Право власності та природні ресурси

Право власності на природні ресурси - це сукупність правових приписів, що регулюють володіння, користування і розпорядження природними ресурсами в інтересах як окремої особи, так і суспільства в цілому. Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійс­нюють органи державної влади й органи місцевого самовря­дування в межах, визначених Конституцією.

Зміст права власності на природні ресурси складають правомочності власника по володінню, користуванню і розпо­рядженню конкретним об'єктом природи (або його частиною).

Володіння означає фактичне утримання конкретного об'єкта природи або його частини, панування над ним. Корис­тування - це забезпечена і гарантована законом можливість безпосередньої експлуатації для встановлених цілей шляхом використання корисних властивостей природних ресурсів. Під розпорядженням природними ресурсами розуміють гарантова­ну власникові законом можливість провадити дії, спрямовані на визначення або зміну юридичного статусу, стану природних ресурсів. Серед таких дій найбільш значущими є надання при­родних ресурсів у користування (у тому числі на умовах орен­ди), передача їх у власність іншим суб'єктам у встановленому порядку, визначення цільового призначення природних ресур­сів, вилучення їх з користування та ін. Право розпоряджатися природними ресурсами - головна правомочність власника. Право володіння і право користування об'єктом природи влас­ник може передати іншим суб'єктам (наприклад, користува­чам), але при цьому він завжди зберігає за собою право розпо­рядження зазначеним об'єктом природи.

Чинне екологічне законодавство розрізняє державну, комунальну і приватну власність, наприклад, на землю і тва­ринний світ, зазначаючи при цьому, що всі три форми власно­сті є рівноправними, конституція України закріплює право власності на землю громадян, юридичних осіб і держави. Во­дночас вона виділяє комунальну власність на даний об'єкт природи. Право комунальної власності на землю — це право територіальної громади села, селища чи міста володіти, ко­ристуватися і розпоряджатися землею як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Комунальна влас­ність на землю — самостійна форма власності, що буде функ­ціонувати поряд з іншими формами (наприклад, приватною) після того, як відповідні землі будуть передані у встановленому порядку в комунальну власність.

У власності держави можуть бути всі природні ресур­си. При цьому деякі з них (наприклад, ліси, надра і води) є виключною власністю держави. Це означає, що нікому іншо­му, крім держави, даний об'єкт природи не може належати і надається тільки в користування. У державній власності пере­бувають всі землі України, за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність. Не можуть передаватися в комунальну і приватну власність землі загального користу­вання населених пунктів, землі, надані для розміщення буди­нків органів державної влади і державної виконавчої влади, землі гірничодобувної промисловості, атомної енергетики і космічної системи, оборони тощо.

Суб'єктом права державної власності на певні природні ресурси, зазначені, наприклад, у Кодексі про надра (ст. 4) І Во­дному кодексі (ст. 6), названо народ України, а у Лісовому ко­дексі (ст. 6) і Законі "Про тваринний світ" (ст. 5) - державу в особі Верховної Ради України. Проте незалежно від того, хто згідно із зазначеними нормативними актами є власником при­родних ресурсів, здійснюється це право через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Повноваження органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування у галузі використання та охо­рони природних ресурсів закріплені чинним законодавством.

Так, Земельним кодексом встановлено, що суб'єктами права комунальної власності на землю є територіальні грома­ди, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. У комунальній власності перебу­вають усі землі в межах населених пунктів, крім земель при­ватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовано об'єкти комунальної власності.

У приватній власності громадян України можуть бути земельні ділянки, призначені для: ведення селянського чи фе­рмерського господарства, будівництва й обслуговування жи­лого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Об'єктами права приватної і комунальної власності юридичних та фізичних осіб на тваринний світ можуть бути окремі дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі чи природного середовища, розведені (отримані) у неволі чи в напіввільних умовах або придбані ін­шим дозволеним законодавством шляхом (ст. 7 Закону "Про тваринний світ"). Не можуть передаватися в комунальну і при­ватну власність об'єкти тваринного світу, що являють собою особливу природоохоронну, наукову, естетичну цінність, а та­кож види тварин, занесені в Червону книгу України. Виняток складають випадки, коли ці тварини отримані шляхом розведен­ня в неволі або придбані у власність за межами України в по­рядку, передбаченому чинним законодавством.

Поиск по сайту: