Невербальні засоби комунікації

Вербальні символи (слова) — основний засіб для кодування ідей, призначених до передачі (лат. verbalis, від verbum — слово). Невербальні символи (безсловесні) доносять до аудиторії підтекст, внутрішній додатковий зміст сказаного, ставлення до нього, транслюють словесні повідомлення. У невербальній комунікації використовуються будь-які символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається одночасно з вербальною і може чи підсилювати чи змінювати зміст слів. Обмін поглядами, вираження обличчя, наприклад, посмішки і вираження несхвалення, підняті в здивуванні брови, живий чи зупинений погляд, погляд з вираженням, схвалення чи несхвалення — усе це приклади невербальної комунікації.

До основних засобів невербальної комунікації екскурсовода належать:

ü пантоміміка

ü міміка

ü контакт очей (візуальний контакт)

ü поза

ü міжособистісний простір

ü зовнішній вигляд.

Пантоміміка — виражальні рухи всього тіла або окремої його частини.

Класифікація жестів, що використовуються під час екскурсійного показу:

ü вказівні;

ü просторові;

ü об’ємні або ілюстровані;

ü конструктивні;

ü реконструюючі;

ü спонукальні;

ü емоційні.

Жести, що супроводжують розповідь, повинні бути осмисленими, адресними, лаконічними, змістовними й емоційними. Іноді жест розглядається як графічне зображення думки екскурсовода. Недоліками у використанні жестів на екскурсії є зайва жестикуляція, підміна слів жестами, безглуздість їх при показі об’єктів — запізнення за часом, відрив жесту від мови, неточність жесту.

Міміка — виражальні рухи м’язів обличчя. Проявом емоційної культури екскурсовода є міміка — рух м’язів обличчя, що виражають внутрішній стан, пережиті людиною почуття, її настрій. У ряді випадків міміка здатна виразити більше, ніж мова.

Нерідко вираз обличчя й погляд впливають на екскурсантів сильніше, ніж слова. Але обличчя повинно не лише виражати, а й приховувати деякі почуття: не слід «нести» до групи власні турботи чи переживання.

Міміка має відповідати характерові мовлення, взаємин: виражати впевненість, схвалення, осуд, невдоволення, радість, байдужість, зацікавленість, захоплення, обурення в багатьох варіантах. Широкий діапазон почуттів виражають усмішка (посмішка), порухи брів, вираз очей. Екскурсоводу слід уважно вивчити можливості свого обличчя, виробити вміння користуватися виразним поглядом, уникати надмірної динамічності м’язів обличчя й очей («бігаючі очі»), а також і неживої статичності («кам’яне обличчя»).

Поза екскурсовода —положення тіла під час роботи. Поза повинна бути природною, зручною, невимушеною. У досвідченого екскурсовода виробляється манера поводження, що має свій індивідуальний стиль. При проведенні екскурсії, він приймає такі пози, які йому зручні й прийнятні для аудиторії. Головне для будь-якої пози — стійка рівновага тіла і його рухливість. Перший час, з’являючись у групі, екскурсовод уважно стежить за своєю позою, потім у нього виробляються певні звички й навички; протягом двох-тригодинної екскурсії він неодноразово міняє свою позу, не даючи стомитися своєму тілу. Робиться це природно, щоб у слухачів не склалося враження, що екскурсовод ніяк не може знайти собі місця.

Контакт очей (візуальний контакт) — виражає ступінь зацікавленості слухачами, зосередженості на тому, про що йде мова. Дослідники з’ясували, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35-50 % часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд затримується на очах співрозмовника 5-7 секунд. Співрозмовники дивляться одне на одного переважно для того, щоб побачити реакцію на свої слова. Візуальний контакт виконує функцію емоційного живлення. Відкритий, доброзичливий погляд в очі важливий не лише для встановлення взаємодії, а й для задоволення емоційних потреб слухачів. Екскурсовод повинен прагнути тримати в полі зору всіх учнів. Візуальний контакт є технікою, яку потрібно свідомо розвивати.

Міжособистісний простір (дистанція спілкування) — відстань між тими, хто спілкується. У процесі спілкування важливою є відстань:

Ø інтимна (спілкування близьких людей) — до 45 см;

Ø персональна (спілкування із знайомими людьми), — від 45 см до 1,2 м;

Ø соціальна (офіційне спілкування) — від 1,2 м до 4 м;

Ø публічна (виступ перед аудиторією) — 4–7 м

Володіння засобами невербальної комунікації сприяє досягненню зовнішньої виразності екскурсовода, який повинен:

— навчитися диференціювати й адекватно інтерпретувати невербальну поведінку екскурсантів, розвивати вміння «читати обличчя», розуміти мову тіла, час, простір у спілкуванні;

— прагнути розширити власний діапазон різних засобів спілкування шляхом тренувальних вправ (розвиток постави, ходи, міміки, організації простору, візуального контакту) і самоконтролю зовнішньої техніки;

— домагатися того, щоб використання зовнішньої техніки було органічно пов’язане з внутрішнім переживанням.

Поиск по сайту: