Стилі педагогічного спілкування

Стиль педагогічного спілкування – це індивідуально-типові особливості взаємодії вчителя й учнів. У стилі знаходять відображення особливості комунікативних можливостей вихователя та його вихованців, характер їхніх стосунків, а також творча індивідуальність педагога.

Якості, що визначають стиль спілкування вчителя:

1) його ставлення до дітей;

2) вміння управляти учнівським колективом.

Ставлення вчителя до дітей буває:

1) активно-позитивне – педагог виявляє доброзичливість, співучасть, співпереживання, його вимогливість поєднана з зацікавленістю; таке ставлення вчителя викликає в учнів довіру, прагнення до співробітництва;

2) пасивно-позитивне – педагог вважає, що лише вимогливість та суто ділові стосунки можуть забезпечити успіх у навчанні; його взаємини з дітьми мало емоційно забарвлені;

3) негативне – породжує недовіру, замкнутість учнів^.

Способи керівництва учнівським колективом:

- авторитарний – стиль диктату; учень розглядається як пасивний виконавець; головні форми взаємодії: наказ, вказівка, інструкція, догана, висміювання;

- ліберальний – виявляється у невтручанні педагога, низькому рівні вимог, вчителеві бракує стійкої педагогічної позиції; робота йде на самоплив, виховний процес некерований, результати нижчі;

- демократичний – ґрунтується на глибокій повазі до особистості кожного, на довірі; в його основі – орієнтація на самоорганізацію, самоуправління особистості і колективу; основні засоби взаємодії: заохочення, порада, інформація, що розвиває в учнів самостійність.

В.А.Кан-Калик, поєднуючи різновиди ставлення вчителя до учнів та способи керівництва учнівським колективом, виділяє наступні стилі педагогічного спілкування:

1) спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю; ґрунтується на активно-позитивному ставленні до учнів;

2) спілкування на основі дружнього ставлення; базується на особистісному позитивному сприйнятті учнями вчителя, який виявляє приязнь, повагу до дітей, але слід остерігатися перетворення дружніх взаємин на панібратські;

3) спілкування-дистанція; в основі має обмеження спілкування формальними стосунками; педагог, якому властивий даний стиль, може мати позитивне ставлення до учнів, але в організації діяльності він ближчий до авторитаризму;

4) спілкування-залякування; поєднує негативне ставлення до учнів і авторитарність у способах організації діяльності;

5) спілкування-загравання; поєднує позитивне ставлення до дітей з лібералізмом; ґрунтується на пошуку прийомів завоювання дешевого авторитету.

Педагогічні реалії демонструють цілий ряд непродуктивних стилів педагогічного спілкування, досить образну характеристику яких запропонував В.А.Кан-Калик.

- “Монблан” – вчитель підноситься над класом, як гірська вершина;

- “Китайська стіна” – педагог поглиблює дистанцію, підкреслює свою зверхність;

- “Локатор” – в організації стосунків з учнями переважає вибірковість учителя;

- “Робот” – педагог діє за певною програмою, не зважаючи на обставини, які вимагають змін у спілкуванні;

- “Я сам” – вчитель прагне все робити сам, гальмуючи вияви ініціативи з боку дітей;

- “Гамлет” – педагог постійно сумнівається у правильності вибраної системи організації взаємин;

- “Друг” – перехід на позиції панібратства, втрата ділового контакту у спілкуванні;

- “Тетерів” – вчитель реалізує власні цілі спілкування, не спрямований на школярів.

Як же повинно виглядати ефективне педагогічне спілкування, якому стилю варто надавати перевагу вчителеві у своїй діяльності? Очевидно, педагог повинен володіти значним арсеналом прийомів та засобів, оскільки залежно від ситуації йому доводиться виявляти різні сторони своєї особистості, бути суворим і лагідним, авторитарним і ліберальним, чутливо та гнучко реагувати на зміни педагогічних ситуацій. Продуктивність педагогічного спілкування залежатиме також від захопленості вчителя своєю справою, його професіоналізму та постійної спрямованості на дитячу особистість.

Поиск по сайту: