Поняття юридичної особи. Юридичні особи в системі охорони здоров'я

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи. ЦК вживає термін "фізична особа" стосовно людини як суб'єкта цивільних правовідносин, тобто носія цивільних прав і обов'язків. Індивідуалізація фізичної особи забезпечується її ім'ям, яке надається при народженні й під яким вона набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх. Набуваючи ці пра­ва, фізична особа наділяється цивільною правоздатністю і ци­вільною дієздатністю.

Цивільна правоздатність - це здатність фізичної особи мати цивільні права й обов'язки. Цивільна пра­воздатність визнається рівною мірою за всіма фізичними осо­бами з моменту народження і припиняється зі смертю. При здійсненні своїх прав фізична особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шко­ду довкіллю або культурній спадщині. Здійснення цивільних прав невіддільне від виконання цивільних обов'язків, які фі­зична особа здатна мати як учасник цивільних правовідносин.

Обмеження правоздатності можливе лише у вигляді санкції за вчинення адміністративного правопорушення або злочину і передбачене відповідно адміністративним або кри­мінальним законом.

Цивільна дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх вико­нувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Діє­здатність відрізняється від правоздатності тим, що передбачає свідому діяльність особи, спрямовану на настання певних на­слідків.

Дієздатність виникає в повному обсязі з моменту до­сягнення особою повноліття - вісімнадцяти років. Між тим існує декілька виключень з цього правила.

По-перше, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття вона набуває повної цивільної дієздат­ності з моменту реєстрації шлюбу. За Сімейним кодексом України (далі СК) шлюбний вік для жінки встановлюється в сімнадцять, а для чоловіка у вісімнадцять років. За поданням особи, яка досягла чотирнадцяти років, згідно з рішенням су­ду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

По-друге, повна цивільна дієздатність може бути на­дана фізичній особі: а) яка досягла шістнадцяти років і пра­цює за трудовим договором; б) яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю; в) неповно­літній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. На­дання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи і письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальни­ка, а у разі відсутності такої згоди - може бути надана за рі­шенням суду (п. а; в). Виникнення повної цивільної дієздат­ності за п. б пов'язується з моментом державної реєстрації фі­зичної особи як підприємця, однак цьому обов'язково передує письмова згода на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування.

Закон поділяє фізичних осіб, які не досягли повноліт­тя, на дві вікові категорії: фізичні особи, які не досягли чо­тирнадцяти років (малолітні особи) і фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи).

Дієздатність малолітньої особи. Така особа здатна самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Правочин вва­жається дрібним побутовим, якщо він відповідає певним ознакам, а саме задовольняє побутові потреби особи; відпові­дає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку; стосу­ється предмета, який має невисоку вартість.

Неповна цивільна дієздатність неповнолітньої особи. Крім вчинення дрібних побутових правочинів неповнолітня особа може: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником юри­дичних осіб), якщо це не заборонено законом або установчи­ми документами юридичної особи; самостійно укладати дого­вір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкла­дом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на ра­хунку). Інші правочини вона вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

За умови збиткового або нераціонального використан­ня зароблених коштів, внаслідок чого у неповнолітньої особи не залишається коштів на найнеобхідніші потреби, батьки (усиновлювачі), піклувальники або орган опіки та піклування можуть обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими до­ходами або позбавити її цього права.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона: страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; зловживає спиртними напоями, нарко­тичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ста­вить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за за­коном зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне стано­вище. Обмеження дієздатності здійснюється в судовому по­рядку і можливе лише відносно повнолітніх фізичних осіб. Цивільна дієздатність останніх вважається обмеженою з мо­менту набрання законної сили рішенням суду про це.

Над обмеженою в дієздатності фізичною особою вста­новлюється піклування, і вона самостійно може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Вчинення правочинів щодо розпорядження майном та інших правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, можливо лише за згодою піклувальника.

Визнання фізичної особи недієздатною. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлю­вати значення своїх дій та (або) керувати ними. Позбавити дієздатності можна і малолітню особу, бо вона має часткову дієздатність, і неповнолітню особу, яка має неповну цивільну дієздатність, якщо внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу вони не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це можливо і по відношенню до фізич­ної особи, яка до цього вже була обмежена в дієздатності, внаслідок психічного розладу, який суттєво впливав на її зда­тність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними за умови, що її психічний стан значно погіршився, а психічний розлад набув стійкого, хронічного характеру.

Над недієздатною фізичною особою, яка позбавляється права на вчинення будь-якого правочину, встановлюється опі­ка, і опікун від її імені та в її інтересах вчиняє її правочини.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Місцем проживання фізичної особи є жилий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньо­му (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому вона проживає постійно, переважно або тим­часово.

Місцем проживання фізичної особи до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або од­ного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце знахо­дження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. При цьому для фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років може бути встановлено інше місце проживання за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання такої осо­би визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання недієздатної особи є місце про­живання її опікуна або місцезнаходження відповідної органі­зації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсу­тньою, з'явилася або були одержані відомості про місце її пе­ребування, суд за місцем її перебування або суд, що постано­вив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасо­вує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсут­ньою.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона про­пала безвісти за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випад­ку, - протягом шести місяців.

Особливі умови передбачені для оголошення помер­лими фізичних осіб, які пропали безвісти у зв'язку з воєнними діями. Вони можуть бути оголошені судом померлими після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З ураху­ванням конкретних обставин справи суд може оголосити фі­зичну особу померлою і до спливу цього строку, але не рані­ше спливу шести місяців.

За своїми правовими наслідками оголошення фізичної особи померлою прирівнюється до правових наслідків, які на­стають у разі смерті фізичної особи, а саме на майно такої особи відкривається спадщина.

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебу­вання, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення
суду про оголошення фізичної особи померлою.

Закон на випадок появи фізичної особи закріплює норми, які забезпечують часткове повернення її до того май­нового стану, який мав місце до вступу рішення суду в закон­ну силу. Спадкоємцям фізичної особи, яка оголошена в судо­вому порядку померлою, забороняється відчужувати протя­гом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Незалежно від часу появи фізична особа має право вимагати повернення свого майна; відшкодування вартості цього майна; повернення суми, одер­жаної від реалізації цього майна.

Ознаками юридичної особи в системі охорони здоров'я є:

— наявність відокремленого майна. Юридична особа — це певним чином організований колектив, колективне утворення, тобто організоване об'єднання працівників;

— виступ від власного імені у цивільних правовідносинах Кожна юридична особа має найменування (ім'я), печатку, може свої товарні й фірмові знаки та іншу символіку;

— здатність самостійно набувати права нести майнову відповідальність.

Юридичні особи, у системі охорони здоров'я, набувають цивільних прав і беруть на себе цивільні обов'язки через свої органи (посадових осіб), які діють відповідно до закону або установчих документів (статутів, положень). У певних випадках юридична особа може набувати цивільних прав і брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників, які повинні діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно.

Окремими видами діяльності (медична, фармацевтична, юридична, економічна та ін.), перелік яких визначається законом, юридичні особи в системі охорони здоров'я, можуть займатися:и після одержання спеціального дозволу з боку держави (ліцензії).

Систему охорони здоров'я України становить густа мережа об’єктів охорони здоров'я різного спрямування, видів і потужності. Всі вони є юридичними особами в системі охорони здоров'я.).

Витяг зі ст. 16 Закону України

«Основи законодавства України про охорону здоров'я»

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, і кувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.

Система закладів охорони здоров'я побудована на основі існуючого адміністративно-територіального поділу України і відповідно до вимог наближення медичної допомоги до людей, які проживають у населених пунктах: селах, селищах і містах. У селах и селищах функціонують фельдшерсько-акушерські пункти, сільські дільничні лікарні, лікарські амбулаторії, районні лікарні. У селищах і містах, які є адміністративними центрами районів розташовані центральні районні лікарні, селищні та міські лікарні, поліклініки, диспансери, амбулаторії.

У містах, які є адміністративними центрами областей, розміщена низка обласних лікарень (обласна лікарня, лікарня для лі­тання матерів і дітей, осіб, які постраждали від наслідків Чорнобильської аварії, госпіталь ветеранів та інвалідів війни й праці, обласні диспансери, центр здоров'я, міські лікарні та поліклініки), а також науково-дослідні медичні інститути, які проводять діагностичну і лікувальну діяльність.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Основи законодавства охорону здоров'я» юридичні особи в системі охорони здоров'я забезпечують медичне обслуговування населення за такими принципами:

—державний характер із рівноправним існуванням закладів охорони здоров'я всіх форм власності (державної, комунальної, колективної, приватної);

—соціально-орієнтована доступність;

—економічна та соціальна ефективність;

—профілактична спрямованість;

—наукове забезпечення.

Юридичні особи в системі охорони здоров'я дотримуються і організації охорони здоров'я, яка передбачає етапність у діагностиці захворювання та ступневість лікування пацієнтів.

Найнижчий ступінь — первинна допомога (за місцем прожи­ття).

Другий ступінь — надання початкової спеціалізованої допомоги, (реалізують у поліклініках і лікарнях).

Третій ступінь — міські центри спеціалізованої допомоги, консультативні кабінети.

Четвертий ступінь — комплексна спеціалізована допомога (надають в обласних лікарнях чи в обласних консультаційних поліклініках).

П'ятий ступінь — вузька і рідкісна спеціалізована допомога (здійснюється в регіональних чи республіканських центрах).

Поиск по сайту: