Дорожня мережа

Дорожня мережа позначається на топографічних картах дуже детально тому що дороги служать основними шляхами пересування військ. Необхідно не лише знати але й чітко уявляти характер і властивості кожної дороги.

Залізниці позначають на картах усі без винятку і класифікують за: а) шириною колії (нормальної колії 1435мм, вузькоколійні або трамвайні шляхи); б) видом тяги (електрифіковані та не електрифіковані); в) кількістю колій (одноколійні, двоколійні, триколійні); г) станом (діючі, ті, що будуються, розібрані). На залізницях позначаються станції роз'їзди, платформи, депо, колійні пости і й будки, насипи, виїмки, насипи, тунелі тощо.

Автомобільні та ґрунтові дороги при зображенні на картах поділяють на дороги з покриттям і без покриття.

До доріг із покриттям належать:

· автомагістралі (автостради – капітальні дороги, товщина покриття яких 0,5м, ширина не менше 14м, схили не більше 4%, пересікаються з іншими дорогами на різних рівнях);

· автомобільні дороги з удосконаленим покриттям (удосконалені шосе, де тверде покриття шириною не менше 6м);

· автомобільні дороги з покриттям (шосе – мають менш капітальну основу, меншу ширину і крутіші повороти).

На топографічних картах позначаються усі наявні на місцевості дороги з покриттям. Вони накреслюються у дві лінії і зафарбовуються жовтогарячими кольором. Цифрами та скороченими написами вказуються ширина дороги, ширина з обочиною і матеріал покриття, які підписують безпосередньо на умовних знаках дороги.

Наприклад: на шосе підпис 6(9)А означає: 6 - ширина проїжджої частини І у метрах, 9 - ширина земляного полотна у метрах, А - матеріал покриття (асфальт).

Автомобільні дороги з покриттям допускають рух транспорту протягом року лінії зв'язку вздовж доріг позначають на картах лише тоді, коли вони відходять від дороги.

Автомобільні дороги без покриття (покращені грунтові дороги), грунтові дороги (путівці), польові й лісові дороги та стежки.

· Автодороги без покриття - профільовані дороги, які не мають основи і покриття. Проїжджа частина систематично ремонтується та укріплюється щебенем, гравієм, піском. Більшу частину року ці дороги придатні для руху автотранспорту середньої вантажопідйомності. Зображуються на картах двома лініями без зафарбовування з підписом, як правило, ширини земляного полотна.

· Ґрунтові дороги - не профільовані, без покриття. їхня прохідність залежить від якості ґрунту, пори року і погоди. На картах зображуються однією чорною лінією.

· Польові й лісові дороги - тимчасові ґрунтові дороги, рух якими здійснюється епізодично, головним чином, у період польових робіт або лісорозробок. На карті зображуються чорними переривчастими лініями.

У важкодоступних гірських та пустельних районах на картах позначаються і стежки, придатні для пішого руху. Вони також зображуються чорними переривчастими лініями, але дрібнішими, ніж у польових доріг.

Ділянки польових доріг, що проходять через болотисті місця, обладнуються фашинами (пучки хмизу, перев'язані лозиною або дротом), гатями (поперечини з колод) і феблями (невисокі насипи на заболочених ділянках).

 

 

Колонний шлях – полоса місцевості вибрана поза дорогою для короткочасного руху військ. Ширина для автомобільної техніки не менше 3,5 м, для гусеничної – не менше 4,5м.

На автомобільних дорогах позначаються мости, тунелі, труби, насипи, виїмки, наявність яких впливає на пересування військ по дорогах. Вони, як правило, є об'єктами зруйнування з метою створення перешкод для військ противника.

У знаків найважливіших мостів даються технічні характеристики.

Наприклад: де К – кам’яний; 8 - висота над рівнем води; 150 – довжина моста; 10 – ширина проїжджої частини; 100 – вантажопідйомність.

Вивчаючи характер дороги, уяснюють:

· характеристику дороги;

· стан і грузопідйомність мостів, труб і інших споруд;

· наявність вузьких місць, радіуси поворотів, крутизна підйомів (спусків);

· можливість рухатись паралельним шляхом;

· наявність матеріалу для ремонту зруйнованих дорожніх споруд.

 

Гідрографія. На топографічних картах позначають прибережну частину морів, озера річки, ставки, струмки, колодязі та інші водойми. Біля них підписуються їхні назви. Елементи гідрографії позначають на картах синім кольором.. Для постійної та визначеної берегової лінії застосовується суцільний знак, для непостійної (водойми, що пересихають) і невизначеної (водойми, що мігрують) - штриховий знак, для підземної та берегової лінії, що зникає -пунктирний знак.. Сухі русла рік показують на карті перерваною лінією коричневого кольору.

Річки, струмки, канали та магістральні канави позначаються накартах усі без винятку, причому у дві лінії позначаються на картах 1: 25 000 і 1: 50 000 при їхній ширині 5 метрів і більше, на картах 1: 100 000 -10 метрів і більше.

Ширину та глибину річок (каналів) у метрах підписують у вигляді дробу, у числівнику - ширина, у знаменнику - глибина й характер ґрунту дна такі характеристики подаються в кількох місцях уздовж лінії річки (каналу).

Назви судноплавних водоймищ підписуються великими літерами, несудноплавних - малими.

Напрямок течії річок указується стрілкою із зазначенням швидкості течії (м/с).

На річках і каналах позначаються мости, шлюзи, феблі, пароми, броди й даються їхні характеристики. Урізи води (цифри біля синього кружечка на березі водойми) означають висоту рівня води у межень (період середнього найбільш стійкого низького рівня води) над рівнем моря (в метрах). Кордони розливів показуються, якщо ширина місцевості, яка затоплюється, більше 1км і тримається більше 2-х місяців.

Умовні знаки колодязів та інших джерел супроводжуються пояснювальними підписами та, у необхідних випадках, цифровими характеристиками про місткість і глибину вододжерела, якість води.

Вивчаючи характер водоймищ, уяснюють:

· течію (швидкість і напрямок);

· ширину, глибину і характер дна;

· наявність рукавів, мілин, островів;

· характер берегів (їх форму, висоту і крутизну), скриті підходи до берега;

· наявність мостів, бродів, гідротехнічних споруджень;

· ширину долини, пойми, її прохідність і характер грунту;

· ізвилистість русла річки.

Грунтово-рослинний покрив зображується найчастіше масштабними умовними знаками у комбінації із пояснювальними написами та кольорами. Площі, зайняті деревинною рослинністю, замальовуються зеленою фарбою, зайняті чагарником і низькорослою деревинною рослинністю - світло-зеленою фарбою, трав'яна рослинність має білий фон.

Породу дерева позначають значком листяного, хвойного дерева або їхнім поєднанням, коли ліс змішаний. При наявності даних про висоту, товщину дерев та густоту лісу вказується його характеристика. Наприклад, підпис означає, що ліс змішаний, у ньому переважають хвойні породи дерев (сосна), з листяних - дуб, середня висота дерев - 15м, середня товщина (на рівні грудей) - 25 см, а середня відстань між стовбурами дерев -5 м.

У лісових масивах позначаються просіки (шириною менше 20, 40, 60м на картах М 1:25 000; 1:50 000; 1:100 000 відповідно однією штриховою лінією) та нумераціякварталів з заходу на схід.

Для окремих елементів рослинності застосовуються лінійні (вузькі смуги лісу, живі огорожі) та позамасштабні умовні знаки (окремі дерева, кущі, невеликі гаї тощо).

Даючи оцінку лісу вивчають:

o умови прохідності;

o умови маскування;

o умови спостереження;

o захисні властивості.

Найкращі захисні і маскуючи властивості має середньовіковий і густий ліс. При зімкнутості крон дерев 0, 5м земля під пологом лісу не видна.

Ґрунти на картах позначаються лише ті, які суттєво відрізняються характером своєї поверхні від навколишнього середовища (солончаки, піски такири, кам'янисті поверхні тощо). Кожен із цих різновидів фунту легко розпізнається на карті за коричневим забарвленням умовного знака, за винятком боліт і солончаків, які виділяються горизонтальною та вертикальною штриховкою синього кольору. Схема ґрунтів усього району та текстова довідка про них даються на зворотному боці карти масштабу 1:200000.

Грунти вивчають звертаючи увагу на можливість проведення фортифікаційних робіт та з метою визначити можливість руху техніки поза дорогами.

По прохідності грунти поділяються наступним чином:

· Камянисті – важкопрохідні чи непрохідні;

· Піщані – в сухому стані важко прохідні;

· Супіщані (глини від 3 до 10%) – в сухому стані прохідні, вологі гірше;

· Суглинисті (глини 10-20%) – в сухому стані прохідні, вологі значно гірше;

· Глинисті (глини більше 30%) – сухі прохідні, вологі важко прохідні;

· Торфяні – вологі непрохідні, сухі можна подолати;

· Лесові (пил, пісок, глина) – сухі прохідні, вологі непрохідні;

· Солончакові – по сухим можна рухатись

Болота позначаються на карті штриховкою синього кольору з поділом їх на прохідні (перервана штриховка), важко прохідні та непрохідні (суцільна штриховка). Прохідними прийнято вважати болота глибиною не більше 0,6 м, їх глибину на картах, як правило, не підписують. Глибину важко прохідних і непрохідних боліт підписують поруч із вертикальною стрілкою, яка вказує на місце проміру. Глибину від 0,5 до 2м вказують з точністю до 0,1м, якщо більше 2-х метрів – записують «глибше 2м».

Болота показують на карті ті площа яких не менше 25мм в масштабі карти.

Прохідність боліт визначають по типу, за накресленням умовних знаків або безпосереднім проміром:

· Низинні – важко прохідні;

· Верхові – літом можуть пересихати і прохідність краща;

· Торфяні – найбільш прохідні, якщо торф плотний або трохи зволожений;

· Топлені – практично непрохідні.

Однак для визначення прохідності боліт необхідно враховувати пору року та погоду. В період дощів та в бездоріжжя прохідні болота можуть стати непрохідними, а взимку і важко-прохідні болота можуть бути легкопрохідними.

3. Загальні правила читання карт, вивчення і оцінка місцевості в наступі та обороні по карті.

Читати карту - це означає правильно та у повному обсязі сприймати умовні знаки, швидко та безпомилково розпізнавати за ними зображені об'єкти та їхні характерні особливості.

«Основний принцип вивчення місцевості – від загального до детального. Щоб отримати загальне уявлення про місцевість, необхідно оцінити її топографічні елементи і визначити тип місцевості за рельєфом, різновид місцевості, ступінь пересіченості і огляду, заселеність району, густоту, клас та напрямок дорожньої мережі.»

Залежно від розв'язуваних завдань, послідовність читання карти може бути різною. При цьому необхідно дотримуватися деяких загальних правил: