Провінційне та муніципальне правління

Італія, як і у попередній період, поділялася на муніципії (типісіріа) і соїопіае сіуішті готапогит (такі колонії засновувались й раніше, головно через роздавання земель сол-датам-ветеранам). У вирішенні своїх внутрішніх справ муніципії і далі користувалися певною автономією. В них функціонували свої Народні збори, сенат, муніципальні магістрати. Але компетенцію цих органів значно обмежили. Муніципії перебували під наглядом принцепса і його урядовців. Прокуратори з часу імператора Траяна (98-117 рр.) постій­но перебували на місцях і здійснювали урядовий нагляд за діяльністю місцевих органів управління.

Август поділив Італію на 11 адміністративних одиниць. Італія втра­тила привілейоване становище, різка відмінність у правовому відно­шенні між Італією і провінціями поступово згладжувалася. Вся тери­торія Римської держави отримувала однорідний устрій. Провінції ста­ли невід'ємними частинами Римської держави.

У внутрішних справах деякі общини ще зберігали залишки колиш­ньої самостійності і правові відносини між громадянами врегульову­вали місцевим правом. Але ця самостійність обмежувалась, місцеві провінціальні державні установи все більше зазнавали утисків у своїй компетенції, втрачали своє значення, держава поступово централізу­валась.

У провінціях утримувались постійні римські гарнізони, римська поліція, римські чиновники набували дедалі більшого значення. Вони здійснювали функції управління, судочинства, збирали податки тощо. Місцеве право витіснялось правом римським.

Водночас певний час зберігався поділ провінцій на дві категорії — імператорські і сенатські. Імператорські перебували безпосередньо під управлінням принцепса-імператора внаслідок його прокон­сульської влади. До них належали ті провінції, де боротьба місцевого населення проти римлян ще не була остаточно придушена і тому там знаходились римські армії (Сирія, Північна Іспанія та ін.). Управля­ли ними призначені принцепсом легати (1е§агі Аи^изШ рго ргаеіоге), наділені владою пропреторів, які поєднували найвище цивільне уп­равління з військовим командуванням. У легатів були помічники — легат, котрий командував військом, і пропретори, що відали справами цивільного управління, фінансами, збором податків, судочинством та ін.

Сенатські провінції формально підпорядковувались сенатові. Це були спокійніші, "замирені" провінції, де римляни не тримали знач­них збройних сил (Африка, Сицилія, Сардинія та ін.). Очолювали їх проконсули, призначені сенатом. Помічниками проконсулів були ле­гати (командували військами і відали судовими справами), квестори (відали фінансами).

Такий поділ провінцій не означав цілковитої відмови імператора від втручання у справи сенатських провінцій. Маючи вищу владу — ітрегіит, принцепс-імператор здійснював нагляд і за сенатськими провінціями. Він скеровував розпорядження місцевим магістратам, виряджав туди урядовців, зокрема представників фіска, для контролю над надходженням податків для утримання війська, при потребі посилав у ці провінції війська, своєю владою запроваджував новий порядок судочинства (наприклад, у Кіренаїці). Август вершив суд над римськими громадянами в сенатських провінціях, звинуваченими у скоєнні тяжків злочинів. До нього надходили апеляції на рішення місцевих судів навіть у тих випадках, коли їх ухвалювали суди вільних міст і общин.

У всіх провінціях Августа вшановували як найвищу особу в державі, віддавали релігійні почесті, будували присвячені йому храми. У головному храмі кожної провінції щороку збиралися жерці для уро­чистого моління і подяки Августові. Август теж не залишався в боргу: старі провінції діставали пільги, упорядковувалась податкова система. Відкупи остаточно не були скасовані, але втратили колишнє значення, оскільки багато податків збирали безпосередньо прокуратори. При-

пинився колишній безконтрольний грабунок провінцій окремими на­місниками і відкупниками.

У деяких провінціях привілейовані групи місцевого населення по­ряд з римлянами дістали право обиратися до складу судів, де розгляда­лися кримінальні справи, за які загрожувала смертна кара. Тільки з провінціалів формувалися суди з розгляду цивільних справ. Спеціаль­ною постановою було запроваджено спрощений порядок розгляду справ про здирство у провінціях. У Римі приймали й уважно вислухо­вували делегації міст і общин, які нерідко скаржились на правителів провінцій.

У всіх провінціях виникли так звані провінціальні збори, які склада­лися з представників усіх верств населення. Влаштовуючи торжества на честь імператора, посилаючи йому з різних нагод поздоровлення, вони водночас висловлювали різні прохання з місцевих проблем, скарги на правителів, — до цього Август ставився дуже уважно.

Всі ці заходи були спрямовані на те, щоб привернути симпатії на­селення провінцій до римської влади, римського панування. Верхівці місцевого населення надавалось усе більших прав і привілеїв, вона до­пускалась до місцевого управління справами. Тим самим Август ство­рював надійну опору своїй владі. Звичайно таку політику проводили не у всіх провінціях. На новозавойованих землях римляни рішуче і жорстоко експлуатували на правах завойовників місцеве населення.

Зазначимо, що завойовницькі війни Риму в період принципату продовжувались. Ще при Августі було завершене підкорення Піренейсь­кого півострова. Підкорено або винищено гірські племена у Альпах, захоплено великі території по Дунаю, де утворено провінцію Панно-нію. Римські війська підходили аж до Дністра. У північній Греції засно­вано провінцію Мезію. Наступальні дії велись проти германців, де рим­ляни встановили свою владу в гирлі Рейну і наближались до Ельби. Між Рейном і Ельбою утворено нову провінцію — Германію. Щоправда, влада римлян тут не була міцною і згодом їх витіснили назад за Рейн.

На сході значних завоювань не відбулось, Август переважно зміц­нював тут римські позиції.

Загалом Римська імперія за часів Августа мала великий авторитет у світі. Август двічі приймав посольства індійських царів, посольства різних народів з причорноморських територій, Кавказу та ін. З другого боку, жорстока політика римлян на новозавойованих землях неодно­разово зумовлювала грізні повстання підкорених народів. Зокрема, це повстання великих племен астурів і кантабрів в Іспанії, паннонців у Східних Альпах і на півночі Балкан, постійні заворушення серед гер­манських племен.

Поділ провінцій на імператорські і сенатські незабаром втратив значення. У зв'язку з падінням ролі сенату до III ст. усі провінції ста­ють імператорськими. В них утворюють спеціальні округи, які,не підпорядковувались загальному провінціальному управлінню. Це були обширні особисті володіння імператорів — рудники, великі маєтки (заІШз) тощо.

Римське суспільство в період встановлення принципату. Уста­новлені за Августа політичні порядки завершували кризу, яку впродовж десятиліть переживала Римська держава. Вони означали торжество військової диктатури і зростаючого бюрократизму. Посилення одно­особової влади, створення постійної армії та бюрократичного апарату — неодмінний наслідок перетворення Риму з міста-держави в імперію, до якої ввійшли майже всі країни Середземномор'я.

Правління Августа характерне економічним піднесенням держави, яка поступово приходить до рівноваги від спустошень, завданих їй безперервними громадянськими війнами. З часів встановлення принципату ці війни припиняються, упорядковується система управ­ління. У провінціях відособлені раніше римські поселення злива­ються з місцевою верхівкою, яка засвоїла латинську мову і римську культуру. У новозавойовані землі ввозять італійські товари, а звідти поступає сировина. Утворюється єдиний політико-економічний організм, єдине ціле. Саме Август заклав основи цієї нової провін-ціальної політики, яку розвинули далі його наступники. Це був рішу­чий поворот у розвитку політичного, господарського і культурного життя всієї держави.

Характерна й розважлива політика Августа лавірування між різни­ми соціальними верствами населення в період встановлення його одноособової влади. Він всіляко намагався наголосити на своєму кон­серватизмові, показати, що в римському житті не відбувається жод­них небажаних нововведень, а відновлюються лише старі, "батьківські" порядки й звичаї. Передусім це стосувалось взаємовідносин його з сенаторським станом, в якому в роки громадянських воєн загинуло або зійшло з політичної арени багато представників старих римських родів. У сенаті з'явилося чимало "нових людей", прибічників тріумвірів з багатих італіків, заслужених військових та ін. Август остаточно зат­вердив для сенаторів майновий ценз в 1 млн сестерціїв. Він особисто тричі складав нові списки сенаторів, що було заходом, мало популяр­ним серед сенаторів. Невипадково Август робив це у панцирі, з захо­ваним під одягом мечем, а сенаторів перед входом у приміщення обшукували. І все-таки представники старих родів зайняли в сенаті почесні місця, принцепс виявляв до них увагу, призначав і на інші

високі посади. За прикладом Цезаря Август збільшив кількість пат­риціанських родів і завжди наголошував, що привілейоване станови­ще старої аристократії залежить від милості принцепса. Він надавав матеріальну допомогу збіднілим аристократам, визначні сенатори ви­конували його доручення як його друзі (атісі), супроводжували його як супутники (сошпез). Без дозволу принцепса ніхто з сенаторів не міг покидати Італію.

Водночас Август щедро надавав сенаторські звання "новим людям", переважно з італійських колоній і муніципій. Зате серед старих сена­торів, ідеали котрих були повернуті в минуле, незважаючи на "благо­діяння" Августа, було немало його противників, організовувались змо­ви, проте їх викривали, а винних нещадно карали.

Другий привілейованиий стан після сенаторського і далі займали вершники. Август встановив для них ценз у 400 тис. сестерціїв. Верш-ництво розглядалось як стан (огсіо), складались його списки, які сис­тематично переглядав Август, виключаючи недостойних. Щороку влаштовували паради вершників, в яких повинні були брати участь усі, віком до 35 років, вершники. У складі вершництва можна виділи­ти дві частини: стару, "спадкову", пов'язану з римською аристокра­тією, і нову, що склалась з вислужених легіонерів, найвидатніших представників італійської муніципальної знаті, розбагатілих вільно­відпущеників.

Якщо в кінці періоду республіки вершники не виконували особ­ливої ролі у політичному житті, надаючи перевагу розв'язанню еконо­мічних проблем, наприклад, збагаченню, то за часів Августа і в по­дальшому нові елементи вершництва набули у політичному житті вагомого значення. Саме цей прошарок був переважно серед населен­ня основою принципату. Вершництво керувало різними торговельни­ми і лихварськими операціями, тому Август (та інші принцепси) ши­роко використовував їх діловий досвід. їм доручали різні господарські справи, в провінціях призначали прокураторами. Поступово вершниц­тво набувало значення служилого стану.

Ставлення Августа та інших принцепсів до римського плебсу характерне тим, що він довів до логічного завершення систему хлібних й інших роздач, початок якої поклали Гракхи. Понад 200 тис. найбідніших громадян щомісяця безкоштовно одержували зерно. Август, крім того, досить часто роздавав їм гроші, причому кожен діста­вав по 400 сестерціїв. З метою відвернути плебс від політики велику увагу приділяли організації розкішних видовищ. Проте коли одного разу юрба почала вимагати вина, то Август відповів, що у Римі є доб­рий водопровід і вистачає води. Загалом плебс був задоволений по-

літикою принцепса. Втрата політичної активності майже нікого не хви­лювала. Адже заходи принцепса щодо забезпечення їх основної вимо­ги — хліба і видовищ повністю плебс задовольняли. Втім від можливих заворушень чи бунтів юрби Рим охоронявся преторіанською гвардією, міськими когортами, загонами нічної поліції.

Підтримувала Августа і італійська муніципальна знать, оскільки в часи принципату вона зберегла привілейоване становище. А те, що Август встановив громадянський мир і в Італії настав спокій, сприяло розвитку виробництва, торгівлі, припливу багатства. Італійські купці вели торгівлю у найвіддаленіших куточках Римської держави і далеко за її межами, отже, ринок збуту товарів був великий. Видатні представ­ники італійських міст досягли вершницького й сенаторського станів. У виборах місцевих магістратів брали активну участь усі верстви насе­лення.

Проводячи політику умиротворення, консолідації (хоч би й тим­часової) різних верств населення, повернення до старих добрих римсь­ких звичаїв (тоге5 таргит), традиційної вірності (Гісіез), благочестя (ріеїаз), Август видав низку законів (18 р. до н.е.). Мета їх зводилась до зміцнення сім'ї, збільшення кількості римських громадян. Для осіб се­наторського і вершницького станів встановлювалося обов'язкове од­руження; спеціальними законами проти розпусти встановлено суворі покарання за порушення подружньої вірності. Закон 9 р. н.е. (Іех Раріа Рорреа) розмежовував неодружених і бездітних та сімейних громадян з дітьми у майновому плані. Майнові права перших двох категорій гро­мадян були обмежені, зокрема, щодо розпорядження своїм майном, можливості спадкування та ін.

Одним з головних завдань у політиці принципата було забезпечи­ти покірність рабів. Август провів чимало заходів, які й надалі повинні були засвідчувати принципову відмінність між вільними і рабами. Це було дуже важливо, тому що в часи громадянських воєн похитнулася влада рабовласників над рабами, багато рабів утекло від господарів, воювало в різних арміях. Август розшукав і повернув господарям близько ЗО тис. рабів-утікачів; провів ревізію кількості державних рабів; обмежив відпуск рабів на волю. Зокрема, закон Сентія (4 р.н.е.) пе­редбачав вік звільняючого і звільнюваного; закон Канінія (2 р.) об­межував кількість рабів, котрих відпускали на волю за заповітом; у 9 р. підтверджено старий закон, згідно з яким за вбитого господаря до страти засуджували всіх рабів, які перебували у домі.

Так виглядала Римська держава в період принципату, зокрема, у ранній його період. Республіканська зовнішність нового державного ладу, реставраційні тенденції в законодавстві — все це відповіда-

ло вимогам часу. Принципат був особливим, раннім видом монархії в

Римі.

Поиск по сайту: