Економічна теорія

Варіант Варіант

Економічна теорія.

ВСТУП

ТЕМА 1. ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ
1. Зародження і еволюція політичної економії
2. Основні напрями сучасної економічної теорії
3. Розвиток економічної думки України

ТЕМА 2. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ЯК НАУКА
1. Предмет і функції економічної теорії
2. Економічні закони і категорії
3. Методи економічної теорії

ТЕМА 3. ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
1. Суспільне виробництво: суть, структура
2. Основні фактори суспільного виробництва
3. Економічні потреби та інтереси

ТЕМА 4. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
1. Обмеженість виробничих ресурсів
2. Проблеми організації економіки
3. Економіка та ефективність. Крива виробничих можливостей

ТЕМА 5. ФОРМИ ВЛАСНОСТІ І ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ
1. Відносини власності як основа економічної системи
2. Форми власності в економіці України
3. Особливості роздержавлення і приватизації в Україні
4. Зміст економічної системи. Типи економічних систем

ТЕМА 6. СУТЬ І ГЕНЕЗИС ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА
1. Форми суспільного господарства. Товарне виробництво: умови виникнення та характерні риси
2. Товар і його властивості
3. Величина вартості товару
4. Теорії вартості

ТЕМА 7. ГРОШІ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ
1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей
2. Суть і функції грошей
3. Основні концепції грошей
4. Грошовий обіг і його закони
5. Сучасні зміни в грошовому обігу
6. Суть, причини та наслідки інфляції

ТЕМА 8. РИНОК: СУТЬ, СТРУКТУРА ТА ПРОБЛЕМИ ПЕРЕХОДУ
1. Виникнення, суть та функції ринку
2. Структура та види ринку
3. Інфраструктура ринку
4. Особливості становлення ринкових відносин в Україні

ТЕМА 9. ОСНОВИ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ
1. Економічна природа попиту та пропозиції
2. Механізм ринкового саморегулювання
3. Фактори, що визначають попит та пропозицію
4. Еластичність попиту і пропозиції

ТЕМА 10. КОНКУРЕНЦІЯ І МОНОПОЛІЯ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
1. Ринкова конкуренція, її суть, форми та значення у розвитку економіки
2. Монополія: суть, причини виникнення та форми прояву
3. Подолання монополізму і створення умов для ринкової економіки

ТЕМА 11. ПІДПРИЄМНИЦТВО. НОВІ ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ
1. Сутність підприємництва
2. Формування системи підприємництва в Україні
3. Різноманітність форм підприємницької діяльності
4. Особливості становлення малих підприємств

ТЕМА 12. ПІДПРИЄМСТВО В СИСТЕМІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН
1. Підприємство як первинна ланка ринкового виробництва. Види підприємств
2. Фонди підприємства та їх кругооборот
3. Витрати виробництва та їх види
4. Дохід підприємства. Прибуток, його призначення, розподіл і перерозподіл

ТЕМА 13. ПІДПРИЄМНИЦТВО В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ
1. Стан, проблеми та особливості сільськогосподарського виробництва
2. Розвиток підприємництва в сільському господарстві
3. Основні напрямки реформування сільського господарства

ТЕМА 14. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ
1. Суть і значення менеджменту
2. Сучасні теорії менеджменту
3. Школи практичного менеджменту
4. Види та функції менеджменту
5. Стилі управління

ТЕМА 15. ОСНОВИ МАРКЕТИНГУ
1. Суть і значення маркетингу
2. Концепції управління маркетингом
3. Особливості міжнародного маркетингу

ТЕМА 16. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ
1. Суспільний продукт
2. Циклічність економічного розвитку та її причини
3. Великі економічні цикли або "довгі хвилі"

ТЕМА 17. ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ І СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
1. Доходи населення і їх диференціація
2. Рівень життя і бідність
3. Заробітна плата: суть, форми і системи
4. Соціальна політика держави

ТЕМА 18. ЗАЙНЯТІСТЬ І БЕЗРОБІТТЯ
1. Зайнятість населення і її основні форми
2. Ринок робочої сили
3. Безробіття: суть, причини, види
4. Особливості зайнятості та безробіття в Україні

ТЕМА 19. ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
1. Місце держави в ринковій економіці
2. Методи і форми державного регулювання ринкової економіки

ТЕМА 20. ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА СИСТЕМА
1. Суть і функції фінансів
2. Державний бюджет і його структура
3. Податки і податкова система
4. Страхування в умовах ринкової економіки

ТЕМА 21. КРЕДИТНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЯ
1. Суть, форми і функції кредиту
2. Становлення і розвиток банківської системи. Діяльність Національного банку України
3. Операції комерційних банків
4. Кредитно-фінансові інститути

ТЕМА 22. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА
1. Суть і тенденції розвитку світового господарства
2. Міжнародна торгівля та світовий ринок
3. Міжнародна економічна інтеграція та необхідність включення економіки України в систему світового господарства
4. Економічні аспекти глобальних проблем. Суть глобальних проблем сучасності
5. Сучасні форми прояву та можливості розв'язання глобальних проблем людства

ТЕМА 23. МІЖНАРОДНА ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВА СИСТЕМА
1. Національні і світова валютні системи
2. Валютні курси і конвертованість валют
3. Валютний ринок і валютні операції
4. Міжнародний кредит і світовий ринок позичкових капіталів

ВСТУП

Ринкові перетворення завжди належали до найактуальніших проблем у всьому світі. Кожна людина щодня, хоче вона чи ні, стає учасником економічних процесів та відносин. Жити в умовах ринку доводиться і тим, хто схильний до підприємницької діяльності й на свій страх і ризик намагається організувати якусь справу, і домогосподаркам, і вчителям, і лікарям, артистам, які, на перший погляд, здавалося б, безпосередньо з ринком не зв'язані. Проте це не так. Ринок вимагає від усіх нового рівня знань.

Економічна освіта стає важливою і невід'ємною частиною складного процесу формування сучасного типу особистості. Економічна освіченість студентів дає можливість вільно володіти економічними поняттями і категоріями, вміти прогнозувати розвиток об'єктивних економічних процесів, вибирати за результатами аналізу найбільш ефективні способи вирішення проблем і приймати управлінські рішення, по-новому сприймати економічне зростання через такі економічні категорії, як ринок, конкуренція, підприємництво, маркетинг, менеджмент та ін.

Сьогодні спеціалісту будь-якого профілю життєво необхідно грамотно економічно мислити, що неможливо без вивчення економічної теорії. Пол Самуельсон у відомому всьому світу підручнику "Економікс" писав, що людина, яка систематично не вивчала економічну теорію, подібна до глухого, який старається дати свою оцінку музичному твору. Саме вивчення економічної теорії дозволяє проникнути в таємниці економічного життя, зрозуміти його рушійні сили. Без глибокого знання економічної теорії в сучасних умовах не можна свідомо і компетентно, вдумливо і творчо сприймати дійсність, розбиратись у найзаплутаніших перипетіях суспільного життя, вміти вирішувати найскладніші завдання господарської практики, знати об'єктивні економічні залежності, принципи управління виробництвом, методи і важелі господарювання. Водночас ця наука є надзвичайно складною і вимагає від читача, за словами американського економіста Роберта Хейлбронера "витривалості верблюда і терпіння святого".

Авторський колектив прагнув розкрити фундаментальні положення економічної теорії в органічному зв'язку з аналізом нових явищ у розвитку сучасного суспільства. Посібник підготовлений з врахуванням поглядів і концепцій відомих сучасних вітчизняних і зарубіжних економістів. Обмежений об'єм посібника не дозволив висвітлити з достатньою повнотою всі питання курсу основ економічної теорії, тому ми передбачаємо і самостійну роботу студентів над окремими економічними положеннями.

ТЕМА 1. ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

Як кожна дитина, політична економія почала формуватися задовго до її народження.
Пол Самуельсон

1. Зародження і еволюція політичної економії

Економічна наука як система поглядів, знань, законів, що відображають господарське життя людського суспільства склалася досить недавно - у XVIII-ХІХ ст. Однак важко уявити, що існували коли-небудь часи, в які людей не цікавили б проблеми багатства: його одержання, нагромадження, використання тощо. Отже, розгляд певних економічних проблем ми знаходимо в найдавніших пам'ятках історії людства.

У найдавніших письмових джерелах Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю розглядаються в основному питання економічної політики і управління державою. Зокрема, в "Законах царя Хаммурапі" (Месопотамія, Вавілон, XVIII ст. до н.е.) заборонявся продаж за борги земельних наділів військових та деяких інших категорій підданих; боргове рабство обмежувалося 3 роками не залежно від суми боргу; обмежувався позичковий відсоток (20% по грошових позичках, 33% - по натуральних), захищалося право власності та інтереси сторін у господарсько-правових угодах.

У творах мислителів Стародавньої Греції зустрічаються вже ідеї, що стосуються власне економічної теорії (об'єктивні закономірності господарського життя). Зокрема, Ксенофонт (біля 430-355 рр. до н.е.) звертає увагу на залежність майстерності від рівня поділу праці, а сам поділ праці залежить від розміру (місткості) ринку. Гроші він розрізняє як засіб обігу і скарб.

Платон (428 або 427-348 або 347 рр. до н.е.) в творах "Держава" і "Закони" робить одну з перших спроб створити проекти ідеального суспільства. У "Політиці" або "Державі" Платон систематизує потреби людини і пов'язує їх задоволення з поділом праці, зазначаючи, що потреби і поділ праці є причинами виникнення міст. Гроші, на його думку, виконують не лише функції засобу обігу та скарбу, але і міри вартості. У трактаті "Закон" філософ торкається проблеми співвідношення багатства і бідності.

Найвищого рівня економічна думка античності досягла в творах Арістотеля (384-322 рр. до н.е.) "Нікомахова етика" та "Політика". Господарську діяльність, спрямовану на задоволення потреб, він назвав економікою (ойкос - дім, номос - закон). Ту ж частину господарської діяльності, що спрямована на збагачення, Арістотель називає хрематистикою (від хрема - майно, багатство) і зазначає, що жадоба наживи не знає меж. Філософ засуджує хрематистику і, відповідно, її основу - лихварство і торгівлю з метою збагачення. Торгівля задля задоволення власних потреб визнається необхідною. Арістотель одним з перших звернувся до аналізу суті процесу обміну. "Все, що бере участь в обміні, має бути певним чином зіставним", - пише філософ. І досі в економічній науці немає єдиного погляду на те, що ж саме робить товари сумірними. Одні (зокрема Д.Рікардо, К.Маркс) вважають, що основою сумірності є затрачена людська праця, інші (зокрема Тюрго, маржиналісти) - її вбачають у потребах, у товарах та їхній корисності.

Економічна думка середньовіччя переважно ґрунтувалася на господарських ідеях Біблії, Корану та інших релігійних джерелах. Пануюче натуральне господарство не вимагало глибоких теоретичних узагальнень.

Пожвавлення господарського життя і зародження нового способу господарювання розпочалося насамперед у торгівлі. Теоретичні узагальнення економічних проблем відповідно теж стосувалися у першу чергу проблем торгівлі. Цей напрямок економічної думки згодом (у XVIII ст.) одержав назву меркантилізм (від іт. "mercante" - купець, торговець). Розрізняють ранній (кінець XV- XVI ст.) і пізній (кінець XVI- XVII ст.) меркантилізм. Ранній меркантилізм називають ще монетарним, його представники виступали за заборону вивезення золотих грошей з країни, за сувору державну митну політику, а пізній меркантилізм - так званим торговим або балансовим. Ідеологи цього напрямку вважали, що гроші, вивезені з країни, дадуть змогу на зовнішньому ринку заробити торгівлею більше грошей і держава стежитиме не за тим, щоб не вивозили золото та срібло з країни, а за тим, щоб ввозили більше, ніж було вивезено. Спільні риси раннього і пізнього меркантилізму: а) основна сфера дослідження - торгівля, обіг; б) основною формою існування багатства вважається золото і срібло; в) конкуренція вважається шкідливою; г) необхідне втручання держави в економічне життя, зокрема проведення політики протекціонізму: захисту вітчизняного ринку і вітчизняних купців; д) приділяється певна увага ремісництву. З меркантилізмом пов'язане виникнення назви науки "політична економія". У 1615 р. Антуан де Монкретьєн видав "Трактат політичної економії", в якому пропонує королю Франції проводити економічну політику заохочення торгівлі, доводить, що остання є головною ціллю виробництва, тому що недостатньо виробити продукт, а його потрібно ще продати. Найвидатніші представники меркантилізму: Томас Мен, Уільям Стаффорд (Англія), Б.Даванзатті, Г.Скаруффі (Італія).

Згодом основна увага дослідження переноситься зі сфери обігу у сферу виробництва. Вперше об'єктом вивчення сферу виробництва зробили французькі економісти, які назвали себе фізіократами (від фр. "physiocrates", гр. "physis" - природа, "cratos" - влада). Очолив цей напрямок Франсуа Кене. Фізіократи запровадили поняття чистого продукту (ціна виробленого продукту за відрахуванням витрат виробництва). Вони вважали, що саме чистий продукт визначає приріст народного багатства (що в цілому правильно). Але, на думку фізіократів, чистий продукт створюється тільки землею, тобто в сільському господарстві. Продуктивною, відповідно, визнається лише сільськогосподарська праця, а землероби - продуктивним класом. Будь-яка інша праця, на думку Кене, не продуктивна, і відповідно представники всіх інших видів діяльності утворюють безплідний клас. Окремо виділяється ще клас землевласників. Земля, на їхню думку, є найбільшою цінністю.

Основні ідеї, що об'єднували школу фізіократів: а) держава не повинна втручатися в економіку; б) продуктивною є тільки сільськогосподарська праця; в) необхідність введення єдиного земельного податку.

Особливою заслугою Ф.Кене є створення "Економічної таблиці" (1758 р.) - першої схеми процесу суспільного відтворення, де економіка вперше розглядалася як круговий потік продуктів і доходів.
Особливий вплив на розвиток світової економічної думки мала англійська класична політична економія. Найвидатнішим представником цього напрямку був Адам Сміт (1723-1790). Його "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) або "Багатство народів", як цю книгу найчастіше називають зараз, є взірцем глибокого, прискіпливого та неупередженого аналізу. Дехто з сучасних дослідників вважає, що в цій книзі в зародку існують усі сучасні підходи до аналізу економіки. Основні напрямки дослідження у Сміта:

1. Поділ праці: а) універсальність (від операцій до професій і далі до класів та поділу країни на міста і села); б) ступені поділу праці, відкриває таке явище як технічний прогрес (саме поділ праці дає простір створенню машин).
2. Поняття цінності: а) корисність речі ("цінність" для споживання); б) мінова цінність (цінність у обміні"). А.Сміт звертає увагу на процес обміну як економію праці (віддаючи продукти своєї праці, кожен ремісник натомість одержує те, що він робити не вміє і на виробництво чого йому довелося би затратити значно більше праці, ніж спеціалісту. Тобто в обміні кожен одержує більше, ніж віддає). До Сміта завжди прибуток в обміні однієї з сторін розглядався як збитки для іншої.
3. Ціна будь-якої речі, на думку А.Сміта, складається з трьох частин: плати за працю, земельної ренти та прибутку на капітал. Відповідно до джерел доходу суспільство поділяється на три класи: наймані робітники, землевласники та капіталісти-підприємці.
4. Вплив на економіку вільної конкуренції та монополії.
5. Стани економіки: зростання, спадання та застій.
6. Досліджував процес нагромадження капіталу та суспільного відтворення.
7. Захищаючи принципи природної свободи, А.Сміт визначає досить суттєві функції держави: а) забезпечувати таку діяльність, яка не можлива або не вигідна для приватного капіталу (освіта, зв'язок, транспорт тощо); б) підтримувати режим природної свободи (правовий та економічний захист свободи конкуренції); в) захист життя, свободи та власності громадян.
8. Формулює поняття "невидимої руки", що спрямовує виробників, які мають на меті власні вигоди, піклуватися про потреби та інтереси суспільства. Тепер це називається система економічних законів [29].

Найбільш відомим послідовником А.Сміта був Давид Рікардо (1772-1823). Він аналізував економічні процеси у період так званого промислового перевороту, коли був здійснений перехід від мануфактурного до великого машинного виробництва. Рікардо вважав, що джерелом вартості є тільки людська праця. Вчений приділив значну увагу проблемам грошей, зокрема паперових, заробітної плати й прибутку, земельної ренти, обороту капіталу та захищав принципи економічного лібералізму. Водночас розробив теорію зрівняльних переваг, яка і досі застосовується для досліджень у галузі взаємовигідної зовнішньої торгівлі та міжнародного поділу праці.

У 1817 р. вийшла у світ його основна праця "Засади політичної економії й оподаткування". В ній Рікардо розробляв кількісну теорію грошей, згідно якої вартість грошей встановлюється у сфері обігу і залежить від їх кількості. Він був прихильником заміни металевих грошей паперовими і вірив, що паперових грошей не буде випущено більше, ніж потрібно. Досліджуючи заробітну плату, вчений виділив також номінальну заробітну плату як грошовий вираз ціни праці і реальну заробітну плату як її натуральний вираз.

Д.Рікардо, як і А.Сміт, доводив, що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників. Він вважав, що вартість товару завжди розпадається на заробітну плату і прибуток, які перебувають в оберненому співвідношенні: збільшення або зменшення заробітної плати викликає протилежні зміни прибутку.

Класиками англійської політичної економії А.Смітом і Д.Рікардо було започатковано трудову теорію вартості. Певний вплив на світовий розвиток економічної думки мали дослідження Карла Маркса (1818-1883). У "Капіталі" (1т. 1867р.) він дав глибокий аналіз тогочасного процесу виробництва, зосереджуючи увагу на його недоліках та суперечностях. Особливу увагу дослідник звернув на проблеми створення прибутку, або додаткової вартості. К.Маркс довів до рівня наукової теорії ідею класиків політичної економії про двоїстий характер праці, розвинув трудову теорію вартості, обґрунтував прогресивну роль акціонерної власності, розкрив суть абсолютної ренти і т.п.

Вчення Маркса мало і серйозні недоліки. Зокрема, він недооцінив роль приватної власності, в тому числі приватної трудової у людському суспільстві, а абсолютизував роль державної власності. К.Маркс необґрунтовано вважав джерелом вартості тільки працю найманих робітників, ігноруючи при цьому працю підприємців. Марксистська теорія переоцінила роль великого виробництва в економіці суспільства. Маркс мало уваги приділив закону попиту і пропозиції і т.д. Ця теорія зазнала критики з різних позицій, але мала неабиякий вплив, зокрема, на вдосконалення процесу капіталістичного виробництва.

2. Основні напрями сучасної економічної теорії

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. супроводжувались значними змінами в соціально-економічному і політичному житті країн Західної Європи і США. На початку ХХ ст. монополія становить основу економіки і політики більшості розвинутих держав. Ця стадія неоднозначно трактувалась представниками різних напрямів і шкіл економічної теорії.

У цей період виникла неокласична економічна теорія. Її засновники - відомі економісти, представники так званої австрійської школи Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ейген Бем-Баверк, англійський вчений Вільям Стенлі Джевонс, швейцарський економіст Леон Вальрас та інші. Основною категорією аналізу прихильників неокласичної економічної теорії вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості. Вартість товару вони визначають корисністю останнього, найменш необхідного предмету споживання, тобто граничною корисністю. Теорія "граничної корисності" справила великий вплив на еволюцію політекономії і поклала початок специфічному її напряму - маржиналізму.

На думку його прихильників, корисність і цінність будь-якого блага визначається людиною суб'єктивно, відповідно до того, як певна особа ставиться до даного блага. Будь-яке благо корисне, але не будь-яке цінне. Цінність визначається рідкісністю. Загальне твердження маржиналізму можна сформулювати так: кожна наступна одиниця даного блага в даний момент часу приносить споживачеві менше задоволення, ніж попередня, і ціна встановлюється за останньою одиницею, яку споживач захоче оплатити; якщо такої останньої одиниці немає, то і весь ряд не має ціни. У найнеобхідніших благ - повітря і води - ціни немає саме тому, що їх у природі більше, ніж потрібно людям. Водночас найменш корисні речі можуть коштувати дорого через їх рідкісність.

На маржиналістських позиціях стояла кембріджська економічна школа. Її засновником став Альфред Маршалл (1842-1924), професор Кембріджського університету (Англія). Його книга "Принципи економікс" (1890 р.) протягом десятиліть була основним підручником з економічної теорії в університетах Англії і США.

Центральне місце в економічній теорії А.Маршалла посідає проблема цін. Ціна для Маршалла - не грошовий вираз вартості, а тільки мінова пропорція, в якій товари і гроші взаємообмінюються. Цим самим знімалася проблема про працю як джерело вартості, а на перший план висувалися два основних фактори - "гранична корисність" і витрати виробництва. Далі А.Маршалл робить спробу пов'язати ці фактори за допомогою третього - попиту і пропозиції. Ціна для покупця, за Маршаллом, визначається корисністю товару (це максимальна межа ціни), а для продавця - витратами виробництва (це мінімальна її межа). Ринкові ціни - це результат зіткнення оцінок товару продавцем і покупцем, вона знаходиться між максимальною і мінімальною межами залежно від попиту і пропозиції.

Кейнсіанство - один з напрямів сучасної економічної теорії, який отримав назву від імені всесвітньо відомого англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). У своїй книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.) він усвідомлював, що без значного розширення функцій держави суспільство не в змозі "запобігти повній розрусі існуючих економічних форм". Розширення функцій держави, на думку Кейнса, необхідне для раціонального використання трудових ресурсів, боротьби із зростанням безробіття, кризами. Кейнс відмовляється від ідеалізації саморегулюючого ринку. Ринок, з його точки зору, не може забезпечити "ефективний попит", тому його має стимулювати держава за допомогою кредитно-грошової та бюджетної політики. Ця політика повинна заохочувати приватні інвестиції і зростання споживчих витрат таким чином, щоб сприяти найшвидшому збільшенню національного доходу. Прихильники Кейнса виступали за активізацію процесів перерозподілу національного доходу, збільшення соціальних виплат, за антикризове і антициклічне регулювання. Всі ці заходи прискорили розвиток економіки, послабили глибину і гостроту економічних криз, соціальну напругу у суспільстві.

Досить плідною у другій половині ХХ ст. була так звана неоліберальна економічна школа. Вона захищала ідеї соціального ринкового господарства та необхідності спиратися на загальнолюдські цінності. Одним з найвідоміших представників цього напрямку був Л.Ерхард, який у книзі "Добробут для всіх" (1956 р.) узагальнив наслідки економічної реформи у повоєнній ФРН. Він вбачав роль держави у "соціальному ринковому господарстві" з роллю футбольного арбітра, який спостерігає, щоб гра велась за встановленими правилами, але сам участі у грі не бере. Вважають, що ці розробки були враховані у ході всіх плідних економічних реформ другої половини ХХ ст.

Монетаризм (від англ. "money" - гроші) - сучасна економічна теорія, в якій гроші та грошова маса розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика - найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. Вперше це поняття згадується у збірнику "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей" (1956 р.) за редакцією професора економіки Чикагського університету Мілтона Фрідмена. Основні монетаристські положення він виклав у фундаментальній праці "Монетарна історія США. 1867-1960", яку написав у співавторстві з іншим представником чікагської школи Анною Шварц. Головні ідеї теорії: 1) економіка саморегульована, державне втручання шкідливе; 2) причина криз - нестача грошової маси; 3) приріст грошової маси на 1-2% має випереджувати зростання обсягів виробництва, контроль за грошовою масою - основна і чи не єдина державна економічна функція; 4) соціальні програми мають бути скорочені до мінімуму.

Інституціалізм (від лат. "institutio" - спосіб дії, звичай, настанова, вказівка) течія економічної думки, виник наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст. у США як реакція на панування монополій в ринковій економіці.

Основоположником інституціалізму став американський економіст Торстейн Веблен (1877-1920), найпомітнішими послідовниками якого стали Вільям Гамільтон (автор терміну "інституціалізм"), Джон Р.Коммонс (1862-1945), Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948), Дж.К.Гелбрейт, Уолт Ростоу із США, англійці Джон А.Гобсон (1858-1940) і Джон Вайолет Робінсон, француз Франсуа Перру (1903-1987), австрієць Йозеф Шумпетер(1883-1950), голландець Ян Тінберген та інші.

Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті господарських процесів у ринковому суспільстві. Рушійними силами економічного розвитку вважаються соціальні явища, як політичного, правового, етичного, морального, психологічного, технічного, так і економічного характеру - такі, як держава і профспілки, конкуренція і монополія, технічний прогрес і наука, сім'я і традиції, право і етичні норми, звичаї і мораль тощо. Усе це було об'єднано спільним терміном - інститути, або інституції, що й дало назву цьому економічному напряму.

В.Гамільтон свого часу писав, що інституції - це словесний символ для кращого опису суспільних звичаїв. Вони означають домінуючий і постійний спосіб мислення або дії, що став звичкою для якої-небудь соціальної групи чи традицією для нації. Отже, господарська діяльність людей регулюється звичаями, традиціями, етичними нормами поведінки, національною психологією тощо.

Особливою течією економічної думки є так званий неокласичний синтез, який намагається поєднати кейнсіанство з неокласичною теорією. Одним з фундаторів "неокласичного синтезу" став відомий американський економіст, Нобелівський лауреат 1970 р. Пол Самуельсон (нар. 1915 р.). Він на початку 50-х років виступив із обґрунтуванням необхідності об'єднання неокейнсіанства і неокласичної школи у якусь єдину течію. Самуельсон у той період вважав, що такий синтез ліквідує прогалину між агрегатною макроекономікою і мікроекономікою і зведе їх до взаємодоповнюючої єдності. Отже, мається на увазі поєднання макроекономічного і мікроекономічного підходів: перший розвивався кейнсіанством, другий - неокласичною теорією. Основою синтезу стало поєднання кейнсіанської теорії "ефективного попиту" і неокласичної теорії виробництва і розподілу.

Прихильники неокласичного синтезу розглядають теорію загальної економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування економічної системи. Проте, на відміну від неокласиків, які заперечували необхідність державного втручання в економіку, неокласичний синтез передбачає використання різноманітних методів державного регулювання з метою наближення до такої моделі.

3. Розвиток економічної думки України

Перші письмові пам'ятки економічної думки України пов'язані з періодом Київської Русі. В "Руській правді" Ярослава Мудрого (ХІ ст.), "Повчанні Володимира Мономаха" (ХІ ст.), "Слові о полку Ігоревім"(ХІІ ст.), літописах XI-XIV ст. велика увага приділялась захисту феодальної власності, питанням державності, державної єдності і зміцненню влади великого князя, засуджувалась надмірна експлуатація підданих.

"Руська правда" стала першим кодексом законів Древньоруської держави, зміст якого не тільки відображав існуючі тут економічні, політичні та суспільні відносини, а й сприяв їх формуванню, зміцненню панівного становища князів. У ній міститься багатий матеріал про організацію господарства князів у формі вотчини, ряд статей присвячено охороні земельної власності, визначена відповідальність за порушення польових меж, дається точне уявлення про грошову систему та позики, передбачені жорстокі заходи щодо приборкання експлуатованих, придушення їхнього протесту.

У XVII ст. економічна теорія ще не виділялась в окрему галузь науки. Суспільно-економічна думка в Україні була проникнута антикріпосницькими, демократичними ідеями. Зокрема, відомий просвітитель Яків Козельський (1729-1795) у 60-70-х роках виступав проти кріпосницького гноблення і безправності народних мас, малював картину справедливого суспільства, де "всі повинні працювати", аналізував економічні категорії сучасного суспільства: гроші, вартість, прибуток, кредит, капітал, просте і розширене відтворення тощо.

З кінця XVIIІ ст. в Україні відбувається процес формування економічної науки як окремої галузі знань. У цей період Василь Каразін (1773-1842) - ліберальний економіст пропонував повністю ліквідувати панщину і перейти до грошової ренти, прискорювати розвиток промисловості, зміцнити грошовий обіг і державні фінанси.

У першій половині ХІХ ст. професор Харківського університету Тихон Степанов (1795-1847) видав перший курс в нашій країні політичної економії "Записки про політичну економію" (1844 р.), в яких виступав прихильником вчення Адама Сміта, різко критикував погляди Мальтуса, був прихильником вільної торгівлі, засуджував протекціонізм, розглядав такі кардинальні питання, як суть і джерела багатства, природа й праця, цінність, суспільний поділ праці, машини, капітал і його нагромадження, заробітна плата, прибуток і рента, національний доход, кредит, процент тощо. Отже, він торкнувся майже всіх основних проблем політичної економії і заклав підвалини фундаментальної економічної освіти в Харківському університеті, де згодом одержав освіту "найвідоміший слов'янський економіст" (за Й.Шумпетером) М.І.Туган-Барановський.

Видатним науковцем, політекономом та господарським діячем ХІХ ст. був Микола Христофорович Бунге (1823-1895). Вихованець, а згодом професор і ректор (1859-1862, 1871-1875, 1878-1880) Київського університету. Теоретичні погляди Бунге дещо еклектичні, в більшій мірі маржиналістські. Головна сфера наукового інтересу - грошовий обіг, фінанси, кредит, банківська справа. Основні праці: "Теорія кредиту"(1852), "Основи політичної економії"(1870), "Банківські закони і банківська політика"(1874), "Про відновлення металевого обігу в Росії"(1877), "Державні рахунки та фінансова звітність в Англії" (1890). В останній своїй праці "Нариси політико-економічної літератури" (1895) він виступає з критикою К.Маркса та ідей соціалізму.

Напевне, більш плідною ніж наукова, була державницька діяльність М.Х.Бунге. У 1881-1886 рр. він посідав місце міністра фінансів, а з 1887-1895 рр. був головою Комітету міністрів. В інтересах розвитку національної економіки протягом цього часу він проводив протекціоністську політику. Зокрема, посилив державне залізничне будівництво, викуповував приватні залізниці для поліпшення їх використання. Бунге був фундатором Дворянського і Селянського поземельного банків. Рятував від банкрутства великі підприємства та банки. Для поліпшення становища робітників та селянства заснував фабричну інспекцію та відмінив подушну подать. Провадив заходи по впорядкуванню бюджету та поліпшенню грошового обігу в Російській імперії. Сучасні історики народного господарства говорять, що усі відомі економічні реформи С.Ю.Вітте та П.А.Столипіна підготовлені плідною діяльністю М.Х.Бунге.

Розвитку економічної науки сприяв професор Київського університету Іван Васильович Вернадський (1821-1884). Він був прихильником невтручання держави у приватну ініціативу, вільну конкуренцію, намагався довести, що протекціонізм суперечить "природним" економічним законам. Свої економічні погляди І.Вернадський найповніше викладав у журналі "Економічний покажчик", який був на той час унікальним виданням.

Неможливо не відзначити Володимира Навроцького (1847-1882), який походить з Теребовлянщини. Після закінчення Львівського університету він до кінця життя працював в м.Жешові на посаді державного службовця. Навроцький був талановитим публіцистом, етнографом, але насамперед він був чи не найкращим дослідником економіки Галичини. Сфери дослідницьких інтересів: причини зубожіння галицького селянства в пореформенний (після 1848 р.) період, причини та напрямки трудової міграції галичан. Активно виступає проти пропінації (монополія шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв), вказуючи на погіршення становища селянства. Зокрема, в статті "П'янство і пропінація в Галичині" він пише, що кожен крейцер, одержаний паном від продажу горілки "обмитий не тільки кривавим потом, а й слізьми селянських родин".

У статті "Подвійна крейдка" В.Навроцький розкриває грабіжницький характер податкової системи Австро-Угорщини, щодо галицького селянства. Влучна, образна мова та назви економічних статей свідчать про літературну обдарованість В.Навроцького, недаремне ж його вірші входять в антологію поезії, складену І.Франком.

Ідеї трудової вартості були відображені в творах відомого політичного діяча і науковця Сергія Подолинського(1850-1891). Він різко критикував кріпосницький характер реформи 1861р., виступав проти поміщицького землеволодіння. С.Подолинський зробив геніальне відкриття щодо збереження енергії, давши науково-природниче тлумачення процесу праці. Його відкриття зараз називається "законом Подолинського".

Важливе місце серед представників політичної економії в Україні належить професору Київського університету Миколі Зіберу(1844-1888), який захистив дисертацію про еволюцію трудової теорії вартості від Д.Рікардо до К.Маркса. М.Зібер значну увагу в своїх працях приділяє розвитку машинного виробництва, простежує процес виникнення грошей, аналізує їхні функції, а також досліджує капітал, прибуток, трудову теорію вартості. Він був ученим-економістом, який вніс значний вклад у розробку багатьох суспільно-економічних проблем.

Знаним для свого часу економістом був Іван Франко (1856-1916) - видатний український письменник, громадсько-політичний діяч, людина енциклопедичних знань. Він видав ряд економічних праць, зокрема, "Катехізм економічного соціалізму" (1878р.), "Основи суспільної економії" (1879р.). Показуючи в своїх творах боротьбу праці з капіталом, Франко розкриває суперечності між ними. Надзвичайно важливого значення він надавав політичній економії, відводячи їй одне з центральних місць у системі загальноосвітніх наук, вважаючи, що вона "безперечно найважливіша з усіх наук".

Економічні погляди І.Франка відбивають складний процес поступового засвоєння вченим кращих зразків світової суспільної думки. Певний вплив на його економічні погляди мав марксизм, який був тоді дуже популярним. Він став першим перекладачем українською мовою окремих глав "Капіталу" К.Маркса і "Анти-Дюрінга"Ф.Енгельса, але не поділяв поглядів Маркса на шляхи переходу до соціалізму та його устрою. У творчій спадщині Франка-економіста вражає обізнаність із світовою економічною думкою різних епох і народів. Його економічні погляди є своєрідним етапом української економічної думки.

Найвизначнішим українським економістом був Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919). Він був теоретиком економічної науки, міністром фінансів Центральної Ради Української Народної Республіки, професором Київського університету, академіком АН України. Економіста-теоретика такого масштабу Україна не знала ні до, ні після нього.

Вчений зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, критику економічних доктрин марксизму. В праці "Теоретичні основи марксизму" він у 1905 р. зробив висновок, що в нових умовах теорія Маркса лише "почасти справедлива". Світове визнання М.І.Туган-Барановський отримав за дослідження з теорії ринку й економічних криз, розробку концепцій економічної кон'юнктури, яку високо оцінили економісти багатьох країн ще за життя вченого. Але найвищим досягненням в його теоретичній спадщині є номіналістично-кількісна, або кон'юнктурна теорія грошей, яку він виклав в праці "Паперові гроші і метал" (1917 р.). Туган-Барановський цією теорією на п'ятдесят років випередив кількісну теорію грошей американського професора Мілтона Фрідмена.

Важливе значення для становлення економічної теорії як науки має його підручник "Політична економія. Курс популярний" (1919 р.). У ньому автор по-своєму розкриває багато відомих економічних категорій і понять, як капітал, капіталістичне господарство, обмін і ціни, торгівля, гроші, кредит та банки, кооперація та її види. Політичну економію вчений вважав однією з найважливіших наук і дав таке визначення її предмету, яке актуальне і сьогодні: "Питання про причини різниць у багатстві та убогості народів; неоднакового поділу багатства серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної бідності серед зростання багатства - розглядає наука, що зветься політичною економією. Політична економія досліджує сучасний господарський лад, в його історичному розвиткові" [32:61-62]. М.І.Туган-Барановський є першим українським ученим, якого визнали економісти всього світу.

ТЕМА 2. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ЯК НАУКА

Питання про причини різниць у достатку та убогості народів; неоднакового поділу багатства серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної бідності серед зростання багатства - розглядає наука, що зветься політичною економією.
Михайло Туган-Барановський

1. Предмет і функції економічної теорії

Перед будь-якою наукою стоять завдання провести аналіз реальних процесів, фактів, виявити внутрішні взаємозв'язки, визначити закономірності і тенденції змін явищ. Вони стосуються і економічної теорії. Історія становлення економічної теорії показує, що це був постійний пошук цілісного системного аналізу економічного життя суспільства, прагнення описати, пояснити і передбачити тенденції розвитку, з'ясувати закони економічного життя, обґрунтувати способи найбільш раціональних економічних вирішень.

Економічна теорія завжди привертала увагу вчених і всіх освічених людей. Так, Джордж Гордон Байрон якось зазначив: "Якби я міг вернутись і прожити заново нерозумно втрачені роки, то всі періоди ясної свідомості присвятив би не римуванню, а есе на тему політичної економії". Відомий письменник Марк Твен стверджував, що " знання політекономії - першооснова вмілого керування державою. Наймудріші люди всіх часів присвячували цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання". Заслуговують на увагу слова Жоржа Сіменона: "Я давно передбачив, що настане день, коли політична економія очолить усі науки". Блискучі американські професори Пол А.Самуельсон і Вільям Д.Нордгаус відзначають, що економічна теорія "не лише корисна наука, а й захоплююча сфера знання. Покоління студентів, часто несподівано для себе, відкривали, якою захоплюючою може бути теорія економіки [27:30 ].

Питання предмету економічної теорії є дискусійним в економічній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення і використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство. Джерела такого бачення чітко простежуються у Анна Р.Ж.Тюрго, Адама Сміта і Альфреда Маршалла.

Дискусії серед економістів з цього питання не припиняються і сьогодні. В останні роки широко розповсюджується підхід до предмету економічної теорії, який спирається на використання поняття "обмежених ресурсів". В США у підручнику з економічної теорії Кемпбелл Р.Макконнелл і Стенлі Л.Брю, який витримав одинадцять видань, визначено, що вона досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини [17:т.1,18 ].

Проте економічна теорія - широкопланова наука. Багатогранність, багатоаспектність її примушує окремих авторів до перечислення визначень предмету. Так, професор П.Самуельсон приводить такі можливі визначення предмету економічної теорії:

1. Наука про види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми.
2. Наука про використання людьми рідкісних та обмежених продуктивних ресурсів(земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад, машини і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання.
3. Наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів.
4. Наука про те, як людство розв'язує свої завдання у галузі споживання і виробництва.
5. Наука про багатство [27:15].

Перелік визначень цієї науки можна збільшити ще у багато разів. Об'єднуючи різні підходи, можна прийти до узагальненого визначення, яке у П.Самуельсона і В.Нордгауса сформульовано таким чином: "Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей" [28:32].

Як бачимо, загальноприйнятого визначення предмету економічної теорії немає, хоч більшість економістів визнають, що це універсальна наука про проблеми вибору ресурсів і економічну поведінку людей. Напрошується необхідність обґрунтування економічної теорії як суспільної науки, яка вивчає поведінку людей і груп у виробництві, розподілі, обміні і споживанні матеріальних благ з метою задоволення потреб при обмежених ресурсах.

Об'єктом вивчення економічної теорії є аналіз тісного взаємозв'язку механізму функціонування ринку з наявністю на ньому досконалої і недосконалої конкуренції, ступеня монополізованості окремих господарських сфер, шляхів і способів економічного реформування ринкових відносин. Відновлення виробництва і його економічне зростання проходить на індивідуальному рівні (рівні фірми) і в суспільному масштабі. Тому структурно економічна теорія включає в себе мікроекономіку і макроекономіку.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих виробників, економічні закономірності формування підприємницького капіталу і конкурентного середовища. В центрі її аналізу ціни окремих товарів, витрати, ціноутворення, мотивація праці і т.д. Макроекономіка вивчає функціонування національної економічної системи. Об'єктом її дослідження виступає національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, зайнятість тощо. Мікроекономіка і макроекономіка взаємопов'язані в реальному економічному середовищі і взаємодіють одна з одною.

Економічна теорія як універсальна наука виконує ряд функцій: теоретико-пізнавальну (виявлення і пізнання економічних законів, категорій та тенденцій економічного прогресу); практичну (розробка принципів і методів раціонального господарювання); методологічну (виступає теоретичною основою для системи конкретно-економічних наук); виховну (формування сучасного економічного мислення та раціональної економічної поведінки); прогностичну (обґрунтування планів і прогнозування перспектив економічного розвитку).

2. Економічні закони і категорії

Основне призначення і зміст економічної науки полягає у виявленні, врахуванні і використанні в практичній діяльності законів господарського розвитку. Адже всі економічні явища і процеси розвиваються під впливом економічних законів. Що ж слід розуміти під економічним законом? Це найбільш стійкі, істотні постійно повторювані об'єктивні причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності в економічних явищах і процесах. Як стверджує відомий англійський економіст А.Маршал, економічні закони - це вираз суспільних тенденцій, "узагальнення, яке проголошує, що від членів будь-якої соціальної групи за визначених умов можна чекати певного способу дій" [18:т.1,89]. Слід усвідомлювати, що у суспільних науках закони мають характер тенденцій.

Між економічними законами і законами природи існують спільні риси і відмінності. Спільне між ними те, що, як і закони природи, економічні закони об'єктивні, тобто діють незалежно від волі і свідомості людей. Відмінності ж полягають в наступному: економічні закони є законами людської діяльності. Вони виникають у процесі діяльності людей і здійснюються через неї. Закони природи діють і поза людським суспільством; закони природи вічні, а економічні закони можуть виникати і зникати.

Економічні закони не створюються людьми, як закони юриспруденції. Проте виникає питання, чи можуть люди пізнати ці закони і використовувати в економічному житті? Необхідне наукове пізнання економічних законів і свідома реалізація їх вимог суспільством. Система економічних законів та закономірностей має певну ієрархію, яка вибудовується відносно часу, глибини осягнення ними економічних процесів. Як і в будь-якій іншій науці закони поділяються на всезагальні, які діють на всьому протязі існування людства (закон економії часу; зростання продуктивності праці; підвищення потреб), особливі, дія яких обмежена в часі (закони грошового обігу) та специфічні, що обмежені в часі та сфері дії (закон попиту на предмети розкоші).

Крім економічних законів, економічна теорія вивчає економічні категорії. Будь-яка наука спирається на свої специфічні категорії. Економічні категорії - це узагальнені логічні поняття, які виражають суттєві сторони економічних явищ і процесів, наприклад, товар, вартість, гроші, ціна, рівновага, пропозиція, маркетинг, менеджмент і т.д.

Отже, вивчення економічної теорії головним чином зводиться до пізнання економічних законів і категорій, які виражають глибинну суть конкретної економічної системи.

3. Методи економічної теорії

Метод (від гр. "metodos"- шлях до чого-небудь) - це спосіб дослідження, спосіб вивчення, засіб для відкриття істини. В економіці використовуються різноманітні методи, форми і способи наукового пізнання.

Питання про методи економічної теорії - це питання про те, як, яким чином вивчаються економічні явища і процеси. Необхідно розрізняти дві групи методів: загальні і локальні.
Загальні методи виражають наявність загальних підходів до наукового освоєння економічної дійсності в цілому, дають загальну філософсько-методологічну базу, світоглядний, методологічний стержень дослідження економіки. Ці методи можна визначити і як методологічні підходи, і як напрями економічної методології.

Вже перші розгорнуті наукові системи економіки, які з'явились у XVIIІ-ХІХ століттях, спирались на ту або іншу філософську основу. Так, економічна система А.Сміта, яка реалізована в його "Багатстві народів", багато в чому базувалась на принципах філософа-емпірика Дж.Локка; економічна система Д.Рікардо, втілена в його "Початках політичної економії", мала помітний зв'язок з висновками філософа-раціоналіста Б.Спінози; економічна система К.Маркса, представлена в його "Капіталі", явно мала своєю методологічною основою вчення філософа-діалектика Г.Гегеля.

Тісний зв'язок філософського і економічного аспектів, що знайшов свій вираз у загальних методах економічної теорії, проявляв себе на всіх етапах розвитку економічної науки.

Локальні методи представляють собою конкретні інструменти, прийоми, засоби з допомогою яких досліджуються ті чи інші сторони і аспекти економічної системи. Серед них необхідно виділити як специфічні методи, які пов'язані з тою чи іншою методологією, так і універсальні методи, які можуть використовуватись при реалізації будь-якої методології. До останніх відносяться: аналіз і синтез, наукова абстракція, індукція і дедукція і т.д.

Метод наукової абстракції (від лат. "abstractio" - відволікання, відхилення) набуває великого значення саме в економічній теорії. Суспільне життя неможливо вивчати в лабораторних умовах. Наукова абстракція є уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і відхилення від несуттєвих сторін, властивостей, явищ. Абстрактне мислення породжує метод аналізу і синтезу.

Аналіз економічних явищ передбачає розчленування явища на окремі елементи і дослідження кожного елементу як необхідної складової частини цілого. Синтез передбачає, що явище в першу чергу вивчається як таке, яке складається з різних частин, а потім досліджується поєднання елементів в єдине ціле і робиться загальний висновок.

Метод індукції і дедукції. Індукція - це виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального життя на основі сходження від одиничного до загального. Дедукція - це шлях від загального до одиничного.

До особливих прийомів дослідження відноситься емпіричний метод (від гр. "empeiria" - досвід), який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника.

В економічній теорії широко використовується принцип поєднання історичного і логічного. Вивчення історії допомагає зрозуміти внутрішню логіку предмету, а знання внутрішніх структур суспільства надає історії наукового характеру. Єдність історичного і логічного - методологічний принцип, який допомагає концентрувати увагу науки на посиленні аргументації, обґрунтованості висновків. Логіку дослідження необхідно постійно контролювати історичним зіставленням, а факти історії - розташовувати в логічній послідовності.

Сучасна економічна теорія широко використовує математичні, графічні і статистичні методи.

Такі основні методи і прийоми організації наукового аналізу і пошуку оптимальних вирішень економічних процесів і явищ.

ТЕМА 3. ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Людина зі своїми потребами і своєю владою над засобами задоволення останніх складає вихідний і кінцевий пункт всілякого людського господарства.
Карл Менгер

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.

Виробнича інфраструктура - це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

В економічній теорії в практиці господарювання підприємства матеріальної сфери поділяють на два підрозділи: І - виробництво засобів виробництва і ІІ - виробництво предметів споживання. Це зумовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових, матеріальних елементів продуктивних сил, то другі - для відтворення людських фактора виробництва.

Проблема співвідношення І і ІІ підрозділів суспільного відтворення має величезне значення для розвитку економіки.

Стосовно промисловості виділяють групу "А" (засоби виробництва) і групу "В" (предмети споживання).
Структура народного господарства, що склалася нині в Україні, характеризується значним переважанням галузей, які створюють засоби виробництва. Це свідчить про те, що в найближчі роки в національному господарстві необхідно значно підвищити частку виробництва предметів споживання. Для України це посильне завдання, бо тут є сприятливі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва, а також багатьох галузей харчової та легкої промисловості.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв'язок, культуру, мистецтво та ін.

В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструктура) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.

Співвідношення нематеріального та матеріального виробництва з розвитком суспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня розвитку науки і техніки зростають роль і значення сфери нематеріального виробництва і особливо продукування духовних цінностей. Швидко розвивається сфера послуг, виробнича і соціальна інфраструктура, сфера інформаційного обслуговування виробництва. Розширюється структура продуктивної праці: продуктивною стає праця у сфері не лише матеріального, а й нематеріального виробництва.

Будь-яке виробництво має свої особливі форми. Серед дослідників немає єдності думок з цієї проблеми. Все залежить від того, які класифікаційні ознаки беруться за основу при визначенні соціальних форм виробництва. Якщо за основу класифікації взяти етапи і рівень розвитку продуктивних сил, то на основі такого критерію виділяються:

* доіндустріальне виробництво, де переважають сільське господарство і ручна праця;
* індустріальне виробництво, де переважає велике механізоване промислове виробництво;
* постіндустріальне виробництво, де переважає сфера послуг, наука, освіта, інформаційні технології.

Формаційний підхід К.Маркса передбачає виділення первіснообщинного, рабовласницького, феодального, капіталістичного, комуністичного виробництва. За основу формаційної класифікації суспільного виробництва взято класовий підхід до аналізу його змісту і цілей.

2. Основні фактори суспільного виробництва

Виробництво пройшло тривалий шлях історичного розвитку. Проте на всіх етапах воно демонструє деякі спільні риси, зокрема для його функціонування завжди в наявності мали бути такі елементи, як праця, засоби праці та предмети праці.
Як вже зазначалось, виробництво - це процес створення матеріальних благ. У виробництві продукту людина впливає на об'єкти природи, надає їм форми придатної для задоволення матеріальних потреб. Для нас важливо з ясувати питання, які фактори беруть участь у виготовленні благ.

Існують різні підходи при виділенні факторів і їх класифікації в окремі групи. Марксистська теорія в якості факторів виділяє: особистий фактор виробництва і речовий фактор виробництва.

Особистий фактор виробництва це трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати процес виробництва. Поняття праця використовується поряд з поняттям робоча сила. Вони розглядаються як різні економічні категорії.

Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних благ.

Предмети праці - це те, на що спрямовано працю людини. Предмети праці поділяються на ті, котрі дані самою природою (руда, вугілля, газ і т.д.), а також ті, що є результатом попередньої праці людини (метал, бавовна).

Засоби праці - це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці, тобто все те, що людина ставить між собою і предметами праці. До засобів праці належать будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання і т.п.

Проте слід підкреслити, що засоби виробництва самі по собі, без тісного контакту з людською працею не можуть виробляти блага і являють собою груду мертвих речей. Щоб процес виробництва розпочався, потрібно з'єднати засоби виробництва з робочою силою, тому засоби виробництва і люди, які володіють певними навиками, досвідом в органічній сукупності утворюють продуктивні сили суспільства.

Сучасна економічна теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницьку здібність.

1) Земля, чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище - повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, - розглядаємо також як природні ресурси.

2) Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

Праця вимірюється часом, витраченим людиною на виробництві. Вважається, що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а також розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини, тим вищий її капітал, а відповідно і дохід з цього капіталу.

3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність.

4) В сучасних умовах набуває великого значення четвертий фактор - підприємницькі здібності.
Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця. тому підприємництво вважають особливим людським ресурсом, що об'єднує всі інші ресурси в єдиний процес виробництва товарів або послуг.

Поиск по сайту: