Зміст та структура колективного договору

Зміст колективного договору визначається ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди" та ст. 13 КЗпП. Зміст колектив­ного договору визначається сторонами в межах їх компетенції з урахуванням особливостей організації праці та конкретних завдань трудового колективу і реальних можливостей підприємства, установи, організації. Там встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, зокрема щодо:

—змін в організації виробництва і праці;

—забезпечення продуктивності зайнятості;

—нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);

—встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

—участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

—режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

—умов і охорони праці;

—забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

—гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

—умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 названого вище Закону та ч. 2 ст. 13 КЗпП колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії та соціально-побутові пільги.

Проте суттєвим недоліком слід визнати відсутність підзаконних нормативно-правових актів чи роз'яснень Міністерства соціальної політики України, які б визначали хоча б примірну структуру і зміст колективного договору. До вне­сення у 1993 р. змін до гл. II КЗпП та прийняття Закону "Про колективні договори і угоди" ці питання більш-менш чітко регламентувалися постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 березня 1966 р. № 177 "Про укладення колективних договорів на підприємствах і в організаціях" та Положенням про порядок укладення колективних договорів, затв. постановою Президії ВЦРПС і Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 28 вересня 1984 р. № 11-4/285. На наш погляд, положення означених нормативно-правових актів, які визначають зміст і структуру колективного договору, можуть бути застосовані в частині, яка не суперечить Конституції та законам України.

Зміст колективного договору як важливого акту юридичного та соціально-виробничого характеру визначається сторонами в двох формах: правовій і суспільно-моральній.

Правова форма змісту колективного договору полягає, по-перше, в тому, що в ній зафіксовані пропозиції трудового колективу, які прийняті роботодавцем з питань виробництва і господарювання. Колективний договір — це основний локальний нормативно-правовий акт, де знаходять розумне поєднання виробничі інтереси роботодавця та інтереси працюючих. Саме через цей акт безпосередньо реалізуються положення, визначені в ст. 42 та ст. 43 Конституції Колективний договір — це безумовна юридична форма впорядкування виробничого процесу в умовах ринкових відносин. Згідно зі ст. 10 КЗпП колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників і роботодавців. Що важливо, так це те, що норма ст. 10 КЗпП чітко і недвозначно розглядає виробничі відносини, як самостійну групу соціальних зв'язків працівників і робото­давця, що підпадають під правову регламентацію норм трудо­вого права. Впорядкування виробничих відносин є невід'ємною складовою змісту колективного договору, про що свідчить ч. 2 ст. 13 КЗпП. Трудове законодавство визначає межі, за які сторони вийти не можуть у регулюванні цих відносин. В колективному договорі фіксуються всі загальні та групові умови праці, заробітної плати та побуту, які встановлюються на підприємстві, в установі, організації.

Суспільно-моральне значення змісту колективного договору полягає в тому, що в ньому зафіксовані моральні обов'язки трудового колективу, які направлено на зростання продуктивності праці, підвищення якості виконуваної роботи, ефективності виробництва тощо.

Таким чином, зміст колективного договору обумовлюється нормами і зобов'язаннями, які в нього включені, а також економічними і соціальними завданнями, що стоять перед підприємством.

А тому умови колективного договору поділяються на 2 основні різновиди: нормативні положення і зобов'язання сторін.

Нормативні положення колективного договору містять в собі як окремі норми централізованого законодавства, так і локальні норми. Перша група нормативних положень, яка має централізований характер, має не тільки регулююче, але й важливе інформаційне значення, бо знайомить працівників з встановленими законодавством найважливішими умовами праці, додатковими пільгами тощо. Друга група нормативних положень — локальні норми, що встановлюються з питань, які або зовсім не врегульовані в централізованому порядку, або врегульовані нормами, що допускають їх подальшу конкретизацію стосовно до умов конкретного виробництва. Прийняття цих норм на­правлено на підвищення гарантій реалізації прав працівників конкретного підприємства. Нормативні положення колектив­ного договору, які діють тривалий час, можуть бути виділені в окремий додаток.

Крім положень нормативного характеру в колективному договорі містяться й взаємні зобов'язання роботодавця і трудового колективу в особі уповноважених представників. На відміну від нормативних положень зобов'язання не мають загального характеру і укладаються для здійснення конкретних дій, якими і вичерпуються. На відміну від нормативних положень зобов'я­зання сторін колективного договору не мають загального харак­теру і укладаються для здійснення конкретних дій сторонами колективного договору, якими вони і вичерпуються. Зобов'язан­ня в колективному договорі повинні бути чітко сформульовані із зазначенням конкретних строків їх виконання, відповідальних осіб, а в разі необхідності і джерел фінансування.

Таким чином, колективний договір, по-перше, виступає як основна організаційно-правова форма, яка забезпечує активну участь працівників в управлінні підприємством; по-друге, являє собою один із найважливіших різновидів локальних норматив­них актів; по-третє, є засобом реалізації планів соціального розвитку трудового колективу; по-четверте, є одним із найважливіших засобів реалізації активності та ініціативи працівників у вирішенні завдань підприємства.

Отже, колективний договір — це локальний нормативно-правовий акт, який містить правила поведінки та зобов'язання сторін щодо регулювання трудових, виробничих та соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників з інтересами роботодавця.

Важливе значення при розробці змісту колективного до­говору має його структура та спрямованість.

Законодавство про працю не встановлює вимог щодо структури колективного договору. Сторони самостійно визначають його структуру, які розділи включити в договір, які додатки приєднати. Водночас законодавством досить докладно визначається зміст колективного договору.

Тематичні розділи колективного договору обумовлюються його головною спрямованістю. Головними напрямами, які визначають зміст колек­тивного договору, е:• розвиток і підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутків підприємства;• вирішення невідкладних завдань соціального розвитку тру­дового колективу, задоволення потреб працюючих;• житлово-побутове та соціально-культурне обслуговування працюючих.

В країнах Заходу особливістю колективних договорів є те, що в них сторони висловлюють бажання співпрацювати, відмовляються від конфронтації, зобов'язуються не використовувати страйків, локаутів, вирішуючи всі розбіжності шляхом переговорів. Сторони визнають, що економічний стан підприємства і доходи членів колективу взаємопов'язані. Зміст ко­лективних договорів у цих країнах значно ширше і включає: вступ; переговори, представництво; права підприємця і гарантії для профспілок; обов'язки і відповідальність сторін; кадри (забезпечення зайнятості, прийняття, звільнення, переведення, відсторонення від роботи, просування по роботі, навчання, перепідготовка, підвищення кваліфікації, дисциплінарні стягнення); робочий час; надурочні роботи, робота змінами, робота у вихідні та святкові дні; заробітна плата, трудовий стаж; допомоги, компенсаційні виплати; надбавки за зростання вартості життя; пільги; відпустки; безпека праці; здоров'я і соціальне забезпе­чення; соціальні питання; претензії, скарги, порядок вирішення конфліктів; страйки, припинення роботи, локаути; захист профспілкової діяльності; строк дії договору.

Невід'ємною частиною колективного договору є додатки до нього. В додатках як правило уточнюються і розвиваються окремі зобов'язання і положення договору. Питання про те, скільки і які нормативні і зобов'язальні положення колективного договору конкретизуються і доповнюються додатками, вирішується угодою сторін. В більшості колективних договорів додатками є:• положення про виплату винагороди за результатами річної роботи підприємства;• положення про преміювання працівників;• графік відпусток;• перелік працівників з ненормованим робочим днем;• положення про порядок забезпечення спецодягом та іншими засобами індивідуального і колективного захисту працівників;• правила внутрішнього трудового розпорядку тощо.

Висновки:

1. Сторонам надано право самостійно визначати зміст та структуру колективного договору, виходячи із специфіки конкретного підприємства, установи, організації. Проте свобода волевиявлення обмежується їх компетенцією, яка визначається чинним законодавством, прийнятим як на централізованому, так і на локальному рівні, та фінансовими можливостями сторін щодо встановлення відповідних умов праці.

2. Визначаючи зміст колективного договору, сторони повинні враховувати вимоги чинного законодавства. Вони встановлюють зміст колективного договору шляхом:

а) конкретизації правових норм, встановлених державою. Наприклад, у колективному договорі конкретизується тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (ст. 7 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р.);

б) встановлення умов праці, якщо таке згідно із законодавством віднесено до компетенції суб'єктів договірного регулювання. Сторони колективного договору встановлюють особливості оплати праці працівників конкретного підприємства, установи, організації (ст. 15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 p.);

в) підвищення рівня пільг і гарантій, встановлених законодавством. Наприклад, за кошти роботодавця для працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, можуть додатково встановлюватися пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством (ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 p.);

г) заповнення прогалин у праві. Наприклад, у колективному договорі можна встановити додаткові недержавні системи пенсійного забезпечення.

3. Сторони, обумовлюючи зміст колективного договору, повинні враховувати положення генеральної, галузевої та регіональної угод.

Генеральна угода визначає основні принципи і норми, що регулюють гарантії праці і забезпечення продуктивної зайнятості, встановлюють мінімальні соціальні гарантії оплати праці, умови зростання фондів оплати праці та міжгалузеві співвідношення в оплаті праці, умови охорони праці і навколишнього природного середовища та задоволення духовних потреб населення.

Положення генеральної угоди спрямовані на регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, забезпечення конституційних прав і гарантій найманих працівників, їх співробітництво з роботодавцями та досягнення злагоди в суспільстві. Тому ні галузева угода, ні інші акти колективно-договірного регулювання не можуть погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою. Угоди ж на регіональному рівні включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Генеральні угоди 1995 року, на 1997—1998 роки та на 1999— 2000 роки встановлюють вимоги, згідно з якими положення генеральних угод є обов'язковими для застосування під час ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів як мінімальні гарантії. Аналогічні вимоги щодо визнання положень угод як мінімальних гарантій сторони обумовлюють у галузевих і регіональних угодах. Тому, визначаючи умови колективного договору, його сторони, які входять у сферу дії угод, повинні враховувати положення не лише законодавства, а й цих угод як мінімальні гарантії.

4. Нормативна частина колективного договору включає норми права, що встановлюють умови праці (робочий час, час відпочинку, оплату праці і матеріальне стимулювання працівників, охорону праці) та співробітництва найманих працівників, роботодавців, їх представників у регулюванні трудових та соціально-економічних відносин.

У сфері робочого часу і часу відпочинку до нормативних умов колективного договору відносять положення, що встановлюють скорочений робочий час для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років та дітей інвалідів, інші види відпусток порівняно із законодавством, тривалість додаткової відпустки за кожною посадою, що передбачені у переліку посад працівників з ненормованим робочим днем, конкретну тривалість відпусток для працівників, які працюють у виробництвах, цехах, обіймають посади, робота на яких дає право на встановлення щорічних додаткових відпусток за роботу із шкідливим і важкими умовами праці, за особливий характер праці, встановлення випадків, коли щорічна основна відпустка у перший рік роботи надається до закінчення шестимісячного строку безперервної роботи, а за наступні роки — у зручний для працівника час.

5. Відносно оплати праці, гарантій, компенсацій та нормування праці сторони в колективному договорі визначають форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, умов виплати міжрозряд-ної компенсації, порядок і строки забезпечення надомників сировиною та матеріалами, розрахунків за виготовлену ними продукцію, відшкодування вартості матеріалів працівникам та вивіз готової продукції, порядок застосування поправок коефіцієнтів, що враховують напруженість норм праці.

6. З метою досягнення нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням у колективному договорі сторони передбачають пільги і гарантії, що надаються працівникам, у яких шкідливі і важкі умови праці, порядок відшкодування витрат, понесених працівником у зв'язку з купівлею засобів індивідуального захисту за власні кошти, періодичність та умови проведення атестації робочих місць за умовами праці, заходи щодо захисту прав і соціальних інтересів працівників, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку (професійного захворювання), механізму економічного стимулювання працівників за активну участь та ініціативу в здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці.

7. Змістом колективного договору, як і будь-якої двосторонньої угоди, є зобов'язання сторін. У коментованій статті подано примірний перелік зобов'язань, тому сторони можуть передбачити й інші зобов'язання.

8. Формуючи зобов'язальну частину колективного договору, сторони повинні чітко викладати зобов'язання сторін, визначати осіб, на яких покладено їх виконання, встановлювати, в необхідних випадках, строк та механізм виконання зобов'язань.

9. Зобов'язання сторін щодо умов оплати праці, пільг та компенсацій повинні враховувати особливості конкретного підприємства, установи, організації, складність виконуваних робіт, кваліфікацію працівників. З метою зростання стимулюючої функції зарплати доцільно встановлювати зобов'язання щодо оптиміза-ції поєднання основної і додаткової заробітної плати, співвідношення заробітної плати керівників та інших працівників підприємства, можливості підвищення заробітної плати (окладів, премій) керівникам тільки за умови зростання заробітної плати робітників, сприяти формуванню фондів оплати праці на підприємстві з урахуванням результатів виробничої діяльності та продуктивності праці, визначати конкретні зобов'язання роботодавців щодо обсягів та строків погашення заборгованості із заробітної плати, її індексації.

10. Відносно робочого часу і часу відпочинку сторони можуть домовитися про надання можливості особам передпенсійного віку, жінкам, які мають дітей дошкільного віку або дітей-школярів, працювати за скороченим робочим часом, введення гнучких режимів праці, надання оплачуваних відпусток за сімейними обставинами, встановити зобов'язання роботодавця щодо запровадження неповного робочого часу в зв'язку з складними економічними умовами лише у виключних випадках тощо.

11. Зобов'язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, їх доведення до нормативних, запобігання виникненню виробничого травматизму і професійних захворювань, зменшенню факторів шкідливого впливу на організм працівників та скорочення кількості робочих місць із шкідливими та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бути викладені у вигляді додатку до колективного договору.

Зобов'язання роботодавця полягають у запровадженні ефективної системи управління охороною праці шляхом створення відповідних служб, які забезпечують комплексне вирішення питань з охорони праці, усунення причин, що призводять до нещасних випадків, у тому числі й виведення із експлуатації будівель та споруд, що знаходяться в аварійному стані, проведенні лабораторних досліджень умов праці на їх відповідність встановленим нормативам, стимулюванні запровадження у виробництво екологічно чистих технологій та створення безпечних умов праці.

Зобов'язання роботодавця включають своєчасне забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, проведення навчання з питань охорони праці та обов'язкового медичного огляду, забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою солоною водою, знешкоджуючими і змиваючими засобами, надання інших пільг. Колективний договір може включати зобов'язання, спрямовані на встановлення додаткових пільг в організації охорони праці для окремих категорій працівників, створення належних умов праці для інвалідів, неповнолітніх працівників, поліпшення умов праці жінок, їх побутового та медичного обслуговування на виробництві, вивільнення жінок з важких, шкідливих робіт та нічних змін.

Зобов'язання найманих працівників випливають із змісту обов'язку кожного працівника виконувати вимоги нормативно-правових актів про охорону праці. Працівники зобов'язані співпрацювати з роботодавцем та представниками сторін щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, вживати посильні заходи з метою ліквідації виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю людей, навколишньому природному середовищу, виконувати вимоги правил поводження з машинами, устаткуванням та іншими засобами виробництва.

12. Профспілкові організації, їх об'єднання зобов'язуються організовувати медичне обслуговування, оздоровлення і відпочинок працівників. Враховуючи власні матеріальні можливості та кошти, спрямовані роботодавцем на здійснення відповідних заходів, профспілки можуть забезпечувати працівників санаторно-курортним, санітарно-профілактичним лікуванням та оздоровленням, відпочинком, надавати кошти для інших потреб, спрямованих на відтворення працездатності працівників та членів їх сімей. Роботодавці зобов'язані виділяти профспілкам кошти на розвиток культурно-виховної, фізкультурно-спортивної і оздоровчої роботи. Особливо актуальними ці зобов'язання є для соціально незахищених категорій працівників та осіб, що постраждали внаслідок екологічних катастроф, надзвичайних ситуацій. Так, у колективному договорі можна передбачити більш істотні порівняно з державною допомогою виплати багатодітним і неповним сім'ям, допомогу на утримання в дитячих дошкільних закладах, пільгове оздоровлення працівників та членів їх сімей, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

13. Колективні договори можуть включати зобов'язання роботодавця щодо надання лікувально-профілактичного, санітарно-гігієнічного і побутового обслуговування працівників безпосередньо на виробництві, організації громадського харчування та його здешевлення для працівників підприємств, поліпшення транспортного обслуговування працівників шляхом їх перевезення до місця праці і назад або виплати коштів на транспортні витрати, укладення договорів на додаткове медичне, оздоровче обслуговування працівників. Зобов'язання в колективному договорі можуть передбачати забезпечення житлово-побутового обслуговування працівників, будівництво і ремонт житлових будинків, надання позики на поліпшення житлових умов, безоплатної допомоги на кооперативне чи індивідуальне житлове будівництво або часткове погашення кредиту.

14. Окремим розділом у колективному договорі можуть бути визначені гарантії для діяльності профспілкових чи інших уповноважених представницьких органів найманих працівників, а також передбачені зобов'язання щодо здійснення контрольних функцій за виконанням умов колективного договору. Наприклад, у колективному договорі конкретизуються порядок та умови надання членам виборних профспілкових органів, не звільнених від роботи, вільного від роботи часу для виконання громадських обов'язків в інтересах найманих працівників, а також на час їх профспілкового навчання.

15. У колективному договорі можна передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Встановлюючи їх, сторони повинні враховувати фінансовий стан підприємства. Підвищення рівня пільг може відбуватися шляхом розширення кола працівників, яким надається пільга (наприклад, встановлення скороченого робочого часу вагітним жінкам, іншим працівникам, яким згідно з законодавством такий вид робочого часу не надається), кількісного підвищення гарантії (наприклад, встановлення нормальної тривалості робочого тижня на підприємстві менше 40 годин).

16. Виходячи із особливостей підприємства, установи, організації, сторони можуть включати й інші питання і визначати додаткові розділи колективного договору, в тому числі щодо порядку набрання чинності колективним договором, порядку внесення змін і доповнень до нього, порядку ведення колективних переговорів з укладення колективного договору.

17. До колективного договору на підприємствах долучається низка додатків, переліків, положень тощо, які є його складовою частиною, уточнюють і конкретизують його положення і, як правило, мають нормативний характер. Це, зокрема, Положення про порядок та умови виплати винагороди за підсумками роботи за рік; Перелік виробництв, цехів, дільниць, відділень та окремих видів робіт, де запроваджується підсумований облік робочого часу; Перелік робіт, де за умовами виробництва перерва для відпочинку і харчування не встановлюється, а надається можливість приймати їжу протягом робочого часу тощо.

Поиск по сайту: