі Нерві 98 р. н.е.

Щодо магістратури, то при Августі зберігалися ще майже усі поса­ди магістратів, але і їх політичне значення втрачається. Обрання магі­стратів переходить з І ст. н.е. до повноважень сенату. Кандидатів на ці посади рекомендував принцепс.

Консулат, як і раніше, був тим званням, до якого прагнули особи сенаторського стану. Щоб задовольнити честолюбство багатьох з них, за розпорядженням Августа на рік стали обирати не два, а декілька кон­сулів. Двоє з них займали посади 1 січня і називали рік своїм ім'ям (соп5Ше$ огшпагіі). Після них за чергою в управління (по два — три місяці) ставали інші пари (сопзиіез зигГесті). Консули втратили, однак,

* Август помер у 14 р. н.е. у віці 76 років.

 

право командувати військом та адміністративні функції (це все перей­шло до принцепса). Вони стали виконавцями розпоряджень принцеп-са і сенату, їх функції безперервно звужувались.

Магістратури цензорів ліквідовано взагалі. Розподіл громадян за цензами, розрядами та визначення складу сенату перейшло, як зазна­чалось, до принцепса та його урядовців.

Народні трибуни ще обирались трибунними зборами, але оскільки їх влада обмежувалась тільки роком, а збори скликались значно рідше, то дедалі більшими були проміжки часу, коли трибунів не було. Зрештою, їх вето не поширювалося на рішення принцепса і сенату.

Магістратура преторів зберігалась. Август збільшив їх до 18, але щораз більше судових функцій переходило до нього і до призначених ним урядовців. Найперше це стосується кримінальних справ. У галузі цивільної юрисдикції повноваження преторів утримувалось, вони роз­глядали основну масу цивільних справ, яких ставало все більше. Але вони не були вже колишніми повновладними магістратами в сфері судочинства. Розвиток приватного права шляхом преторського едик­ту поступово послаблювався, оскільки Август особисто розглядав важ­ливі кримінальні та цивільні справи, виносив вироки, у тому числі й смертні. А претори стали відповідати за влаштування різних видовищ, урочистостей. Карні злочини розглядали ще й постійні судові комісії ^иезііопез регреШае). Звертатися з апеляцією щодо їх рішень (як і пре­торів) можна було до принцепса.

Функції едилів обмежувались наглядом за громадським порядком і юрисдикцією в галузі торговельних справ.

Квестори втратили повноваження в галузі фінансів, перейшовши в розпорядження принцепса, консулів, преторів і намісників сенатсь­ких провінцій. Вони відповідали також за охорону і зберігання архівів.

Отже, загалом інститут магістратури хоч і зберігся, але втратив попереднє державно-політичне значення. Магістрати поступово пе­ретворились у помічників принцепса, виконавців його розпоряджень. Згодом їх ліквідовано зовсім.

Органи принцепса. Управління величезною державою вимагало розвиненого і розгалуженого апарату управління, кваліфікованих урядовців — адміністраторів. Цей апарат складався уже не з виборних службовців, а з вірних слуг принцепса, котрих він призначав і звільняв на свій розсуд, які беззаперечно виконували його волю і яких він осо­бисто винагороджував за самовіддану працю.

Створюючи цей апарат, Август використовував насамперед особисті зв'язки, сміливо висував на ці посади навіть осіб низького походження, вільновідпущеників та ін. Імператорські чиновники, які спочатку зале-

 

жали особисто тільки від принцепса, поступово набували загальнодер­жавного значення. На найвищі посади Август в основному призначав осіб, що належали до вищих станів; платня залежала від посади.

З цих чиновників при принцепсі утворилася прибічна рада (сопзіїішп ргіпсіріз), до неї ввійшли і юристи. На засіданнях (у присутності принцепса) обговорювались важливі питання внутрішньої і зовнішньої політики держави. Вона поступово замінила і витіснила сенат, з яким у принцепса час від часу виникали різні колізії — сенат намагався зберегти свій вплив у державі, а принцепс — обмежити його на свою користь. Згодом принцепси стали відкрито демонструвати свою нехіть, зневагу до сенату. Зокрема, принцепс-імператор Гай Це­зар Калігула (12-41 рр.) змушував деяких сенаторів бігти поруч зі своєю колісницею, під час трапези ставив їх за спинкою свого ложа у полот­няних фартухах як прислужників, призначив до складу сенату свого коня.

Спочатку консиліум не був офіційним державним органом, але вже при принцепсі-імператорі Адріані (117-138 рр.) став державною уста­новою.

З'явилась посада префекта м.Рима (ргаегесшз игЬі), який насампе­ред забезпечував охорону порядку, відповідав за забезпечення міста продуктами харчування та ін.

Великого значення набула й посада префекта Преторію (начальника преторіанців — імператорської гвардії). Він незабаром став найближ­чим помічником, заступником принцепса-імператора, здійснюючи командування не тільки преторіанцями, а й військами в Італії. Він дістав обширну юрисдикцію з кримінальних і цивільних справ, згодом здійснював ще й нагляд за діяльністю всіх інших органів й окре­мих службових осіб принцепса, міг приймати загальнообов'язкові рішення.

Організовано імператорську канцелярію з різними відділами: відділ, який готував розпорядження імператора; фінансовий відділ; відділ, що проводив розслідування різних справ тощо. їх очолювали — прокуратори (ргосигаїогез) або магістри (та§І5їгі), яким підпорядко­вувався численний штат нижчих чиновників. їх усіх призначав імпе­ратор з числа своїх вільновідпущеників, навіть з рабів. Прокураторам доручався контроль за збиранням податків, управління невеликими провінціями. їх призначали й для виконання різних господарських функцій.

Спеціальні органи створювались для управління громадськими бу­дівлями, виконання суспільних робіт, видачі хлібних пайків, регулю­вання цін на ринках тощо.

 

До створеної окремої імператорської скарбниці (іїзсш), як зазнача­лось, надходили прибутки з особистих маєтків імператора, з держав­ного майна в імператорських провінціях, данина і податки з підкоре­них народів та ін. У ній зосереджувались величезні багатства, які дава­ли принцепсу-імператору змогу здійснювати свою політику, бути не­залежним від загальнодержавної скарбниці (аегагіит), якою відав се­нат.

Армія

Збройні сили. Як відомо, з часів другого тріумвірату головну роль у житті держави почала виконувати армія. Упродовж певного часу вона протистояла майже всьому цивільному населенню. У боротьбі за вла­ду на неї покладалися різні політичні діячі й полководці. Вона іноді ставала небезпечною і для них самих — чимало з них було вбито, на­приклад, бунтівними солдатами (маріанців Цінну, Серторія, держав­ного діяча Помпея, імператора Калігулу та ін.).

Август реорганізував армію так уміло, що, використовуючи її, він міг панувати над усією державою.

Командний склад армії призначав імператор, який вважався голов­нокомандувачем збройними силами країни. Усе військо повинно було усвідомити, що Август є його командиром і саме від нього зале­жить кар'єра кожного воїна. Значну кількість війська, яке на тому чи іншому боці брало участь у громадянських війнах, було розпущено. Вірні Августу воїни дістали землю у новозаснованих колоніях або значну грошову винагороду й повернулися в рідні місця.

За правління Августа завершено перехід до постійної найманої армії. Регулярна армія, розташована у прикордонних провінціях, скла­далася з 25 легіонів та інших частин загальною чисельністю майже 250 тис. Легіонери вербувалися з римських громадян, переважно жителів Італії. Оскільки добровольців часто не вистачало, то доводилось вда­ватися до примусового набору, навіть набирати відпущених на волю і наділених правами громадянства рабів.

Поряд з основними, суто римськими військами існували допоміжні, які приєднувались до легіонів і комплектувалися з союзників Риму та провінціалів.

Легіоном командував легат, котрого призначав принцепс (1е§аШз Аи§и5іі 1е§іопі$) або намісник відповідної (де розміщувався легіон) провінції у званні пропретора чи проконсула (1е§атлі5 рго ргаеїогез). До вищого командного складу належали й військові трибуни (по декілька на легіон). Вони, як і легати, призначалися принцепсом з осіб сена­торського стану. До середнього командного складу належали центурі­они, котрі переважно призначалися з вершників. До посади центурі­она міг дослужитися й простий воїн. Допоміжними загонами коман-

 

дували префекти, які також відали зброєю, таборами, постачанням армії тощо.

В армію набирали з 17-річного віку і служили впродовж 30 або 40 років. Воїни присягали на вірність Августу, дисципліну підтримували суворими заходами: тілесними покараннями, призначенням на важкі роботи, службовими пониженнями, переведенням цілих частин у гірші провінції.

У привілейованому становищі перебували преторіанські когорти, розквартировані в самому Римі й Італії. Вони служили для охорони особи імператора та підтримання внутрішнього порядку. Преторіанці одержували високу платню, мали різні привілеї, термін їхньої служби був коротший.

Особливі когорти виконували в Римі та інших містах поліцейську службу (соЬогІез ирЬапае і соЬогїез уі§і1шп).

Армія, дисциплінована й реорганізована, була реальною матеріаль­ною опорою влади Августа та інших принцепсів-імператорів. Але її виняткова роль приховувала в собі й небезпечні для імператорської влади моменти: військо, особливо преторіанці, могло скинути, вбити імператора, проголосити іншого. Таких прикладів можна навести не­мало. І протистояти цьому ніхто не був у силах.


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)