Відвідуваність музеїв України у 2004 p

За валовими щорічними обсягами відвідувачів музеїв регіони України групуються у:

ü регіони, музейні заклади яких користуються стабільно високою популярністю серед відвідувачів на рівні, не нижчому 1 млн осіб/рік — м. Київ, м. Севастополь, АР Крим, Львівська область;

ü регіони з середніми показниками відвідуваності музейної мережі на рівні від 0,5 до 1,0 млн осіб/рік — Івано-Франківська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Полтавська, Чернігівська, Харківська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська;

ü регіони, музейна мережа яких украй недостатнім чином залучена в екскурсійний рух і надає послуги незначній кількості відвідувачів на рівні 0,1–0,5 млн осіб/рік — Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Сумська, Закарпатсь­ка, Чернівецька, Тернопільська, Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська.

Таким чином, лише щодо Києва, АР Крим і Львівщини маємо підстави вести мову про успішне функціонування музейних установ. Музейна мережа решти країни, натомість, вимагає масштабної маркетингово-інформаційної стратегії суспільної популяризації ідеї відвідування музеїв. Інакше їм загрожуватиме найстрашніше — суспільне забуття.

Характерними у цьому відношенні є музеї Західного й Центрального Полісся. У них зберігаються найраритетніші скарби й автентичні предмети давньоукраїнського побуту, багатої матеріальної і ще багатшої духовної культури. Краєзнавчо-музейний рух у нашій країні розпочинався саме з Полісся. Й от маємо — станом на початок XXI ст. в областях Правобережного Полісся налічується 10 % музеїв країни (тобто її кожен десятий музей), які, однак, щороку відвідує менш як 5 % екскурсантів.

Маркетингова політика музеїв насамперед націлена на вивчення й сегментацію споживацького ринку. Показовою є вікова сегментація, що обліковується статистично (див. табл. 2; рис. 4). Результати її недвозначні: 55 % відвідувачів музеїв України — це діти, слухачі та студенти. Це не може не тішити, адже основною функцією музеїв є трансляційна — передача культурної спадщини від покоління до покоління. Учнівська і студентська молодь — це найвдячніша й найбільш спрагла до пізнання музейна аудиторія.

Рис. 4. Вікова структура відвідувачів музеїв України

(середньорічна за період 2001 –2006 pp.)

Однак треба мати на увазі, що водночас це найвимогливіша аудиторія, що вимагає (потребує), по-перше, наймодернішого технологічно-технічного забезпечення експозиційної діяльності, по-друге, наявності анімаційно-розважальної складової (щоб не знудитися до кінця екскурсії й цілковито втратити інтерес до експозиції) і, по-третє, умов для активного релаксу й емпіричного пізнання старожитностей через надання можливостей доторкнутися чи потримати в руках той чи інший музейний предмет (чи його точне відтворення, виготовлене спеціально з метою речового контакту з аудиторією).

Здебільшого в результаті численних туристичних потоків «процвітають» музеї АР Крим і Києва, меншою мірою — Чернігівської і Полтавської областей. Для Києва і Криму пересічно на одного жителя припадає 1,3 екскурсанта, для Чернігівщини й Полтавщини на кожних двох місцевих мешканців припадає один екскурсант. Абсолютний максимум статистично фіксується у Севастополі, де на кожного місцевого мешканця припадає майже три відвідувача музейних установ цього популярного туристичного центру.Високі відносні показники пересічної відвідуваності обласної музейної мережі у перерахунку на один музей краю мають АР Крим, Дніпропетровська і Миколаївська області та ті ж таки міста Київ і Севастополь.

На початку XXI ст. 98% музеїв України проводять екскурсійну діяльність. Станом на 2004 р. із 18,54 мли відвідувачів 8,07 млн осіб скористалися екскурсійними послугами музеїв країни (табл. 3). Це менш аніж половина (43,5%), тобто міра залучення відвідувачів в екскурсійне обслуговування в українських музеях залишається ще доволі низькою. По-перше, це знижує рівень пізнавального осмислення відвідувачами інформації, яку транслюють музейні експонати, і загалом невдовзі залишає у пам'яті менш виразні спогади про відвідування музею, по-друге, позбавляє музеї додаткових доходів.

Таблиця 3.

Екскурсійна діяльність музеїв України у 2004 p.

У наш час українські музеї проводять щороку до 400 тис. екскурсій. Однак має місце суттєва географічна диспропорція щодо рівнів екскурсійного обслуговування в різних регіонах держави. Лише в невеликій кількості регіонів екскурсійне обслуговування поставлене на належний рівень; понад 10 тис. екскурсій щорічно проводять у музеях Львівської, Хмельницької, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Дніпропетровської, Запорізької і Луганської областей. Окремо варто розглядати музеї Києва й АР Крим, в яких щорічно проводять понад 100 тис. екскурсій. Таким чином, кожна четверта музейна екскурсія проходить у Києві чи АР Крим, а сумарно вони забезпечують половину обсягу наданих екскурсійних послуг музейної мережі держави. Такий диспропорційний стан справ не може залишати нас байдужими до проблеми «випадання» більшості музеїв України з маршрутів масового туристично-екскурсійного руху. Вирішення окресленої проблеми мислиться лише через налагодження дієвих PR-комунікацій між музеєм та суспільством, а також через налагодження взаємовигідного партнерства між музейним та туристичним секторами держави, конкретні механізми такого партнерства викладено нами в підрозділі 3.4 цього посібника.

Найбільшу кількість екскурсій за рік у перерахунку на одну установу проводять музеї міст Севастополя (та інших музейно-туристичних центрів Південного берега Криму — Алупки, Лівадії, Нікіти тощо), Києва та Львова (понад 3,5 тис.). В розрізі областей цей показник майже вдесятеро нижчий і коливається, пересічно, в межах 300 –600 екскурсій/музей за рік.

Щорічно екскурсійні послуги в музеях Києва замовляє понад 1,1 млн (36%) відвідувачів, у т. ч. 0,57 млн (39%) дітей, підлітків та студентської молоді. У Криму ці показники становлять, відповідно, 2,6 млн (69%) та 0,8 млн (58%); на Львівщині, для порівняння, 0,37 млн (37%) та 0,24 млн (48%).

Співпраця музеїв із санаторно-курортними і туристичними компаніями щодо забезпечення їхніх клієнтів екскурсійним обслуговуванням найкраще налагоджена в АР Крим. За спеціальними корпоративними угодами кримськими музеями нині обслуговується 15–18% екскурсантів. Для порівняння, у столиці України за аналогічними угодами обслуговується лише 7–9% екскурсантів; у 2004 p., зокрема, 30-ма музеями Києва за угодами з рецептивними туроператорами надано екскурсійні послуги приблизно такому ж числу відвідувачів (95 тис. осіб), як чотирма музеями Севастополя (92 тис. осіб).

За економічними показниками діяльності, у 2004 р. музеї України отримали від реалізації послуг сукупний дохід на рівні 46,9 млн грн. Причому левову частку – 85,3% цього сукупного доходу забезпечили туристично популярні музеї АР Крим (23,4 млн грн) та м. Києва (16,6 млн грн). «Другий ешелон» комерційно успішних музеїв – це установи не менш туристично привабливих регіонів – Львівщини й Одещини.

Що ж до інших регіонів, мають місце надзвичайно значні диспропорції. Скажімо, музеї Тернопільської, Вінницької та Кіровоградської областей за підсумками 2004 р. мали майже в 50 разів нижчі доходи, ніж музеї Львівщини, чи майже в 600 разів нижчі, порівняно з музеями АР Крим. Річний дохід чотирьох музеїв м. Севастополя (6448,9 тис. гри) еквівалентний сукупному доходу (6888,5 тис. грн) 367-ми музеїв усієї іншої території України без Києва і АР Крим.

У діяльності панівної більшості музейних установ України існує чимало проблем. Обсяги видатків з Держбюджету та місцевих бюджетів на утримання музеїв вистачає лише на оплату праці, енергоносіїв, охорону та комунальні послуги. Музеям країни не вистачає коштів на поповнення музейних фондів, проведення ремонтно-реставраційних робіт, встановлення сучасної сигналіза­ції, оновлення музейного обладнання.

У зв’язку з цим варто навести приклад Національного музею у Львові, якому у 2006 р. виповнилося 100 років. Науково-мистецька фундація митрополита Андрея Шептицького — Національний музей у Львові (історична назва) з 16 грудня 2004 р. перейшов до державної власності і сфери управління Міністерства культури. З переходом музею до державної власності і підпорядкуванням Міністерству відразу довелося займатися вирішенням його численних серйозних проблем — фінансових, кадрових, а також поганого напіваварійного стану окремих приміщень музею.

У 2004 р. дохід на один музей країни сягнув 111,1 тис. грн, без врахування музеїв Києва і АР Крим — всього 18,8 тис. грн.

Із цих доволі незначних музейних доходів наша держава у 2004 р. вирахувала 6,7 млн грн податку на додану вартість (їх вимушено сплатили і так нечисленні відвідувачі українських музеїв) та ще 0,6 млн грн інших податків і вирахувань з доходу. Така фіскальна політика держави є через те, що відсутній диференційований підхід до оподаткування установ культурної спадщини нації, чим завдається шкода наймасовішій когорті «бідних» музеїв країни. На наше переконання, асоціаціям музейних закладів необхідно на рівні Верховної Ради і Кабінету Міністрів України відстоювати доцільність введення диференційованого оподаткування музеїв країни залежно від їхньої комерційної успішності. Так, комерційно найуспішніші музеї АР Крим здатні «безболісно» сплачувати за існуючими ставками оподаткування, музеї Києва, Львова, Одеси, Харкова спроможні успішно вести музейну діяльність за умови зниження для них ставки ПДВ, а щодо музеїв усієї нашої країни, в ім'я їхнього «виживання» й розбудови державі необхідно негайно скасувати для них ПДВ (або повністю компенсувати його кожному музею зі спеціального фонду збереження національної культурної спадщини). Саме таким шляхом пішов уряд США — країни, що нині стала абсолютним лідером у світі за кількістю музеїв та обсягами їх відвідування.

Поиск по сайту: