 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Методи побудови експозиції
У добу зародження класичних музеїв (початок XIX ст.) їхні експозиції створювалися довільно. Метою було вразити пишнотою чи екзотикою та розважити відвідувача. Такі експозиції залежали від суб'єктивних смаків тих, хто їх створював, і не завжди давали повне уявлення про той час, до якого відносилися. Згодом з'являються експозиції, побудовані за типологічним принципом, який передбачав групування пам'яток за типами та формами, незалежно від часу та місця їх утворення. Із поступовим накопиченням музейних фондів та налагодженням їхнього предметного наукового вивчення, для експонування музейними працівниками стали відбиратися лише найвартісніші пам’ятки, уніфікувалися й принципи їхнього розміщення у виставкових залах музеїв. Таким чином, аморфні набори музейних скарбів для публічної демонстрації у другій половині XIX ст. поступилися місцем побудованим за чіткими науковими канонами тематичним експозиціям пам'яток, між якими відвідувачі могли б простежити певний логічний (еволюційний) зв’язок.
Канони та методики організації експозиційної діяльності музеїв залишалися незмінними впродовж XX ст. Сучасність вносить у практику музейної справи низку інноваційних технологій, метою яких є посилення емоційного й пізнавального ефекту від відвідування музею, поширення новітніх засобів експозиційної анімації.
Коротко охарактеризуємо традиційні (класичні) принципи організації експозиційної діяльності музею. Усі сучасні експозиції будуються за комплексно-тематичним принципом з урахуванням хронологічного (еволюційного) та предметно-типологічного критеріїв. Тобто експозиція окремого виставкового залу репрезентує певну історичну епоху та надає відвідувачам типологічно подібну групу пам'яток, експозиція всього музею — послідовну сукупність історичних епох та предметно-типологічних рядів пам'яток. Для прикладу, в історичному музеї пам'ятки матеріальної культури розподілені між залами-"епохами" та залами-"культурами"; в художньому музеї — за мистецькими епохами та географічними школами й напрямами мистецтва; в етнографічному музеї — за етногеографічними регіонами та типологічними групами предметів (писанки, кераміка, традиційне вбрання тощо).
Науково обгрунтований порядок груповання та організації експозиційних матеріалів називається методом побудови експозиції. У вітчизняному музеєзнавства традиційно виділяють такі основні методи експонування:
ü систематичний;
ü ансамблевий;
ü ландшафтний;
ü тематичний.
Цим методам відповідають систематична, ансамблева, ландшафтна та тематична експозиції. Першими експозиціями, в основу яких лягли наукові принципи організації матеріалу, стали систематичні експозиції. Їх поява в кінці XVIII — першій половині XIX ст. була пов'язана з бурхливим розвитком процесу диференціації у сфері науки і створенням профільних музеїв. Систематичний метод експонування передбачає відбір, розміщення та інтерпретацію однорідних предметів відповідно до класифікаційною системою конкретної наукової дисципліни або галузі виробництва.
У кінці XIX — початку XX ст. в Західній Європі з'явилися перші експозиції, що складаються виключно з ансамблів. Це були експозиції музеїв під відкритим небом. Ансамблева експозиція зберігає або реконструює на основі достовірних наукових даних реально існуючу чи типову для певної епохи соціокультурну обстановку. Ансамблева експозиція характерна для меморіальних музеїв, для палаців, садиб, селянських хат. Її прикладом можуть служити історичні інтер'єри або їх фрагменти, відтворені в музеях не тільки гуманітарного, але й природничо-наукового профілю. Структурною одиницею ансамблевого показу є експозиційний комплекс, який зберігає або реконструює існуюче середовище побутування музейних предметів. Він може складатися з різних експонатів — знарядь праці, зброї, одягу, меблів, виробів декоративно-прикладного мистецтва, образотворчих і письмових матеріалів. Оскільки в цьому комплексі відтворюються реальні або типові зв'язки і відносини між предметами, за своїм змістом і в зоровому сприйнятті він представляє собою закінчене ціле. У світовій музейній практиці саме ансамблеві експозиції одержали найбільше поширення, оскільки вони легко сприймаються відвідувачами, викликають безпосередній інтерес і роблять сильний емоційний вплив.
Паралельно з ансамблевими формувалися і ландшафтні експозиції, що відтворюють взаємозв'язки і взаємозалежність природних компонентів. Їх основна структурна одиниця — біогрупи і ландшафтні діорами. Елементи ландшафтного методу експонування у вигляді біогруп з'явилися в природничо-наукових музеях в середині XIX ст. Біогрупа (біологічна група) представляє собою експозиційний комплекс з об'єктів тваринного і (або) рослинного світу. Часто поняття «біогрупа» відноситься до наукової таксидермічної композиції, яка представляє тварин в середовищі проживання. Таксидермія (від грец. taxis - пристрій і derma - шкіра) - вид діяльності, що включає консервацію та реконструкцію об'єктів тваринного світу. Сучасна таксидермія з ремесла виготовлення опудал переросла у мистецтво. Але мистецтво це особливого роду: умовність і декоративність тут неприпустимі, оскільки природно-наукові музеї покликані популяризувати достовірні і науково об'єктивні відомості.
Велику роль у становленні ландшафтного методу експонування зіграла Всесвітня промислова виставка в Лондоні (1851 р.), де демонструвався перший біологічні групи з життя тварин, створені німецьким таксидермістом М. Х. Плоцкетом. Потім біогрупи почали активно включати у свою систематичну експозицію Британський музей природної історії, причому створював їх на строго документальній основі. Для біогруп з птахами і гніздами рослини і грунт збиралися з одного місця, а молоді і старі птахи — з одного гнізда. Використовувався і натуральний грунтовий покрив, на якому було знайдено гніздо: він обережно зрізався і перевозився в музей. Кожен окремий листок, квітка, трава імітувалися з воску і інших відповідних матеріалів.
До кінця XIX ст. у практику природничо-наукових музеїв увійшли панорами і діорами, що стали характерними прийомами ландшафтного методу експонування. Панорама (від грец. pan — все і horama — вид, видовище) представляє собою великих розмірів стрічкоподібну картину, яка натягнута у внутрішній поверхні циліндричного підрамника і поєднується з розташованим перед нею по колу «предметним» планом — макетами, спорудами, фігурами. Панорама створює ілюзію реального простору, що оточує глядача, розташовується у круглій будівлі і розглядається з майданчика, що знаходиться в його центрі. Перша панорама була створена ірландським художником Р. Баркером в 1787 р. і була круговим зображенням міста Единбурга. У 1893 р. в Музеї природної історії в Стокгольмі була створена перша біологічна панорама, що відтворювала природу Швеції. На відміну від художньої панорами, де живопису підпорядковано передній натурний план, у ландшафтній панорамі краєвид служить тільки допоміжним засобом, який вводить глядача в місце перебування тварин. Передній же план займають документальні матеріали — опудала тварин, гнізда птахів, рослинність, рельєф місцевості.
У той час як панорама вводить глядача нібито в центр зображуваного події і дозволяє здійснювати круговий огляд, діорама (від грец. dia — крізь і horama — вид) дає можливість розглядати зображення тільки з боку вікна (за винятком тристоронніх, так званих альковних діорам). Вона охоплює лише частину горизонту і може розташовуватися на стіні як напівкруглого, так і прямокутного приміщення. Тому діорами, що не потребують настільки великих площ, як панорами, отримали у природно-наукових музеях набагато більш широке поширення.
У першій третині XIX ст. ландшафтний метод експонування почав практикуватися у багатьох музеях світу. У Росії перша ландшафтна експозиція була побудована в 1930 р. у Московському обласному краєзнавчому музеї (м. Істра). З 1970-х рр. ландшафтний метод став переважним в регіональних природничо-наукових музеях і відділах природи краєзнавчих музеїв.
Тематичною експозицією називається та, яка за допомогою експозиційних матеріалів розкриває певну тему, сюжет, проблему, створює музейний образ відтворюваних подій чи явищ. Основною структурною одиницею тематичної експозиції є тематико-експозиційний комплекс, що представляє собою групу предметів різних типів — речі, документи, образотворчі матеріали
Варто пам’ятати, що всі перераховані методи експонування нерідко інтегруються: систематична експозиція може поєднуватися з ансамблевою і ландшафтною експозицією, тематична може включати елементи не тільки ансамблевої, але і систематичної експозиції. Вибір методів експонування залежить від багатьох факторів, у тому числі від профілю музею, від теми і цільових установок створюваної експозиції, специфіки колекцій, розмірів експозиційних площ тощо.
Поиск по сайту: