Характерні особливості розповіді

Залежність розповіді від швидкості пересування групи. Розповідь підкоряється ритму руху екскурсантів, маршруту екскурсії. Так, наприклад, розповідь, підготовлену для пішохідної екскурсії не можна без змін використовувати для автобусної екскурсії на ту ж тему.

Підпорядкованість розповіді показу. Розповідь екскурсовода не може бути абстрагованою від об’єктів показу, які певним чином розташовані на маршруті. Розповідь супроводжує показ, доповнює і пояснює те, що бачать екскурсанти. Вона спрямовує на зорове відтворення картини, яка за задумом авторів екскурсії повинна виникнути перед екскурсантами.

Використання в розповіді зорових доказів. Особливість розповіді в екскурсії полягає у тому, що роль доказів виконує зоровий ряд. Екскурсовод будує показ таким чином, щоб «заговорив» сам об’єкт, щоб екскурсанти побачили те, про що розповідається. Це досягається шляхом образної розповіді, вмілого показу пам’ятника, демонстрації матеріалів з «портфеля екскурсовода». Розповідь, яка не пов’язана із зоровим рядом, перенасичена другорядними подробицями, спричиняє такий недолік, як схожість екскурсії на лекцію.

Адресність розповіді. Полягає у тому, що, розповідаючи, екскурсовод має на увазі конкретний об’єкт. Особливість методики полягає в тому, щоб сформулювати вказівки екскурсантам: на що треба звернути увагу, на що спрямована розповідь екскурсовода; яка частина споруди показується тощо.

Конкретність екскурсійної розповіді. Стосується не тільки формулювання теми, але й фактів, які наводяться, їх інтерпретації. Конкретність розповіді вимагає, щоб в екскурсії подавався не загальний матеріал, а матеріал, який розкриває тему. Однак, не слід сприймати конкретність розповіді як велику кількість фактичного матеріалу (фактів, прикладів, дат, цифр, прізвищ тощо).

Стверджувальний характер розповіді. Полягає в тому, що розповідаючи про певну історичну подію, екскурсовод з максимальною переконливістю стверджує, що вона відбувалася саме так, саме на цьому місці, що її учасниками були названі особи, а не хтось інший. Характеризуючи конкретну подію, екскурсовод співвідносить її з теперішнім (минулим або майбутнім) часом, подає її як об’єктивний факт і вказує на конкретну особу, яка здійснює (здійснювала або буде здійснювати) цю дію.

Розповідь не завжди накладається на показ, адже відбувається до показу, під час показу і після показу. В розповіді екскурсовод повідомляє аудиторії і про такі властивості об’єкта, які не сприймаються візуально. Він узагальнює спостереження екскурсантів, допомагає правильно сприймати отриману інформацію.

Методичні прийоми розповіді спрямовані на те, щоб подати факти, приклади, події так, щоб екскурсанти отримали образне уявлення про те, як це було, побачили більшу частину того, про що їм розповідалося.

До методичних прийомів розповіді відносять наступні:

Ú довідка

Ú опис

Ú характеристика

Ú пояснення

Ú коментування

Ú репортаж

Ú цитування

Ú прийом новизни матеріалу

Ú прийом літературного (словесного) монтажу

Ú прийом співучасті.

Ú посилання на свідчення очевидців

Ú прийом персоніфікації

Ú «питань-відповідей»

Ú прийом завдань

Ú прийом дискусійної ситуації

Ú прийом зіткнення суперечливих версій

Ú прийом проблемної ситуації

Ú прийом відступу

Ú індукція

Ú дедукція

Ú клімактеричний прийом

Ú антиклімактеричний прийом

Екскурсійна довідка. Цей методичний прийом відіграє своєрідну роль у показі об’єктів та розповіді про них. Він використовується у поєднанні з прийомами зорової реконструкції, локалізації, абстрагування. Екскурсовод повідомляє стислі відомості про об’єкт, який споглядається: дату спорудження (реставрації), автора проекту, розміри, значення тощо. Під час огляду додаткових об’єктів цей прийом використовується самостійно. За своїм змістом даний прийом нагадує дорожню інформацію і часто використовується в оглядових екскурсіях, під час переїздів (переходів).

Опис. Має на меті відображення об’єкта у свідомості екскурсантів (форма, матеріал виготовлення, розташування відносно сусідніх об’єктів). Для даного методу характерні точність і конкретність. Він передбачає висвітлення екскурсоводом характерних рис, ознак, особливостей зовнішнього вигляду об’єкта у певній послідовності. Під час автобусної екскурсії прийом опису використовується при всіх видах показу як з виходом екскурсантів з автобуса, так і без виходу (споглядання об’єкта з вікна і під час руху автобуса на маршруті).

Характеристика. Прийом побудований на виявленні окремих суттєвих ознак та якостей предмета, явища, людини. На відміну від прийому опису це — перелік особливих ознак, сукупність яких дає найбільш чітке уявлення про даний об’єкт, дозволяє екскурсантам краще зрозуміти його цінність і неповторність. Словесна характеристика передує екскурсійному аналізу, виступає в якості його початкового етапу. Прийом опису стосується лише зовнішніх сторін об’єкта. При використанні прийому характеристики увага спрямовується на внутрішні властивості і якості, невидимі зовні. Оцінка якісних сторін об’єкта дається через пізнавальну та художню цінність, оригінальність авторського рішення, виразність, збереженість та ін.

Прийом пояснення. Передбачає більш детальну розповідь про об’єкт. Дається не тільки довідка про подію, пов’язану з об’єктом, але й пояснюються її сутність і причини, які викликали цю подію. Найчастіше цей прийом використовується у природознавчих, історичних, виробничо-економічних, мистецтвознавчих, архітектурних екскурсіях. Його застосовують під час зупинок, коли група виходить із транспортного засобу для більш детального знайомства з об’єктом. Прийом пояснення характерний для екскурсій з показом творів образотворчого мистецтва. Екскурсовод пояснює зміст відображеного художником в картині, відтвореного в пам’ятнику монументальної скульптури.

Прийом коментування. В екскурсії застосовується при викладенні матеріалу, який пояснює зміст події або задум автора пам’ятника історії і культури, який в даний момент споглядається. Іноді коментар застосовується в екскурсіях на архітектурну тематику як критичні зауваження про вигляд будинку, його реконструкцію, особливості інженерних споруд тощо. Цей прийом також широко використовується при показі експозицій музеїв і виставок як супровідні пояснення до експонатів, при показі виробничих процесів.

Прийом репортажу. Коротке повідомлення екскурсовода про події, явища, процеси, очевидцями яких є екскурсанти. Розповідь при цьому стосується об’єктів, які потрапили в поле зору. Цей прийом ефективний лише тоді, коли об’єкт показується в розвитку. Він допомагає побачити, як змінюється об’єкт у процесі спостереження і використовується при спогляданні природних або штучних явищ та об’єктів, які рухаються або швидко змінюються (конвейєр, транспортні засоби, тварини, схід і захід сонця тощо). Складність цього прийому полягає в тому, що джерелом інформації є сам об’єкт і ті зміни, які з ним відбуваються на очах екскурсантів, тому значна частина розповіді не готується завчасно і є імпровізацією (раптове включення в текст екскурсії розповіді про щось незвичайне, дотепне, але таке, що стосується теми екскурсії). Імпровізація є порушенням вимог технологічної карти і не включається до індивідуального тексту екскурсії. Дозволити собі імпровізувати може досвідчений екскурсовод, який добре володіє матеріалом і вже працював з різними категоріями екскурсантів. Екскурсовод-початківець свої імпровізації повинен старанно і завчасно готувати. Репортаж — це оперативне повідомлення про якусь подію. Він являє собою інформацію про те, що в даний час відбувається на очах репортера.

Прийом новизни матеріалу. Грунтується на використанні в розповіді фактів і прикладів по темі, які невідомі екскурсантам. Цей прийом використовується, коли необхідно привернути увагу групи до об’єкта, зробити його сприйняття більш ефективним.

Прийом цитування. Грунтується на використанні у розповіді екскурсовода уривків з документів, статей, художніх творів. Цитата підтверджує ті положення, що містяться у розповіді і надає їй більшої переконливості. Цитати використовують для яскравішого висловлення власної думки, збереження властивостей мови і колориту певного історичного періоду часу, відтворення картини подій і ознайомлення з авторитетним судженням. Цитата спрямована на те, щоб викликати зоровий образ і особливо ефективна в тих випадках, коли необхідно відновити картини життя, побуту і діяльності предків. Цитата — дослівний витяг з якогось тексту або точне наведення слів. Використання прямої мови, особливо невеликих уривків з мемуарів, має на меті зробити екскурсантів учасниками розмови між історичними особистостями, очевидцями історичних подій.

Прийом літературного монтажу. Передбачає використання у розповіді певної добірки уривків з літературних творів, документів, спогадів, які розкривають тему екскурсії. Уривки мають бути єдиним змістовним цілим і допомагати створенню відповідного образу об’єкта та пов’язаних з ним подій. Використання екскурсоводом літературного монтажу ґрунтується на «перетворенні» одного виду мистецтва (словесного) в інший (образотворчий). Тому для літературного монтажу треба підбирати такі уривки з художніх творів, які дозволять екскурсантам «побачити» картину подій, відчути їх динаміку. Найчастіше цей прийом використовується в літературних екскурсіях, але може застосовуватись також і в історичних, природознавчих, архітектурних екскурсіях. Від екскурсовода вимагається глибоке знання літератури, історії вміння виразно читати віршовані і прозові твори та ін.

Прийом співучасті. Допомагає створити у екскурсантів відчуття участі у події, якій присвячено екскурсію. Він здійснюється, наприклад, за допомогою звернення до групи: «Уявіть собі, що цими безкрайніми степами, де коливалася срібляста ковила, скакала буйна козацька вольниця». Після цього за допомогою зорової реконструкції відтворюється картина козацького життя.

Прийом посилання на свідчення очевидців. Надає можливість для образного відтворення подій. При цьому очевидцями не обов’язково виступають якісь конкретні особистості. Ними можуть бути мури фортеці, вікові дуби тощо.

Прийом персоніфікації. Використовується для уявного створення образу певної людини (письменника, державного діяча, митця). Рекомендується робити це за допомогою цікавої розповіді про окремі епізоди з життя тих людей, з якими пов’язана тема екскурсії, або на основі опису якоїсь історичної події, в якій ці люди брали участь.

Прийом «питання-відповідь». Полягає в тому, що в ході розповіді екскурсовод ставить різні питання екскурсантам з метою їх активізації. Більша частина таких питань не розрахована на те, щоб отримувати відповіді від екскурсантів. Вони виконують роль методичного прийому і поділяються на декілька видів:

— питання, на які екскурсовод сам дає відповідь одразу ж або через певний час, продовжуючи свою розповідь по темі;

— питання історичного характеру, які являють собою ствердження у формі питання (такі питання в лекційній роботі розглядаються як прийом ораторської майстерності);

— питання, орієнтовані на загострення уваги екскурсантів до змісту екскурсії і на які екскурсанти дають відповіді (такі питання вносять певну розрядку і допомагають краще зрозуміти тему екскурсії).

Прийом завдань. Сприяє активізації знань та глибокому засвоєнню інформації під час екскурсії. Наприклад, екскурсовод звертається з проханням пригадати, які твори написав композитор, про якого йде мова на екскурсії. Або запрошує учасників екскурсії подумати, чому пам’ятник отримав саме таку назву; визначити прикмети, які говорять про минуле місцевості тощо. Формулюючи завдання екскурсовод не очікує негайного їх виконання. Завдання цього прийому — зацікавити екскурсантів, змусити їх замислитися, активізувати розумову діяльність, збудити уяву. Що ж стосується відповідей, екскурсовод дає їх сам в подальшій розповіді, ніби узагальнюючи думки екскурсантів.

Прийом дискусійної ситуації. Передбачає висунення екскурсоводом такого положення, яке викликає дискусійну ситуацію. Цей прийом дозволяє в певній частині екскурсії замінити монологічну форму подачі матеріалу відкритим діалогом. Свою точку зору щодо висунутого положення висловлюють 2-3 екскурсанти, після чого екскурсовод підводить підсумки і робить висновки.

Прийом зіткнення суперечливих версій. Використовується в розповіді екскурсовода, наприклад, при оцінці певної історичної події, дати виникнення конкретного міста або походження його назви.

Прийом проблемної ситуації. Полягає в тому, що в розповіді екскурсовода ставиться проблема, пов’язана з темою екскурсії. Постановка проблеми перед екскурсантами змушує замислитися і спонукає знайти правильну відповідь на питання, що сформульовані екскурсоводом. В ряді випадків екскурсантам пропонується знайти альтернативу запропонованому вирішенню проблеми.

Прийом відступу. Дозволяє екскурсоводу під час розповіді відійти від теми: прочитати вірша, навести приклад з власного життя, розповісти зміст кінофільму чи художнього твору. Цей прийом не пов’язаний прямо зі змістом екскурсії, його завдання — зняти втому екскурсантів. Однак, використову­вати цей прийом не можна за рахунок скорочення обов’язкового матеріалу екскурсії. Не можна жартами, анекдотами, «гумористичними штрихами» нівелювати серйозний матеріал, щоб надати складній інформації невимушеного характеру.

Прийом індукції. Використовується в розповіді, коли необхідно здійснити перехід від конкретних, одиничних випадків і фактів до загальної картини, висновків; в показі, коли екскурсовод від характеристики одного пам’ятника переходить до цілого ансамблю.

Прийом дедукції. Використовується як спосіб переходу від загального до конкретного. В ряді випадків обидва прийоми використовуються при показі одного і самого об’єкта, причому кожний з них застосовується як доповнення до іншого.

Клімактеричний прийом. Передбачає такий виклад екскурсійного матеріалу, коли спочатку повідомляються менш цікаві і малозначимі факти й аргументи, а потім — більш важливі, і наприкінці — найбільш цікаві. Така послідовність, на думку прибічників цього прийому, сприяє наростанню інтересу екскурсантів до розповіді.

Антиклімактеричний прийом. Полягає в тому, що повідомлення матеріалу в розповіді починається з найбільш цікавих фактів і прикладів. Інтерес до теми у екскурсантів, збуджений на початку екскурсії, дозволяє потім успішно знайомити їх з менш цікавим матеріалом.

Поиск по сайту: