АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Особливості впорядкування дубових лісів

Читайте также:
  1. Автоматизовані банки даних (АБД), їх особливості та структура.
  2. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
  3. В чому полягають особливості концепції особистості Ч.Кулі – 15 б.
  4. Валютні системи та валютна політика. особливості формування валютної системи України
  5. Види рядів динаміки та їх особливості
  6. ВИДИ ТЕКСТІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РЕДАГУВАННЯ
  7. Види трудових договорів. Особливості окремих видів трудових договорів.
  8. Визначте особливості концепції З. Фрейда – 15 б.
  9. Витоки російської та української філософської думки та особливості її становлення.
  10. ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ
  11. ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СЕНСОРНИХ СИСТЕМ
  12. Вікові особливості становлення ліворукості.

Тема: Особливості впорядкування деяких категорій лісів

План:

Особливості впорядкування гірських лісів

Особливості інвентаризації лісів рекреаційного призначення

Упорядкування лісомисливських господарств

Особливості впорядкування лісів у зонах радіаційного забруднення

Особливості впорядкування захисних лісових насаджень на землях сільськогосподарських формувань

Особливості впорядкування дубових лісів

 

1. Гірські ліси України займають близько 20% площі лісового фонду держави і розташовані у гірських зонах Криму та Українських Карпат.

Українські Карпати займають територію площею близько 24 тис. км2 і є найбільшим районом передгірських та гірських лісів, котрі мають промислове значення. Карпатська гірсько-лісова зона простягається смугою завширшки 100-110 км і завдовжки 270 км. Лісистість Карпат у середньому становить 37%, змінюючись у різних районах від 30 до 96%. Гірські ліси ростуть на висоті від 350 до 1600 м над рівнем моря. У Карпатах переважають схили середньої та великої крутизни (12-35%), на яких розташована більша частина лісового фонду.

Ліси Карпат мають велике економічне і соціальне значення на регіональному, національному та міжнародному рівнях. За відносно незначної територіальної частки, яка становить 17,7% від загальної площі лісів України, тут розміщено близько 40% запасів стиглої деревини. Загальна площа гірських лісів Карпат становить 1 392 тис. га, з них експлуатаційна частина лісів – 862,6 тис. га. У лісовому фонді, дозволеному до експлуатації, переважають ялина (46%), бук (37%), ялиця (10%) і дуб (4%).

Треба зазначити, що до гірських відносяться всі ліси, розташовані в межах гірських систем і окремих гірських масивів з коливанням відносних висот місцевості більше 100 м і середнім нахилом поверхні від підніжжя до вершини гірських хребтів понад 5°.

Під час лісовпорядкування особлива увага звертається на правильну таксацію різновікових насаджень, обстеження природного поновлення лісу і лісових культур, вивчення досвіду ведення лісового господар­ства, особливо щодо проведення рубок головного користування та їхнього впливу на лісовідновні й ерозійні процеси, водний режим, всебічно обґрунтоване призначення лісогосподарських заходів та лісокористування.

Проект квартальної і візирної мереж складається, як правило, з урахуванням поділу об’єкта, що впорядковується, на вантажопотоки. За великої стрімкості схилів межами кварталів беруться водороздільні лінії хребтів, тальвеги ущелин, ріки, дороги, постійні гірські стежки, лінії електропередач тощо. До одного кварталу здебільшого включається ущелина і прилеглі до неї обидва схили. Якщо ущелина дуже велика, вона розбивається на праву і ліву сторони або на менші частини за дрібнішими елементами рельєфу чи за додатковими просіками, які прорубуються перпендикулярно тальвегові. Максимальна площа кварталу в гірських лісах не повинна перевищувати подвійної, а за переваги нелісових площ – чотириразової нормативної площі кварталу, встановленої для прийнятого розряду лісовпорядкування.

За нечіткої вододільної лінії межі кварталів прокладаються в натурі шляхом їхньої геодезичної зйомки. За слабовираженого або згладженого рельєфу проектується прямолінійна квартальна мережа. Візири проектуються окремо для кожного кварталу в напрямку, що відхиляється перпендикулярно від хребта або тальвегу не більше ніж на 45°. Якщо на аерофотознімках є достатня кількість видимих орієнтирів, візири допускається не прорубувати. Усі ходові лінії повинні бути прив’язані шляхом проміру або засічок до видимих на аерофотознімках орієнтирів, що й позначається на зворотному боці фотоабрису.

Як правило, в гірських умовах межі таксаційних виділів пов’язуються з основним елементом рельєфу, експозицією і крутизною схилів, висотою над рівнем моря. Таксація провадиться таксаційними лініями, а також шляхом заходів у виділи. Допускається таксація дешифрувальним методом з додатковим оглядом за допомогою бінокля з протилежного схилу гольців, кам’янистих розсипів, скельних виступів та інших нелісових і не вкритих лісовою рослинністю лісових земель, а також насаджень, розташованих на схилах, крутіших за 40°.

Додатковою підставою для виділення таксаційних виділів у гірських умовах є група стрімкості схилу (пологі, спадисті, стрімкі і дуже стрімкі), його експозиція (південний і північний), ступінь стійкості ґрунтів проти ерозії, домішка особливо цінних і реліктових порід.

Схили, що мають нахил до 11°, відносяться до пологих, 11°‑20° – до спадистих, 21°‑30° на південних та 21°‑35° на північних експозиціях – до стрімких, а ще крутіші – до дуже стрімких. Середня стрімкість схилу для кожного виділу визначається із заокругленням до 5°.

До схилів південних експозицій належать південно-східні, південно-західні та західні, а до схилів північних експозицій – північно-східні, північно-західні та східні.

За ступенем стійкості проти ерозії ґрунти розділяються на нестійкі, середньостійкі та стійкі. До нестійких відносяться ґрунти з глибиною профілю до 40 см, а також усі ґрунти на дуже стрімких схилах незалежно від глибини ґрунтового профілю. До середньостійких – ґрунти з потужністю профілю 41-70 см, а до стійких – більше 70 см на пологих, спадистих і стрімких схилах.

Визначаючи ступінь стійкості ґрунтів, використовують матеріали ґрунтово-лісотипологічного обстеження, а за їхньої відсутності потужність ґрунтового профілю встановлюють за допомогою металевого стержня.

Під час таксації лісу виявляються ділянки гірськомеліоративного фонду. Залежно від їхнього розміру вирішується питання про необхідність проведення спеціальних пошуків і проектування заходів з гірської меліорації.

Доступність виділу для різних видів транспорту, протипожежної техніки і трелювальних механізмів визначається тоді, коли призначаються лісогосподарські заходи, допускається проведення рубок головного користування або коли виділ відноситься до 1-3 класів пожежної небезпеки.

Повнота насаджень, сума площ перерізу і запас на 1 га визначаються в натурі стосовно реальної поверхні гірського схилу (неприведеної до горизонтального прокладення). У полекамеральний період ці показники для насаджень на схилах від 20° і більше перераховуються, тобто множаться на поправочні коефіцієнти.

У разі виявлення вогнищ масового розмноження шкідників чи хвороб або насаджень, уражених ними, відзначається ступінь доступності ділянки для наземних і авіаційних засобів боротьби, а також можливість обладнання на них злітно-посадкових майданчиків.

У гірських умовах, з метою врахуванння вертикальної зональності на ріст лісу, пробні площі закладають через весь виділ довгою стороною вздовж схилу, причому її ширина становить 20-30 м, а довжина лімітується межами ділянки і може в десятки разів перевищувати ширину. Дерева ж під час переліку обміряють в двох взаємно перпендикулярних напрямках, а у відомість заносять їхнє середнє значення.

Гірські ліси мають винятково важливе водоохоронне і водорегулювальне значення. Тому для кількісної оцінки ступеня водорегулювального впливу лісів рекомендується застосовувати коефіцієнт водорегулювання (КВ), визначений як відношення водорегулювальної водоємності насаджень до добового максимуму опадів, які дорівнюють для умов Криму 215 мм, а для Карпат – 340 мм. У свою чергу, під водорегулювальною водоємністю розуміється кількість опадів, які може затримати насадження своєю надземною частиною, вмістити в підстилку і ґрунт, а також перевести із поверхневого у внутрішньоґрунтовий стік (водопроникність шару ґрунту 0-20 см за повної його насиченості).

Залежно від ступеня порушення ділянок (надзвичайно порушені, дуже порушені, середньо порушені, слабко порушені та непорушені), а також типів умов місцезростання розроблені таблиці для визначення КВ і оцінки впливу господарських заходів на водорегулювальну роль лісових насаджень. За рішенням першої наради лісовпорядкування, використовуючи вказані таблиці, може визначити КВ на кожному виділі лісових земель із записом класу водорегулювання у картку таксації (приймає значення від 1 до 10 залежно від зміни КВ від 0,1 до 2,4) та призначити лісогосподарські заходи таким чином, аби вони не знижували водорегулювальної ролі лісу, тобто КВ в цілому на водозборі не ставав меншим 0,9.

У таблиці наведено фрагмент нормативів для визначення коефіцієнта водорегулювання деревостанів у лісах гірського Криму.

Відповідно до визначеного за цими нормативами КВ у деревостанах призначаються наступні господарські заходи:

- 0,5 і нижче – меліоративні (сприяння природному поновленню, створення лісових культур, залуження, догляд за підростом, заборона випасу худоби);

- 0,6-1,0 – реконструктивні (реконструктивні рубки, створення лісових культур, введення головних порід);

- 1,05-1,50 – захисно-лісогосподарські (рубки догляду, заходи сприяння природному поновленню, санітарні рубки).

За КВ окремих виділів визначається інтегрований коефіцієнт водорегулювання для водозборів, лісництв і для об’єкта в цілому як на рік лісовпорядкування, так і на кінець ревізійного періоду. Якщо на кінець ревізійного періоду КВ збільшується, це означає, що лісогосподарські заходи запроектовані правильно.

Таблиця для визначення коефіцієнта водорегулювання насаджень

у гірських лісах Криму

Ступінь порушення ділянок Типи умов місцезростання і потужність ґрунту, см
А1, дрібнозем А2, 5-10 В0, 0-20 В1, 0-30 ... Д1, 55-70 Д2, 60-80 Д3, 80-90
Надзвичайно порушені (ділянки з рідкою деревною рослинністю у вигляді окремих груп чагарників. Наявність ярів, оголення материнських порід на площі понад 70%) Насад. Скр, повн. нижче 0,3, КВ 0,1-0,2, 1 клас Нагірні луки (яйли), КВ 0,1-0,2, 1 клас Рідко-лісся Ялв, Дп нижче V бон., КВ 0,1-0,2, 1 клас Рідко-лісся Спі, Ялв, КВ 0,1-0,2, 1 клас, Гдк, Кнк КВ 0,2-0,3, 2 клас        
...
Непорушені (корінні високо продуктивні деревостани)           2-яр. насад. Скр, Дс II бон., повн. 1-го ярусу 0,3-0,4, КВ 1,2-1,4, 8 клас Насад. Бк III-IV бон., повн. 0,7-0,8, КВ 1,7-2,4, 10 клас Насад. Бк I-II бон., повн. 0,8-0,9, КВ 2,2-2,4, 10 клас

 

2. Рекреаційні ліси (з латинської recreatio – відновлення сил) – це ліси, призначені для відпочинку населення. До них відносяться ліси лісопаркових частин зелених зон міст та інших населених пунктів, ліси першої та другої зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих закладів, міські та загородні парки та лісопарки, ліси історико-меморіальних музеїв, парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва, національні та природні парки, зелені насадження оздоровчих закладів, міські ліси. Рекреаційні функції виконують також 50-250-метрові смуги лісу по обидва боки туристських і прогулянкових маршрутів у лісах 2 групи і лісогосподарських частинах зелених зон; 100-метрові смуги, що прилягають до пляжів; 100-метрові смуги навколо автостоянок у захисних лісах уздовж автомобільних доріг; спеціально відведені для відпочинку ділянки лісу в заповідниках, заказниках тощо. Метою лісоінвентаризаційних робіт у цих лісах є розробка проектів, направлених на забезпечення сприятливих санітарно-гігієнічних і естетичних умов для відпочинку населення, охорону навколишнього середовища.

Крім звичайних таксаційних показників насаджень і характеристики невкритих лісовою рослинністю та нелісових земель, під час ландшафтної таксації визначають типи лісопаркових ландшафтів, оцінюють санітарно-гігієнічні та естетичні властивості насаджень, ступінь їхньої життєстійкості, пішохідну доступність, встановлюють зімкнутість намету, характеризують крони дерев, визначають стадії рекреаційної дигресії, дають оцінку рекреаційної придатності території. З метою аналізу рекреаційних навантажень на окремі лісові масиви ведуть облік відвідування їх населенням, встановлюють межі стійкості природних комплексів проти рекреаційного впливу та виявляють ділянки з пониженою стійкістю, встановлюють причини деградації лісових насаджень, визначають потенційну придатність природних ландшафтів для різних видів відпочинку. Базуючись на ландшафтній характеристиці насаджень та режимі організації в них відпочинку, територію об’єкта впорядкування ділять на функціональні зони, де проектують господарські заходи на наступний ревізійний період.

Зйомку внутрішньої ситуації проводять у разі необхідності нанести на план нові туристські маршрути та особливо цінні ділянки, деталізації місць масового відпочинку. Під час зйомки промір ліній проводять, передовсім, уздовж планшетних рамок, просіками, дорогами та стежками, за якими виконані архітектурно-планувальні роботи і пейзажна реконструкція. Пікетні кілки при цьому встановлюють у найменш відвідуваних кварталах. У місцях масового відпочинку замість кілків на підрум’яненому правому боці стовбура крупних дерев наносять номери пікетів з позначкою відхилення від проміру до даного дерева, наприклад ПК3+6 означає 306 м; ПК4-7 – 393 м.

Впорядкування лісопарків проводять ділянковим методом на грунтово-типологічній основі. При цьому для кожного таксаційного виділу розробляють, з урахуванням його індивідуальних особливостей, заходи, направлені на поліпшення естетичних, санітарно-гігієнічних властивостей насаджень, проектують роботи з благоустрою території, хоча загальна господарська мета визначається ландшафтною ділянкою, в яку ці виділи об’єднують. У ландшафтні виділи включають суміжні насадження одного типу лісу з однаковою панівною породою або різницею у складі до двох одиниць, двох суміжних класів віку, за зімкнутості намету 1,0-0,8; 0,7-0,6; 0,5-0,3; 0,2-0,1. Оптимальна величина ландшафтного виділу – 5-10 га.

Об’єднання таксаційних виділів у ландшафтні ділянки проводять з таким розрахунком, щоб у результаті господарських заходів через 10-12 років різниця між таксаційними виділами згладилась, а між сусідніми ландшафтними ділянками – підсилилась. У межах кожного кварталу ландшафтні ділянки нумерують римськими цифрами, для таксаційних виділів зберігається арабська нумерація.

Ландшафтні таксаційні ділянки оцінюють за їхньою придатністю виконувати рекреаційні та оздоровчі функції. Ця оцінка визначає ступінь необхідного господарського втручання для організації відпочинку на цих ділянках. Загальне враження від ландшафту складається в результаті його сприйняття людиною. Своє конкретне вираження ландшафт отримує в комплексі пейзажів. Під пейзажем розуміють створені природою або спеціально сформовані перспективи, які постають перед глядачем з певної точки спостереження. Такі точки називають видовими.

Особливо важливі елементи композиційних вузлів (у виняткових випадках або за вимогою замовника) підлягають детальній інвентаризації з інструментальною зйомкою окремих дерев, кущів та їхніх груп. Ці роботи здійснюють за додаткове фінансування.

Під час таксації описують і наносять на абрис границі виділів, дороги, стежки, містки, альтанки, навіси, лавки тощо; помічають місця знаходження видових точок, запроектованих елементів благоустрою. Обов’язково наносять на абрис джерела, колодязі, водотоки, меліоративну мережу, греблі, кар’єри, даючи рекомендації щодо їхнього подальшого використання.

Об’єднанням “Укрдержліспроект” розроблено та впроваджено у лісовпорядну практику наступну методику визначення показників рекреаційної характеристики земель лісового фонду:

1. тип ландшафту (закритий, напіввідкритий і відкритий);

2. ступінь стійкості природних комплексів до рекреаційних навантажень, тобто, їхня здатність протистояти несприятливим умовам росту і розвитку (визначається за 5-бальною шкалою);

3. стадія рекреаційної дигресії (деградації) насаджень (визначається за коефіцієнтом рекреації КР по 5-бальній шкалі, що є відношенням площі витоптаної поверхні до загальної площі ділянки; 1-ша стадія має КР до 0,05, а остання – 5-та – понад 0,60);

4. рекреаційна оцінка (висока, середня та низька);

5. естетична оцінка (визначається за 5-бальною шкалою);

6. оцінка пішохідної доступності (5 ступенів: відмінна, добра, середня, погана та відсутня);

7. додаткова оцінка, яка враховує рівень благоустрою території, насиченість її вартими уваги пам’ятками, наявність ягідників, можливість просторового огляду.

Перші чотири показники характеризують основні ознаки природних комплексів з точки зору їхнього рекреаційного використання. Останніми трьома керуються, крім того, встановлюючи рекреаційну оцінку, яка враховує наявність елементів рекреаційного благоустрою, вартих уваги пам‘яток природи, історії, архітектури, а також можливість огляду близьких та далеких краєвидів.

Парковпорядкування має за мету проведення благоустрою території для відпочинку і здійснюється за спеціальною інструкцією в національних та природних парках і заповідниках.

 

3. Упорядкування мисливських угідь – це практична дисципліна, метою якої є складання перспективного плану організації і ведення мисливського господарства із зазначенням основних шляхів і засобів, котрі призводять до розв’язання поставлених перед господарством завдань.

Завданнями мисливствовпорядкування є:

Інвентаризація мисливських угідь.

Організація території господарства.

Бонітування мисливських угідь.

Облік мисливської фауни та виявлення співвідношень між запасом дичини і якістю угідь.

Проектування біотехнічних та експлуатаційних заходів.

Під час впорядкування у господарстві проводиться повний цикл мисливствовпорядних робіт, який складається з підготовчих, основних польових і камеральних, завершуючись складанням «Проекту організації і ведення мисливського господарства».

Під час проведення польових робіт використовують метод типології і бонітування мисливських угідь, згідно з яким таксаційні чи землевпорядні виділи з певними ознаками групують за типами мисливських угідь, а потім організовують мисливські виділи з наступним оглядом і уточненням їх у натурі. Далі проводиться оцінка (бонітування) кормових і захисних якостей мисливського виділу за бонітетною шкалою.

Практика свідчить, що мисливське впорядкування доцільно проводити на наступний за лісовпорядкуванням рік, коли в упорядника вже є матеріали інвентаризації лісового фонду. Однак, мисливствовпорядні роботи з метою економії коштів, як правило, проводяться одночасно з лісовпорядкуванням. При цьому здійснюється детальний опис таксаційного виділу, де поряд з лісівничими вказуються екологічні особливості й установлюється біоценотичне співвідношення між мисливською фауною і флорою, відзначається виконання і проектуються заходи мисливського та біотехнічного характеру, створюються укрупнені мисливські виділи, на основі оцінки яких проводиться розрахунок оптимального вмісту угідь.

Упорядкування мисливських господарств проводиться за чотирма розрядами залежно від рівня ведення мисливського господарства та якісної оцінки мисливських угідь.

Зі збільшенням порядкового номера розряду детальність інвентаризації угідь, а також обсяг польових та камеральних робіт зменшуються.

Мисливські угіддя Карпат і Криму, незалежно від співвідношення ландшафтів та інших показників, упорядковуються за першим розрядом.

Польові роботи з обліку мисливських тварин проводяться в різні сезони року:

1. Лютий-березень – облік лося, оленя та кабана за слідами.

2. Квітень-травень – облік птахів на токах, у гніздах.

Травень-жовтень – уточнення типології і бонітування мисливських угідь.

Червень-листопад – оцінка мисливських угідь.

Листопад-грудень – облік зайця, козулі, фазана, тетерева на пробних площах та маршрутах.

Територія мисливського господарства ділиться на експлуатаційні та репродуктивні (відтворювальні) ділянки, причому на останні виділяється не менше 20% від загальної площі господарства. Мета створення репродуктивних ділянок – збільшення поголів’я диких звірів загалом і збереження маточного поголів’я. Під ці ділянки повинні відводитися кращі угіддя, на яких заборонене мисливство й обмежене лісокористування. Межі відібраних ділянок мають бути позначені стовпчиками.

Проектуються заходи з охорони мисливської фауни, а саме:

боротьба з браконьєрством, куди відноситься патрулювання в угіддях згідно з графіком; придбання транспорту для патрулювання та наочна агітація (аншлаги, плакати тощо), виступи, проведення зборів з метою роз’яснення необхідності охорони диких тварин і птахів;

- повідомлення населення про режим мисливства, норми відстрілу, час збору грибів, ягід та лікарської сировини;

- відстріл шкідливих диких тварин, а також здичавілих собак і котів;

- контроль за забороною господарської діяльності в місцях гніздувань, бобрових поселень, нір;

- організації облав на вовків та лисиць.

В Україні виділені наступні лісомисливські області: І – Поліська; II – Лісостепова (правобережна); III – Лісостепова (лівобережна); ІV – Степова (північна); V – Степова (південна); VІ – Карпатська та VІІ – Кримська, причому в межах лісомисливських областей районування прив’язане до підприємств, підпорядкованих Держкомліс­госпу України, та об’єктів природно-заповідного фонду.

Типи мисливських угідь – це крупні ділянки, об’єднані спільними мисливськогосподарськими ознаками, де мешкають або можуть мешкати цілком визначені види мисливських тварин. Основними ознаками, за якими відрізняються типи мисливських угідь за своєю екологічною цінністю для того чи іншого виду, є: їхнє місцезнаходження, склад деревостану, госпо­дарське призначення території, стан її використання, вплив різноманітних чинників на рослинність тощо.

За останньою інструкцією з упорядкування мисливських угідь України (2000) розрізняють наступні їхні типи:

1. Хвойний ліс (у своєму складі може мати до двох одиниць листяних порід, на планах показується оранжевим кольором).

2. Листяний ліс (у складі лісостану може бути до двох одиниць хвойних порід, фарбують у темно-зелений колір).

3. Мішаний ліс (має в складі 3 і більше одиниць хвойних або листяних порід, фарбується синім кольором).

4. Чагарники (вкриті чагарниковою рослинністю землі, котрі відносяться до лісових земель, наносять умовними знаками).

5. Рілля (показується жовтим кольором).

6. Луки (салатний колір).

7. Болото (штрихують синім кольором).

8. Водойма (обводять контур блакитним кольором).

9. Балки (наносять умовними знаками).

10. Піски (наносять умовними знаками).

11. Природоохоронні комплекси (штучно створені в Степу водойми, оточені кормозахисною ремізою з деревних та чагарникових порід. Їх наносять умовними знаками).

12. Інші угіддя (дороги, садиби, населені пункти, лінії електропередач, газопроводи тощо. Їх наносять умовними знаками).

У межах типу існують такі підтипи:

- з переважанням певної деревної породи;

- за віковими групами: І – молодняки до 20 років; ІІ – молодняки 21-40 років та середньовікові насадження; ІІІ – пристиглі, стиглі та перестійні насадження;

- рідколісся (насадження з повнотою 0,2 і менше);

- рілля (ділиться на підтип з густою мережею лісосмуг завширшки понад 5 м і площею орних земель до 100 га і підтип з рідкою мережею лісосмуг та площею понад 100 га);

- балки (поділяють на чисті та зарослі деревною або чагарниковою рослинністю – байраки);

- водойми та болота (чисті та ті, що заросли трав’янистою або чагарниковою рослинністю);

- луки (суходільні та заболочені).

У межах підтипу виділяють види мисливських угідь:

- з наявністю підросту, підліску середньої гущини або густих;

- підріст, підлісок відсутні або рідкі (до 1,0 тис. шт./га).

Оцінка якості угідь за типами дає загальну характеристику господарства. Підтипи і види виділені для детальнішої оцінки угідь з точки зору кормових та захисних властивостей місць помешкання диких тварин і визначення оптимальної ємності угідь на одиницю площі.

Мисливський виділ – це самостійна організаційна територіальна структура з відповідною категорією цінності, що визначається достатнім набором типових, підтипових та видових ознак. Однією з таких ознак є мінімальна площа мисливського виділу. Для вкритих лісовою рослинністю угідь і незімкнутих лісових культур вона становить 25 га, для окремих лісових урочищ, дач, колючих лісів – 5 га; для невкритих лісовою рослинністю земель – 1,0 га, а нелісових земель (лук, ріллі, пасовищ, боліт, водойм, балок, садиб тощо) – 0,5 га. Виділ має бути самостійною, економічно і господарсько обґрунтованою територіальною одиницею.

Бонітуванням мисливських виділів називається якісна оцінка мисливських угідь за кормовими і захисними властивостями відповідно до видів мисливських тварин. Бонітет визначає можливу продуктивність угідь. За бонітетом розраховують оптимальну чисельність мисливської фауни, котра повинна стати результатом господарювання.

За категоріями цінності мисливські угіддя ділять на 5 класів бонітету:

1 – виділи мисливських угідь з дуже добрими кормовими і захисними властивостями;

2 – виділи з добрими кормовими та захисними властивостями;

3 – виділи з середніми кормовими і захисними властивостями;

4 – виділи з поганими кормовими та захисними властивостями;

5 – виділи з дуже поганими кормовими та захисними властивостями.

На площах, які не придатні для мешкання певного виду тварин, бонітет не ставиться.

Всі мисливські виділи господарства заносять до спеціальної відомості, форма якої представлена у табл.1.

 

Мисливські виділи групують і нумерують у відомості за типами мисливських угідь. У кінці відомості підсумовують площі: загальну, за типами угідь і бонітетами. Останню використовують для розрахунку оптимальної ємності угідь.

 

 

Таблиця 1. Відомість типології і бонітування мисливських угідь

№№ мис-ливських виділів №№ квар-талів Пло-ща виді- лів, га Коротка характеристика мисливських виділів Бонітети Госпо- дарські заходи
склад, тип лісу, пдр., пдл., пкр. вік пов- нота ВНРМ/ експоз. лось ка-бан інші тва-рини
                  10-14  

 

За наявності плану мисливських виділів та відомості типології і бонітування здійснюється (після проведення колективного тренування) інвентаризація мисливських угідь. Інвентаризація проводиться за маршрутами, при цьому мисливствовпорядник:

- уточнює правильність меж виділу та описує підріст, підлісок, трав’яний покрив та особливості виділу;

- встановлює залежності між лісовим і сільським господарством та мисливськими вимогами в угіддях;

- визначає бонітет мисливського виділу;

- призначає мисливськогосподарські та біотехнічні заходи;

- відзначає місця перебування та можливого розселення диких тварин;

- занотовує місця пошкоджень лісостанів дикими тваринами, а також місця окоту, току, поселення бобрів.

Описаний мисливський виділ оконтурюється червоною фарбою та літерується.

У натурі також оглядають: поля, луки, болота, водойми, захисні ремізи та ділянки для підгодівлі тварин.

Після виконання натурної таксації мисливських угідь об’єкта, що впорядковується, необхідно здійснити розрахунок середнього показника цінності (середнього класу бонітету), котрий визначається для кожного виду мисливських тварин, на які ведеться господарство, залежно від типу (підтипу, виду) мисливських угідь та площі, яку угіддя відповідного класу бонітету займають у загальній площі мисливських угідь господарства.

Розрахунок середнього класу бонітету провадиться за формулою:

 

СПЦ = (І*S(І) + ІІ*S(ІІ) + …+ V*S(V)) / Sзаг,

де СПЦ – середній показник цінності (середній клас бонітету); І‑V – класи бонітету; S(І)‑S(V) – площа угідь відповідного класу бонітету; Sзаг – загальна площа усіх бонітованих та непридатних для бонітування земель об’єкта впорядкування.

Висока щільність мисливських тварин завдає значної шкоди лісовому та сільському господарству. Тому для вирішення цього питання в обіг були введені поняття оптимальної щільності та оптимальної ємності мисливських угідь.

Оптимальна щільність тварин у господарстві – це така їхня чисельність, при якій продуктивність угідь використовується найповніше, але тварини не підривають своєї зимової кормової бази і не завдають суттєвої шкоди лісовому та сільському господарству. Оптимальна щільність визначається на одиницю площі (1000 га) мисливських угідь відповідного типу і знаходиться через розрахунок середнього бонітету для даного виду. Користуючись відповідними нормативами, можна, наприклад, встановити, що оптимальна чисельність кабана для мисливських угідь із середнім бонітетом 2,7 становить у Поліській лісомисливській області 4,6 гол./1000 га, а для козулі, середній бонітет угідь якої становить 2,4 – 32 гол./1000 га.

Часто потрібно знати, яку кількість тварин може прогодувати певне господарство. У цьому разі користуються поняттям оптимальної ємності господарства.

Оптимальна ємність угідь мисливського господарства – це така максимальна чисельність мисливських тварин у господарстві, яку певне господарство може прогодувати, оптимально використовуючи свою кормову базу. Розраховують її за формулою:

Є = Щ*S,

де Є – оптимальна ємність угідь господарства; Щ – оптимальна щільність одного з визначених видів тварин на 1000 га мисливських угідь; S – площа господарства, тис. га.

Наприклад, якщо загальна площа мисливських угідь мисливського господарства складає 25 тис. га, то оптимальна ємність його угідь для кабана становитиме: 4,6*25 = 115 гол., а для козулі – 32*25 = 800 гол.

Під час проведення низки біотехнічних і господарських заходів (підгодівля тварин, створення кормових полів) можливе збільшення чисельності мисливських тварин до господарсько допустимої норми, яка у деяких випадках може значно перевищувати оптимальну ємність угідь господарства. При цьому слід враховувати, що в разі припинення підгодівлі диких мисливських тварин, ними буде наноситися значна шкода лісовому та мисливському господарству.

Облік чисельності мисливських звірів та птахів -це обов’язковий захід у всіх мисливських господарствах. Мета обліку – з’ясувати чисельність тварин та їхнє розміщення на території господарства. Завдяки обліковим даним встановлюються норми відстрілу у господарстві та його частинах, вирішується питання про необхідність повної або часткової заборони промислу якогось виду тварин тощо.

Методи обліку поділяються на абсолютні і відносні. Відносні – це обліки на пробних площах, смугах, маршрутах, коли облік провадиться не на всій площі господарства, а на його частині (потім отримані результати екстраполюють на всю площу). Абсолютним є суцільний облік на окремих площах.

Призначення видів обліку залежить від виду та фактичної чисельності тварин порівняно з оптимальною.

Наприклад, облік зайця та козулі взимку здійснюється методом прогону. При цьому «Гучки» розставляють через 20-40 м. Вони з шумом гонять дичину на обліковців, які стоять на просіці.

Підтримування біологічної повноцінності, високої продуктивності та стійкості популяції зберігається лише у разі науково обґрунтованої експлуатації поголів’я певного виду.

Редукційний (експлуатаційний) відстріл передбачає скорочення чисельності тварин. У інтересах селекції потрібно вибирати гірші тварини, залишаючи найбільш перспективні.

Розрахунок поголів’я мисливських тварин провадиться для господарства в цілому, а також за окремими лісництвами та обходами. Ці дані необхідні, зокрема, для планування оптимальної кількості полювань у мисливському господарстві.

Під пропускною можливістю мисливського господарства розуміють кількість мисливських днів за рік, що надаються мисливцям для проведення полювання в угіддях цього господарства без шкоди для ресурсів мисливських тварин.

Окрім вилучення, у мисливському господарстві існує також поняття розведення диких тварин, що є одним з найінтенсивніших способів збагачення кількісного та видового складу мисливської фауни.

Біотехнічні заходи – це робота в мисливських господарствах, спрямована на збільшення запасів мисливських тварин та поліпшення їхніх продуктивних властивостей шляхом створення вигідніших умов існування тварин і племінної роботи в популяціях.

В усіх господарствах потрібно влаштовувати солонці та кормові поля для підгодівлі тварин. У посушливі роки потрібно влаштовувати водопої і купальні поблизу місць годівлі тварин. До біотехнічних споруд слід віднести сховища для тварин, наглядові вишки, годівниці, годівельні майданчики тощо. Проектування необхідних біотехнічних заходів – першочергове завдання мисливствовпорядника.

 


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.029 сек.)