Музейна мережа Львова

На західноукраїнських землях великим музейним центром стало місто Львів. Тут наприкінці ХІХ століття було відкрито цілий ряд музеїв:

— 1874 р. – Міський промисловий музей

— 1880 р. – Природничий музей графа В. Дідушицького

— 1889 р. – Музей Ставропігійського інституту

— 1893 р. – Історичний музей Львова

— 1895 р. – Етнографічний музей Наукового товариства

— імені Т. Г. Шевченка

— 1904 р. – Археологічний музей «Народного дому»

— 1905 р. – Церковний музей Андрея Шептицького

— 1907 р. – Народний музей (ЛНГМ)

Міський промисловий музей заснований на поч. 1870-х рр. з ініціативи ремісників та інтелігенції м. Львова. Мета: шляхом комплектування і систематизації зразків продукції мистецької та наукової цінності сприяти вдосконалюванню в краї технологій виготовлення та естетики промислових і ремісничих виробів. На початку ХХ ст. на вул. Гетьманській, 20 (нині проспект Свободи, приміщення Національного музею у Львові) постав новий будинок, а 2 січня 1905 в ньому для публічного доступу була відкрита експозиція музею. Музей влаштовував виставки, лекції, інформації, короткотермінові курси, публікував книги, у т. ч. ілюстровані (серед них: 10 зошитів «Зразків домашнього промислу селян на Русі» і 2 зошити часопису «Художній промисел»). 1951 р. цей музей обє’днали з Державним музеєм етнографії. Як результат – виинк Музей етнографії та художнього промислу Ін-ту народознавства НАН України; розміщується в будинку Галицької ощадної каси — проспект Свободи, 15).

Природничий музей графа В. Дідушицького сформувався у 1880 р., коли граф Володимир Дідушицький передав свою природничу колекцію в дар місту. Цей музей був найбагатшою інституцією такого роду в Східній Європі й унікальним прикладом цілісного образу природи, геології та фольклору Галичини. У музеї була також археологічна колекція та колекція предметів народного побуту. Згодом музейну колекцію було реорганізовано, в результаті чого виник Державний природознавчий музей Національної Академії Наук України, а також поповнилися фонди Музею етнографії та художнього промислу НАН України.

Музей Ставропігійського інституту заснували 1889 р. зусиллями А. Петрушевича та І. Шараневича. Колекцію музею сформували предмети, матеріали і документи Успенської церкви у Львові, Братського архіву та монастирів Галичини. Найбільшу цінність представляли давні рукописи, Бучацьке (ХІІІ ст.) і Перемиське (ХVI ст.) Євангелії, «Львівський літопис» та ін.), архів Львівського братства, привілеї, грамоти, розпорядження польських королів 1522 — 1767, документи й листи молдавських господарів у справі Волоської церкви, Братської школи і друкарні 1558–1694, грамоти царгородських патріархів 1586–1670 та ін., листування й акти Львівського Братства; стародруки, а також предмети церковного мистецтва. У часі І світової війни русофіли вивезли музейну колекцію до Києва, а потім – до Ростова-на-Дону. У 1929 р. колецію повернуто до Львова. А з приходом сюди радянської влади 1939 р. збірку музею було розкомплектовано між Львівським історичним музеєм, Львівською галереєю мистецтв та Центр. держ. істор. архівом у м. Львів.

Церковний музей Андрея Шептицького був заснований у 1905 р. греко-каталицьким митрополитом Андреєм Шептицьким як приватна фундація під назвою «Церковний музей» для розвитку української культури. Роботу з організації музею й укомплектування збірок очолив Іларіон Свєнціцький, відомий історик, славіст і мистецтвознавець, в майбутньому — довголітній директор музею (1905-1952). Основу фондів склала особиста колекція засновника, який подарував близько 10 тисяч предметів і утримував музей на особисті кошти. Для експонування колекції у 1911 році був придбаний Палац Дуніковських. У грудні 1909 р. музей було перейменовано на «Національний музей митрополита Андрея, графа на Шептичах Шептицького», 13 грудня 1913 року урочистим актом музей передано в дар українському народові. Того ж дня експозиції були відкриті для відвідувачів.

Сьогодні у Львові працює понад 40 різнопрофільних музеїв: історичні, археологічні, етнографічні, художні, природничі, літературні, меморіальні, комплексні, галузеві тощо. Серед них варто виділити ряд найбільших:

— Львівський історичний музей —один із найстаріших і найбагатших музеїв України, заснований у 1893 р. Датою другого народження музею можна вважати 1940 р., коли розташовані поряд Історичний музей м. Львова та Національний музей ім. короля Яна ІІІ (засн. 1908 р.) були об'єднані в одну установу, Львівський історичний музей (ЛІМ). До складу фондового зібрання новоутвореного музею увійшли також окремі колекції колишніх львівських музеїв, зокрема, Музею ім. князів Любомирських, Музею Наукового Товариства ім. Шевченка, Музею Ставропігійського інституту. Нині збірки ЛІМу налічують понад 330 тис. музейних предметів. Це — археологічні матеріали, твори живопису, скульптури, графіки, архівні документи, рукописні книги, стародруки, вироби з металу, шкіри, дерева, скла і порцеляни, меблі, годинники, музичні інструменти, фотографії та фотонегативи, зброя, а також пам'ятки нумізматики, фалеристики, сфрагістики тощо. Музейні пам'ятки — свідки минулого, оповідають про важливі події історії нашого краю, життя і побут мешканців Львова і Галичини від найдавніших часів до ХХ ст. (відділи археології та давньої історії, пл. Ринок, 24; відділ історії західноукраїнських земель ІІ пол. XIX—XX ст., пл. Ринок, 4). Експозиція, розгорнута у Королівських залах кам'яниці Корнякта, де у др. пол. ХVІІ ст. була резиденція короля Яна ІІІ Собеського, репрезентує старовинні меблі, картини, годинники; окремим комплексом експонуються ордени. (відділ історичних коштовностей, пл. Ринок, 6).
У Музеї-Арсеналі можна побачити рідкісні зразки зброї та захисного озброєння ХІІ-ХХ ст. з різних країн Європи, Азії та Африки (відділ Музей-Арсенал, вул. Підвальна, 5). У 2005 р. відкрито відділ ЛІМ "Музей історичних коштовностей" (пл. Ринок, 2). Темі боротьби українського народу за створення самостійної держави присвячена експозиція Музею визвольної боротьби України (вул. Лисенка, 23а). Відділ історії української діаспори експонує пам'ятки пов'язані з соціально-культурним життям українців зарубіжжя (пл. Ринок, 4). Львівський історичний музей — це не лише пам'ятки старовини, це й сама атмосфера минувшини, яку зберегли музейні будівлі – перлини львівської архітектури Ренесансу. Унікальним, єдиним у Східній Європі, є внутрішній дворик кам'яниці Корнякта (1580 р., арх. Петро Барбон). Італійське подвір'я, як його називають львів'яни, оточене по периметру відкритими аркадами-лоджіями на всіх трьох поверхах. Музейні вечори, літературно-мистецькі заходи чи просто відпочинок за філіжанкою кави у затишній атмосфері дворика просто неба залишають надовго приємні спомини. У єдиній збереженій у Львові пам'ятці світської готики – готичному залі на першому поверсі кам'яниці Корнякта, відкрито арт-салон "Готик-хол", у якому можна придбати здані на комісію предмети антикваріату, а також твори сучасного образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва. У вестибюлях музею (пл. Ринок 6, 24) продається різноманітна краєзнавча література, а також музейні видання, зокрема, щорічний збірник "Наукові записки" з публікаціями музейних науковців, присвяченими історії музею та його збіркам. Окрім згаданих експозицій, що знаходяться у самому львівському середмісті, Львівський історичний музей має відділи за межами центру міста. Інтер'єр та атмосферу літературно-мистецького салону відтворює музей "Літературний Львів І пол. ХХ ст.", що є філіалом головного музею (вул. Гвардійська, 18). За роки незалежності були відкриті історико-меморіальні музеї генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича (вул. Білогорща, 76а) та полковника Євгена Коновальця (с.Зашків Жовківського р-ну). Щорічно музей відвідують бл. 400 тис. осіб – львів'ян і гостей міста, котрі ознайомлюються з його постійними експозиціями і змінними виставками, беруть участь у різноманітних культурно-мистецьких імпрезах, які відбуваються у музеї.

— Національний музей у Львові ім. А. Шептицького – одна з найвизначніших в Україні скарбниць пам’яток національної культури і мистецтва – закладений у 1905 році митрополитом Андреєм Шептицьким спочатку як приватна фундація за назвою «Церковний музей», а з 13 грудня 1913 року урочистим актом переданий у дар українському народові як Національний музей у Львові. Зароджене на хвилі національного піднесення в Україні, постання такого музею на початку ХХ ст. стало прикметною подією, значимість якої була вагомо засвідчена не тільки українською, а й світовою пресою – про неї писали в Росії, Польщі, Німеччині, Франції, Італії, США та ін. Роботу з організації музею та укомплектування збірок за активної участі української громади очолив професор Іларіон Свєнціцький (1876-1955), відомий вчений у ділянках історії, славістики та мистецтвознавства, довголітній директор музею (1905-1952). Водночас розвиткові музею сприяли Іван Франко, Василь Щурат, Володимир Шухевич, Йосип Боцян, Михайло Павлик, Михайло Грушевський, Олекса Новаківський, Іван Труш, Соломія Крушельницька та багато інших відомих діячів науки і культури, котрих гуртував музей. На сьогодні музей є одним із найпотужніших в Україні та світі осередків збереження, вивчення та популяризації надбань української духовно-мистецької спадщини (понад 150 тис. од. зб.). Предметом особливої гордості є найповніша і найчисленніша в Україні збірка українського середньовічного сакрального мистецтва ХІІ – ХVІІІ ст., яка доносить із глибини століть художню культуру України в оригіналах давніх епох. Найбільш вартісним є зібрання творів іконопису ХІІ – ХVІІІ ст. (понад 4000 од. зб.), у т. ч. пам’ятки золотої доби українського іконописного малярства („Юрій Змієборець” ХІV ст. із Станилі, „Архангел Михаїл з діяннями” ХІV ст. із Сторонни, „Св. Параскева П’ятниця” ХІV ст. із Ісаїв, „Богородиця Одигітрія” ХV ст. з Красова та ін.). Вартісні пам’ятки писемної культури (ХІ – ХVІІІ ст.) зосереджені у фонді рукописів та стародруків – Бучацьке Євангеліє (поч. ХІІІ ст.), Пандекти Антіоха (1307р.), кириличні інкунабули друку Швайпольта Фіоля, Франциска Скорини, Івана Федорова та ін. Цінними є зібрання графіки (понад 30 000 од.), скульптури, народного мистецтва (понад 30000 од. зб.). У фондах живопису ХІХ ­– початку ХХ ст. представлено твори класиків української образотворчості – Т. Шевченка, Т. Копис­тинського, К. Устияновича, С. Васильківського, І. Труша, О. Кульчицької, О. Новаківського. Різнобічно розгорнено і сучасне українське мистецтво. Щорічно музейні експозиції, тимчасові виставки та інші культурно-мистецькі акції відвідують понад 100 тис. шанувальників мистецтва. Кращі твори із фондових зібрань представлені у експозиціях: „Давнє українське мистецтво ХІІ – ХV ст.”, „Українське мистецтво ХVІ – ХVІІІ ст.”, „Українське мистецтво кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.” Окрім того, гостинно чекають на своїх відвідувачів художньо-меморіальні музеї, експозиції яких розгорнуті у колишніх оселях та творчих майстернях митців – І.Труша, О.Новаківського, О.Кульчицької, Л.Левицького.

— Львівська галерея мистецтв — один з провідних музеїв України, його колекція нараховує понад 60 тисяч творів образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва європейських та вітчизняних майстрів. Музей володіє найбагатшою в нашій державі збіркою творів польського та австрійського малярства, дерев’яної скульптури, великою колекцією українського портрета XVI-XVIII ст. Основний корпус галереї розташований у будинку на вул. Стефаника, 3, а поруч, по вулиці Коперника, 15, розташований палац Потоцьких з експозицією старого європейського мистецтва. Історія заснування галереї сягає кінця ХІХ ст., коли в середовищі львівської інтелігенції розгорнувся рух за створення музею західно-європейського мистецтва. З цією метою у 1902 р. в бюджет міста було включено статтю "на закупку творів мистецтва", а вже протягом 1903-1906 рр. на зібрані громадськістю кошти ініціативна група придбала десятки картин. Серед них - твори Вільгельма Леопольського, Фелікса Вигживальскього, Едварда Окуня, Яна Матейка, Яцека Мальчевського. Крім того, львівський магістрат придбав декілька приватних збірок, серед яких високим художнім рівнем відзначалась колекція подільського землевласника Івана Яковича. Привезена до Львова у лютому 1907 р., вона лягла в основу новоствореної Міської галереї. Відтоді і прийнято рахувати час її заснування —14 лютого 1907 року. Влітку 1914 року галерея отримала власний будинок, який належав відомому вченому та колекціонеру Владиславу Лозинському (збудований у 1872-1874 роках, архітектор Ф.Покутинський). Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького сьогодні - один з найбагатших музеїв України, збірка якого налічує понад 62 тисячі творів світового та національного мистецтва від античних часів до наших днів. До найбільш вартісних належать колекції європейського мистецтва, львівської скульптури, українського портрету ХVI-XІХ ст., ікон та меблів. До складу галереї входять 16 більших та менших музейних комплексів, окремих невеликих музеїв, які працюють як окремі відділи або сектори: "Європейське мистецтво ХІV-XVІІІ ст.", "Європейське мистецтво ХІХ-XХІ ст.", "Каплиця Боїмів", музей "Мистецтво давньої української книги", музей "Русалка Дністрова", музей найдавніших пам'яток Львова", музей "Львівська барокова скульптура XVІІІ ст. Творчість І.Г. Пінзеля", музей-майстерня Т.Бриж, музей модерної скульптури М.Дзиндри, музей-заповідник "Олеський замок", музей-садиба М. Шашкевича, музей "П'ятничанська вежа", музей Івана Виговського, музей-заповідник "Жовківський замок", музей-заповідник "Золочівський замок", музей-заповідник "Підгорецький замок".

— Музей етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України — найстаріший музей на теренах нашої держави з унікальною колекцією пам’яток традиційної культури та народного мистецтва українців, а також зразків декоративно-ужиткового мистецтва багатьох народів світу, був утворений у 1951 р. шляхом об’єднання двох великих музейних осередків у Львові — Міського промислового музею (засн. 1874 р.) і Музею Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1895 p.). Колекція музею нараховує 17 фондових збірок, у яких зібрано понад 83 тисячі пам’яток. Основна експозиція розташована у приміщенні колишньої Галицької ощадної каси. Тут представлено пам’ятки матеріальної та духовної, культури українців, господарські знаряддя, народні художні промисли XIX— поч. XX ст. Філіалом музею є музей меблів і порцеляни (пл. Ринок, 10). Тут представлена колекція меблів, кераміки та художнього скла, яка налічує понад 18 тисяч експонатів.

— Львівський музей історії релігії — єдина установа культури в Україні, в якій висвітлено історію світових та національних релігій, життя та діяльність церковних організацій. Музей створено в 1973 році у приміщенні колишнього Домініканського храму (тепер храм Пресвятої євхаристії УГКЦ) і монастиря XVІІ-XVIII ст. Експозиція складається з таких тематичних розділів: «Релігії стародавнього світу», «Юдаїзм», «Раннє християнство», «Вірменська церква», «Історія римсько-католицької церкви», «Українська греко-католицька церква», «Православ’я в Україні», «Протестантизм», «Іслам», «Буддизм». У фондах нараховується понад 50 тис. одиниць збереження. Серед них експонати, які мають унікальну культову, мистецьку та історичну вартість. Зокрема, велика збірка ікон XVI-XIX ст., чимала колекція Біблій (у тому числі Острозька Біблія 1581 року та видана у Парижі 1563 року), релікварій св. Аронтія ХІ ст. тощо. Музей має три філіали: 1980 року створено Червоноградську філію, 1991 року – Сокальську філію «Людина. Земля. Всесвіт», 1993 р. – Інститут релігієзнавства. Створюється музей юдаїки.

— Державний природознавчий музей НАН України — це один з найстаріших і найбагатших за науковими природничими колекціями серед музеїв Європи. Музейне зібрання становить більше ніж 400 тисяч одиниць збереження. Засновник музею — граф Володимир Дідушицький (1825-1899), відомий зоолог, етнограф і археолог. Музей був відкритий для відвідувачів з 1870 р. Його головне приміщення було збудовано на межі ХVIII-ХІХ ст. і є пам'яткою архітектури. Музей занесено до європейських і світових каталогів музеїв. Він брав участь у перших Всесвітніх виставках у Відні (1873 р.) і Парижі (1878 р.), де отримував дипломи і медалі. У 1940 р. музей увійшов до складу Академії наук України. Його наукові фонди та музейна експозиція внесені до державного реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання. Фонди музею сформовані на базі унікальних колекцій Природничих музеїв ім. Дідушицьких і Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка із зборів багатьох поколінь природодослідників середини ХІХ - початку ХХ ст. та значно доповнені за час його перебування в Національній академії наук України. Наукові фонди музею (природничі колекції) загалом становлять понад 400 тис. одиниць зберігання, мають виняткове значення для науки і входять до державної частини Музейного фонду України. Фонди музею містять більше 250 голотипів, за якими вперше у світовій науці описані нові види викопних та сучасних рослин і тварин. Серед колекцій і пам'яток природи світового значення зберігаються:

§ унікальні експонати мамонта і волохатого носорога з озокеритових копалень Старуні (Передкарпаття), метеорити (Пултуськ), бурштини з включеннями (Гданськ);

§ палеозоологічні колекції (від кембрійського до четвертинного періоду);

§ палеоботанічні колекції (від девону до неогену);

§ колекції порід і мінералів (від докембрію до четвертинного періоду);

§ еталонні систематичні колекції ґрунтової мікро- і мезофауни;

§ колекція малакофауни України;

§ колекції 15 рядів регіональної і тропічної ентомофауни, а також плейстоценових комах;

§ колекції риб, земноводних, плазунів, птахів (опудала, тушки і яйця), серед яких одна з найбільших в Європі унікальна колекція альбіносів і меланістів, та ссавців (опудала, тушки, черепи і роги);

§ повні збори мохоподібних України, Кавказу і Середньої Азії;

§ гербарій судинних рослин тощо.

Протягом всього періоду існування музею його експозиція розвивалася і вдосконалювалася відповідно до наукових концепцій у вченні про еволюцію, змін у систематиці, нових матеріалів з історії природи краю та сучасного стану біологічних ресурсів. До початку реконструкції музею експозиція щорічно приймала до 100 тис. відвідувачів. На даний час експозиція демонтована і зберігається у законсервованому вигляді. Для огляду відвідувачів відкрито виставку «Мандрівка у минуле».

— Аптека-музей «Під чорним орлом» — досі діюча аптека й музей — найдавніша з існуючих у Львові аптек, розташована на площі Ринок у наріжному будинку, яким починаються вулиці Друкарська та Ставропігійська. В унікальному аптечному музейному комплексі презентовано більше ніж три тисячі рідкісних експонатів, яких зібрано науковцями, фармацевтами та колекціонерами-ентузіастами. У 1966 р. на базі старовинної аптеки створено музей історії фармації. Ідея створення музею виникла ще у XIX столітті. У 1868 році було створено Галицьке товариство аптекарів, якому вдалося зібрати невелику колекцію експонатів, та в умовах Австро-Угорської імперії створити музей було неможливо. Після ремонтно-реставраційних робіт експозиція музею значно розширилась і нараховувала 16 експозиційних залів загальною площею 700 м². Огляд музейної експозиції розпочинається з Торгового Залу. Стеля Торгового Залу прикрашена поліхромними розписами, виконаними на початку 19 століття віденським майстром Штаалем. Це овальні медальйони, що символізують чотири праелементи Всесвіту та за вченням Емпедокла становлять основу всього сущого. Це «Aqua» («Вода»), «Ignis» («Вогонь»), «Terra» («Земля»), «Aer» («Повітря»). Найцікавішими експонатами Торгового Залу є унікальні фармацевтичні ваги. Особливо цікавими є одні з них, що кріпляться на бронзових фігурах, висотою біля одного метрa, Асклепія — давньогрецького бога медицини та його доньки Гігеї, богині здоров'я. У Торговому Залі можна придбати лікарські препарати та знамените «Залізне вино». У другому залі колись була матеріальна кімната, де зберігались запаси медикаментів. Тепер тут виставлено колекції посуду для зберігання медикаментів, частину аптечного обладнання різних епох, старі патентовані ліки тощо. Інтер'єр третього залу відтворює вигляд старовинної аптечної лабораторії. Розміщені тут експонати знайомлять з різними етапами переробки рослинної сировини і виготовлення з неї ліків. У маленькій і тісній кімнатці знаходилась аптечна кухня (кокторій), де методом теплової обробки виготовлялись ліки. У одній з наступних кімнат на художньо оформлених стендах популярно викладається історія фармації від найдавніших часів до наших днів, розповідається про основні етапи розвитку її в Єгипті, Стародавній Греції та Римі, державах Близького Сходу та Західної Європи. Далі йде дерев'яна галерея у чотириповерховий флігель, збудований на зламі 15 — 16 століть. Перша реставрація будинку виконана у 1757 році. У флігелі розмістились алхімічна лабораторія, бібліотека, яка налічує понад 3 тисячі книг. Цікавість викликає алхімічна лабораторія, яку відтворено за старовинними картинами і гравюрами. Вниз по сходах, розміщені старі аптечні підвали, де відновлено інтер'єри початку 18 століття. Тут експонуються великі дерев'яні бочки та бутлі для зберігання лікувальних медичних вин. З аптечних підвалів дубовими сходами знаходиться внутрішній дворик — єдиний об'єкт у Львові, де вдалося реставраційними засобами відтворити вигляд жилого будинку заможного міщанина XVI-XVII ст.

— Музей народної архітектури та побуту у Львові «Шевченківський гай» — це скансен (музей просто неба або село-музей) на Кайзервальді був відкритий у 1971 році. Ідея створення цього музею належить відомому українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який ще у 30-х роках ХХ сторіччя започаткував роботу зі створення музею просто неба. Тоді вдалося перевезти до Львова лише один експонат — Миколаївську церкву з с. Кривка. У 1966 році за ініціативою працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися конкретні роботи, було створено відділ народного будівництва, який у 1971 році й був реорганізований у Музей народної архітектури і побуту. Експозиція музею налічує близько понад 120 пам’яток народної архітектури із західних регіонів України. Окрім того у постійній експозиції та сховищах музею знаходиться близько 20 тисяч предметів щоденного побуту і ужиткового мистецтва. Територія музею площею 60 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15 — 20 пам’яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина». На сьогодні на території етнозон Музею розташовано 124 памятки архітектури, котрі обєднані в 54 садиби. В Музеї функціоную чотири виставкових зали. Два з них мають постійну експозицію.

— Львівський державний історико-культурний музей «Личаківський некрополь» — один з найвеличніших і найпомпезніших європейських некрополів, заснований у 1786 році. Тут від перших років його заснування хоронили осіб відомих, знатних, найбагатших - діячів культури, мистецтва, науки і всю політико-адміністративну еліту столиці Королівства Галичина і Лодомерія. Личаківський цвинтар, який в середині ХІХ ст. був перетворений на парк, поступово став своєрідним музеєм надмогильної скульптури і архітектури малих форм просто неба. Некрополь - це цінна пам’ятка садово-паркового мистецтва, де відчувається єдність людини і природи, історична тяглість, культ предків, ностальгія. Зараз це музей на площі, яка перевищує 42 га, і усипальниця, в якій спочиває понад 400 тисяч людей. На його території є скульптури і архітектурні споруди відомих майстрів: Гартмана Вітвера, братів Шімзерів, Павла Евтельє, Генрика Пер'є, Юліана Марковського, Івана Левинського, Григорія Кузневича, Сергія Литвиненка, Євгена Дзиндри, Теодозії Бриж, Якова Чайки, Емануїла Миська та інших. Шедеври, що вийшли з-під їхнього різця, прикрашають могили осіб різних національностей - українців, поляків, австрійців, німців, вірмен і багатьох інших, які були представниками багатьох віросповідань. Рішенням Львівської міської Ради народних депутатів від 10 липня 1990 територію Личаківського цвинтаря оголошено історико-культурним заповідником місцевого значення. Діяльність музею скерована на охорону та збереження культурної спадщини України, проведення науково-дослідної, інформаційної та культурно-освітньої роботи з метою її популяризації. На початкових етапах створення музею було встановлено мережу освітлення, охорону кладовища, облаштовано площу біля центрального входу, придбано автотранспорт, збудовано будинок адміністрації і т.п. Згодом акцент був перенесений на облік пам’яток історії, мистецтва та архітектури, розташованих на території музею та їх популяризацію, а також реставрацію, консервацію надгробків і благоустрій території. За останні роки здійснено значні обсяги ремонтно-реставраційних та відновлювальних робіт, встановлено надгробки на могилах, які були втрачені свого часу і віднайдені зараз, завдяки опрацюванню архівних документів. На території музею впорядковуються місця поховань борців за незалежність України. Так, з ініціативи громадськості розпочали будівництво військових меморіалів, місць почесних поховань, встановили ряд пам’ятних знаків на місцях не збережених масових поховань, організовано перепоховання жертв репресій.

Серед музеїв історичного, краєзнавчого, природничого, художнього профілів особливий статут займають меморіальні музеї. «Меморія» — в перекладі означає пам’ять, тобто меморіальні музеї — це музеї, присвячені памяті видатних світочів національної культури та громадсько-політичного життя,... Як правило, вони створюються на базі пам’ятних комплексів — садиб, будинків, квартир, пов’язаних з життям і діяльністю визначних осіб. Адже будинок, особисті речі, внутрішнє оздоблення приміщень, деталі обстановки мають властивість розповідати про людей, про колорит їхнього творчого та побутового життя. Тому нащадки прагнуть зберегти незміним або максимально точно відтворити внутрішній інтер’єр помешкання видатних особистостей.

Серед численних музеїв Львова помітну групу складають саме музеї меморіального профілю. Адже на львівському грунті сформувалося і працювало чимало визначних діячів, котрі своєю багатогранною діяльністю збагатили скарбницю української культури. Серед них — поети і письменники, художники і архітектори, скульптори і музиканти, громадсько-політичні діячі та науковці... Вони відійшли у вічність, проте пам’ять про них жива. Унікальними осередками, де витає дух геніїв, є їхні меморіальні музеї, різножанровий потенціал яких сьогодні активно залучається до екскурсійних маршрутів, а на перспективу — їхні виставково-експозиційні зали мають шанс стати потужною складовою культурно-пізнавального туризму.

Меморіальні музеї Львова сьогодні презентують багатогранність української культури: мистецьке, літературне та музичне надбання, висвітлюють історію громадсько-політичного життя краю. Серед найвизначніших, слід відзначити меморіальні музеї Соломії Крушельницької, Олени Кульчицької, Теодозії Бриж, Івана Франка, Михайла Грушевського, Івана Труша, Леопольда Левицького, Станіслава Людкевича, Олекси Новаківського, Романа Шухевича. Чимало цінних музейних меморіальних комплексів можна знайти і на теренах Львівщини: меморіальний музей-садиба Євгена Коновальця, Маркіяна Шашкевича, Івана Франка тощо.

Двері львівських меморіальних музеїв широко відчинені для усіх поціновувачів української культури. Екскурсія виставковими залами переносить відвідувачів в епоху життя і діяльності світочів української культури, дозволяє пройти разом з ними творичий шлях, радіючи за їх успіхи і співпереживаючи за втрати. І, врешті, спонукає осягнути неоціненний вклад української інтелігенції у розвиток національної думки.

ü Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької

Неперевершена Аїда, ідеальна Ельза, найпривабливіша Батерфляй, єдина у світі оперна Джоконда — символ досконалості й неперевершеності. Її незрівнянної краси лірико-драматичне сопрано — унікальне явище в оперному мистецтві кінця ХІХ — першої половини ХХ ст.

Сьогодні, дізнатися про долю цієї багатогранної та неординарної жінки можна у львівському Музично-меморіальному музеї співачки. Його зали розташовуються у колишньому будинку Соломії Крушельницької, який вона купила у 1903 р. для своєї родини і до 1939 р. залишалася його повноправною власницею.

Музично-меморіальний музей С. Крушельницької розпочав свою діяльність 1989 р. спочатку як відділ Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка, а з 1995 р. став самостійною держав-ною установою. Фундатором музею була Одарка Бандрівська, племінниця С. Крушельницької, котра все своє життя присвятила збереженню пам’яті і примноженню слави своєї тітки. Її архів став основою експозиції музею і є вагомою часткою всієї фондової збірки.

В експозиційних кімнатах, кожна з яких присвячена окремому періоду життя співачки, демонструються оригінальні фотографії, афіші, програми концертів, портрети, фрагменти сценічних костюмів, нотні видання, особисті речі артистки. Загалом у фондах музею, що налічують понад 17 000 експонатів, зберігаються не лише меморіальні речі С. Крушельницькій, але й багато цікавих матеріалів, пов’язаних з іменами інших видатних діячів музичної культури, зокрема Станіслава Людкевича, Модеста Менцинського, Одарки Бандрівської, Любки Колесси та ін.

Усі меморіальні речі розташовуються у шістьох виставкових залах, кожен з яких має свою символічну назву — Біла, Артистична, Крушельницька в операх Вагнера, Від «Гальки» до «Мадам Батерфляй», У зеніті слави, Останні роки життя Соломії Крушельницької. Експозиція кожної кімнати почергово знайомить відвідувачів з дитинством, юністю, апогеєм слави співачки, розповідає про її особисте життя та творчі здобутки. Серед багатьох культурних інституцій Львова цей Музей займає особливе місце та провадить активне життя. Працівники Музею постійно проводять велику пошукову, наукову та просвітницьку роботу по вивченню творчості відомих у свій час і незаслужено забутих вже у наші дні діячів музичної культури Галичини, популяризуючи їх творчість.

ü Художньо-меморіальний музей Івана Труша

Художньо-меморіальний музей Івана Труша є філіалом Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові. Фонди музею розташовуються у вишуканій двоповерховій віллі, проект якої розробив художник для власного помешкання, а знаний архітектор Олександр Лушпинський у 1910 р. допоміг втілити цей геніальний задум у реальність. Трушівський будинок до цього часу зберігає свою неповторну творчу ауру.

Більше як півстоліття тому двері цієї ошатної вілли, в якій тоді ще мешкали дві Аріадни — дружина та донька художника, — відчинилися для прийому перших відвідувачів. Так, з 1951 р. тут було відкрито майстерню-музей Івана Труша, а згодом батьківський будинок діти подарували музею з метою створення у ньому меморіальної експозиції, що була відкрита в 1989 р., до 120-літнього ювілею художника.

Іван Труш — український художник кінця ХІХ ст. — першої половини ХХ ст., великий майстер пейзажу, портрету, побутового жанру. Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника, Михайла Грушевського, Миколи Лисенка, Станіслава Людкевича, Соломії Крушельницької, з якими його єднали дружні стосунки. Активний громадський діяч, мистецтвознавець, член НТШ, редактор кількох часописів Іван Труш віддав свій талант, творчу енергію на піднесення української культури до європейського рівня. Іван Труш був одружений з донькою Михайла Драгоманова Аріадною, (двоюрідною сестрою Лесі Українки), з якою у шлюбі виховав чотирьох дітей. У родині шанувалися і плекалися українські традиції та звичаї, які митець відображав і у своїй творчості.

Спадщина Івана Труша налічує понад 6 тисяч творів, з них у Національному музеї у Львові зберігається близько 300 картин, а решта розпорошена по музеях і приватних збірках України та світу.

Із часу відкриття меморіального музею, тут діє постійна експозиція, що репрезентує багатогранний талант Івана Труша. Добірка фотографій та епісто­лярна спадщина із архіву митця розкривають його як непересічну особистість, а низка теоретичних публікацій, роздумів на актуальні теми культурного та мистецького життя — як критика та громадського діяча. Увазі глядача пропонується творчий доробок художника, який представляє його як неперевершеного співця ліричного пейзажу, майстра психоло­гічного портрета та автора численних тематичних жанрових композицій.

Сьогодні, перший поверх будинку служить напівпідвалом, де колись розміщувалися кухня, санвузол та комірка. Саме тут під час бомбардуван­ня Львова німецькими військами були сховані картини Труша і таким чином врятовані від розкрадання і знищення.

На другому поверсі безпосередньо і проживала сім’я художника, очі якого задумливо поглядають з автопортрета, що займає найпочесніше місце в оточенні мальовничих пейзажних етюдів. Наступна кімната служить портретною галереєю, де увіковічнено у портретах митця видатних світочів української нації — Івана Франка, Лесю Українку, Павла Житецького, Івана Нечуй-Левицького, Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова та відомого галицького кардинала, мецената і благодійника Сильвестра Сембратовича. І це лише мізерна частина із великого портретного багатства Труша, що становить понад 300 робіт.

Найзатишнішою сьогодні, як і колись, залишається родинна кімната, де зберігається найбільше речей із сімейного інтер’єру: овальний столик зі стільцями, де за чашкою чаю полюбляли сидіти Василь Стефаник та сам Каменяр, підвісна старовинна лампа, креденц із керамікою, самовар — придане Аріадни Драгоманової, фрагмент весільного килима, виконаний львівською художницею Оленою Кульчицькою та книжкова шафа з невеликою частиною особистої бібліотеки Трушів. З портретів на стінах колишньої вітальні дивляться на відвідувачів найближчі і найдорожчі художнику люди — дружина та четверо їхніх дітей.

Нагору, поскрипуючи, ведуть круті дерев’яні сходи. Третій поверх увесь був облаштований під майстерню, де до останніх днів трудився Іван Труш. Приміщення було розділене на дві частини. Меншу сім’я спершу здавала студентам, згодом їй відводили роль затишної відпочивальні. Більша власне і служила творчою робітнею мистця. Майстерня була доволі скромною. Художник любив простір — з меблів тут знаходились лише два мольберти, шафка для фарб, кілька стільців, канапа та крісло-гойдалка. А біля стін стояли стоси картин — великих і малих, — що були найбільшою гордістю і цінністю родини.

Саме тут можна прослідкувати еволюцію творчості художника, від­чути його дух, поринути у вир його вільної уяви. Сьогодні стіни майстерні прикрашають найкращі Трушеві пейзажі. Робітня ніби запрошує у по­дорож чарівними куточками України та екзотичними місцями світу. Перед смертю Труш заповідав залишити будинок у добрих руках. Будучи люди­ною скромною, він не міг і подумати, що цей дім стане Меморіальним музеєм його імені. І сьогодні — це одна зі святинь українського мистецтва, це данина прекрасному пейзажисту, неперевершеному майстрові портрету, Поетові сонця, авторові близько 6000 художніх робіт, який, на превеликий жаль, більше відомий за кордоном, аніж у себе на Батьківщині.

ü Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької

Її називали малярським Франком, який у домі української культури заслоняє кожну шпарину.., її позицію в українському мистецтві за масштабом творчих задумів, намаганням заповнити прогалини мистецько-історичного розвитку і «дотягнути» художній процес до загальноєвропейського виміру, порівнювали з творчими здобутками Лесі Українки в українській літературі...

Багатогранна творчість художниці здобула свого часу широке визнання і популярність не тільки на Україні, про непересічний талант української художниці свідчить той факт, що її 100-річний ювілей 1987 р., за рішенням ЮНЕСКО, відзначали на міжнародному рівні. Сьогодні, на жаль, українці ще не спромоглися належно ввести її в інтелектуальний і культурний простір.

Нагадаємо, що Олена Кульчицька народилася 15 вересня 1877 р. м. Бережани у родині судді Лева Кульчицького. Мистецьку освіту здобувала спочатку в приватних малярів у Львові, згодом у Мистецько-Промисловій Школі (1903–1908) у Відні. Після закінчення школи О. Кульчицька подорожувала, вивчала мистецтво у Західній Європі (Мюнхен, Париж, Лондон). Повернувшись у Галичину, спочатку жила в Косові на Гуцульщині, де перебували її батьки, але скоро переїхала до Львова. За життя картини Олени Кульчицької презентувалися більше як на 60-и виставках як на Батьківщині, так і за кородоном: Київ, Львів, Берлін, Брюссель, Варшава, Відень, Гельсінкі, Краків, Москва, Париж, Прага, Рим, Торонто, Чикаго.

А сьогодні з творчою спадщиною Олени Кульчицької можна ознайомитися, відвідавши її Художньо-меморіальний музей, двері якого радо відчинені для всіх, хто прагне пізнати золоті сторінки українського мистецтва. Ще за життя, 29 серпня 1957 р., Олена Львівна склала заповіт, згідно якого увесь свій мистецький доробок передала в дар українському народові в особі Національного музею. А вже кілька років по смерті, у 1971 р. у колишньому помешкані та творчій майстерні художниці було відкрито першу виставку. У чотирьох просторих кімнатах розгорнено експозицію, що розкривала найвагоміші грані глибинної різножанрової творчості художниці. В жовтні 2007 р. після тривалої десятилітньої перерви знову гостинно відчинив перед відвідувачами двері художньо-меморіальний музей мисткині.

Оновленя експозиції збіглося у часі із святкуванням 130-літтям від дня народження та 40-річчям від дня смерті художниці. Сьогодні дещо змінено концепцію представлення матеріалу. Музейні працівники зробили тільки одну кімнату меморіальною — внасну кімнату-світлицю Олени Кульчицької, яка відтворює атмосферу всього життя художниці і презентує одночасно фотокопії та портрети її рідних. А інші кімнати — максимально представляють всі творчі жанри, в яких працювала мисткиня.

Серед меморіальних речей музей демонструє багато предметів побуту, історія створення яких завжди пов’язана з творчими задумами сестер Кульчицьких. Так, у кімнаті-світлиці увагу відвідувачів привертають меблі, виконані у народно-модерному стилі у Косові за проектом Олени Кульчицької; на буфетній шафці, поміж іншого посуду, красується керамічний сервіз з елементами косівського розпису, виготовлений на львівській керамічній фабриці за проектом художниці; вікна прикрашені оригінальними гардинами, дизайн яких розробляла Олена, а втілювала в життя Ольга Кульчицька, в одному стилі виконано і настільну скатертину, яка, хоч і зазнала незначної реставрації, все ж залишилася автентичною. Стіну над ліжком прикрашає гобелен 1910-х рр. під назвою «Богородиця з ангелами» — його історія створення аналогічна — творчий плідний тандем сестер Кульчицьких. Мистецький дух кімнати доповлює, здавалося би, зовсім незначна річ — «газетниця», яка свого часу була невідє’мним атрибутом галицьких домівок, проте для Кульчицької вона служила швидше підставкою для зберігання ескізів та замальовок. Зі стін кімнати-світлиці споглядають найближчі люди художниці — батьки, дорога сестра, брат та й сама Олена Кульчицька. Практично всі портрети виконані різними техніками, якими володіла художниця. Конструктивно інтер’єр помешкання доповнюють та збагачують речі сучасної роботи — наприклад надвіконні карнизи, виконані у стилі гарнітуру косівської мебелі, віконні занавіски.

Музейні кімнати, які демонструють творчі напрацювання мисткині органічно доповнені автентичними знаряддями праці, а саме тут можна побачити ткацький верстат, верстат для друкування гравюр, гравірувальні дошки. Всі стіни заповнені багатожанровими творами Олени Львівни, розповідати про зміст та техніку виконання яких можна довго. Привернемо увагу лише до твору «Проти бурі», який мистецтвознавці одноголосно називають шедевром. Художниця зобразила одиноку постать подорожнього, що неначе тінь на тлі нічної розбурханої стихії, зігнувшись під натиском шквального вітру, який символізує невблаганну долю, вперто рухається вперед. Цей образ, що вразив своєю переконливістю сучасників і часто запозичався художниками наступних поколінь, дивує і нині закладеною потужною внутрішньою енергетикою. Властиво глибина змісту та простота розуміння характерні для усіх творів Олени Львівни.

У фондових збірках Національного музею у Львові зберігаються сотні предметів та невтілених проектів декоративно-прикладного мистецтва. Серед них — ювелірні жіночі оздоби, килими, гардини, серветки, паперові обої, вітражі, шпалери, проекти металевих решіток, фаянсового кераміч­ного посуду, настільні лампи, вази для квітів, ліхтарі, кахлі, скульптура малих форм, численні проекти тканин та обгортково-подарункових паперів, упакування для цукерок тощо. Серед експонованих предметів можна побачити декоративну жіночу торбинку, жіночий пояс, пряжки, шкатулки... Багато з цих речей виконано у техніці емалі, яку Кульчицька відродила і повернула до життя після забуття з часів Київської Русі.

Сучасна експозиція музею вдало відтворює обстановку та атмосферу, що панувала тут при житті Олени Львівни. Речі, що оточували жінку, відтворюють її вишуканий смак і високу духовну культуру.

Свого часу, відкриваючи персональну виставку Олени Кульчицької у Львові 1933 р. у залах НТШ львівський критик-мистецтвознавець Микола Голубець зазначав: «Це перша на нашому грунті жінка, яка з мілин звичаєвого дилетантизму досягла вершин справжнього мистецтва. В майбутній історії глава про роль і осяги жінки в українському мистецтві починатиметься від імені і творчості Олени Кульчицької».

ü Меморіальний музей-майстерня Теодозії Бриж

Теодозія Бриж увійшла в мистецтво як майстер широкого діапазону, але найперше вона відома як унікального таланту скульптор. Творче обличчя Теодозії Бриж визначилося відразу після закінчення нею в 1954 р. Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, а в дозріванні її професійної майстерності помітну роль відіграв видатний педагог Іван Севера.

Сьогодні в її студії проводяться екскурсії, періодично організовуються виставки, присвячені творчості Теодозії Бриж та іншим діячам мистецтва. Проте цей музей потребує особливої підтримки та промоції. Його фонди розташовані більш аніж у скромному приміщенні, а основна аудиторія його відвідувачів — це люди виключно фахового мистецького спрямування.

Фана Бриж (як називали Теодозію друзі) та її чоловік Євген Безніско, художник за покликанням, були знаковими фігурами для покоління шістдесятників. Про їхню майстерню у центрі Львова, ходили легенди. Довгий час вважалося, що хто з митців приїжджав до Львова, а в цій майстерні не був, Львова так і не бачив. Іван Драч святкував тут своє одруження, Богдан Ступка разом із друзями — 50-ліття, а ще не раз і не двічі бували тут Іван Миколайчук та Микола Бажан, Алла Горська і Дмитро Павличко, Лесь Танюк та Ліна Костенко, Роман Лубківський, та Ростислав Братунь, Ірина Вільде та Віра Вовк, Володимир Гжицький та Олесь Гончар, В'ячеслав Чорновіл та Віктор Ющенко.

Теодозію Бриж завжди притягували образи давніх героїв: ще студенткою вона обрала темою дипломної роботи зовсім не популярну в умовах тодішньої радянської кон’юнктури тему «Князь Данило Галицький». Її захоплювала героїка, манила сила духу, яку вона й намагалася закарбувати в своїх роботах — княгиня Ольга, князь Святослав, Юрій Дрогобич.

У ранніх творах Теодозія Бриж втілила незгаслі у пам’яті людей трагедії Другої Світової Війни: «Освенцім», «Херасіма», «У ненароджених стріляють». У її найкращому монументальному творі «Меморіальний памятник на честь загиблих радянських офіцерів у Володимир-Волинському», створеному спільно зі скульптором Євгеном Дзиндрою, героїка вогняних років пройнята громадським пафосом.

Людяність і задушевність звучать у кожній роботі Бриж камерного чи монументально-декоративного плану. Нині понад 20 пам’ятників її авторства стоять по всій Україні.

За стилістичний взірець Теодозія Бриж обирала собі роботи геніального українського скульптора Олександра Архипенка. Мабуть, тому її творчі пошуки не припадали до смаків офіційних спілчанських рутинерів: більшість створеного Теодозією Бриж не вийшло поза стадію гіпсових відливів. Донині чекає втілення у матеріалі фантастична серія персонажів «Лісової пісні» Лесі Українки, тісняться в майстерні портрети діячів літературно-мистецького Львова — Володимира Лучука, Романа Лубківського, Бориса Возницького, Федора Стригуна, Таї Литвиненко...

Талант Теодозії Бриж — незвичайний, наділений чистою поезією та мужньою силою. У своїй творчості вона завжди прагнула до втілення глибоких душевних поривів людини-творця.

ü Літературно-меморіальний музей Івана Франка

На мальовничій околиці Львова, біля затишного Стрийського парку стоїть будинок, до якого вже понад 60 років приходять люди, як до національної святині. Це — Літературно-меморіальний музей великого сина України — Івана Франка.

Меморіальна експозиція діє у будинку, в якому він жив, в якому написав свої найкращі твори, в якому перестало битися його серце і звідки він пішов у безсмертя.

Тут Івана Франка відвідували Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Микола Вороний, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов і багато інших діячів української культури та закордонних гостей з Росії, Польщі, Німеччини, Чехії та Словаччини.

У будинку-музеї повністю відтворено робочий кабінет Івана Франка — улюблену кімнату письменника. Тут стоїть автентичний стіл вченого, за яким він написав багато творів, серед них — шедевр української поезії — поему «Мойсей».

Цінністю меморіальної експозиції є особисті речі Івана Франка, серед них — письмове приладдя, мережана сорочка, рибальська сітка, виплетена його руками, численні подарунки від друзів та колег.

Експозиційне оформлення збагачують малюнки художника Івана Труша — близького приятеля письменника.

Фонди музею нараховують понад 30 тисяч одиниць збереження. Це особисті речі Івана Франка, його рукописи, автографи та документи, оригінальні фотографії, першовидання його творів та численна франкознавча література.

Сьогодні у музеї проводяться тематичні екскурсії. Музей періодично організовує виставки, присвячені Іванові Франку, діячам літератури і культури минулого і сучасного. Також у музеї функціонує «Франкова вітальня», в якій систематично відбуваються літературно-мистецькі акції та презентації книг.

Отож... Хто такий Іван Франко? Геній слова, велетень людської думки чи вічний революціонер... Цей ряд риторичних запитань можна продовжити не одним десятком обґрунтованих епітетів, але чи знаємо ми, яким був Франко у повсякденному житті, про що думав і про що мріяв, чого хотів досягнути? Зрозуміти Франка краще, наблизитись до нього можна побувавши у його музеї, двері якого радо відчинені для усіх відвідувачів.

ü Державний меморіальний музей Михайла Грушевського

Експозиція Львівського меморіального музею першого Президента України Михайла Грушевського — це синтез наукових досліджень у галузі його діяльності та музейного напрацювання у сфері створення кращих музейних експозицій.

29 вересня 1866 р. у місті Холм народився відомий український діяч, голова Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка, історик, академік, політик і просто Великий Українець.

1 травня 1998 р. музей Михайла Грушевського отримав статус самостійного державного закладу. Урочисте відкриття музею відбулося напередодні Дня Незалежності — 22 серпня 2000 р. Розташувався він у віллі, де разом із родиною впродовж 1902–1914 рр. мешкав вчений.

У вересні 1894 р. Михайло Грушевський приїхав до Львова для викладацької праці у Львівському університеті, а вже з 1898 р. обіймав посаду голови НТШ.

Про свій будинок Михайло Грушевський згадував так: «Я в 1901 році купив кусень ґрунту під містом, щоб поставити собі хату, і Франко захотів бути моїм сусідом. Я відступив йому частину ґрунту і ми разом згодили собі одного будівничого для будови обох хат і одночасно їх вибудували одним заходом».

Так, новозбудована вілла стала чудовим місцем для зустрічей, ділових переговорів та відпочинку і до сьогодні зберігає атмосферу щоденної рутинної діяльності професора.

Експозиція музею розташована у шести залах. Вони поєднують у собі історичність та меморіальність, життєпис та багатогранність особистості Михайла Грушевського. Особливий акцент зроблено на львівському періоді діяльності, коли повною мірою розкрився великий науковий талант Грушевського як вченого, науковця, історика-дослідника, літературознав­ця, професора Львівського університету, керівника українських наукових інституцій та редактора численних видань. Відновлені інтер’єри кожної з кімнат переносять відвідувачів на початок ХХ ст. Меблі, речі побуту, фотографії, документи не тільки розкривають творчість та життєвий шлях дослідника, але й демонструють епоху, в яку він жив...

Одна із зал — гуцульська. У селі Криворівня, у Карпатах, Грушевські мали невеличку садибу над річкою Бережницею. Етнографічне захоплення мальовничою гірською природою та гуцульським колоритом втілені в інтер’єрі цієї кімнати. На стелі зображені геометричні візерунки та колористика. Піч з кахлів, придбаних на фабриці відомого архітектора Ле­вицького, доповнює інтер’єр рослинним орнаментом.

Експозиція музею розкриває наукову та політичну діяльність Грушевського як творця першої науково-обґрунтованої національної історії та української державності початку ХХ ст.

Останні роки родини Грушевських висвітлюють унікальні оригінальні матеріали того часу: фотографії, періодика, поштівки. У залі є фортепіано, яке належало дружині вченого Марії Сильвестрівні Грушевській, а цікавим є те, що у радянський період в ньому переховували заборонену літературу. На стіні — копія портрету Катерини Грушевської роботи відомого художника Івана Труша, 1903 р.

Сьогодні у музеї відбуваються творчі вечори, присвячені пам’ятним подіям нашої історії та культури за участю мистецьких колективів, самодіяльних митців, студентів навчальних закладів. Коло добрих друзів, меценатів і шанувальників музею в Україні та діаспорі розширюється, отже, є надія на подальші творчі контакти музею з науково-культурними інституціями, то­вариствами і фондами в Україні та за кордоном. Експозиційні зали музею завжди відкриті для всіх, хто шанує та бажає глибше пізнати для себе невичерпну спадщину Великого Українця.

Ставши ще за життя класиком української історії, Михайло Грушевський свідомо і гордо стверджував: «Немає нікого дорожчого, як український нарід. Де б я не був, я буду духом з ним, і волю свого народу, чого б вона не вимагала від мене, сповню».

Поиск по сайту: