Складові професійної майстерності екскурсовода

Сприйняття кожної екскурсійної теми побудоване на звуковому й образотворчому ряді. Джерелом звукового ряду є екскурсовод, його мова. Стосовно екскурсантів він може виступати з позицій:

ü інформатора — повідомляти знання групі людей, розповідаючи про яку-небудь подію, явище, не демонструючи до нього свого ставлення, не роз’ясняючи його сутності, причинно-наслідкових зв’язків з іншими подіями і явищами;

ü коментатора — повідомляти про спостережувані об’єкти, події і явища, давати пояснення, називаючи причини, що їх викликали;

ü співрозмовника — показуючи об’єкти, виступати в ролі співрозмовника, коли зав’язується зацікавлена розмова, у ході якої враховується реакція екскурсантів на матеріал, який викладається. При цьому використовується запитально-відповідна форма викладу інформації. Екскурсовод у зв’язку з реакцією слухачів, їхніми питаннями й репліками може ввести у розповідь додатковий матеріал;

ü порадника — роз’яснювати побачене й давати поради, як спостерігати об’єкт, явище, подію тощо;

ü емоційного лідера — аналізувати об’єкти й події, пов’язані з ними, давати оцінку розглянутим проблемам, передавати екскурсантам свою переконаність, допомагати зрозуміти спостережувані об’єкти і явища.

Мова — це специфічний соціальний засіб зберігання й передачі інформації, а також керування людським поводженням; форма спілкування між людьми, «конкретне говоріння». Усвідомлене використання можливостей мови під час розмови дозволяє екскурсоводові чітко виразити не лише інформаційний зміст, але й зацікавити екскурсантів, допомогти їм краще засвоїти матеріал.

Ключові характеристики мови екскурсовода:

ü стиль мови (художній, діловий, розмовно-повсякденний (побутовий), науковий, публіцистичний, професійно-технічний). Стиль мови екскурсовода — це спосіб словесного вираження думок, побудови мови. Від інших стилів його відрізняють своєрідні форми й прийоми розповіді, такі особливості, як лаконічність, точність, логічність, образність, виразність, емоційність, чистота, багатство мови. Індивідуальний стиль мови екскурсовода характеризує рівень його професійної майстерності, мовну культуру. У мові екскурсовода неприпустиме вживання стандартних фраз і слів, зміст яких уже давно неактуальний («так сказати», «значить», «коротше говорячи»).

ü культура мови (характеризується багатством словникового запасу, широким використанням граматичних конструкцій, художньою виразністю, логічною стрункістю, доцільністю жестів і міміки) Поняття «культура мови» ставиться до мови усної й мови письмової; мова повинна бути змістовною, зрозумілою, виразною. Культура письмової мови екскурсовода знаходить своє вираження в таких документах, як контрольний і індивідуальний тексти, методична розробка, реферат, лекція, рецензія, бібліографічний опис тощо. Контрольний текст екскурсії викладається літературною мовою, а індивідуальний - мовою, близьким до розмовного. Культура усного мовлення розглядається як сполучення трьох складових частин: мовної культури мови, психологічної культури мови, комунікативної культури мови. До недоліків мови відносять надмірне вживання спеціальних термінів, іноземних слів, словесних штампів, канцелярських оборотів, довгих фраз, тому що це викликає роздратування слухачів, розсіює їхню увагу.

ü темп і ритм мови (швидкий, середній, повільний, плавний і переривчастий). Темп і ритм мови екскурсовода диктуються змістом розповіді. Вони міняються впродовж екскурсії — прискорюються або сповільнюються. Темп мови повинен бути спокійний, розміряний, таким, щоб зміст мови ефектно сприймалося. Швидкий темп мови — 75 слів у хвилину, середній — 60 слів, уповільнений — 45 слів. Скоромовка (80 і більше слів на хвилину) неприпустима, вона заважає засвоєнню екскурсійного матеріалу, швидко стомлює слухачів. Швидкий темп мови, позбавлений пауз, не сприймається екскурсантами. У той же час неприпустимий однаковий темп протягом всієї екскурсії, тому що він робить екскурсію маловиразною і нудною.

ü дикція — чітка, зрозуміла вимова складів, слів і цілих фраз. Недоліками мови можуть бути шепелявість, гугнявість, млявість вимови, недоказування закінчень фраз і слів тощо. Кожне слово, у тому числі й слова іншомовного походження, а також імена та по батькові повинні звучати чітко, бути зрозумілими для екскурсантів.

ü інтонація — підвищення та пониження голосу під час вимови слів і пропозицій. Мовна інтонація повинна бути логічно виправданою, тому що основою розповіді є не тільки думка, але й почуття. Воно зафарбовує розповіді, показує відношення екскурсовода до змісту матеріалу. Інтонація використовується і для доведення до логічного завершення якої-небудь думки. Вона дозволяє підкреслити значення факту, додати розповіді врочистість, несподіванка, характер питальності і т.д. Зміна інтонації викликається зміною змісту розповіді, тому вміння екскурсовода вимовляти окремі слова й цілі фрази з різними інтонаційними відтінками має велике значення. Інтонація може бути питальної, окличної, стверджувальної, оповідальної форми.

ü тон — може бути радісним, смутним, урочистим залежно від того, про що екскурсовод оповідає і як він до цього ставиться. Тон мови підкреслює значення події, приковує до нього увага екскурсантів, допомагає їм зробити правильні висновки. Піднесеність, урочистість розповіді при дотриманні почуття міри в якійсь його частині цілком природна. Необхідно уникати при розповіді як монотонності, млявості, так і зайвої піднесеності, невиправданих емоцій, помилкового пафосу, крикливості.

Постійна робота з розвитку культури мови збагачує словниковий запас екскурсовода, дозволяє йому правильно відбирати й вживати слова під час розповіді, допомагає позбутися від засміченості мови непотрібними словами, стандартними фразами, а також від вживання великої кількості іноземних слів, дає можливість екскурсоводові виробити свій індивідуаль­ний стиль мови.

Поиск по сайту: