АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ЕДМУНДА ГУССЕРЛЯ

Читайте также:
  1. Особливості дослідницької програми Гуссерля
  2. Учення Гуссерля про інтенціональну свідомість

 

Доктрина феноменології належить Едмундові Гуссерлю (1859-1938). Досі найкраще в українському контексті вона була представлена Евгеном Причепієм. Гуссерль розробляє феноменологічну теорію свідомости, яка за своїм змістом була цілком „антиромантичною”. Чиста феноменологія має справу виключно з чистими сутностями переживань, що схоплюються й аналізуються в інтуїції, а не з переживаннями, емпірично наявними у вигляді реальних фактів. Гуссерль заперечує історизм і світоглядну філософію, зокрема „філософію життя” Вільгельма Дільтая. Він вимагає відмежування філософії як світогляду від наукової філософії. Ідея світогляду змінюється з часом. Ідея ж науки, навпаки, позачасова, не обмежена ніяким відношенням до духу епохи.

Головним принципом, „принципом усіх принципів” феноменології Едмунд Гуссерль проголошує очевидність, тобто у мисленні слід керуватися не традицією й авторитетами, а дійсним станом речей, очевидністю. Філософ відрізняє аподиктичну і неаподиктичну очевидність. Очевидність чуттєвого сприймання зовнішніх речей називається неаподиктичною. Вона не може бути достатньою підставою для істини.

Споглядання сутностей (ейдосів, ідеальних предметів) дає аподиктичну очевидність, яка має ту характерну особливість, що „наперед виключає всякий можливий сумнів як безпредметний”. Гуссерль пише, що у прикладі порівняння твердження про очевидність 2 + 1 = 1 + 2 і сприймання ландшафту у другому випадку ми маємо бачення, а не очевидність, як у першому, коли ми маємо справу з математичною істиною.

Ego cogito, інтерпретоване як трансцендентальна суб'єктивність, Гуссерль розглядає як первинну очевидність, з якої і слід починати феноменологію. Він ототожнює чи принаймні наближує одне до одного поняття очевидности, істини, досвіду та інтуїції. Очевидність визначається ним як досвід у широкому розумінні слова. Все знання повинно ґрунтуватися на очевидності. Ця вимога немовби об'єднує Ґуссерля і позитивістів, які також апелюють до досвіду. Але, інтерпретуючи досвід як очевидність, феноменологія не погоджується з висновками емпіризму. На думку Едмунда Гуссерля, з очевидністю у досвіді дається не тільки одиничне, а й загальне, родове, що і є інтуїцією.

Оскільки процес пізнання є водночас процесом конституювання суб'єктивністю об'єктивних об'єктів пізнання, Гуссерль називає пізнавальну діяльність діяльністю об'єктивування, яку поділяє на три сфери: 1. Рецептивний (предпредикативний) досвід, або чуттєва інтуїція, конституює явища і предмети чуттєвого світу. В чуттєвому спогляданні (у сприйманні, уяві чи фантазії) предмети дані у просторово-часовій визначеності. Провідна роль серед чуттєвих актів належить сприйманню.

у сприйманні предмет дається з первинною очевидністю. Рецептивний досвід не є ще, по суті, пізнанням. І діяльність „Я” в ньому пасивна. 2. На основі рецептивного досвіду виникає новий вид діяльности об'єктивуванняサ — предикативна спонтанність, яка відбувається у формі предикативного судження S є P. Вона продукує катеґоріяльні або розсудкові предметності. Це сфера тих предметностей, якими займається традиційна логіка, не цікавлячись їхнім походженням. Феноменологія аналізує різні види синтетичної діяльности, в якій конституюються ці смисли. 3. Вищою сферою „діяльности об'єктивування” Гуссерль вважає осягаюче або розуміюче мислення, яке продукує загальні родові сутності — типи, роди, види. Цей вид мислення має принципові відмінності від попереднього в тому, що він спрямований на загальність. „Активне конституювання” самих загальних предметностей є новим видом спонтанної продуктивної діяльности. Уже сама вимога очевидности виступає певною мірою як редукція, тобто абстрагування від традиційних поглядів і фактичности, які не задовольняють вимог аподиктичної очевидности. Гуссерль говорить про потрійну редукцію: феноменологічну, ейдетичну і трансцендентну.

Перша редукція звільняє нашу свідомість від суспільних, історичних та культурних навантажень і з'ясовує тотожність розглядуваного предмета; друга — редукує цю тотожність до її сутности, а третя – усуває із свідомости все те, що їй, як суб'єкту, невластиве.

Методологічна функція редукції зводиться до того, аби нам постійно нагадувати, що ці сфери буття і пізнання лежать принципово поза тією, яка повинна досліджуватись як трансцендентально-психологічна. Мета редукції полягає в тому, щоб відкрити сферу аподиктичної очевидности, знайти „архімедівську точку”, на яку можна було б абсолютно покластися. Незумовленою феноменологія може стати лише тоді, коли вона виходить з такої очевидности. Справді, існує суттєва відмінність між свідомістю як усвідомленням чогось і свідомістю як суб'єктивною здатністю до усвідомлення.

Так, з погляду змісту (свідомість як ідеальні предмети) між творчою і механічною свідомістю немає суттєвої різниці при оперуванні певними математичними об'єктами. Інша річ, свідомість як суб'єктивна здатність — один мислить з більшою уявою, напругою, інший — з меншою. Ми можемо знати (усвідомлювати) значно більше, ніж наші геніяльні попередники в науці, однак це ще не робить нас геніями.

Своєрідність форм суспільної свідомости різних цивілізацій в історії людства слід також шукати не в тому, як усвідомлюється цей предмет. Неповторність єгипетської культури,— каже Гуссерль,— не в оперуванні нею математичними числами і не в астрономічному знанні самому по собі, а в тому, як охоче вдаються єгиптяни до цього знання, у суб'єктивному ставленні до нього. Редукція, виключаючи стандартне у сфері свідомости, якоюсь мірою і спрямована на те, щоб відкрити специфічно неповторне. А ця неповторність на боці свідомости як здатности, а не усвідомленого предмета.

Суттєва відмінність поміж cogito (актом свідомости) і cogitatum (предметом свідомости) полягає також у тому, на думку Гуссерля, що предмет свідомости конституйований актом. Отже, продукуюча здатність — на боці cogito. Феноменологічна редукція і відкриває цю конституюючу (продукуючу) здатність свідомости, свідомість як діяльність усвідомлення.

Традиція вкладає у поняття „феномен” такий зміст:

1. У понятті „феномен” філософи прагнули показати специфіку суб'єктивности на противагу об'єктивному світові. Тому це поняття застосовується в основному до сфери свідомости і духовної культури.

2. Феномен не піддається об'єктивному аналізові. Кількісними методами не можна передати ступінь душевних переживань людини (горя, радости, захоплення і т. ін.).

3. Вважають, що феномен завжди суто індивідуальний, неповторний, на відміну від стандартних у повторюваності речей світу. Двох однакових феноменів не буває, навіть сприймання того самого предмета щоразу відмінне, тому феномени не підпадають під дію причинно-наслідкових відношень.

4. На відміну від об'єктивних речей, феномен схоплюється рефлективно, у специфічній спрямованості свідомости на саму свідомість.

5. Феномен даний з очевидністю, відразу і цілком. Він — самоданність, за ним не приховується щось інше, відмінне від нього самого.

Ось як розкриває відмінність феномену від явища учень Гуссерля Мартін Гайдеґґер: феномен означає те, „що себе відкриває”. Явище ж „як явлення чогось” означає саме не самовиказування, а повідомлення чогось, що себе не виказує, через щось, що себе виказує. Явище є „само-не-виказуванням”. Звідси і протилежність дискурсивного мислення, що ґрунтується на принципі „від явища до сутности”, інтуїтивному, що виходить із самоданности феноменів.

6. Завдяки специфічній природі феноменів єдиним методом їх дослідження може бути лише описовий метод (дескрипція).

Такого ж змісту поняттю „феномен” надає в основному і Гуссерль, хоча вживає частіше такі терміни, як „переживання”, „акт свідомости”. Проте феноменологія має і свою специфіку у трактуванні феномену. Методом аналізу феноменів Гуссерль проголошує вбачання сутностей, тобто інтелектуальну інтуїцію. Інтуїція дає змогу аналізувати типові структури і відношення у потоці феноменів, що утворюють свідомість. Для Гуссерля характерне прагнення надати „непсихологічну” інтерпретацію феноменам. Феноменологічна редукція спрямована на те, щоб звільнити феномени, акти свідомости від реальних психічних переживань.

Вихідним пунктом дослідження свідомости Гуссерль бере декартівське cogito — „я мислю”. „Я” суттєво належить кожному переживанню. Потік переживань змінний, а „я” виступає в ньому як абсолютно ідентичне, навколо нього, як навколо полюса, зосереджуються акти свідомости. „Я” безпосередньо не дане, воно діє анонімно і схоплюється лише в рефлексії. Гуссерль попереджує, що „Я” розуміється ним не як душа чи мисляча субстанція (Декарт), а як трансцендентальне „Я”.

Він пише, що свідомість завжди є свідомістю про... Кожне переживання спрямоване на певний предмет: у сприйманні є предмет сприймання, у бажанні — бажане, у судженні — судиме. Спрямованість переживання на об'єкт, своєрідний спосіб існування об'єкта переживання і називається інтенціональністю. Інтенціональність є провідним принципом феноменології Гуссерля. Вона пронизує всі галузі феноменологічних досліджень. Феноменологічна концепція свідомости зводиться, по суті, до аналізу різних відношень між переживаннями і предметами.

Інтенціональність у феноменології не є звичайним реальним відношенням між емпіричною річчю та психічною свідомістю людини (реальної), це відношення між актом „чистої свідомости” і смислом, який мислиться цим актом. Свідомість належить до предмета лише через смисл. Предмет, що не має ніякого смислу, не може бути даний свідомості. Едмунд Гуссерль писав: „Інтенціональність означає, що джерело смислу міститься не у факті, не в його емпіричному бутті, не в його реальних зв'язках і функціях і навіть не в наявному емпіричному досвіді предмета, воно взагалі міститься не у трансцендентній предметності, а в чистій свідомості, якій властиво із самої себе інтегрувати чуттєвий матеріял у смислову єдність”.

Феноменологія Едмунда Гуссерля була надзвичайно плідною щодо розвитку теорії інтерпретації. Вона мала величезний вплив на розвиток гуманітарних і суспільних наук, підкреслюючи логічну послідовність, прозорість та математичну стрункість мислення, високо підносячи об'єктивістський аспект культури тлумачення. Вона звертає увагу на сутності, хоч і розуміє їх не в конкретно-романтичному, а в „чистому”, неприземленому вигляді. Так чи інакше, такі ідеї самі по собі передбачають наявність етики хоча б у вигляді вимоги відповідносте цим сутностям. А через етику Гуссерль виходить на пристрасть, без якої не обходиться герменевтика.


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)